Постанова

від 11.03.2008 по справі 16-9-30/249-04-8819

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

  ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т

А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

Справа

Колегія суддів

Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді Пироговського В.Т.,

суддів Картере В.І., Жекова В.І.,

секретар судового

засідання Лисіна

О.В.,

за

участю представників сторін:

від первісного

позивача Морару

А.А.,

від

відповідача ОСОБА_1

розглянула

апеляційну скаргу

СПД-фізичної

особи ОСОБА_2

на

рішення господарського суду Одеської

області

від 06.02.2008р.

у справі № 17-16-9-30/249-04-8819

за позовом ПП “Пансіонат “Незабудка”

до СПД-фізичної особи ОСОБА_2

про визнання недійсними договору оренди

і додаткової угоди, виселення та зобов'язання повернути отримане за угодою

майно

та за зустрічним

позовом СПД-фізичної

особи ОСОБА_2

до ПП “Пансіонат “Незабудка”

про визнання договору оренди та

додаткової угоди до нього дійсними та визнання права власності.

Ухвалою

Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2008р., яка 25.02.2008р.

надіслана сторонам, прийнята до провадження та призначена до розгляду на

11.03.2008р. апеляційна скарга СПД-фізичної особи ОСОБА_2, тобто сторони

повідомлені про час і місце засідання господарського суду апеляційної

інстанції, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно

із приписами ст.85 ГПК України в засіданні Одеського апеляційного

господарського суду 11.03.2008р. оголошено вступну та резолютивну частини

постанови за згодою представників сторін..

18.11.2004р.

ПП “Пансіонат “Незабудка” звернулось до господарського суду Одеської області із

позовною заявою до СПД-фізичної особи ОСОБА_2 про розірвання на підставі

ст.ст.184,188 ГК України, ст.357 ЦК України договору оренди від 16.04.2003р.,

укладеного між сторонами, та стягнення 17 356,19 грн. заборгованості по

договору за спожиту електроенергію, каналізаційний злив, водокористування тощо.

03.12.2004р.

СПД-фізична особа ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області із

зустрічною позовною заявою про визнання права власності на майно, стягнення з

ПП “Пансіонат “Незабудка” 1454 грн. заборгованості за поставлені продукти

харчування, а також судових витрат, у т.ч. витрат на оплату юридичних послуг у

сумі 9 200 грн.

10.01.2005р.,

24.01.2005р. позивач за первісним позовом доповнив свої вимоги та додатково на

підставі ст.ст.47,48,225,226 ЦК УРСР, 203,215 ЦК України просив визнати

недійсним доповнення від 17.04.2003р. до договору від 16.04.2003р.

17.10.2005р.

представником СПД-фізичної особи ОСОБА_2 частково визнано позов ПП “Пансіонат

“Незабудка” в частині боргу за водокористування в сумі 1394 грн. та

користування каналізацією у сумі 3608 грн. (всього -5002 грн.).

09.10.2006р.,

17.10.2006р. ПП “Пансіонат “Незабудка” виклало позов у новій редакції,

відповідно до якої просить визнати на підставі ст.ст.48,153 ЦК УРСР недійсними

договір оренди частини майна пансіонату “Незабудка” від 16.04.2003р., укладений

між сторонами по даній справі, та доповнення від 17.04.2003р. до цього договору;

стягнути витрати на оплату юридичних послуг у сумі 3000 грн. (вимоги в частині

оплати вартості правової допомоги позивачем не підтримано, про що свідчить

протокол засідання господарського суду Одеської області від 09.10.2006р. по

справі № 16-9-30/249-04-8819); виселити СПД-фізичну особу ОСОБА_2 з приміщень

пансіонату “Незабудка”, розташованих за адресою: Одеська область,

Білгород-Дністровський район, с.м.т. Затока, Будацька коса; зобов'язати

відповідача повернути все майно, яке передано в довгострокове користування на

підставі договору від 16.04.2003р. та доповнення до нього від 17.04.2003р. за

актом приймання-передачі від 17.04.2003р.

13.10.2006р.

СПД-фізична особа ОСОБА_2 доповнив зустрічний позов вимогою про визнання

дійсними договору оренди частини майна пансіонату “Незабудка” від 16.04.2003р.

