Рішення

від 25.10.2006 по справі 16-9-30/249-04-8819

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" жовтня 2006 р.

Справа  № 16-9-30/249-04-8819

Господарський суд Одеської області

У складі судді -Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань

-Шевченко Г.В.

За участю представників сторін:

Від позивача:        ОСОБА_2 по дов. від 01.06.2006р.     

Від відповідача:   не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому

засіданні справу за позовом приватного підприємства пансіонат “Незабудка” до

суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про визнання

недійсним договору оренди та додаткової угоди до нього, про виселення та

зобов'язання повернути отримане за угодою майно, а також за зустрічним позовом

суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до приватного

підприємства пансіонат “Незабудка” про визнання договору оренди та додаткової

угоди до нього дійсними та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство пансіонат

“Незабудка” (далі по тексту ПП “Незабудка”) 18.11.2004р. звернулося до

господарського суду Одеської області з позовними вимогами до суб'єкта

підприємницької діяльності фізичної особи - 

ОСОБА_1 (далі по тексту СПД ОСОБА_1.) про розірвання договору оренди від

16.04.2003р., укладеного між сторонами по справі та стягнення заборгованості у

сумі 17.356,19 грн.

Не погоджуючись із заявленими

позовними вимогами СПД ОСОБА_1. 03.12.2004р. звернулася до господарського суду

Одеської області із зустрічною позовною заявою до ПП “Незабудка” про визнання

права власності на двохповерховий корпус, 12 будиночків для відпочинку, огорожу

кам'яну, бар “Юлія”, водопровідну систему, каналізаційну систему, резервуари

для води у кількості 2 штук, холодильники у кількості 12 штук, ліжка  у кількості 60 штук, столи у кількості 42

штуки, стільці  у кількості 20 штук, а

також  стягнення боргу у сумі 1454 грн.

В процесі неодноразового

судового  розгляду даної справи у різному

складі суду позовні вимоги сторін неодноразово уточнювалися.

У судовому засіданні 09.10.2006р.

ПП “Незабудка” надало суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до

яких просить визнати недійсним договір оренди частини майна пансіонату

“Незабудка” від 16.04.2003р., укладений між ПП “Незабудка” та СПД ОСОБА_1.

та  визнати недійсними доповнення до

договору оренди майна від 17.04.2003р..

17.10.2006р. позивачем позовні

вимоги були доповнені  вимогами про

виселення СПД ОСОБА_1. з приміщень пансіонату “Незабудка”, що розташоване за

адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання повернути ПП “Незабудка”  усе майно, яке було надано у довгострокове

користування на підставі договору оренди від 16.04.2003р. та доповнень до

договору оренди від 17.04.2003р. за актом приймання-передачі від 17.04.2003р.

Свої вимоги позивач обґрунтовує

порушенням вимог діючого законодавства, яким врегульовані орендні відносини,

при укладанні оспорюваних ним угод, що призвело до порушення  прав ПП “Незабудка” як законного власника майна

пансіонату “Незабудка”.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК

України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або

предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову

або  зменшити розмір позовних вимог.

Вищенаведена редакція позовних

вимог ПП “Незабудка” є остаточною, у зв'язку з чим відповідно до ст. 22 ГПК

України приймається господарським судом для розгляду по суті викладених в ній

позовних вимог.

У судовому засіданні 13.10.2006р.

СПД ОСОБА_1. була надана заява про уточнення позовних вимог за зустрічним

позовом, відповідно до якої відповідач просить 

визнати договір оренди частини майна пансіонату “Незабудка” від

16.04.2003р., укладений між сторонами по справі дійсним;  визнати доповнення до договору оренди від

17.04.2003р. дійсними;  визнати право

власності за СПД ОСОБА_1. на майно, будівлі, споруди, які зазначені в договорі

оренди від 16.04.2003р. та доповненні до договору оренди від 17.04.2003р.

Свої доводи СПД ОСОБА_1.

обґрунтовує дотримання сторонами положень 

законодавства при укладанні спірних угод та правомірністю набуття нею

права власності на майно, перелічене в договорі оренди та доповненні до нього.

Вищенаведена редакція зустрічних

позовних вимог СПД ОСОБА_1. є остаточною, у зв'язку з чим відповідно до ст. 22

ГПК України приймається господарським судом для розгляду по суті викладених в

ній позовних вимог.

