Постанова

від 10.09.2007 по справі 12/53

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД      

01025, м.Київ, пров.

Рильський, 8                                                           

т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

 10.09.2007                                                                                          

№ 12/53

 Київський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

 головуючого:                              Капацин  Н.В.

 суддів:                                          Калатай  Н.Ф.

Смірнової  Л.Г.

 при секретарі:                     Кулачок О.А. 

 За участю представників:

 від позивача -не з'явилися

 від відповідача -не з'явилися

від

третьої особи                    Біленко

С. Б. - представник за довіреністю № 7/07 від 28.08.2007 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ярослав"

 на рішення Господарського суду м.Києва від

25.07.2007

 у справі № 12/53 (Прокопенко Л.В.)

 за позовом                               Суб"єкт

підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1

 до                                                   Приватне

підприємство "Ярослав"

 третя особа, яка заявляє ссамостійні вимоги та

предмет спору           Товариство з обмеженою

відповідальністю "Декор-Буд ЛБ"

 про                                                 

стягнення 497415,81 грн.

 та за зустрічним

позовом                    Приватного підприємства

„Ярослав”

доТовариство

з обмеженою відповідальністю „Декор-Буд ЛБ”

                              Суб'єкта

підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

про                              визнання

недійсною додаткової угоди

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду міста Києва від

25.07.2007 р.:

-

провадження у справі щодо позовних вимог Суб'єкта підприємницької

діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 припинено;

-

позовні вимоги 3-ї особи з самостійними вимогами на предмет спору Товариства з

обмеженою відповідальністю „Декор-Буд ЛБ” задоволено частково - з Приватного

підприємства „Ярослав” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю

„Декор-Буд ЛБ” 278 205,57 грн. основного боргу, 33 591,89 грн. пені, 43 946,51

грн. інфляційних витрат, 8 533,13 грн. 3 % річних, 27820,56 грн. 10 % штрафу, 3

921 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне

обслуговування судового процесу, 37 850 грн. витрат на оплату адвокатських

послуг, в задоволенні решти вимог відмовлено;

-

зустрічні позовні вимоги задоволено - визнано недійсною додаткову угоду від

17.01.2007 р. про розірвання договору № 1/141106 від 14.11.2006 р., укладену

між Товариством з обмеженою відповідальністю „Деко-Буд ЛБ” та Суб'єктом

підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1;

- з

Товариства з обмеженою відповідальністю „Декор-Буд ЛБ” на користь Приватного

підприємства „Ярослав” стягнуто 42,50 грн. державного мита та 59 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- з

Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 на користь

Приватного підприємства „Ярослав” стягнуто 42,50 грн. державного мита та 59

грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

-

визнано недійсним з ініціативи суду договір відступлення права вимоги № 1/141106

від 14.11.2006 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю

„Деко-Буд ЛБ” та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1.

Рішення

суду обґрунтовано наступним.

На

виконання умов договору № ЛБ - 40 від 15.03.2006 року, укладеного між ТОВ

“Декор - Буд ЛБ” та ПП “Ярослав”, ТОВ “Декор - Буд ЛБ” як постачальник

поставив  ПП “Ярослав” товар за, який

останній заборгував 278205, 57 грн.

Пунктом

8.3 договору № ЛБ - 40 від 15.03.2006 року, передбачено, що жодна з сторін не

має права передавати свої права за договором 3-й стороні без письмової згоди

іншої сторони, в той час, як  ТОВ

“Декор-Буд ЛБ” та СПД ОСОБА_1. 14.11.2006 року уклали договір  відступлення права вимоги № 1/141106, який з

огляду на вищевикладене є недійсним, так само як і додаткова угода до нього від

17.01.2007 року.

Таким

чином, право вимоги до відповідача не переходило від ТОВ “Декор-Буд ЛБ” до СПД

ОСОБА_1., а відтак, ТОВ “Декор-Буд ЛБ” правомірно вимагає стягнення вартості

поставленого товару та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату вказаної суми без

врахування періоду, коли право вимоги належало СПД ОСОБА_1

Не

погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПП “Ярослав” звернулось з

апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд

скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі № 12/53  від 25.07.2007 року в частині визнання

недійсним договору відступлення права вимоги № 1/141106 від 14.11.2006 року та

задоволення вимог ТОВ “Декор-Буд ЛБ” та прийняти нове, яким вимоги  ТОВ “Декор-Буд ЛБ” залишити без задоволення в

повному обсязі.