та доповнення від 17.04.2003р. до вказаного договору, продовжуючи наполягати на

визнанні права власності за СПД-фізичною особою ОСОБА_2 на майно, будівлі,

споруди, які зазначені в договорі оренди від 16.04.2003р. та доповненні до

нього від 17.04.2003р.

Справа

розглядалась господарськими судами різних інстанцій неодноразово.

Останнім

рішенням місцевого господарського суду від 06.02.2008р. по справі №

17-16-9-30/249-04-8819 (суддя Зуєва Л.Є.) позов задоволено; визнано недійсними

договір оренди частини майна пансіонату “Незабудка” від 16.04.2003р. та

доповнення до нього від 17.04.2003р., укладені між ПП “Пансіонат “Незабудка” та

СПД-фізичною особою ОСОБА_2, припинено їхню дію на майбутнє; виселено

СПД-фізичну особу ОСОБА_2 з приміщень пансіонату “Незабудка” та зобов'язано її

повернути ПП “Пансіонат “Незабудка” все майно, яке надано у довгострокове

користування на підставі договору оренди від 16.04.2003р. та доповнень до нього

від 17.04.2003р. за актом приймання-передачі від 17.04.2003р., що розташоване

за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с.м.т. Затока,

Будацька коса; відмовлено в задоволенні зустрічного позову; 203 грн. судових

витрат покладено на СПД-фізичну особу ОСОБА_2

Судове

рішення вмотивовано тим, що:

-          з огляду на зміст наданих ПП

“Пансіонат “Незабудка” висновків експертних установ посилання СПД-фізичної

особи ОСОБА_2 на доповнення від 17.04.2003р. до договору оренди від

16.04.2003р. в обґрунтування позовних вимог по зустрічному позову до уваги не

приймаються;

-          з тексту договору оренди майна від

16.04.2003р. вбачається неузгодження контрагентами ряду істотних умов,

передбачених Законом України “Про оренду державного та комунального майна”,

як-то: відповідальності сторін, розміру орендної плати з урахуванням її

індексації, страхування орендарем взятого ним в оренду майна, обов'язків сторін

щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. При цьому положення  вказаного нормативно-правового акту

підлягають обов'язковому застосуванню за правилами ч.4 ст.1 цього Закону

України, оскільки сторони не відмовились від застосування його приписів під час

укладення орендної угоди;

-          ані главою 25 Цивільного кодексу

УРСР, який був чинним на момент укладення спірних угод, ані Законом України

“Про оренду державного та комунального майна” взагалі не передбачено право

орендаря на викуп орендованого ним майна, в т.ч. переважне право орендаря на

викуп майна у разі його відчуження. Крім того, на думку господарського суду

першої інстанції, сторони за договором, встановивши право орендаря на викуп, не

дотримались порядку відчуження та форми договору купівлі-продажу;

-          СПД-фізичною особою ОСОБА_2 не надано

будь-яких доказів відмови ПП “Пансіонат “Незабудка” від нотаріального

посвідчення договору купівлі-продажу майна.

Не

погоджуючись із зазначеним рішенням, СПД-фізична особа ОСОБА_2 звернувся до

Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій

просить рішення господарського суду Одеської області від 06.02.2008р. зі справи

№ 17-16-9-30/249-04-8819 скасувати, прийняте нове рішення, яким в задоволенні

первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити, посилаючись на

порушення судом норм матеріального права.

Зокрема,

скаржник відзначає, що під час укладення оспорюваного правочину сторонами не

порушено жодних актів українського законодавства, оскільки останнє дозволяє

господарюючим суб'єктам самостійно визначати правовий статус контрагентів

шляхом підписання угод, що містять в собі різні елементи окремих видів

зобов'язань, які оптимально регулюватимуть необхідні правовідносини. Також

апелянт вважає помилковим висновок господарського суду першої інстанції про

підроблення тексту додаткової угоди від 17.04.2003р., т.я. такий факт може бути

встановленим лише відповідним вироком з кримінальної справи, а не експертною

установою, якою не зазначено про виявлення підроблень за наслідками

дослідження.

В

усних запереченнях на апеляційну скаргу представник ПП “Пансіонат “Незабудка”

просить залишити її без задоволення, а оскаржене рішення -без змін.