В процесі  розгляду справи представником ПП “Незабудка”

було заявлено декілька клопотань.

Клопотання про призначення судової

технічної експертизи, надане у судовому засіданні 27.09.2006р., було залишено

судом без задоволення з підстав, які викладені судом по тексту рішення нижче.

13.10.2006р. до суду надійшло

клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення

арешту на майно пансіонату “Незабудка” та заборони СПД ОСОБА_1. здійснювати

будь-які дії щодо оформлення права власності, реєстрації права власності та

відчуження майна пансіонату “Незабудка” та земельної ділянки, на якій це майно

розташовано.

Розглянувши дане клопотання

позивача, суд зазначає наступне. Правовстановлюючим документом СПД ОСОБА_1. на

майно пансіонату “Незабудка” було рішення господарського суду, постановлене за

результатами розгляду даної справи у попередньому складі суду, але  постановою касаційної інстанції від

18.04.2006р. дане судове рішення скасовано та справу передано на новий розгляд.

Враховуючи, що у СПД ОСОБА_1.  в нинішній

час відсутні правовстановлюючи документи на майно пансіонату “Незабудка”, а

земельна ділянка не є предметом спору по даній справі, суд вважає клопотання позивача

про вжиття заходів до забезпечення позову необґрунтованим та таким, що не

підлягає задоволенню.

Клопотання позивача, заявлене в

усній формі у судовому засіданні 09.10.2006р., про витребування  з Білгород-Дністровського міськрайонного суду

Одеської області матеріалів справи №2-1783/2006р. за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_3. про повернення завдатку за невиконання договору купівлі-продажу

частини бази відпочинку “Незабудка” те ж було відхилено судом так як спір, який

виник між сторонами по даній справі не стосується предмету спору по справі

№2-1783/2006р.. в якому приймають участь фізичні особи, які в свою чергу не є

учасниками  даного судового процесу. 

Дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між 

ПП “Незабудка” (Орендодавець) та СПД ОСОБА_1. (Орендар) 16.04.2003р.

було укладено договір оренди  частини

майна пансіонату “Незабудка”, відповідно до умов розділів 1, 4 та 5 якого

позивач передає, а відповідач -приймає у строкове (до 16.04.2028р.) платне володіння

та користування будинки, споруди, майно та малоцінний інвентар пансіонату,

розташоване на земельній ділянці площею 0,6491 га за адресою: АДРЕСА_1,

вартістю 50000 грн.

17.04.2003р. до договору оренди

майна від 16.04.2003р. між сторонами був складений акт прийому-передачі майна.

17.04.2003р. сторони підписали

доповнення до договору оренди від 16.04.2003р., відповідно до яких були

визначені строки та порядок перерахування орендних платежів на загальну суму

50.000 грн. При цьому, сторони домовилися, що у разі внесення орендної плати

всієї суми за 25 років, яка складає 50.000грн. орендоване майно переходить у

власність Орендаря з моменту оплати.  

Позивач наголошує на

невідповідності договору оренди майна від 16.04.2003р. та доповнень до нього

від 17.04.2003р. вимогам діючого на час їх укладання законодавства, в тому

числі і положенням Закону України “Про оренду державного та комунального майна”

N 98/95-ВР від 14.03.1995р. та просить суд визнати їх недійсними. Відповідачем

навпаки висуваються вимоги про визнання договору оренди майна від 16.04.2003р.

та доповнень до нього від 17.04.2003р. дійсними. Крім того, посилаючись на

реальність та відповідність спірних угод вимогам діючого законодавства СПД

ОСОБА_1. наполягає на визнанні за нею права власності на частину майна

пансіонату “Незабудка”, яке виникло у неї на підставі означених договорів.

Враховуючи,  що позовні вимоги ПП “Незабудка” та позовні

вимоги за зустрічним позовом СПД ОСОБА_1. є взаємопов'язаними підставами

виникнення та правовим обґрунтуванням, суд вважає за доцільне надати правову

оцінку вимогам сторін в сукупності не виділяючи 

їх окремо. 

