ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
18.01.11
Справа № 11/190-10.
За позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м.
Суми
до відповідача Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», м. Київ
про визнання договору недійсним
СУДДЯ ЗРАЖЕВСЬКИЙ Ю.О.
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_3
Від відповідача: Хоміч А.А.
При секретарі судового засідання Чижик С.Ю.
Суть спору : позивач просить суд визнати недійсним пункт 10.2. в сукупності з підпунктами 10.2.1 та 10.2.2. договору № 6 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04 від 04.04.2008р., укладених між сторонами; визнати пункт 10.2 в сукупності з підпунктами 10.2.1. та 10.2.2. договору № 1 про внесення змін та доповнень до рамкової угоди № 1140 від 04.04.2008р., укладених між сторонами; а також стягнути судові витрати, пов’язані з розглядом справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на відсутність обставин порушення суб’єктивного права позивача та його помилки при укладенні договорів, пункти якого оспорюються, в частині визнання недійсними підпунктів 10.2.1 та 10.2.2. пункту 10.2 договору № 1 про внесення змін та доповнень до рамкової угоди № 1140 від 04.04.2008р. провадження у справі припинити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважних представників сторін, дослідивши наявні докази, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
20.09.2004р. між сторонами укладена Рамкова угода № С13/09.04 про відкриття кредитної лінії на 20 000 доларів США.
Згідно пункту 2.2 вказаної угоди кредити надаються відповідачем на підставі окремих договорів траншу.
15.10.2007р. між відповідачем та позивачем укладена Рамкова угода № 1140 від із змінами та доповненнями згідно Договору № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди.
04.04.2008р. за пропозицією відповідача сторони уклали договір № 6 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04. та договір № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № 1140.
Позивач у позові зазначив, що під час укладення вказаних договорів про внесення змін та доповнень до рамкових угод він допустив помилки не звернувши увагу на те, що сторонами у частині положень пунктів 10.2, а саме змістом підпунктів 10.2.1 та 10.2.2. сторони порушили вимоги закону. При укладенні Рамкової угоди та внесення змін та доповнень до неї, сторонами п. 10.2. було передбачено: «у випадку прострочення погашення грошових зобов’язань позичальник (відповідач) сплачує кредитору (позивачу) пеню за кожний календарний день прострочення (включаючи день повного погашення заборгованості) у розмірі:
10.2.1 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 грн., якщо строк існування заборгованості не перевищує 30 календарних днів та у випадку не застосування пені, вказаної у наступному пункті;
10.2.2 1% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 грн., якщо прострочення перевищує 30 календарних днів. Даний розмір пені не застосовується за рішенням кредитора, а також при умові погашення не менше ніж 80% усього боргу чи місячного погашення не менше ніж 30% від суми заборгованості.»
Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Цим Законом встановлені обмеження щодо розміру пені, яка може бути стягнута на підставі договору.
З огляду на викладене, граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, визначений спеціальним законом, положення якого не встановлюють обмежень щодо визначення сторонами в договорі розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Як зазначає позивач, описані вище розміри пені (неустойки) значно перевищують граничний розмір – встановлений законом: подвійна ставка НБУ. Аналогічний пункт з аналогічним порушенням міститься і у договорі № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № 1140.
Проте, зазначена умова кредитного договору є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать закону України.
Згідно з приписами ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання.
Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов‘язання, що виникає між суб‘єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб‘єкт (зобов‘язана сторона, в тому числі боржник) зобов‘язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб‘єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб‘єкт (управлена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов‘язаної сторони виконання її обов‘язку.
Приписами статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
З огляду на викладене, сторони укладаючи договір визначили розмір пені за згодою сторін, яка (пеня) виступає забезпеченням належного виконання боржником свого зобов'язання.
Позивач у вимозі про визнання недійсними окремих частин спірного правочину, які суперечать закону посилається на норму ст. 217 ЦК України, яка передбачає можливість визнання недійсними окремих частин правочину без визнання недійсними правочину в цілому.
Проте, згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, «підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.»
Нормами ст. 229 ЦК України встановлено якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 229 Цивільного Кодексу України - помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Статтею 32 цього ж Кодексу встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, посилання позивача на те, що він уклав зазначені вище договори внаслідок помилки залишились не доведеними, зокрема в частині встановленої договорами розміру пені, оскільки позивачем не надано суду доказів порушення його прав чи інтересів як передумови виникнення права на захист свого порушеного права в судовому порядку. Разом з тим, встановлений у договорі розмір пені, більший від розміру пені визначеного законом, не може розглядатись як підстава визнання недійсним пункту договору про встановлення сторонами розміру пені у договорі. У такому випадку кредитор буде позбавлений одного із видів забезпечення виконання кредитного договору (неустойки встановленої договором).
В зв’язку з викладеним, суд вважає, що відсутні законні підстави для визнання частини договору недійним, а саме пункту 10.2. з підпунктами 10.2.1 та 10.2.2. договору № 6 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04 від 04.04.2008р., тому вимоги позивача в цій частині позову задоволенню не підлягають.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що Рамкова угода № 1140 від 15.10.207р. із змінами та доповненнями згідно договору № 1 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди від 04.04.2008р. укладена з фізичною особою ОСОБА_1 (а не як фізичною особою – підприємцем).
З огляду на викладене, спір відповідно до ст. 1 Господарського процесуального Кодексу України не підвідомчий господарським судам України. Даний спір щодо оспорювання фізичною особою пункту договору, укладеного з юридичною особою підвідомчий судам загальної юрисдикції і має проводитись згідно правил цивільного судочинства.
Тому, провадження у даній справі в частині визнання пункту 10.2 в сукупності з підпунктами 10.2.1. та 10.2.2. договору № 1 про внесення змін та доповнень до рамкової угоди № 1140 від 04.04.2008р. підлягає припиненню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. В частині визнання недійними підпунктів 10.2.1 та 10.2.2. пункту 10.2. договору № 6 про внесення змін та доповнень до Рамкової угоди № С-713/09.04 від 04.04.2008р. - ВІДМОВИТИ.
2. В частині визнання недійними підпунктів 10.2.1. та 10.2.2. пункту 10.2 договору № 1 про внесення змін та доповнень до рамкової угоди № 1140 від 04.04.2008р. – провадження у справі припинити.
СУДДЯ (підпис) Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ
Повне рішення підписано 24.01.2011 р.
Суд | Господарський суд Сумської області |
Дата ухвалення рішення | 18.01.2011 |
Оприлюднено | 27.01.2011 |
Номер документу | 13511042 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Мельниченко Ірина Федорівна
Господарське
Господарський суд Сумської області
Зражевський Юрій Олексійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні