Рішення

від 14.12.2010 по справі 19/092-10/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

19/092-10/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                              тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2010 р.                                                                          Справа № 19/092-10/16

Господарський суд Київської області  у складі  судді  Христенко О.О.  розглянув

позов    Ірпінського гаражно-будівельного кооперативу «Ірпіньмаш-3», м. Ірпінь

до          Публічного акціонерного товариства „Ірпіньмаш”, м. Ірпінь                           

про        усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення збитків  

за участю представників:

від позивача   –     Похилько О.С., довіреність від 22.03.2010 р., представник,

                                 Овчарук В.А., довіреність від 09.09.2010 р., представник;

від відповідача –   Безверха К.М., довіреність від 18.08.2010 р., представник,

                                 Сусліков Ю.А., довіреність від 30.08.2010 р., представник

                                                                         Суть спору:

Ірпінським гаражно-будівельним кооперативом «Ірпіньмаш-3», м. Ірпінь до господарського суду Київської області подано позовну заяву (вх. номер канцелярії суду 2380 від 31.05.2010 р.) до Відкритого акціонерного товариства «Ірпіньмаш», м. Ірпінь про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,2637 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 94, та належить позивачу на праві постійного користування, шляхом зобов‘язання відповідача перенести огорожу, та стягнення з відповідача заподіяних збитків по сплаті земельного податку в сумі 212,49 грн., витрат в сумі 2 500,00 грн., пов‘язаних з претензійно-позовною роботою.

                 Відповідно до ухвали суду від 08.06.2010 р. (суддя Карпечкін Т.П.) порушено провадження у справі № 19/092-10 та призначено її розгляд на 21.06.2010 р.

В судовому засіданні 15.07.2010 р. відповідач надав відзив від 14.07.2010 р. на позовну заяву, в якому позов не визнає повністю з підстав, викладених у відзиві, а саме, що відповідач жодним чином не порушує права позивача щодо користування його земельною ділянкою, не створює жодних перешкод для її використання; об‘єкти позивача знаходяться в межах залізничних під'їзних колій, які є власністю відповідача.

В судовому засіданні 16.08.2010 р. представники позивача та відповідача надали додаткові пояснення до позовної заяви та додаткові письмові пояснення у справі відповідно.

В судовому засіданні 16.08.2010 р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 02.09.2010 р.

Через канцелярію суду (вх. № 10233 від 01.09.2010 р.) позивач надав клопотання, яким уточнив позовні вимоги та просить зобов‘язати відповідача демонтувати огорожу по фасадній стороні протяжністю 142,49 м та по лівому краю протяжністю 13,83 м та зобов‘язати відповідача звільнити по правому краю територію від сміття. Інші позовні вимоги залишено без змін.

В судовому засіданні 02.09.2010 р. представник відповідача надав клопотання від 02.09.2010 р. про припинення провадження у справі, у зв‘язку з тим, що позивач не є суб‘єктом господарської діяльності внаслідок чого даний спір не є підвідомчим господарському суду.

В судовому засіданні 17.09.2010 р. представник відповідача надав клопотання про залучення в якості третіх осіб на боці позивача членів гаражно-будівельного кооперативу «Ірпіньмаш-3», оскільки відповідно до Статут позивача, кооператив створений з метою будівництва гаражно-будівельних споруд для особистих легкових автомобілів членів кооперативу; заяву про застосування строків позовної давності, оскільки земельну ділянку у постійне користування отримано позивачем ще у 2001 році, і весь цей час позивачу було відомо про існування огорожі; клопотання про залучення до участі у судовому процесі станцію Ірпінь Київської обласної дирекції залізничних перевезень Південно-Західної залізниці як відомчий державний орган у сфері регулювання та обслуговування залізничних колій.

Відповідно до розпорядження в.о. голови господарського суду Київської області Наріжного С.Ю. від 24.09.2010 р. справу № 19/092-10 передано до провадження судді Христенко О.О., у зв‘язку з закінченням п‘ятирічного строку, на який Карпечкіна Т.П. було призначено суддею господарського суду Київської області. Ухвалою від 27.09.2010 р. справу прийнято до провадження суддею Христенко О.О. та присвоєно їй № 19/092-10/16.  

В судовому засіданні 12.10.2010 р. представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що згідно із пунктом 2.1 Статуту позивача, кооператив створено з метою будівництва гаражно-будівельних будівель для особистих легкових автомобілів членів кооперативу, тобто жодна норма Статуту позивача не містить посилань, що кооператив є суб'єктом підприємницької діяльності і здійснює таку діяльність, відповідно до ст. 1 ГПК України право на звернення до суду мають тільки юридичні або фізичні особи, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

    У задоволенні зазначеного клопотання відповідача судом було відмовлено з підстав, викладених в ухвалі суду від 12.10.2010 р.