Розглянувши

матеріали справи, оцінивши наявні в них докази, вислухавши пояснення

представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим

господарським судом норм процесуального і матеріального права, повноту та

об'єктивність дослідження ним обставин справи, Одеський апеляційний

господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню,

виходячи з наступного:

Як

вбачається з матеріалів справи, перша редакція позову ПП “Пансіонат “Незабудка”

до СПД-фізичної особи ОСОБА_2 містила вимоги розірвати на підставі

ст.ст.184,188 ГК України, ст.357 ЦК України договір оренди від 16.04.2003р. та

стягнути 17 356,19 грн. заборгованості, які 

доповнені вимогою про визнання недійсним доповнення від 17.04.2003р. до

договору оренди від 16.04.2003р. на підставі ст.ст.47,48,225,226 ЦК УРСР,

203,215 ЦК України.

В

подальшому ПП “Пансіонат “Незабудка” виклало позов у новій редакції, в якій

зменшило вимоги, не зазначивши про стягнення заборгованості,  та просило визнати на підставі ст.ст.48,153

ЦК УРСР недійсними договір оренди частини майна пансіонату “Незабудка” від

16.04.2003р. та доповнення від 17.04.2003р. до цього договору, виселити

СПД-фізичну особу ОСОБА_2 з приміщень пансіонату “Незабудка” та зобов'язати відповідача

повернути все майно, яке передано в довгострокове користування на підставі

договору від 16.04.2003р. та доповнення до нього від 17.04.2003р. за актом

приймання-передачі від 17.04.2003р.

За

правилами ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття  рішення по справі змінити підставу або

предмет позову, збільшити розмір 

позовних вимог..., відмовитись від позову або зменшити розмір позовних

вимог.

Таким

чином, повністю задовольняючи позов в редакції заяв ПП “Пансіонат “Незабудка”

від 09.10.2006р. та 17.10.2006р., господарський суд першої інстанції не

врахував, що вони частково не відповідають приписам ч.4 ст.22 ГПК України,

оскільки цими заявами про уточнення позовних вимог одночасно змінено підставу

та предмет позову, що заборонено законодавцем, а саме позивач просить визнати

на підставі ст.ст.48,153 ЦК УРСР недійсним договір оренди від 16.04.2003р., а

також, як наслідок недійсності правочину, виселити СПД-фізичну особу ОСОБА_2 з

приміщень пансіонату “Незабудка” та зобов'язати відповідача повернути одержане

за орендною угодою майно, замість розірвати на підставі ст.ст.184,188 ГК

України, ст.357 ЦК України договір оренди від 16.04.2003р.

На

вищевикладені обставини звернув увагу Верховний Суд України в своїй постанові

від 30.10.2007р. по даній справі, вказівки якого є обов'язковими для

господарського суду першої інстанції під час нового розгляду справи згідно із

приписами ст.11121 ГПК України.

Отже,

в порушення процесуального законодавства господарський суд Одеської області

розглянув вимоги, які не мав права розглядати як заявлені всупереч положенням

ГПК України.

З

урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд, який відповідно до ч.2

ст.101 ГПК України не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє

законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному

обсязі, вважає за необхідне не давати правової оцінки неправомірно заявленим

позовним вимогами, в зв'язку з чим розглядає по суті первісний позов, в якому

ПП “Пансіонат “Незабудка” просить розірвати на підставі ст.ст.184,188 ГК

України, ст.357 ЦК України договір оренди від 16.04.2003р., укладений між

сторонами.

При

цьому колегія суддів відзначає, що не суперечать нормам ГПК України зменшення

первісного позову шляхом незазначення в складі заяв про уточнення позову від 09.10.2006р.

та 17.10.2006р. вимог про стягнення заборгованості за електроенергію,

каналізаційний слив, водокористування, та залишення попередньо заявленої вимоги

про визнання недійсним доповнення від 17.04.2003р. до договору оренди від

16.04.2003р. (зі зміною підстави позову на ст.ст.48,153 ЦК УРСР, ст.10 Закону

України “Про оренду державного та комунального майна”), у зв'язку з чим остання

підлягає розгляду.

Рішенням

Ради директорів об'єднання “Укрплодпитомник” від 06.03.1997р. майно бази

відпочинку “Незабудка”, розташованої в с.м.т. Затока Білгород-Дністровського

району Одеської області передано безоплатно новоствореному МП “База відпочинку

“Незабудка”.

