Постанова

від 22.01.2008 по справі 35/430

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

35/430

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 22.01.2008                                                                                           № 35/430

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:            Барицької  Т.Л.

          Ропій  Л.М.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Похиленко А.В. – адвокат (дов. №15 від 21.01.2008);

 від відповідача - Бежевець А.М. – пров. юрисконсульт (дов. б/н від 07.06.2007);

від третьої особи - Тарасова К.А. – пров. спеціаліст (дов. № 110 від 22.01.2008),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ю.С.А.”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.11.2007

 у справі № 35/430 (Літвінова М.Є.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Ю.С.А.”

 до                                                   Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”

 третя особа відповідача           Фонд державного майна України

 про                                                  зобов'язання припинити дії

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.11.2007 у справі №35/430 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю „Ю.С.А.” до Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”, третя особа - Фонд державного майна України про зобов'язання припинити дії відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що:  посилання позивача на відсутність погодження Фондом державного майна України договору оренди № 379 від 01.06.2001 при його укладенні є безпідставними та необґрунтованими, враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна України” бюджетні організації мають право виступати орендодавцями щодо окремого індивідуально визначеного майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв.м., і відповідно самостійно приймають рішення про передачу в оренду нерухомого майна, отже, передачу в оренду нерухомого майна бюджетна організація – орендодавець здійснює без погодження з органом, уповноваженим управляти таким майном; розмір орендованої площі, яку використовував позивач, становить 199,2 кв.м.; безпідставним і необґрунтованим є посилання позивача, що спірний договір є нікчемним відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним;  Закон України „Про оренду державного та комунального майна” не містить прямих вказівок на те, що відсутність погодження на передачу в оренду нерухомого майна від органу, уповноваженого управляти таким майном, а також у разі відсутності акту приймання-передачі вказаного майна, тягне за собою нікчемність такого правочину; сторонами спірного договору було погоджено всі істотні умови даного договору, в тому числі і розмір орендної плати;  спірний договір не визнавався сторонами недійсним або неукладеним у судовому порядку; факт укладення спірного договору, а також користування позивачем орендованим приміщенням під час дії даного договору та після закінчення терміну його дії, встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 02.06.2004 у справі № 3/175 за позовом НТУУ „Київський політехнічний інститут” до ТОВ „Ю.С.А.” про виселення з нежитлового приміщення площею 199,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нижньо-Ключова, 12; вказане рішення набрало законної сили та є чинним;  рішенням Господарського суду м. Києва від 31.05.2005 у справі № 2/209 позов НТУУ „Київський політехнічний інститут” до ТОВ „Ю.С.А.” про стягнення 55 444,51 грн. задоволено повністю; на виконання вказаного рішення 10.06.2005 видано наказ № 2/209 про стягнення 55 444,51 грн.; відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 115 ГПК України судове рішення є обов'язковим до виконання на всій території України; на виконання вказаного рішення суду позивачем було сплачено відповідачу суму в розмірі 27 978,49 грн., залишок суми, яку позивач має сплатити становить 28 135,47 грн.; таким чином, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що дії відповідача, спрямовані на виконання рішення господарського суду, відповідно до вимог ГПК України та Закону України „Про виконавче провадження” є правомірними та такими, що не порушують прав та інтересів позивача, а отже позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача припинити дії, спрямовані на примусове отримання орендної плати за договором оренди № 379 від 01.06.2001 є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2007 у справі № 35/430 повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник не погоджується з висновком місцевого господарського суду, що бюджетні організації мають право виступати орендодавцями щодо окремого індивідуально визначеного майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв.м., і відповідно самостійно приймають рішення про передачу в оренду нерухомого майна, тобто передачу в оренду нерухомого майна бюджетна організація – орендодавець здійснює без погодження з органом, уповноваженим управляти таким майном. Заперечуючи проти такого висновку, заявник посилається на те, що в редакції Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, яка діяла станом на час укладання договору, існувала імперативна норма про обов'язковість погодження з Фондом державного майна України всіх договорів оренди нерухомого майна.