Також відповідачем подано заяву від 12.10.2010 р. про застосування строків позовної давності.

     Через канцелярію суду (вх. № 12864 від 26.10.2010 р.) відповідачем подано заяву про застосування судом позовної давності, яку аргументовано тим, що рішенням Ірпінської міської ради від 30.01.2001 р. було надано позивачу у постійне користування земельну ділянку, бетонна огорожа, яка знаходиться на вказаному позивачем місце та рахується на балансі відповідача з 1944 р., відповідно до ст. 257 ЦК України строк позовної давності сплинув у 2004 році.

Ухвалою суду від 30.11.2010 р. замінено відповідача –Відкрите акціонерне товариство «Ірпіньмаш»його правонаступником –Публічним акціонерним товариством «Ірпіньмаш».

В судовому засіданні 14.12.2010 р. представник відповідача надав письмові пояснення, в яких зазначив, що в постійне користування земельна ділянка надана позивачу рішенням виконавчого комітету Ірпінської ради, а відповідно до норм Земельного кодексу повинна надаватися радою народних депутатів.

Представники позивача просять суд задовольнити позовні вимоги з врахуванням клопотання про уточнення позовних вимог, оскільки вважають, що вони обґрунтовані та підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

          Відповідач проти позову заперечує.

 Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, присутніх в судових засіданнях, господарський суд  

встановив:

 Товариством з обмеженою відповідальністю «Магістральбудпроект»у 2001 році розроблено технічну документацію по складанню державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Гаражно-будівельного кооперативу «Ірпіньмаш»в м. Ірпінь по вул. Садова, 94.

 Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 30.01.2001 р. № 16/14 затверджено технічну документацію по виготовленню акту на постійне користування  землею ГБК «Ірпіньмаш-3»та надано у постійне користування ГБК «Ірпіньмаш-3»(позивач) земельну ділянку загальною площею 0,2637 га (забудованих земель) для обслуговування гаражів в м. Ірпінь, вул. Садова, 94 без зміни цільового використання.

 29 січня 2001 р. позивачем, відповідачем та ТОВ «Магістральбудпроект»підписаний акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі. Відповідно до плану встановлених меж та абрису земельної ділянки позивача, земельна ділянка, надана позивачу в постійне користування межує з землями відповідача по умовній лінії на землі та з землями міськради по бетонній огорожі. Тобто, бетонна огорожа, яку просить демонтувати позивач розмежовує землі міськради та землі, якими користується на праві постійного користування позивач. Землі відповідача знаходяться з іншого боку земельної ділянки, якою користується позивач. Таким чином, бетонна огорожа, яка належить відповідачу, знаходиться за межами земельної ділянки відповідача і розділяє земельну ділянку позивача та землі міськради.

20 лютого 2001 року позивачу наданий Державний акт І-КВ № 002640 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,2637 га для обслуговування гаражів.   

Відповідно до довідки вих. № 4428 від 31.08.2007 р. Ірпінського міського відділу земельних ресурсів Київської області, за позивачем в межах населеного пункту м. Ірпеня обліковується в постійному користуванні земельна ділянка площею 0,2637 га –ділянка для кооперативного гаражного будівництва.

У довідці вих. № 3338 від 28.07.2010 р. Відділу держкомзему у місті Ірпінь Київської області зазначено, що договір про встановлення земельного сервітуту земельної ділянки, яка надана позивачу в постійне користування для обслуговування гаражів, що підтверджується державним актом, не зареєстрований.

На запит суду від 29.07.2010 р. відділ держкомзему у місті Ірпінь Київської області надав відповідь вих. № 01-02/673 від 09.08.2010 р., в якій зазначив, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею реєстраційний № 102 від 20.02.2001 р. позивач користується земельною ділянкою в м. Ірпінь по вул. Садовій, 94, площею 0,2637 га, яка з однієї сторони межує з ВАТ «Ірпіньмаш», що користується земельною ділянкою в м. Ірпінь по вул. Садовій, 94, площею 14,9320 га відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, реєстраційний № 109 від 17.07.2001 р., а з іншої сторони із землями запасу Ірпінської міської ради.

Відповідачем наданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 903494 від 21.11.2007 р. площею 14,9320 га в м. Ірпінь, вул. Садова, 94 для обслуговування виробничої бази. Відповідно до плану земельної ділянки до цього акту, від літери «А»до літери «Б»земельна ділянка відповідача межує із земельною ділянкою позивача.

