Постанова

від 20.11.2024 по справі 21/36-09-1695

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 21/36-09-1695

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації

на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024

у справі № 21/36-09-1695

за позовом Приватної фірми "Артек"

до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області, Білгород-Дністровського районного відділу земельних ресурсів

про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2009 року Приватна фірма "Артек" (далі - ПФ "Артек"; позивача) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області та Білгород-Дністровського районного відділу земельних ресурсів, в якому просила:

- зобов`язати Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію Одеської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПФ "Артек" для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер на території Білгород-Дністровського району Одеської області та укласти з ПФ "Артек" довгостроковий договір оренди;

- зобов`язати Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Одеської регіональної філії внести відомості про земельну ділянку до АС ДЗК та зареєструвати договір оренди земельної ділянки площею 0,3131 га прибережної захисної смуги за рахунок земель запасу водного фонду Білгород-Дністровської районної державної адміністрації за ПФ "Артек" для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер на території Білгород-Дністровського району Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2009 (суддя - Зеленов Г.М.) позов задоволено.

Зобов`язано відділ земельних ресурсів у Білгород-Дністровському районі Одеської області погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3131 га прибережної захисної смуги за рахунок земель запасу водного фонду Білгород-Дністровської райдержадміністрації ПФ "Артек" для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер на території Білгород-Дністровського району Одеської області. Зобов`язано Білгород-Дністровську району державну адміністрацію Одеської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,3131 га прибережної захисної смуги за рахунок земель запасу водного фонду Білгород-Дністровської райдержадміністрації ПФ "Артек" для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер на території Білгород-Дністровського району Одеської області та укласти з ПФ "Артек" договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 0, 3131 га, в тому числі прибережної захисної смуги 0, 3131 га, розташованої на березі річки Дністер Білгород-Дністровського району для організації човнової станції строком на 25 років.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 29.12.2009 (суддя - Зеленов Г. М.) задоволено заяву ПФ "Артек" про прийняття додаткового рішення у справі № 21/36-09-1695. Зобов`язано Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Одеської регіональної філії внести відомості про земельну ділянку до АС ДЗК та зареєструвати договір оренди земельної ділянки площею 0,3131 га прибережної захисної смуги за рахунок земель запасу водного фонду Білгород-Дністровської райдержадміністрації за ПФ "Артек" для будівництва та експлуатації човнової станції на березі річки Дністер на території Білгород-Дністровського району Одеської області.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 (головуючий суддя - Я. Ф. Савицький, судді - С. І. Колоколов, Н. М. Принцевська) у задоволенні клопотання заступника керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2009 та додаткового рішення від 29.12.2009 у справі № 21/36-09-1695 відмовлено. Апеляційну скаргу повернуто прокурору з огляду на п. 4 ч. 1 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Не погоджуючись із ухвалою апеляційного господарського суду від 03.09.2024, прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати цю ухвалу, а справу передати до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

У касаційній скарзі прокурор посилається на абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та на те, що оскаржувана ухвала прийнята з неправильним застосуванням ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з порушенням ст. ст. 2, 236, 254, ч. 2 ст. 261 ГПК України. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.09.2024 у справі № 922/2268/16, від 22.03.2024 у справі № 922/2635/22.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 11.11.2024.

До Верховного Суду від Білгород-Дністровської районної державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з підстав, наведених у цьому відзиві.

ПФ "Артек" також звернувся до Верховного Суду з відзивом, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її скасування та задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як установив апеляційний господарський суд, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2009 та додаткове рішення цього суду від 29.12.2009 у справі № 21/36-09-1695 подана до апеляційного господарського суду прокурором у 2024 році, тобто більше ніж через 14 років після набрання законної сили цими судовими рішеннями.

Верховний Суд зазначає, що 15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Крім того, 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно з п. 13 ч. 1 роз. ХІ "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. При цьому, ч. 3 ст. 3 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, судові рішення, ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності новою редакцією ГПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017.

Згідно зі ст. 93 ГПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Законодавець у п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) закріпив норму, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (ч. 2 ст. 261 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм, Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 22/96-10/90/08 виснував, що у зазначеній статті ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) визначені підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими з порушенням строку. При цьому зазначив, що ч. 3 ст. 260 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

У постанові від 07.11.2023 у справі № 40/223-05 Верховний Суд виснував, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності ст. ст. 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги (див. також ухвалу Верховного Суду від 04.12.2023 у справі № 32/257-10).