В

апеляційній скарзі ПП “Ярослав” 

посилається на те, що чинним законодавством  передбачено, що заміна кредитора у

зобов'язанні здійснюється без згоди божника, а отже, у суду відсутні підстави

для визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 1/141106 від

14.11.2006 року; що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог,

визнавши недійсним договір відступлення права вимоги № 1/141106 від 14.11.2006

року, оскільки жодна із сторін не зверталася до суду з відповідним клопотанням;

що враховуючи помилкове визнання договору відступлення права вимоги № 1/141106

від 14.11.2006 року недійсним і правомірне визнання додаткової угоди до нього

недійсною, право вимоги спірної суми належить СПД ОСОБА_1. і суд мав відмовити

ТОВ “Декор-Буд ЛБ” в задоволенні позовних вимог щодо стягнення спірної суми і

санкцій.

Відповідач

просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу

без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Ухвалою

від 14.08.2007 року колегія суддів Київського апеляційного господарського суду

у складі: головуючий суддя - Смірнова Л. Г., судді Калатай Н. Ф., Пашкіна С. А.

відновила строк для подачі апеляційної скарги, прийняла апеляційну скаргу Приватного

підприємства “Ярослав” до розгляду, порушила апеляційне провадження ти

призначила розгляд справи на 29.08.2007 року.

Розпорядженням

Голови суду № 01 -23/1/2 від 28.08.2007 р. справу № 12/53 передано на розгляд

колегії суддів у  складі  головуючого 

судді  Капацин Н. В., суддів

Калатай Н. Ф., Пашкіна С. А.

Ухвалою

від 29.08.2007 року розгляд справи відкладено до 10.09.2007 року для вивчення

судом обставин та дослідження матеріалів справи.

Розпорядженням

Голови суду № 01 -23/1/1 від 10.09.2007 р. справу № 2/1 - 17/347 - 48/65

передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Капацин Н. В.,

суддів Калатай Н. Ф., Смірнової Л. Г.

06.09.2007

року до канцелярії суду надійшло клопотання ПП “Ярослав” за підписом директора

Фалат Я. М. про відкладення розгляду справи для надання додаткових пояснень та

забезпечення присутності представників на судовому засіданні з тих підстав, що

довіреності № 08/07 від 02.04.2007 року, № 13/07 від 28.08.2007 року та № 14/07

від 28.08.2007 року анульовані.

Як

свідчать матеріали справи, довіреності № 13/07 та № 04/07 від 28.08.2007 року

уповноважували представників, що брали участь у судовому засіданні 29.08.2007

року, на представництво інтересів ПП “Ярослав” в суді, а довіреність № 08/07

від 02.04.2007 року директором Фалат Я. М. було видано Сопіній Ф. М., яка

підписала апеляційну скаргу від  ПП

“Ярослав”.

При

цьому від зазначеної апеляційної скарги директор Фалат Я. М. не відмовляється.

Порадившись,

колегія суддів дійшла висновку, що факт відкликання довіреностей в даному

випадку не є підставою для відкладення розгляду апеляційної скарги і перешкодою

для прийняття судом постанови за наслідками апеляційного провадження.

З

огляду на вищевикладене, клопотання ПП “Ярослав” про відкладення розгляду

справи задоволенню не підлягає.

Відповідно

до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний

господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє

законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному

обсязі.

Дослідивши

доводи апеляційних скарг, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення

представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

15.03

2006 року ТОВ “Декор-Буд ЛБ” та ПП “Ярослав” уклали договір поставки №ЛБ-40

(далі Договір 1), відповідно до умов якого ТОВ “Декор-Буд ЛБ” як постачальник

зобов'язався передати товар, а ПП “Ярослав” -прийняти та оплатити його.

На

виконання договору ТОВ “Декор-Буд ЛБ” передало, а ПП “Ярослав” прийняло товар

згідно видаткових накладних та довіреностей на отримання ТМЦ, копії яких додані

до матеріалів справи, на загальну суму 943 971, 57 грн..

ПП

“Ярослав” оплатив отриманий товар частково в сумі 557 766 грн.

Протягом

здійснення розрахунків ТОВ “Декор-Буд ЛБ” та ПП “Ярослав” підписували  акти звірки взаєморозрахунків, в тому числі,

станом на 30.04.2006 року на суму боргу 293 929, 67 грн., станом на 31.05.2006

року - 420 278, 22 грн., станом на 30.06.2006 року -558 718, 99 грн., станом на

31.07.2006 року -486 205, 57 грн., станом на 31.08.2006 року -486 205, 57 грн..