Прокурор м. Ірпінь вніс протест від 21.10.2010 р. на рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 30.01.2001 р. № 16/14 «Про надання в постійне користування земельної ділянки ГБК «Ірпіньмаш-3»для обслуговування гаражів за адресою: м. Ірпінь, вул. Садова, 94».

Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 30.11.2010 р. № 234  відхилено протест прокурора м. Ірпінь від 21.10.2010 р. на рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 30.01.2001 р. № 16/14 «Про надання в постійне користування земельної ділянки ГБК «Ірпіньмаш-3»для обслуговування гаражів за адресою: м. Ірпінь, вул. Садова, 94»(копія рішення в матеріалах справи).

Відповідачем не надано доказів, що на дату прийняття рішення у справі № 19/092-10/16, рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 30.01.2001 р. № 16/14 або скасовано, або визнано недійсним, або оскаржено у встановленому законодавством порядку. Предметом спору у справі № 19/092-10/16 є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов‘язання відповідача демонтувати огорожу.  

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою –це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно ст. 95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об‘єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Як зазначалося раніше, у рішенні виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 30.01.2001 р. № 16/14 та у Державному акті на право постійного користування земельною ділянкою, наданому позивачу, зазначено, що земельна ділянка надається позивачу в користування для обслуговування гаражів.

Але позивач не може використовувати надану йому земельну ділянку для встановлених цілей, оскільки з двох боків земельна ділянка обнесена бетонною огорожею, яка розділяє землі міськради та земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні позивача. Бетонна огорожа належить відповідачу на праві власності, оскільки у ході приватизації увійшла до статуту відповідача. Відповідно довідки відповідача бетонна огорожа введена в експлуатацію 1944 році та оновлена у 1956 році. З інших двох боків земельна ділянка, яка надана позивачу у користування, межує із землями відповідача. До земельної ділянки позивача відсутній окремий під‘їзд, оскільки вона межує з двох сторін з територією відповідача, і інші дві сторони обнесені бетонною огорожею відповідача.

Таким чином у позивача не має вільного доступу до земельної ділянки для використання її в цілях в яких вона надавалась позивачу, а саме для обслуговування гаражів.

З моменту виділення земельної ділянки в постійне користування позивачу та до 2007 року, позивач потрапляв на земельну ділянку, яка йому надана в користування, через територію відповідача.

Позивач намагався вирішити з відповідачем питання доступу позивача на земельну ділянку, яка знаходиться у нього в постійному користуванні. Позивач звертався до відповідача з листом вих. № 04/06-07 від 07.06.2007 р. із проханням прийняти рішення про перенесення бетонної огорожі відповідно до меж, визначених Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

На зазначений лист від відповідача було отримано відповідь вих. № 192 від 15.06.2007 р., в якій відповідач зазначав про порушення норм взаєморозташування залізничної колії і прилеглих до неї гаражів.

Позивач повторно звернувся до відповідача з листом вих. № 07/07-07 від 12.07.2007 р. із проханням надати можливість розпочати роботи по перенесенню огорожі.

Відповідач надав відповідь вих. № 240 від 23.07.2007 р., в якій зазначив, що не може погодитись на відокремлення заводської території від гаражного кооперативу, оскільки його земельна ділянка була оформлена всупереч статуту без згоди на це наглядової ради відповідача.

Позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 21/02-08 від 21.02.2008 р. в якому зазначав про необхідність демонтувати огорожу та просив надати можливість пропуску членів кооперативу через прохідну відповідача.

Відповідач надав відповідь вих. № 38 від 03.03.2008 р., в якій зазначив, що не може погодитись на відокремлення заводської території від гаражного кооперативу, оскільки його земельна ділянка була оформлена всупереч статуту без згоди на це наглядової ради відповідача, щодо надання перепусток, то вони будуть оформлені за наданим списком та погодженням з головою наглядової ради відповідача.     

Із зазначеної переписки вбачається, що відповідач розпочав чинить перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою, наданою позивачу в постійне користування. Про надання земельної ділянки в постійне користування позивачу відповідачу було відомо, оскільки в.о. голови правління ВАТ «Ірпіньмаш»підписував акт від 29.01.2001 р. встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі. Як вже зазначалося раніше жодних доказів скасування рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 30.01.2001 р. № 16/14, яким позивачу було надано в постійне користування земельну ділянку, або визнання його недійсним до суду не надано. Хоча про непогодження із зазначеним рішенням відповідач зазначав ще у своїх листах від 23.07.2007 р. та від 03.03.2008 р. Бетонна огорожа, яка належить відповідачу знаходиться за межами земельної ділянки відповідача.  