На думку заявника, відсутність в Законі України „Про оренду державного та комунального майна” прямої вказівки про недійсність договору оренди, укладеного без погодження з Фондом державного майна України, не означає, що договір не є нікчемним. В будь-якому випадку, враховуючи, що Фонд державного майна України є стороною договору, суд повинен був з'ясувати чи було досягнуто сторонами домовленості з усіх істотних умов (у т.ч. і про розмір орендної плати), а у разі відсутності такої домовленості - чи був спір переданий на розгляд суду. Факт не направлення документів на погодження до Фонду державного майна України свідчить, що договір оренди № 379 від 01.06.2001 є нікчемним.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про необґрунтованість тверджень позивача, що спірний договір є нікчемним, на думку заявника, свідчить про порушення та неправильне застосування судом статей 203, 204, 215 Цивільного кодексу України.

Також заявник вказує, що встановлення місцевим господарським судом факту погодження сторонами всіх істотних умов договору, в тому числі і щодо розміру орендної плати, суперечить обставинам справи, оскільки розмір орендної плати не був погоджений та затверджений Фондом державного майна України, як того вимагає Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що факт укладення договору оренди № 379 від 01.06.2001 був встановлений рішеннями Господарського суду м. Києва у справах № 3/175 та № 2/209, вказаними рішеннями оспорюваний договір оренди визнано укладеним належним чином, з дотриманням вимог чинного законодавства. Заявник не погоджується з даним висновком суду, посилаючись на те, що предметом спору у справі № 3/175 було примусове виселення ТОВ „Ю.С.А.” з орендованого приміщення і в даному процесі не розглядалось питання про відповідність або невідповідність договору вимогам чинного законодавства; предметом спору у справі № 2/209 було примусове стягнення орендної плати за договором, однак, судовий розгляд даної справи проходив без участі повноважного представника ТОВ „Ю.С.А.”, який не зміг через об'єктивні причини надати свої заперечення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти тверджень позивача, викладених в апеляційній скарзі, та просить оскаржуване рішення залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на наступне:  направивши до Фонду державного майна України проект договору оренди № 379 від 01.06.2001 на погодження, відповідач вжив усіх необхідних заходів для отримання дозволу Фонду на передачу зазначених приміщень в оренду (лист № 717/381 від 11.07.2001); відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони; рішеннями господарського суду першої інстанції у справах № 3/175 та № 2/209 встановлено наступні факти, які мають преюдиціальне значення: факт належного укладення договору оренди № 379 від 01.06.2001, факт користування ТОВ „Ю.С.А.” приміщенням площею 199,2 кв.м., строк дії договору до 30.11.2003; факт продовження користування орендованим приміщенням після закінчення терміну дії договору; факт наявності заборгованості за період фактичного користування приміщенням; зазначені рішення набрали законної сили, на їх підставі було видано накази та порушено виконавчі провадження; відповідач також звертає увагу суду на те, що предметом даної спору не є визнання договору оренди № 379 від 01.06.2001 нікчемним; відповідач наголошує на тому, що дана позовна заява подана позивачем з метою уникнення оплати суми заборгованості, встановленої рішенням суду, що набрало законної сили, в свою чергу, відповідач не вчиняв жодних дій, якими б порушувались законні права та інтереси позивача, а примусове отримання заборгованості по орендній платі за договором № 379 від 01.06.2001 здійснюється відповідно до ст. 115 ГПК України та Закону України „Про виконавче провадження”.

Третя особа відзив на апеляційну скарга не надала, що відповідно до ст.96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників сторін та третьої особи, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про зобов'язання припинити дії, спрямовані на примусове отримання орендної плати за договором оренди № 379 від 01.06.2001.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що: оскільки договір оренди № 379 від 01.06.2001 не відповідає вимогам Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, а саме – відсутній дозвіл Фонду державного майна України на укладення договору та погодження розміру орендної плати, то договір оренди відповідно до пункту 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним і визнання його судом недійсним не вимагається; відповідно до частини 2 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину; станом на час подачі позовної заяви позивач сплатив відповідачу за договором оренди  155 341,68 грн. орендної плати, в т.ч. за  рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 2/209 – 56113,96 грн.; залишок коштів до відшкодування з позивача становить 28135,47 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача вартість сплачених  відповідно до угоди від 15.06.2007 послуг адвоката у розмірі 10000 грн.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в оскаржуваному рішенні та не вбачає підстав для його скасування з огляду на наступне.

01.06.2001 між НТУУ „Київський політехнічний інститут” (далі – відповідач), за договором орендодавець, та ТОВ „Ю.С.А.” (далі – позивач), за договором орендар, укладено договір оренди № 379, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення за адресою: м. Київ, вул. Нижньо-Ключова, 12, корпус РБУ, кімнати № № 301, 302, 303, 303а, 304, 305, 301а загальною площею 112,7 кв.м.

