Постанова

від 23.12.2010 по справі 03/37-92

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

03/37-92

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.10                                                                                           Справа  № 03/37-92

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого –судді                                                  Давид Л.Л.

Суддів                                                                      Кордюк Г.Т.

                                                                                Мурської Х.В.

при секретарі судового засідання                              Мазурській В.Т.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства закритого виду «Виробничо-торговельна кондитерська фірма «Буковинка», б/н від 11.11.2010 р.

на рішення Господарського суду Волинської області від 02.11.2010 р.

у справі № 03/37-92 (суддя –Сініцина Л.М.)

за позовом Акціонерного товариства закритого виду «Виробничо-торгівельна фірма «Буковинка», м. Чернівці

до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Волинської обласної дирекції, м. Луцьк

про визнання недійсним кредитного договору №010/08-11/1872-5 від 13.07.2007 р., договору іпотеки від 16.07.2007 р. та договору застави від 16.07.2007 р.

за участю представників сторін:

від позивача: не з»явились;

від відповідача: не з»явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.11.2010 р. у справі №03/37-92 відмовлено в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства закритого виду «Виробничо-торгівельна фірма «Буковинка», м. Чернівці (надалі –Позивач) до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Волинської обласної дирекції, м. Луцьк (надалі –Відповідач) про визнання недійсним кредитного договору №010/08-11/1872-5 від 13.07.2007 р., договору іпотеки від 16.07.2007 р. та договору застави від 16.07.2007 р.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання недійсними кредитного договору №010/08-11/1872-5 від 13.07.2007 р., договору іпотеки від 16.07.2007 р. та договору застави від 16.07.2007 р.

Позивач –Акціонерне товариство закритого виду «Виробничо-торговельна кондитерська фірма «Буковинка», не погодившись з винесеним рішенням, подав апеляційну скаргу б/н від 11.11.2010 р., в якій посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

Скаржник вказує, що місцевим господарським судом не враховано, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті та використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб»єктами господарювання відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання індивідуальної ліцензії. Частиною 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Однак, як зазначає Скаржник всупереч вищевказаному, індивідуальна ліцензія на отримання кредиту в іноземній валюті за кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії за кредитним договором у Позичальника відсутня. Крім цього, Скаржник зазначає, що проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій Позивачем Відповідачу в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії виходячи з п.г.ч.4 ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та п.1.4. Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу».

Враховуючи те, що вищезазначених дозволів (індивідуальних ліцензій) на здійснення валютних операцій на території України в Позичальника на момент укладення спірного договору не було, а відтак Скаржник вважає, що положення останнього суперечать ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України і просить визнати недійсним кредитний договір №010/08-11/1872-5 від 13.07.2007 р. та договори іпотеки від 16.07.2007 р. та застави від 16.07.2007 р., укладені на підставі вищезазначеного кредитного договору.

Позивач –АТЗТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Волинської обласної дирекції у відзиві, за вих. №4664 від 03.12.2010 р. заперечує доводи апеляційної скарги, вказуючи при цьому на те, що місцевим господарським судом повно та всебічно з»ясовано обставини, що мають значення для справи, зокрема встановлено, що наявність у банку генеральної ліцензії та відповідного дозволу на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення операцій з використанням іноземної валюти, а відтак доводи Позивача щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії судом вірно визнані безпідставними. Дані висновки підтверджуються судовою практикою, зокрема висновками Вищого господарського суду України, наведеними в постановах Вищого господарського суду України від 18.11.2009 р. у справі №9/70пд та від 14.10.2009 р. у справі №24/43-09-1527. Відповідно до цього, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, як безпідставну та необґрунтовану.

Сторони участі уповноважених представників в судове засідання 23.12.2010 р. не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 09.12.2010 р., що підтверджується відміткою суду на оригіналі ухвали.

Ухвалою суду від 09.12.2010 р. участь представників сторін визначено на власний розсуд та попереджено сторони, що у разі відсутності їх уповноважених представників, справа буде розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

23.12.2010 р. додаткових доказів по справі та клопотань про відкладення не поступало, а відтак судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах. Пояснення представника Відповідача були заслухані в попередньому судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника Відповідача в попередньому судовому засіданні, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Волинської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

12.06.2007 р. АТЗТ ВТКФ «Буковинка»(перший Позичальник), ТзОВ «ВКФ «Луцьккондитер»(другий Позичальник) та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»(Банк) в особі Волинської обласної дирекції укладено генеральну кредитну угоду №010/08-11/1872. За умовами даної генеральної кредитної угоди, Банк зобов»язується надати Позичальникам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених кредитними договорами, що укладатимуться в рамках даної генеральної кредитної угоди.

На виконання умов вищезазначеної генеральної угоди 13.07.2007 р. ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»(надалі - Банк) та Акціонерним товариством закритого виду «Виробничо-торгівельна кондитерська фірма «Буковинка»(надалі - Позичальник) укладено кредитний договір №010/08-11/1872-5 до генеральної кредитної угоди №010/08-11/1872 від 12.06.2007 р. та 05.05.2008 р. додаткову угоду №1 до нього (а.с.10-13).

У відповідності до п.1.1 розділу 1 кредитного договору Кредитор, на положеннях та умовах цього договору, відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 2 413 800,00 дол. США строком до 10.06.2010 р. із сплатою 11% річних (а.с.10).