Згідно

останньому з підписаних актів, станом на 30.09.2006 року заборгованість

складала 386 205, 57 грн.

05.01.2007

року ПП “Ярослав” перерахував ТОВ “Декор-Буд ЛБ” 108000 грн.

Таким

чином, несплаченим залишився товар на загальну суму 278205,57 грн.

14.11.2006

року  ТОВ “Декор-Буд ЛБ” та СПД ОСОБА_1.

уклали договір відступлення права вимоги №1/141106 (далі Договір 2), згідно

якого ТОВ “Декор-Буд ЛБ” передало СДП ОСОБА_1. своє право вимоги боргу з ПП

“Ярослав” за Договором 1.

22.11.2006

року ТОВ “Декор-Буд ЛБ” повідомив про укладення Договору 2  ПП “Ярослав”, про що свідчать залучені до

матеріалів справи копії повідомлення від 15.1.2006 року та опису вкладення з

відміткою пошти.

17.01.2007

року ТОВ “Декор-Буд ЛБ” та СПД ОСОБА_1. підписали додаткову угоду про

розірвання договору відступлення права вимоги №1/141106 (далі Додаткова угода

до Договору 2), в якій дійшли згоди щодо розірвання Договору 2 як такого, що

укладений під впливом помилки.

Судом

першої інстанції Договір 2 визнано недійсним з власної ініціативи.

Відповідно

до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі

судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина

4 статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи

зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом

2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі

заявлних позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є

клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд

чи спонукання до їх уточнення.

Вказана

позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №

01 - 8/344 від 11.04.2005 року “Про деякі питання практики застосування норм

Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках

про роботу господарських судів у 2004 році”.

Суд

першої інстанції, визнавши Договір 2 недійсним з власної ініціативи, фактично

створив обставини, які поклав в основу рішення по зустрічному позову про

визнання недійсною додаткової угоди до цього договору, що на думку колегії

суддів, не є правильним.

Враховуючи  те, що визнання Договору 2 недійсним не є

предметом спору учасників в цьому судовому процесі, а в матеріалах справи

відсутнє клопотання сторін або третьої особи про визнання Договору 2 недійсним,

суд першої інстанції, на думку колегії суддів, не мав правових підстав

визнавати за власною ініціативою недійсним Договір 2, що є підставою для

скасування рішення суду в цій частині.

Щодо

зустрічного позову ПП “Ярослав” про визнання недійсною Додаткової угоди до

Договору 2 про його дострокове розірвання слід зазначити наступне.

Вказані

вимоги ПП “Ярослав” обґрунтовує тим, що ця угода має бути визнана недійсною на

підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України, оскльки суперечить п. 8.3 Договору 1, згідно

якій жодна з сторін не має права передавати свої права за даним договором

третій особі без письмової згоди іншої сторони; що СПД ОСОБА_1. при укладенні

Додаткової угоди до Договору 2 була зобов'язана письмово повідомити про

зазначений факт ПП “Ярослав”, чого зроблено не було.

Відповідно

до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови

від 28.04.1978 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод

недійсними”, угода може бути визнана недійсною з підстав і з наслідками,

передбаченими законом.

Відповідно

до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою

- третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно

до ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому

Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам

суспільства;

Особа,

яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

Волевиявлення

учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

Правочин

має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

Правочин,

що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам

їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно

статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та

заперечень.

Будь

- яких доказів недодержання під час укладення Додаткової угоди до Договору 2

вимог, встановлених ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 

ЦК України, матеріали справи не містять.

Невідповідність

спірної Додаткової угоди до Договору 2 п.8.3 Договору 1, яким передбачено, що

жодна з сторін не має права передавати свої права за даним договором третій

стороні без письмової згоди іншої сторони, а також ненаправлення письмового повідомлення

про укладення додаткової угоди про розірвання договору про уступку вимоги не

передбачено законом як підстави для визнання її недійсною.

Крім

того, ПП “Ярослав” не доведено, яким чином зміна кредитора відносно його боргу

впливає на його зобов'язання цей борг сплатити або порушує його права.

Враховуючи,

що ПП “Ярослав” не доведено законність заявлених ним вимог, позовні вимоги про

визнання недійсною Додаткової угоди від 17.01.2007 року про розірвання договору

№1/141106 від 14.11.2006 року, укладеного між Товариством з обмеженою

відповідальністю “Декор-Буд ЛБ” та Суб'єктом підприємницької діяльності

-фізична особа ОСОБА_1, задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються

на вимогах закону.

