Рішення

від 19.01.2011 по справі 44/140

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

44/140

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

19.01.11 р.                                                                                    Справа № 44/140                               

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Іванковій Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна» (представники Щербак С.О., довіреність від 10.01.11 року, Цибенко В.В., довіреність від 28.12.10 року) до державного підприємства «Донецька залізниця» (представник Лашук Я.Г., довіреність від 26.11.10 року) про стягнення заборгованості по лізингових платежах 1'298'175,18 грн., суми коригування лізингового платежу 742'401,97 грн., інфляційних 61'913,71 грн., трьох відсотків річних 18'665,16 грн. та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання 100'679,44 грн., -  

                                                 ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ВТБ Лізинг Україна» (далі – Установа) звернулося до суду з позовом до державного підприємства «Донецька залізниця» (далі – Компанія) про стягнення заборгованості по лізингових платежах з листопада 2009 року до листопада 2010 року у розмірі 1'298'175,18 грн., суми коригування лізингового платежу 742'401,97 грн., інфляційних 61'913,71 грн., трьох відсотків річних 18'665,16 грн. та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання 100'679,44 грн. Позовні вимоги Установи ґрунтуються на порушенні Компанією умов договору фінансового лізингу № 30-ФЛ Д/П-071373/НЮ від 19.06.07 року (далі – Договір) у частині обов'язку вчасно сплачувати лізингові платежі.

Представники позивача підтримали позовні вимоги, надали суду додаткові документи та заперечили проти клопотання Компанії про зменшення розміру пені.

Відповідач заперечив проти позову, вказуючи на те, що при укладенні Договору порушено приписи статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України та статті 198 ГК України – щодо визначення грошового зобов'язання із прив'язкою до коливання курсу долара США, що на думку Компанії, порушує чинне законодавство в частині використання для розрахунків української гривні. Відповідач в судовому засіданні також просив суд зменшити розмір пені, що стягується, через скрутний фінансовий стан Компанії.

В судовому засіданні оголошено перерву 19.01.11 року з 955 до 1150 години.

Вислухавши в судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Установи підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Оцінивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки Установи та лізингоотримувача Компанії, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм Закону України „Про фінансовий лізинг”, а також статей 806-809 ЦК України та статті 292 ГК України.

Таким чином, в силу статей 1, 3 та 6 Закону України „Про фінансовий лізинг”, статті 806 ЦК України та статті 292 ГК України, розділів 1-4 Договору, специфікацій до Договору, а також Графіку лізингових платежів і акту приймання-передачі предмету лізингу від 23.09.07 року, Установа зобов'язалася надати у оплатне користування Компанії укладального крану УК-25/9-18 (далі – Устаткування) на строк 84 місяці з моменту передачі предмету лізингу, а Компанія зобов'язалася прийняти зазначене Устаткування та сплачувати щомісячні лізингові платежі з правом викупу цього Устаткування по закінченні строку дії лізингу.

Загальна сума правочину за додатком № 1 до Договору (специфікація) становить 6'442'670 грн.

Актом приймання-передачі від 23.09.07, підписаним сторонами та скріпленим печатками, підтверджено факт передачі предмету лізингу від Установи до Компанії. Сума щомісячних лізингових платежів, до яких в силу статті 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” включено відшкодування вартості предмету лізингу, винагорода Установи на інші платежі, визначена в додатку № 4 та 4а до Договору „Графік нарахування платежів”.

Умовами пунктів 1.8 та 1.9 Договору передбачено, що до лізингового платежу входять суми, скоректовані на коефіцієнт коригування К, який визначається із відношення К=„Курс2”/”Курс1”, причому під показником „Курс1” сторони передбачили курс Національного банку України для одного долара США на дату укладення Договору (5,05 грн.), а під показником „Курс2” – курс Національного банку України для одного долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж.

При цьому, нарахування лізингових платежів за Договором встановлено сторонами у гривневому еквіваленті до коливання курсу іноземної валюти (долара США), втім суд не вважає означене порушенням закону або визначенням сторонами у Договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, оскільки за змістом Договору долар США є не засобом платежу, а розрахунковою одиницею визначення ціни у гривнях на час фактичного виконання зобов'язання.

З урахуванням означеного, посилання позивача на порушення умовами Договору імперативних приписів статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статті 198 ГК України та інших нормативних актів щодо валютного регулювання – вважаються судом цілком безпідставними з правової та доказової точки зору, з огляду на що, суд не бере до уваги заперечення відповідача. Окрім того, на фактичну згоду Компанії з нарахуванням коефіцієнту валютного коригування вказує й те, що попередні платежі за Договором (до моменту виникнення спірного боргу) здійснювались Компанією із врахуванням зазначеного коефіцієнту без зауважень.

Окрім того, формулювання сторонами показника „Курс2” як курсу Національного банку України для одного долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж (із незавершеною формою дієслова „здійснюється”), означає, що нарахування валютного коригування на суму неоплаченого лізингового платежу не прив'язане до самого моменту реального виконання грошового зобов'язання і може бути здійснене не тільки в момент фактичного виконання грошового зобов'язання, а й в будь-який на розсуд лізингодавця інший момент часу в період з моменту виникнення права вимоги до моменту реальної оплати лізингового платежу (наприклад, на момент звернення з вимогою до суду), оскільки строк виконання зобов'язання з оплати лізингового платежу настав і платіж має бути здійснений відповідачем з урахуванням такого валютного коригування, на що вказують також і умови пунктів 3.5 та 3.11 Договору, які визначають не тільки обов'язковість валютного коригування платежів за договірним графіком, але й те, що Компанія не має права затримувати відповідні лізингові платежі.