В забезпечення виконання зобов»язань по кредитному договору №010/08-11/1872-5, 16.07.2007 р. ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»(іпотекодержатель/заставодержатель) та АТЗТ «ВТКФ «Буковинка»(іпотекодавець/заставодавець) укладено договори іпотеки (а.с.14-19) та застави (а.с.20-33).

У відповідності до пункту 1.1 розділу 1 Договору іпотеки –ним забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що витікають з генеральної кредитної угоди №010/08-11/1872 від 12.06.2007р., укладеної між іпотекодержателем та іпотекодавцем, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодавець зобов'язується перед іпотекодержателем повернути кредит в розмірі еквівалентному 23 200 000 грн., сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору (а.с.14).

Згідно п.1.1. розділу 1 Договору застави передбачено, що цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з генеральної кредитної угоди №010/08-11/1872 від 12.06.2007р., укладеної між заставодержателем та заставодавцем, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого заставодавець зобов'язується перед заставодержателем повернути кредит в розмірі еквівалентному 23 200 000 грн., сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати заставодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору (а.с.20).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: абз. 6 пункту 1.3 розділу 1 Статуту Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" протоколом Загальних зборів акціонерів №Зб-45 від 14.10.2009р. прийнято рішення про зміну найменування Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на Публічне акціонерного товариство "Райффайзен Банк Аваль". Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" є правонаступником за всіма правами та обов'язками Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (а.с.52-53).

Позивач (Скаржник) вважає кредитний договір недійсним, оскільки такий є валютним і суперечить вимогам ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ч.2 ст. 198 Господарського кодексу України. Крім цього вказує, що порушено також ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки індивідуальна ліцензія на надання Банком та отримання Позивачем кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін спірного правочину була відсутня. Також зазначає, що проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі оплата процентів, штрафних санкцій Позивачем Відповідачу і іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії Національного Банку України, якої у Відповідача не було. Враховуючи те, що кредитний договір, на думку Скаржника, є укладений з порушенням норм чинного законодавства, а відтак посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України вважає договори застави та іпотеки також недійсними.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Львівського апеляційного господарського суду керувалась наступним:

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є зокрема, правочин.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Таким чином, саме Позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", "іноземна валюта" - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю": - Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; - генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; - індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції; - порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України N 275 від 17.07.2001 р.

Як правильно зазначено місцевим господарським судом, станом на день укладення спірного кредитного договору і на час розгляду справи в суді першої інстанції чинним законодавством України не передбачено обмеження термінів та сум отриманих кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Відповідно до ст. 11 Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” НБУ у сфері валютного регулювання: видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування.

У відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Як правильно зазначено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Банк (відповідач у справі) для надання кредиту мав Банківську ліцензію №10 зареєстровану Національним Банком України 27.03.1992 р., дозвіл №10-4 зареєстровний Національним банком України 27.03.1992 р., додаток до дозволу №10-4 від 11.10.06 р. зареєстрований Національним Банком України дозвіл №10-5 зареєстрований Національним Банком України 27.03.1992 р. та додаток до нього від 17.11.2009 р. (а.с.43-44, 72-73).

Додатками до дозволу №10-4 від 11.10.2006 р. та №10-5 від 17.11.2009 р. визначено перелік операцій, які має здійснювати ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та його правонаступник ПАТ Райффайзен Банк Аваль»(а.с.45, 74).

Цими документами Національний банк України дозволив банку проводити операції по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України, тобто видавати кредити в іноземній валюті.

Крім того, слід зазначити, що ст. 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, проте приписи зазначеної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення валютних коштів у іноземній валюті).

З огляду на вищевикладене суд відзначає, що єдиною правовою підставою для здійснення залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України є те, що банки повинні мати банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл Національного баку України на здійснення таких операцій.

Наявність у банку такої ліцензії (дозволу) свідчить про те, що його клієнту, який отримав кредит в іноземній валюті, не потрібні окремі ліцензії на отримання такого кредиту, повернення його, оплату процентів та штрафних санкцій за неналежне виконання своїх зобов'язань за таким кредитним договором.

Аналогічну позицію із вказаного питання займає і Національний банк України у своїх листах № 28-313/2178 від 29.05.2001 р. та № 13-210/7871/22612 від 07.12.2009 р.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав, в розумінні ст. 207 ГК України та ст. 215 ЦК України, для визнання Кредитного договору 010/08-11/1872-5 від 13.07.2007 р. недійсним.

Місцевим господарським судом вірно зазначено, що посилання Скаржника на ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що недійсне зобов»язання не підлягає забезпеченню; недійсність основного зобов»язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом є безпідставним, оскільки підстави для визнання недійсним основного зобов»язання (кредитного договору) відсутні.

Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що підстави для визнання недійсним договору іпотеки від 16.07.2007 р. та договору застави від 16.07.2007 р. відсутні, а відтак місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні цих вимог.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість позовних вимог, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вважає, що всі обставини, які мають значення для справи, були з'ясовані повністю і у відповідності із вимогами закону.

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги та відповідність рішення Господарського суду Волинської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду Волинської області від 02.11.2010 р. у справі №03/37-92 залишити без змін, апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого виду «Виробничо-торговельна кондитерська фірма «Буковинка», б/н від 11.11.2010 р. - без задоволення.

2.          Судові витрати по розгляду справи в апеляційному суді відповідно до ст. ст. 49, 105 ГПК України покласти на Скаржника.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4.          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

5.          Справу № 03/37-92 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя                                                                      Давид Л.Л.

Суддя                                                                                          Кордюк Г.Т.

Суддя                                                                                          Мурська Х.В.