З

огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині визнання  недійсною Додаткової угоди до Договору 2 має

бути скасовано.

Отже,

як встановлено судом під час розгляду справи в суді, право вимоги боргу з ПП

“Ярослав” за Договором 1 належить ТОВ “Декор-Буд ЛБ”.

Відповідно

до п. 2.5 Договору 1 розрахунки за цим договором можуть здійснюватися за згодою

сторін, як шляхом передоплати, так і з відстрочкою платежу, але не пізніше 20

банківських днів з моменту передачі товару.

Відповідно

до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (ЦК України) зобов'язання має

виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,

інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -

відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не

допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт

наявності боргу у ПП “Ярослав”  перед ТОВ

“Декор-Буд ЛБ”  в сумі 278205,57 грн.

матеріалами справи належним чином доведений, документально підтверджений і ПП

“Ярослав”  не спростований, а відтак,

рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає чинному законодавству,

фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

          Відповідно до ст. 610 ЦК України

порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,

визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно

до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не

приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений

договором або законом.

Згідно

ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки,

передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Дії

відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування

встановленої договором відповідальності.

Відповідно

до п 5.2 Договору 1, у випадку несвоєчасної оплати за отримані товари, ПП

“Ярослав”  оплачує ТОВ “Декор-Буд

ЛБ”  пеню в розмірі подвійної обліком

ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу і

повертає суму боргу з урахуванням індексу інфляції,  а також за прострочення понад 30 днів ПП

“Ярослав”  виплачує штраф у розмірі 10 %

від загальної суми прийнятого, але неоплаченого товару.

ТОВ

“Декор-Буд ЛБ”  вимагає стягнення з ПП

“Ярослав” пені в сумі 33591,89 грн., збитків від інфляції в сумі 43946,51 грн.,

3 % річних в сумі 8533,13 грн., 5 % річних в сумі 14221,88 грн. та 10 % штрафу

за прострочення оплати за товар в сумі 27820,56 грн.

Судом

першої інстанції присуджено до стягнення з ПП “Ярослав” на користь ТОВ

“Декор-Буд ЛБ”  пеню в сумі 33591,89

грн., збитки від інфляції в сумі 43946,51 грн., 3 % річних в сумі 8533,13 грн.

та 10 % штрафу за прострочення оплати за товар в сумі 27820,56 грн.

Враховуючи

прострочення ПП “Ярослав”  строків оплати

за товар понад 30 днів колегія суддів погоджується з рішенням суду першої

інстанції щодо присудження до стягнення з ПП “Ярослав” на користь ТОВ

“Декор-Буд ЛБ”  10 % штрафу за

прострочення оплати за товар в сумі 27820,56 грн. на підставі п. 5.2 Договору

1.

Відповідно

до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового

зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з

урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також

три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не

встановлений договором або законом.

Проте,

розрахунок ТОВ “Декор-Буд ЛБ”, доданий до позовної заяви, виконаний без

врахування строку оплати товару, встановленого п. 2.5 Договору 1, а відтак,

позовні вимоги ТОВ “Декор-Буд ЛБ” щодо стягнення пені, 3 % річних та збитків

від інфляції підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду.

За

таких обставин, рішення суду в частині стягнення з ПП “Ярослав”  на користь 

ТОВ “Декор-Буд ЛБ”  пені,

інфляційних витрат та 3% річних підлягає зміні, стягненню підлягає пеня в сумі

2963,25 грн., 3 % річних в сумі 7856,72 та збитки від інфляції в сумі 31572,83

грн.

Щодо

вимог в частині стягнення 5 % в сумі 11421,95 грн. слід зазначити таке.

Своє

право на стягнення зазначеної суми ТОВ “Декор-Буд ЛБ”  обґрунтовує нормами ч. 2 ст. 536 ЦК України,

згідно якій за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний

сплачувати проценти, розмір яких встановлюється 

договором або іншим актом цивільного законодавства, та  п. 67 Положення Ради Міністрів СРСР №888 від

25.07.88 р., яким передбачено, що за використання необґрунтовано отриманих

постачальником чи покупцем грошових сум при розрахунках за продукцію, винна

сторона виплачує другій стороні за весь час використання 5% річних.

Судом

задоволено вимоги ТОВ “Декор-Буд ЛБ” щодо стягнення з ПП “Ярослав” відсотків за

порушення грошового зобов'язання виходячи з правил ст. 625 ЦК України.  