11.03.1997р.

між ВНО “Укрплодпитомник” та МП “База відпочинку “Незабудка” укладено договір

безоплатної передачі будівель, споруд, обладнання та малоцінного інвентарю бази

відпочинку “Незабудка”. В цей же день сторонами по угоді складено та підписано

акт безоплатної передачі основних фондів та майна бази відпочинку “Незабудка”,

перелік якого містить 74 найменування.

05.02.1998р.

Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області на

підставі свого розпорядження від 28.01.1998р. № 41/98 видано МП “База

відпочинку “Незабудка” свідоцтво про право приватної власності на базу

відпочинку “Незабудка”, розташовану в с.м.т. Затока Білгород-Дністровського

району Одеської області, яке того ж дня зареєстроване Білгород-Дністровським

БТІ за реєстровим № 3.

15.07.1998р.

Білгород-Дністровської районною радою відповідно до постанови Верховної Ради

України від 03.07.1998р. № 62/98-ВР МП “База відпочинку “Незабудка” видано

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії 11-ОД №

000547 площею 2,5 га згідно з планом землекористування, розташованою на

Будацький косі біля с.м.т. Затока для будівництва та реконструкції діючих

об'єктів бази відпочинку.

17.03.2000р.

Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією зареєстровано

доповнення та зміни до статуту МП “База відпочинку “Незабудка”, зареєстрованого

17.03.1997р. за № 117, відповідно до яких назву підприємства змінено на ПП

“Пансіонат “Незабудка”. Останньому видано свідоцтво про державну реєстрацію

СПД-юридичної особи. Право власності на базу відпочинку “Незабудка” та право

постійного користування земельною ділянкою площею 2,5 га перейшло до ПП

“Пансіонат “Незабудка”.

16.04.2003р.

між ПП “Незабудка” (Орендодавець) та СПД ОСОБА_2 (Орендар) укладено договір

оренди частини майна пансіонату “Незабудка” (Договір), відповідно до умов якого

Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове, платне володіння основні

фонди, будинки, споруди, майно та малоцінний інвентар пансіонату, розташовані

на земельній ділянці площею 0,6491 га за адресою: Одеська область,

Білгород-Дністровський район, с.м.т. Затока, Будакська коса. Вартість об'єкта, що

орендується, складає 50 000 грн. (розділ 1 Договору). Строк оренди складає 25

років з моменту прийняття об'єкта, що орендується, за актом здачі-приймання,

тобто до 16.04.2028р. з наступним правом викупу (п.4.1 Договору). Розмір

орендної плати за весь об'єкт, що орендується, в цілому складає 50 000 грн.

Орендна плата сплачується  в

безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця наперед не пізніше

18.04.2003р. (п.п.5.1,5.2 Договору).

17.04.2003р.

між Орендодавцем та Орендарем підписано доповнення до Договору (Доповнення),

відповідно до яких визначені нові строки та порядок перерахування орендних

платежів на суму 50 000 грн. (п.п.3.1-3.3 Доповнення). При внесенні всієї суми

орендної плати за 25 років, яка складає 50 000 грн. орендоване майно переходить

у приватну власність Орендаря з моменту оплати. При отриманні всієї суми

орендної плати за 25 років, яка складає 50 000 грн. Орендодавець втрачає право

власності на майно споруди та будинки, що здавалися в оренду з моменту

отримання коштів (п.п.3.4,3.5 Доповнення).

17.04.2003р.

Орендодавець передав, а Орендар прийняв основні фонди, споруди, будинки та

малоцінний інвентар, а саме двоповерховий корпус на 72 місця, будиночки на 3 та

4 місця -12 штук, огорожу капітальну кам'яну -90 метрів, водопровідну мережу

-100 метрів, каналізаційну мережу -100 метрів, резервуари для води -2 штуки,

холодильники -12 штук, ліжка м'які -60 штук, ліжка металеві -50 штук, столи -42

штуки, стільці -20 штук, ковдри -110 штук, простирадла -220 штук, подушки -110

штук, наволочки -110 штук, штори -30 штук та бар “Юлія”, про що свідчить

відповідний акт прийому-передачі.