Господарським судом Донецької області у справі № 33/97, за якою 13.08.09 року прийняте рішення суду, на теперішній час вже встановлено низку юридичних фактів, які мають преюдиційне значення для вирішення спору та надання належної правової оцінки предмету доказування у справі № 44/140, зокрема:

·          факт законності нарахування лізингового платежу з урахуванням валютного коригування на момент звернення лізингодавця до суду;

·          законність пунктів 1.8, 1.9 та 3.5 Договору в частині встановлення коефіцієнту коригування.

Означене судове рішення, по якому брали участь і сторони по справі № 44/140, набрало 06.10.09 року законної сили, тому встановлені ним факти не повинні доводитися знову при вирішенні справи № 44/140 в порядку статті 35 ГПК України. Сторонами процесу № 44/140 факти, викладені у судовому рішенні у справі № 33/97 – в загальному порядку не спростовані, а норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав означеного судового рішення.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг” проти України”, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадане судове рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є приоритетним джерелом права для національного суду, суд вважає безсумнівним той факт, що підстави для застосування коефіцієнту коригування згідно пунктів 1.8, 1.9 та 3.5 Договору на момент звернення лізингодавця до суду є законними – причому цей факт не може ставитися судом під сумнів та є таким, який знімає необхідність додаткового доведення зазначених обставин.

Лізингові платежі підлягають обов'язковій сплаті на підставі чинного (не визнаного недійсним та нерозірваного) Договору, презумпція правомірності якого передбачена статтею 204 ЦК України.  

Внесення Компанією щомісячних лізингових платежів за Договором в порядку додаткових угод до Договору № 4 та № 4а, пункту 3.5 Договору, статті 530 ЦК України та статті 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” – мало провадитись не пізніше двадцятого числа кожного поточного місяця. Тобто, право Товариства вимагати у Компанії виконання грошового зобов'язання виникало двадцять першого числа поточного місяця.

У відповідності до розрахунків позивача, розмір заборгованості Товариства по базових лізингових платежах за період з листопада 2009 року до листопада 2010 року – складає 1'298'175,18 грн. Доказів внесення Установі вказаних лізингових платежів Компанія не надала. Правильність арифметичного розрахунку Установи загальної суми стягнення відповідачем Компанією жодним чином не спростована.

Таким чином, грошове зобов'язання перед Установою по внесенню лізингових платежів на суму 1'298'175,18 грн. – виконане не було, на порушення норм статей 525-526 ЦК України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Несвоєчасне виконання Компанією грошового зобов'язання щодо сплати базових лізингових платежів тягне за собою згідно пунктів 1.8-1.9 та 3.5 Договору обов'язок сплатити зазначену суму з урахуванням коефіцієнту валютного коригування, який станом на 30.11.10 року становить 742'401,97 грн., причому за висновком суду, грошове зобов'язання в цій частині також підлягає обов'язковому виконанню.

Прострочення Компанією зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за умовами пункту 9.2 Договору тягне за собою обов'язок сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, що відповідає змісту статей 549-550 ЦК України та статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. За перевіреним судом розрахунком пені за несвоєчасне внесення базових лізингових платежів (без врахування коефіцієнту коригування), пеня за період з моменту виникнення відповідного права вимоги за спірними платежами до 30.11.10 року (але не більше 182 днів згідно приписів статті 232 ГК України) складає 100'679,44 грн.

Клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені – задоволенню не підлягає через цілковиту доказову необґрунтованість, а також через те, що всупереч пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України Компанія не довела винятковості обставин, внаслідок яких суд має зменшити розмір пені, натомість скрутний фінансовий стан юридичної особи суд не вважає винятковим випадком, який дає право на означене зменшення санкцій.

Прострочення Компанією грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних з простроченої суми, на підставі статті 625 ЦК України. За розрахунком позивача, який перевірено судом, сума трьох процентів річних та інфляційних з простроченої суми за період з моменту виникнення права грошової вимоги за кожним простроченим платежем до 30.11.10 року становить 61'913,71 грн. інфляційних та 18'665,16 грн. річних.

З огляду на наведене, причиною виникнення спору є протиправне порушення Компанією умов Договору, які регулюють порядок внесення лізингових платежів, а також порушення останнім норм ЦК України та Закону України „Про фінансовий лізинг”, які регулюють загальні умови виконання зобов'язань та правила виконання договорів лізингу, внаслідок чого, в порядку статті 49 ГПК України, судові витрати у справі покладаються саме на відповідача.

На підставі означених норм національного та міжнародного матеріального права, керуючись ст.ст.22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд –   

                                                  ВИРІШИВ:

Задовольнити позов у повному обсязі.

Стягнути з державного підприємства «Донецька залізниця» на користь приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна» заборгованість по лізингових платежах 1'298'175,18 грн., суму коригування лізингового платежу 742'401,97 грн., інфляційні 61'913,71 грн., три відсотки річних 18'665,16 грн. та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання 100'679,44 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн. та відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 25'500 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня оголошення рішення.

Повний текст рішення оголошено та складено 19 січня 2011 року.

Суддя                                                               Мєзєнцев Є.І.                               

Надруковано у 3 примірниках:

1 –позивачу;

2 –відповідачу;

3 –господарському суду Донецької області