01.06.2003 сторонами була укладена додаткова угода про внесення змін та доповнень до договору оренди № 379 від 01.06.2001, відповідно до якої позивач отримав у строкове платне користування приміщення за адресою: м. Київ, вул. Нижньо-Ключова, 12, РБУ, кімнати № № 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25А, 25, 26, 28, 29, 30 під офіс загальною площею 199,2 кв.м.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.06.2004 у справі № 3/175 позов НТУУ „Київський політехнічний інститут” до ТОВ „Ю.С.А.” про повернення нежитлового приміщення задоволено повністю, за рішенням ТОВ „Ю.С.А.” підлягає виселенню з нежитлового приміщення площею 199,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нижньо-Ключова, 12, а зазначене приміщення передачі НТУУ „Київський політехнічний інститут”. Даним рішенням встановлено наступні факти: факт укладення між сторонами договору оренди № 379 від 01.06.2001 та додаткової угоди до нього від 01.06.2003, строк дії договору до 30.11.2003; факт користування ТОВ „Ю.С.А.” приміщенням площею 199,2 кв.м.; факт безпідставного зайняття ТОВ „Ю.С.А.” спірного приміщення, оскільки новий договір оренди на спірне приміщення між сторонами не укладався.

26.01.2005 на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2004 у справі № 3/175, яке набрало законної сили 13.07.2004, було видано наказ про примусове виконання рішення.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.05.2005 у справі № 2/209 позов НТУУ „Київський політехнічний інститут” до ТОВ „Ю.С.А.” про стягнення збитків у розмірі 55 444,51 грн. задоволено повністю. Вказаним рішенням встановлено наступні факти: факт користування ТОВ „Ю.С.А.” спірним приміщенням після закінчення строку дії договору оренди № 379 від 01.06.2001; факт неповернення орендарем – ТОВ „Ю.С.А.” спірного приміщення орендодавцю - НТУУ „Київський політехнічний інститут” у встановленому порядку станом на день розгляду справи № 2/209.

10.06.2005 на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2005 у справі № 2/209, яке набрало законної сили з 10.06.2006, було видано наказ про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження”.

Закон України „Про виконавче провадження” визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку; виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону).

Враховуючи те, що станом на день розгляду даної справи, наявні рішення місцевого господарського суду у справах № 3/175 та № 2/209, що набрали законної сили та на виконання яких було видано накази про примусове виконання рішення та порушено виконавчі провадження, дає підстави апеляційному господарському суду прийти до висновку, що звертаючись до суду з позовом про зобов'язання припинити дії, спрямовані на примусове отримання орендної плати за договором оренди № 379 від 01.06.2001, позивач у справі № 35/430 фактично просить заборонити виконання рішення місцевого господарського суду у справі № 2/209, що набрало законної сили, за яким підлягають стягненню з ТОВ „Ю.С.А.” на користь НТУУ „Київський політехнічний інститут” збитки за фактичне користування приміщенням після закінчення строку дії договору оренди № 379 від 01.06.2001.

Дані позовні вимоги ТОВ „Ю.С.А.” в жодному випадку не можуть бути задоволені, оскільки відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України та ст. 115 ГПК України  судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України, а їх оцінка не може здійснюватись в межах даного позовного провадження.

Апеляційний господарський суд не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги, враховуючи викладене та виходячи з наступного.

Твердження позивача про нікчемність договору оренди № 379 від 01.06.2001 у зв'язку з відсутністю погодження його умов з Фондом державного майна України, як того вимагає Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, не приймається апеляційним господарським судом до уваги, оскільки в даному випадку діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Враховуючи те, що Закон України „Про оренду державного та комунального майна” прямо не встановлює недійсність (нікчемність) договору оренду, укладеного без отримання дозволу від органу, уповноваженого управляти таким майном, а позивачем не надано доказів відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України про визнання договору оренди недійсним у судовому порядку, твердження позивача про недійсність (нікчемність) договору оренди № 379 від 01.06.2001 є безпідставним та необґрунтованим.

Згідно із частиною 5 ст. 49 ГПК України при відмові в позові суми, які підлягають оплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача, а тому відсутні й підстави у позивача для стягнення з відповідача 10000 грн. витрат за послуги адвоката.

Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Господарський суд міста Києва вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2007 у справі №35/430 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

  2. Справу № 35/430 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.