29.04.2003р.

СПД-фізична особа ОСОБА_2 сплатив в касу ПП “Пансіонат “Незабудка” повну

вартість об'єкта оренди в сумі 50 000 грн., що підтверджується копією квитанції

до прибуткового касового ордера № 7.

На

підставі заяви ПП “Пансіонат” “Незабудка” від 17.04.2003р. № 26 про добровільну

відмову від права постійного користування земельною ділянкою загальною площею

0,6491 га Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією 21.04.2003р.

прийнято розпорядження № 535/2003 відповідно до ст.ст.141,142 ЗК України про

припинення права користування ПП “Пансіонат “Незабудка” земельною ділянкою

загальною площею 0,6491 га, розташованою на Будакській косі Білгород-Дністровського

району біля с.м.т. Затока та переведення зазначеної земельної ділянки до земель

державної власності.

За

результатами розгляду заяви ПП ОСОБА_2 від 17.04.2003р. та з урахуванням

Договору та Доповнення, акту прийому-передачі від 17.04.2003р. Білгород-Дністровською

районною державною адміністрацією 30.04.2003р. прийнято розпорядження №

573/2003 відповідно до ст.17, п.1ст.93 ЗК України про надання дозволу ПП

ОСОБА_2 на розробку проекту відведення земельної ділянки загальною площею

0,6491 га, розташованої на Будакській косі Білгород-Дністровського району біля

с.м.т. Затока у довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років

для реконструкції та обслуговування частини будівель та споруд бази відпочинку

“Незабудка”.

10.02.2004р.

між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ПП ОСОБА_2

укладено договір оренди земельної ділянки згідно з планом землекористування

строком на 25 років, який 25.06.2004р. зареєстровано в установленому порядку за

№ 246.

Як

зазначено вище, ПП “Пансіонат “Незабудка” подало позов, в якому просить на

підставі ст.ст.184,188 ГК України та ст.357 ЦК України достроково розірвати

Договір в зв'язку з невиконанням його умов.

Господарський

суд апеляційної інстанції відзначає, що норми права, на які послався позивач,

не є належним обґрунтуванням законності вимог про розірвання Договору, оскільки

містять загальні положення стосовно укладення господарських договорів, порядку

їхнього розірвання, визначення часток у спільній власності в разі розірвання

угоди.

За

правилами ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники

господарських відносин повинні виконувати господарські  зобов'язання належним чином відповідно до

закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо

виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно

ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні

положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною

2 ст.651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за

рішенням суду на вимогу однією із сторін у разі істотного порушення договору

другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом

(істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди

друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при

укладенні договору).

Матеріалами

справи не підтверджується, а, отже, ПП “Пансіонат “Незабудка” не доведено

наявність обставин, з якими законодавець або контрагенти в Договорі пов'язують

можливість розірвання орендної угоди, не наводить перелік дій Орендатора,

внаслідок яких істотно порушено права Орендаря, не надає докази звернення із

пропозицією розірвати Договір за згодою сторін. Окремо колегія суддів

відзначає, що достроково розірвано може бути лише діючий договір оренди, тоді

як спірний Договір припинив свою дію в зв'язку з переходом права власності на

майно, попередньо передане в оренду, до СПД-фізичної особи ОСОБА_2 на виконання

домовленостей, закріплених в п.п.3.4,3.5 Доповнення.

З

огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні

первісного позову, який не обґрунтовано належним чином в частині вимог про

розірвання Договору.

Не

підлягає задоволенню позов ПП “Пансіонат “Незабудка” і в частині вимог про

визнання недійсним Доповнення на підставі ст.ст.48,153 ЦК УРСР, які мотивовані

відсутністю багатьох істотних умов орендної угоди, закріплених в ст.10 Закону

України “Про оренду державного та комунального майна”.

За

змістом ст.48 ЦК УРСР, чинного на момент укладання оспорюваного  Доповнення, недійсною є та угода, яка не

відповідає вимогам закону.

Згідно

із приписами ст.256 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець

зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Відповідно

до ст.224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується

передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно

і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною

2 п.1 ст.21 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р. №

887-XII, чинного на момент укладення Доповнення, встановлено, що підприємства

вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов

господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

За

правилами ст.4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод,

передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких,

які йому не суперечать.