Відповідач у відзиві зазначає, що об‘єкти позивача (гаражі) знаходяться в межах залізничних під'їзних колій, які є власністю відповідача, з‘єднані із загальною мережею залізниць та використовуються відповідачем для виробничої діяльності. Однак, відповідно до матеріалів справи під‘їзні колії, які належать відповідачу, знаходяться на його території і не мають відношення до оскаржуваної огорожі, оскільки знаходяться зовсім з іншої сторони від неї, а огорожа, як вже зазначалося раніше знаходиться за межами земельної ділянки відповідача і розмежовує земельні ділянки міськради та позивача. Як вбачається з фотографій, наданих відповідачем, біля колії є будівлі позивача, у зв‘язку з чим відповідач має право звертатися до відповідних органів або до суду про усунення порушень законодавчо встановлених норм знаходження споруд біля залізничної колії. У листі вих. № 07/07-07 від 12.07.2007 р. позивач сам зазначив про згоду на перенесення гаражів, які порушують норми взаємного розташування залізничної колії та гаражів. Відповідач зазначену пропозицію позивача проігнорував.     

      Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідач неодноразово звертався до суду із заявами про застосування строків позовної давності і про відмову в позові у зв‘язку із пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду. Зазначені заяви обґрунтовані тим, що рішенням Ірпінської міської ради від 30.01.2001 р. було надано позивачу у постійне користування земельну ділянку, бетонна огорожа, яка знаходиться на вказаному позивачем місце та рахується на балансі відповідача з 1944 р., відповідно до ст. 257 ЦК України строк позовної давності сплинув у 2004 році.

    Із зазначеними доводами відповідача суд не погоджується з наступних підстав. Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли позивач довідався про порушення свого права, а саме, коли відповідач відмовив йому у своїх листах від потрапляння на земельну ділянку позивача через територію відповідача та про відмову в перенесенні бетонної огорожі (листи відповідача від 15.06.2007 р., від 23.07.2007 р., від 03.03.2008 р.). Сторонами не надано доказів того, що раніше у 2001-2006 роках позивач звертався до відповідача, а останній відмовляв у потраплянні позивача на земельну ділянку, якою він користується.

У клопотанні, яким позивач уточнив позовні вимоги, позивач просить зобов‘язати відповідача звільнити по правому краю територію від сміття, щебеню та піску. Зазначена вимога позивача жодними документами не обґрунтована та не доведена, тому задоволенню не підлягає.

У позовній заяві позивач просить також стягнути з відповідача заподіяні збитки по сплаті земельного податку в сумі 212,49 грн. Однак, зазначена вимога не вмотивована позивачем нормами чинного законодавства, не надано розрахунку збитків. Підставою для притягнення особи до відповідальності у вигляді відшкодування збитків є склад цивільного правопорушення, який складається з: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкоди, завданої такою поведінкою; причинного зв‘язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності. Відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення є підставою для звільнення особи від відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Позивачем не наведені зазначені чотири складові для стягнення з відповідача збитків.

У позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов‘язані з проведенням претензійно-позовної роботи в сумі 2 500,00 грн. Однак позивачем не аргументована правова природа зазначених витрат (збитки тощо), а також не надано жодного доказу на підтвердження зазначеної суми.     

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов‘язок доказування та заперечування покладається на сторони.

    За таких обставин позов підлягає задоволенню частково, а саме: зобов‘язати ПАТ «Ірпіньмаш»демонтувати бетонну огорожу протяжністю 156,39 м, яка знаходиться на межі земель запасу Ірпінської міської ради та земельної ділянки, яка належить Ірпінському гаражно-будівельному кооперативу «Ірпіньмаш-3»на праві постійного користування на підставі Державного акту на право постійного користування серії І-КВ № 002640 від 20.02.2001 р., за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 94.

Витрати по сплаті державного мита та витрати по сплаті послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

           2. Зобов‘язати Публічне акціонерне товариство «Ірпіньмаш»(08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 94, ідент. код 00240135) демонтувати бетонну огорожу протяжністю 156,39 м, яка знаходиться на межі земель запасу Ірпінської міської ради та земельної ділянки, яка належить Ірпінському гаражно-будівельному кооперативу «Ірпіньмаш-3»на праві постійного користування на підставі Державного акту на право постійного користування серії І-КВ № 002640 від 20.02.2001 р., за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 94.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ірпіньмаш»(08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 94, ідент. код 00240135) на користь Ірпінського гаражно-будівельного кооперативу «Ірпіньмаш-3»(08200, Київська область, вул. Садова, 94/1, ідент. код 25568210) 85 (вісімдесят п‘ять) грн. 00 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В решті позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                          О.О.Христенко