Ухвала

від 14.11.2024 по справі 619/3051/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 619/3051/17 (4-с/619/30/24) Головуючий суддя І інстанції Овсянніков В. С.

Провадження № 22-ц/818/3202/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судових засідань Зінченко М.О.,

розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід суддів судової колегії Яцині В.Б., Мальованому Ю.М., Маміній О.В. у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 02 липня 2024 року, по цивільній справі № 619/3051/17 (4-с/619/30/24), за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Романенка Максима Олеговича у виконавчому провадженні НОМЕР_1,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Романенко М.О. у виконавчому провадженні НОМЕР_1, яка полягає у невиконанні виконавчих дій, передбачених частинами першою-четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», з метою забезпечення боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, встановленому рішенням суду, згідно доручення від 12.03.2024 - 12.03.2024 року о 17:00 годині.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 02 липня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить ухвалу скасувати, новим рішенням скаргу задовольнити в повному обсязі.

14 листопада 2024 року від ОСОБА_1 адійшла заява про відвід колегії суддів Яцини В.Б.,Мальованому Ю.М., Маміній О.В.

В обґрунтування заяви зазначено, що суддя Яцина В.Б. був головуючим у іншій справі № 619/4720/18, яка теж пов`язана з захистом порушених прав малолітнього сина скаржника та застосував норму права яка не підлягала застосуванню, що було визнано касаційною інстанцією.

Вказує, що через систематичні порушення прав скаржника, норм процесуального та матеріального права скаржник неодноразово заявляв відводи суддям Яцині В.Б. Мальованому Ю.М. , Маміній О.В. у подібних скаргах у справі № 619/3051/17.

Зауважує, що судді не можуть прийняти законного рішення через 13 вже прийнятих законних рішень бо це буде протирічити прийнятим рішенням. Некомпетентність та неможливість розгляду іншими суддями це пряме порушення прав скаржника на доступ до правосуддя.

Колегія суддів, дослідивши матеріали заяви, вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Підстави для відводу судді передбачені у ст. 36 ЦПК України, а саме суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

2. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

3. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

4. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Особиста неупередженість та безсторонність суддів презюмується.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 ЦПК України (недопустимість повторної участі судді в розгляді справи).

Доводи заяви про відвід зводяться до незгоди заявника з процесуальним рішенням суддів Яцини В.Б., Мальованого Ю.М., Маміної О.В. при розгляді справи 619/3051/17, 619/4720/18, що не є підставою для відводу суддів згідно із ч. 4 ст. 36 ЦПК України. Аргументи заяви щодо некомпетентності та упередженості суддів також не підтверджені відповідними доказами, а тому для стороннього добросовісного спостерігача не можуть бути підставою для спростування презумпції компетенції та доброчесності суддів, які у належній процедурі були призначені на свої посади і нічим себе об`єктивно не скомпрометували.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року по іншій справі № 619/4720/18 було апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 2020 року - скасовано.

Позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визначено ОСОБА_1 додатковий спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : два тижні влітку, за домовленістю з ОСОБА_6 під час відпустки батька, для спільного з батьком відпочинку та оздоровлення сина.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовлено.

Вказана постанова була ухвалена колегією суддів у складі: головуючого судді - Яцини В.Б., суддів: Бурлака І.В., Котелевець А.В., та у мотивувальній частині колегія суддів окрім національного законодавства покликалася на норми міжнародного публічного права, що закріплені у положенні ст. 9 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), згідно якого Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Також колегія суддів вказала, що відповідно до Принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (див. у ЄДРСР https://reyestr.court.gov.ua/Review/92282300).

Постановою КЦС ВС від у згаданій справі № 619/4720/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року змінено, виключено з її мотивувальної частини посилання на Декларацію прав дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

В решті постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишено без змін.

При цьому касаційний суд у своїх мотивах вказав наступне.

«Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги наявність постанови Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2018 року, якою визначено ОСОБА_1 певний спосіб участі у вихованні малолітнього сина та яка виконується відповідачем, врахувавши інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, з огляду на висновок органу опіки та піклування, дійшов правильного висновку про можливість визначення позивачеві додаткового способу участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина: два тижні влітку, за домовленістю з ОСОБА_6 під час відпустки батька, для спільного з батьком відпочинку та оздоровлення сина.

При цьому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що задоволення інших вимог позивача щодо збільшення часу для побачень з сином та зміна способу участі батька у вихованні дитини в іншій частині на цей час не є доцільними і не будуть сприяти гармонійному розвитку дитини, його нормальному психоемоційному стану, а тому не будуть відповідати інтересам дитини.

Разом із тим, мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині судового рішення послався на норми Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою.

Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Отже апеляційний суд послався на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року помилково, без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) про те, що Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України., а тому таке посилання слід виключити із мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.» (див. у ЄДРСР https://reyestr.court.gov.ua/Review/95653948).

Отже, вказана постанова касаційного суду, яка була ухвалена по іншій справі, яка наразі не має преюдиціального значення для розгляду судом апеляційної скарги ОСОБА_1 по цій справі № 619/3051/17 (4-с/619/30/24), за своїм змістом не свідчить про незаконність постанови суду апеляційної інстанції у справі № 619/4720/18 та не встановлює професійну некомпетентність головуючого судді Яцини В.Б.

Доводи заяви про відвід про те, що існує значна кількість справ, які були ініційовані заявником ОСОБА_1 , розглядалися вказаними у заяві про відвід суддями - також не свідчать про наявність законних підстав для їх відводу суддів, оскільки такі доводи не містять покликання про порушення порядку формування колегії суддів, який визначений законом у нормі ст. 33 ЦПК України.

Також важливо, що значна кількість звернень ОСОБА_1 до суду з відповідними заявами та надмірне навантаження на суддів у Харківському апеляційному суді, яке пов`язано з тривалою відсутністю (більше 6 років) призначень на вакантні посади в суді, внаслідок чого фактично працюють 14 суддів, з них у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - розглядають справи п`ять суддів, - знаходиться поза межами професійної компетенції та відповідальності колегії суддів, яка наразі розглядає скаргу ОСОБА_1 .

Окрім цього, суддя Маміна О.В. не входить до складу колегії при розгляді даної справи № 619/3051/17, тому в цій частині заява про відвід не підлягає розгляду.

Наведені обставини та правове обґрунтування свідчать про те, що викладені у заяві про відвід сумніви стосовно неупередженості суддів чи у їх здатності об`єктивно розглянути апеляційну скаргу належним чином не доведені, що свідчить про відсутність законних підстав для їх відводу. Тому заяву про відвід слід з цих підстав залишити без задоволення.

Відповідно до ч.3 ст.40 ЦПК України якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, о розглядає справу.

Керуючись ст. ст. 36-40, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у складі судді-доповідача Яцини В.Б., судді колегії Мальованого Ю.М. залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 20 листопада 2024 року.

Суддя-доповідач В.Б. Яцина

Судді колегії Ю.М. Мальований

Н.П.Пилипчук