Відтак,

суб'єкти господарювання вправі самостійно визначати свій правовий статус та

правовий статус контрагента шляхом підписання угод, що містять в собі різні

елементи окремих видів зобов'язань, навіть тих, що прямо не закріплені

законодавцем, проте оптимально регулюватимуть необхідні правовідносини, про що

вірно вказано скаржником.

Укладеним

між сторонами Доповненням внесено до Договору умови, за наявності яких

орендодавець як сторона за угодою майнового найму буде наділений правами та

обов'язками покупця за договором купівлі-продажу, що не суперечило чинному на

момент його укладення законодавству.

Доводи

ПП “Пансіонат “Незабудка” про те, що Доповнення не містить істотних умов

договору оренди, зазначених в ст.10 Закону України “Про оренду державного та

комунального майна” від 10.04.1992р. № 2269-XII (із змінами) не приймаються

Одеським апеляційним господарським судом до уваги, т.я. додаткова угода не

повинна містити істотні умови, окрім випадків, коли нею безпосередньо

закріплено такі істотні умови. В даному випадку зміни до Договору не

стосувались обов'язкових для узгодження умов орендної угоди, в зв'язку з чим

посилання первісного позивача в цій частині є безпідставними.

Твердження

господарського суду першої інстанції про непередбачення ЦК УРСР, Законом

України “Про оренду державного та комунального майна” права орендаря на викуп

орендованого ним майна зроблено без застосування основного принципу

зобов'язального права, який полягає у свободі вибору поведінки в рамках

правового поля.

При

цьому імперативний припис ч.3 ст.101 ГПК України забороняє судовій колегії

приймати і розглядати вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої

інстанції, тому господарський суд апеляційної інстанції позбавлений можливості

надати правову оцінку дотриманню положень ст.10 Закону України “Про оренду

державного та комунального майна” під час укладання Договору, адже, з

урахуванням вищевикладеного, позов про визнання його недійсним в установленому

порядку заявлено не було.

За

таких обставин, твердження позивача про недійсність Доповнення на підставі

ст.ст.48,153 ЦК УРСР або з інших підстав не ґрунтуються на правильному

розумінні змісту актів цивільного законодавства.

Підсумовуючи

аналіз доводів первісного позову, апеляційний господарський суд вважає

помилковим висновок ПП “Пансіонат “Незабудка”, з яким з посиланням на ст.42 ГПК

України погодився місцевий господарський суд про встановлення за наслідками

експертиз факту підроблення тексту Доповнення.

Така

позиція зумовлена тим, що експертними установами зазначено про нанесення

печаток контрагентів не в день укладення Доповнення, тобто 17.04.2003р.,

розміщення тексту поверх печаток та підписів, що в жодному разі не свідчить про

підробку документу, оскільки українським законодавством не визначено

обов'язкову черговість проставлення реквізитів угоди.

Окрім

цього, ОСОБА_2 не визнано винною в скоєнні злочину за фактом підроблення

Доповнення, кримінальна справа закрита, проведенні в ході слідства по ній

експертизи не є доказом згідно ст.42 ГПК України в зв'язку з тим, що

господарський суд проведення експертизи не призначав.

Детально

дослідивши спірні питання, які виникли за результатами звернення СПД-фізичної

особи ОСОБА_2 із зустрічним позовом, господарський суд апеляційної інстанції

вважає, що вимоги про визнання дійсними Договору та Доповнення та визнання за

СПД-фізичною особою ОСОБА_2 права власності на майно, передане на виконання

зобов'язань за орендною угодою, підлягають задоволенню, враховуючи таке.

В

п.п.3.3.,3.4.,3.5 Доповнення сторонами прямо встановлено, що при внесенні в

касу Орендодавця всієї суми орендної плати за 25 років, яка складає 50 000

грн., все майно, будинки та споруди переходять у приватну власність Орендаря з

моменту оплати, а Орендодавець втрачає право власності на майно, споруди та

будинки, що ним здавалися в оренду, з моменту отримання коштів.

Отже,

між ПП “Пансіонат “Незабудка” та СПД-фізичною особою ОСОБА_2 виникли

цивільно-правові відносини, зміст яких полягає в тому, що контрагенти узгодили

перехід права власності від Орендодавця майна до Орендаря в разі внесення всієї

суми орендної плати за 25 років.