Матеріали цієї справи свідчать про те, що, залишаючи без руху апеляційну скаргу прокурора на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2009 та додаткове рішення цього суду від 29.12.2009, апеляційний господарський суд відповідно до положень ч. 3 ст. 260 ГПК України надав можливість йому усунути недоліки апеляційної скарги шляхом обґрунтування інших підстав для поновлення строку. Однак прокурор фактично не навів інших обставин, ніж ті, про які зазначав у попередньому клопотанні та які були визнані судом апеляційної інстанції неповажними та додатково конкретизував свої дії після березня 2024 року щодо встановлення свого права на апеляційне оскарження вказаних рішень у цій справі.

Верховний Суд зазначає, що судом касаційної інстанції неодноразово викладалися висновки щодо застосування ст. 261 ГПК України, так:

- у справі № 40/223-05 Верховний Суд дійшов висновку про те, що положення ч. 2 ст. 261 ГПК України не свідчать про безумовний обов`язок суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, неповідомленою про розгляд справи або незалученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається із аналізу положень цієї статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності;

- Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 22/96-10/90/08 виснував, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої ч. 2 ст. 261 ГПК безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України (див. також постанови Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 904/1875/19, від 21.07.2022 у справі № 904/158/20, від 20.04.2023 у справі № 9/41, від 07.11.2023 у справі № 40/223-05).

За змістом положень ч. 3 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 цього Кодексу.

Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами ст. 119 ГПК України, згідно з ч. 1 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлення поважності причин пропуску процесуального строку у розумінні положень ст. 86 ГПК України здійснюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд у постановах від 08.04.2021 у справі № 910/3154/20, від 10.04.2018 у справі № 918/115/16, від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15 виснував, що поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв`язку з тим, що норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного із процесуальних строків (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 32/257-10).

Верховний Суд у постанові від 16.11.2022 у справі № 13/197-10 дійшов висновку про те, що можливість поновлення судом пропущеного строку на оскарження судового рішення не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується з наявністю поважних причин пропуску строку, і має здійснюватися лише за умови наведення відповідних причин, які дають правові підстави вважати, що пропуск строку мав місце з об`єктивних, незалежних від волі заявника причин, а можливість їх наведення, як вже зазначалося, залежить від їх доведення заявником, і такі причини мають зазначатися судом у відповідному процесуальному документі.

Верховний Суд зазначає, що положеннями ст. 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою, а положеннями ст. 8 Конституції України, п. 1 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 11 ГПК України - що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що в будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (п. 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII). Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд. Відкриття апеляційного провадження щодо перегляду рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили та чинне декілька років, без наявності виключних обставин, що свідчать про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, є порушенням принципу остаточності судового рішення як складової принципу юридичної визначеності, що суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 911/4590/13, від 09.10.2018 у справі № 5/452/06, від 16.11.2022 у справі № 13/197-10).

Врахувавши вказані вище норми процесуального права, встановивши, що апеляційну скаргу у цій справі прокурором подано зі значним пропуском строку (понад 14 років), надавши оцінку доводам повторно поданого клопотання прокурора про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 01.07.2009 та додаткового рішення цього суду від 29.12.2009, врахувавши заперечення позивача та відповідача-1 щодо поновлення цього строку, апеляційний господарський суд встановив, що наведені заявником обставини для поновлення строку не належать до виключних випадків, мають суб`єктивний характер та не можуть вважатися поважними. З урахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції підставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора та не прийняв його апеляційну скаргу. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до надання судом іншої оцінки причинам пропуску строку, зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог ст. 300 ГПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно застосував ті норми, які регулюють спірні правовідносини, а доводи прокурора фактично зводяться до незгоди його з ухваленим судовим рішенням. Суд апеляційної інстанції також не ухвалював судове рішення всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, в яких відповідні норми процесуального права застосовувалися з огляду на встановлені обставини з огляду на що ухвалювалися відповідні рішення.

Отже, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації залишити без задоволення.

Ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі № 21/36-09-1695 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О.В.