Цивільний

кодекс України передбачає стягнення процентів за користування чужими грошовими

коштами у двох статтях -536 та 625 ЦК України.

ТОВ  “Декор-Буд ЛБ” вимагає застосувати до ПП

“Ярослав” два різних види відповідальності за одне порушення, але не наводить

норм закону, які б встановлювали право кредитора стягувати за порушення

грошового зобов'язання одночасно санкції, передбачені ст.. 536 та ст. 625 ЦК

України.

З

урахуванням задоволення вимог ТОВ “Декор-Буд ЛБ” про стягнення 3 % річних

згідно ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо

відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ПП “Ярослав” 5 % в сумі

11421,95 грн. плати за користування чужими грошима.

В

частині позовних вимог СПД ОСОБА_1. суд правомірно припинив провадження у

справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відмовою позивача

від позову та прийняття відмови господарським судом.

З

огляду на результати розгляду справи № 12/53 та прийнятого судом рішення, суд

першої інстанції правомірно задовольнив вимоги ТОВ “Декор-Буд ЛБ” про стягнення

витрат на адвокатські послуги, понесення яких 3-ю особою підтверджується

наявними у справі документальними доказами (договір про надання юридичних

(адвокатських) послуг від 27.12.06 р., видатковий касовий ордер від 17.01.07 р.

на суму 37 850 грн.).

Згідно

роз'яснень Пленуму  Верховного суду

України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”,

обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені  обставини і правові наслідки є вичерпними,

відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в

судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги

процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у

відповідності   з нормами матеріального

права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно

зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для

скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)

неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2)

недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий

господарський суд визнав встановленими;

3)

невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду,

обставинам справи;

4)

порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального

права.

З

огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції

неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому рішення

господарського суду міста Києва  від

25.07.2007р.  по даній справі

підлягає  зміні .

Відповідно

до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані  з розглядом справи, при частковому

задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру

задоволених позовних вимог.

Керуючись

ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства

„Ярослав” задовольнити частково.

2.Рішення

господарського суду міста Києва від 25.07.2007 року у справі № 12/53 в частині

задоволення зустрічного позову скасувати.

          3. В задоволенні зустрічного позову

Приватного підприємства „Ярослав” до Товариство з обмеженою відповідальністю

„Декор-Буд ЛБ” та Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

про визнання недійсною додаткової угоди про розірвання договору відступлення

права вимоги №1/141106 від 17.01.2007 року 

укладеною між ТОВ “Декор-Буд ЛБ” та СПД ОСОБА_1. відмовити.

          4. Рішення господарського суду міста

Києва від 25.07.2007 року у справі № 12/53 в частині визнання недійсним з

ініціативу суду договору відступлення права вимоги №1/141106 від 14.11.2006

року  укладеного між ТОВ “Декор-Буд ЛБ”

та СПД ОСОБА_1. скасувати.

5.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2007 року у справі № 12/53 в

частині задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами змінити в

частині розміру присуджених до стягнення 3 % річних, збитків від інфляції, пені

та судових витрат.

          6. Викласти пункт 3 резолютивної

частини рішення в наступній редакції:

“Стягнути

з Приватного підприємства “Ярослав” (01033, м. Київ, вул.Саксаганського, 83,

п/р 26007301696, 2606331696 в АКБ “Альянс” м. Київ, МФО 300119, п/р 2600532422

в АБ “Діамантбанк” м. Києва, МФО 320854, код ЄДРПОУ 30779292) на користь

Товариства з обмеженою відповідальністю “Декор-Буд ЛБ” (02002, м. Київ, вул.

М.Раскової, 23, п/р 26003052701382 в АКБ “Приватбанк” м. Києва, МФО 300711, код

ЄДРПОУ 33055271) 278 205, 57 грн. основного боргу, 29630,25 грн. пені, 31572,83

грн. інфляційних витрат, 7856,72 грн. 3% річних, 27820,56 грн. штрафу, 3450,44

грн. державного мита, 108,89 грн. витрат на інформаційно-технічне

обслуговування судового процесу, 37 850 грн. витрат на оплату адвокатських

послуг.”

7.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста

Києва.

8.

Матеріали справи № 12/53  повернути до

господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                     

Капацин  Н.В.

 Судді                                                 

                                        Калатай  Н.Ф.

Смірнова  Л.Г.

 10.09.07 (відправлено)