ПП

“Пансіонат “Незабудка” передало ПП ОСОБА_2 основні фонди: будинки, споруди та

малоцінний інвентар за актом прийому-передачі від 17.04.2003р. та звернулося до

Білгород-Дністровської районної державної адміністрації з заявою про

добровільну відмову від права користування земельною ділянкою загальною площею

0,6491 га на користь ОСОБА_2, а остання внесла в касу підприємства 50 000 грн.,

що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 29.04.2003р.

№ 7. Вказані дії повністю відповідають волевиявленню контрагентів та не

суперечать чинному під час укладення угоди законодавству, а, отже, з

29.04.2003р. позивач за зустрічним позовом набув право власності на спірне

майно, а відповідач його втратив.

Частиною

2 ст.220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних

умов договору, що підтверджується 

письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору,

але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може

визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення

договору не вимагається.

Судова

колегія вказує, що на момент вчинення правочину цивільним законодавством не

встановлювалась обов'язкова його нотаріальна форма, проте з прийняттям ЦК

України змінилися умови дійсності договорів купівлі-продажу нерухомого майна ,

в т.ч. перелік обставин, з якими законодавець пов'язує відповідність договору

закону, доповнено умовою про нотаріальне посвідчення.

З

огляду на те, що продавець фактично ухиляється від нотаріального посвідчення

договору відчуження майна, що підтверджується, зокрема, діями по зверненню до

суду із позовами про розірвання, визнання недійсним Договору та Доповнення, а

також з огляду на складнощі, що можуть виникнути під час реєстрації права

власності на придбане майно пансіонату “Незабудка”, Одеський апеляційний

господарський суд дійшов висновку про задоволення вимоги СПД-фізичної особи

ОСОБА_2 щодо визнання Договору та Доповнення дійсними, а також на підставі

ст.392 ЦК України визнання права власності на частину майна пансіонату, яке не

визнається іншою особою.

Відтак,

оскаржене судове рішення підлягає скасуванню як прийняте з порушеннями норм

матеріального та процесуального права із відмовою в задоволенні первісного

позову та задоволенням вимог зустрічної позовної заяви.

Керуючись ст.ст.85,99,101-105 ГПК України, колегія

суддів

Постановила:

Рішення

господарського суду Одеської області від 06.02.2008р. зі справи №

17-16-9-30/249-04-8819 скасувати.

Відмовити

в задоволенні первісного позову ПП “Пансіонат “Незабудка” до СПД-фізичної особи

ОСОБА_2 про розірвання договору оренди від 16.04.2003р. та визнання недійсним

доповнення до нього від 17.04.2003р. та стягнення

Зустрічний

позов СПД-фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати

дійсними договір оренди частини майна пансіонату  “Незабудка” від 16.04.2003р., укладений між

ПП “Пансіонат “Незабудка” та 

СПД-фізичної особи ОСОБА_2, та доповнення до нього від 17.04.2003р.

Визнати

за ОСОБА_2 право власності на двоповерховий корпус  на 72 місця, 3-4 містні будиночки в кількості

12 штук, огорожу капітальну  кам'яну

довжиною 90 метрів, бар “Юлія”, водопровідну мережу 100 метрів,  каналізаційну мережу 100 метрів, резервуари

для води в кількості 2 штук, розташовані на земельної ділянці загальною площею

0,6491 га, яка розташована в с.м.т. Затока Білгород-Дністровського району

Одеської області на території Будацької коси, ліжка металеві в кількості 42

штук, стільці в кількості 42 штук, що складає 31/100 часток майнового комплексу

пансіонат “Незабудка”.

Визнати

частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САА №

893040, видане Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією

16.01.2004р., відповідно до якого власником 

пансіонату „Незабудка”, розташованого в с.м.т. Затока Білгород-Дністровського  району Одеської області на території

Будацької коси, є ПП “Пансіонат 

“Незабудка” в частині 31/100 частки майнового комплексу пансіонату  “Незабудка”.

Постанова

в порядку ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може

бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий

суддя

В.Т.

Пироговський

 Судді

 В.І. Картере 

В.І.

Жеков

Повний

текст постанови підписано 17.03.2008р.