Рішення

від 25.01.2011 по справі 3/392

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/392

25.01.11

За позовом   Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівельними

                      проектами «Будінвестконсалт»

Про                стягнення 59 000,00 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_1

Від відповідача       Нєсвєтов В.Г. –по дов. № 72 від 14.01.2011

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівельними проектами «Будінвестконсалт»59 000,00 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання  взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договорів  оренди від 01.01.2009, від 01.07.2009, від 01.01.2010.

Представником відповідача в судовому засіданні 25.01.2011 заявлено усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для надання можливості сторонам у даній справі підписати мирову угоду.

Позивач проти клопотання щодо оголошення перерви в засіданні суду заперечує, посилаючись на неможливість підписання мирової угоди.

Розглянувши клопотання представника відповідача суд вважає, що оголошення перерви в судовому засіданні, в даному випадку, призведе до затягування розгляду справи по суті, оскільки,

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами.

Мирова угода в господарському процесі, характеризується добровільним волевиявленням сторін у спорі, встановленням визначеності у відносинах не за законом і відповідно до обґрунтованості розбіжностей, а на підставі взаємних поступок.

Приймаючи до уваги заяву Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 щодо не можливості підписання мирової угоди, відсутні підстави для оголошення перерви в судовому засіданні.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав, представник відповідача в судовому засіданні 25.01.2011 позовні вимоги визнав повністю.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.01.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.09.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивач придбав квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві.

Договір купівлі-продажу від 03.09.2007 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З.

Право власності  позивача на квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності 5 вересня 2007 року, про що здійснений запис в реєстрову книгу д.1953-241 за реєстровим  № 2707.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України,  правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного Кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Доказів того, що договір від 03.09.2007 на підставі якого позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві визнано недійсним та доказів в підтвердження незаконності набуття позивачем права власності на цю квартиру сторонами не подано.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.01.2009 між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління будівельними проектами «Будінвестконсалт» (орендар) було укладено договір оренди (далі –договір № 1), зі строком дії до 30.06.2009.

Відповідно до п. 1.1. договору № 1 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду на умовах, визначених даним договором приміщення площею 70 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, АДРЕСА_1 (далі -  об‘єкт оренди).

По закінченню строку дії договору № 1 між сторонами 01.07.2009 було укладено договір оренди (далі –договір № 2), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду об‘єкт оренди, зі строком дії до 31.12.2009.

Після закінчення строку дії договору № 2 між сторонами 01.01.2010 було укладено договір оренди (далі - договір № 3), за умовами якого орендодавець передав, а відповідач прийняв в оренду об‘єкт оренди, зі строком дії до 30.06.2010.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договорів не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди за період з січня 2009 року по травень 2010 року, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 59 000 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 3.1. договору № 1 розмір орендної плати за місяць становить 6 000 грн.

Пунктами 3.1. договору № 2 та договору № 3 розмір орендної плати за місяць становить 4 000 грн.

Таким чином, загальний розмір нарахованої за період дії договорів за період з січня 2009 року по травень 2010 року орендної плати становить 59 000 грн.

Також пунктами 3.1. договорів №№ 1, 2, 3 визначено, що оплата проводиться один раз на місяць не пізніше 5 числа.

З наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, відповідач підтвердив наявність заборгованості по договорам у розмірі  59 000 грн.

Відповідно до п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2.1 договорів орендар зобов‘язався своєчасно проводити оплату за оренду приміщення.

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо своєчасного внесення орендної плати в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка не ос порена відповідачем становить 59 000 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі 59 000 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п. 1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»зайво сплачене позивачем державне мито в розмірі 40 (сорок) грн. 00 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівельними проектами «Будінвестконсалт»(м. Київ, бул. Академіка Вернадського, 24, код ЄДРПОУ 35704478) на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (Київська область, м. Вишневе, АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) 59 000 (п‘ятдесят дев‘ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 590 (п‘ятсот дев‘яносто) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути Фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 (Київська область, м. Вишневе, АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 40 (сорок) грн. 00 коп., яке було сплачено квитанцією № 207 від 26.08.2010. Квитанцію № 207 від 26.08.2010 залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 3/392.

Суддя

Сівакова В.В.

Рішення підписано 26.01.2011