Відповідно до ч.4 ст.1 Закону

України  “Про оренду державного та

комунального майна” в редакції Закону України N 98/95-ВР від 14.03.1995р.,

послідуючими змінами та доповненнями, оренда  

майна  інших  форм 

власності  може  регулюватися положеннями цього Закону,  якщо інше не передбачено законодавством та

договором оренди. Як вбачається із змісту спірних угод, сторонами не було

обумовлено відмову від застосування до своїх договірних орендних відносин

положень  наведеного Закону. Крім того, у

постанові  від 18.04.2006р., прийнятою у

межах провадження по даній справі, за результатами розгляду касаційної

скарги  ПП “Незабудка”, Вищим

господарським судом України було вказано на необхідність при вирішенні даного

спору здійснити перевірку положень оспорюваних 

угод вимогам Закону України  “Про

оренду державного та комунального майна”. 

Згідно ч.1 ст. 111-12

Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що  містяться 

у постанові касаційної інстанції, 

є обов'язковими для суду першої інстанції під  час 

нового  розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд доходить

висновку про правомірність та обґрунтованість доводів позивача стосовно

необхідності застосування при розгляді вимог про визнання недійсними договору

оренди майна від 16.04.2003р. та доповнень до нього від 17.04.2003р. положень

Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. 

Правова позиція ПП “Незабудка”

укладається у відсутності  у договорі

оренди майна від 16.04.2003р. всіх передбачених вимогами наведеного Закону

істотних умов для договорів оренди.

Вирішуючи спори про визнання угод

недійсними, господарський суд  повинен

встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод

недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту

угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність

сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші

обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність

чи  невідповідність угоди вимогам

законодавства має оцінюватися 

господарським  судом стосовно

законодавства, яке діяло  на  момент 

укладення  спірної  угоди. 

У  разі  коли після укладення  угоди 

набрав  чинності  акт законодавства, норми якого інакше  регулюють 

договірні  відносини, ніж ті, що

діяли в момент укладення  угоди, сторони

вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній

не має зворотної сили (п. 10 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про

деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод

недійсними).

Відповідно до вимог ст..10 Закону

України “Про оренду державного та комунального майна”, в редакції, яка була

чинною на момент укладення договору оренди від 16.04.2003р., істотними умовами

договору оренди є:

об'єкт оренди  (склад  і 

вартість  майна  з 

урахуванням  її індексації);

термін, на  який  укладається 

договір  оренди;

орендна плата  з урахуванням її індексації;

порядок використання 

амортизаційних   відрахувань;

відновлення орендованого 

майна  та  умови 

його  повернення;

виконання зобов'язань;

відповідальність сторін;

страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

обов'язки  сторін   щодо  

забезпечення   пожежної   безпеки орендованого майна.

Із змісту договору оренди майна від

16.04.2003р., укладеного між сторонами по справі, вбачається, що спірною угодою

не передбачені таки істотні умови, необхідні для укладання орендних договорів

як відповідальність сторін, орендна плата з урахуванням її індексації,

страхування орендарем взятого ним в оренду майна, обов'язки сторін щодо

забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

При цьому, судом не приймаються до

уваги доводи відповідача стосовно наявності 

по тексту спірної угоди усіх передбачених наведеною законодавчою нормою

істотних умов договору оренди, з огляду на наступне. Умови, якими врегульовані

питання  відповідальності  сторін, зобов'язань орендаря щодо страхування

об'єкту оренди та обов'язки щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого

майна умовами спірного договору взагалі не передбачені.  При цьому, суд вважає, що відповідачем в

наданих суду запереченнях плутаються поняття відповідальності сторін та прав і

обов'язків учасників договору, так як за своєю сутністю це зовсім різні  положення, необхідні для даного різновиду

договорів.

Крім того, умовами договору оренди

від 16.04.2003р. передбачена загальна сума орендних платежів без урахування, як

це передбачено вимогами ст..10 Закону України “Про оренду державного та

комунального майна”, її  індексації.

Більш того, ст.11 цього Закону, встановлено, що укладенню договору оренди

передує оцінка об'єкту оренди, яка здійснюється за методикою,  затвердженою 

Кабінетом Міністрів України. При укладанні спірного договору сторонами

не були дотриманні положення наведеної законодавчої норми.

Не приймаються судом до уваги і

посилання відповідача на  законодавчі

положення, якими врегульовані питання виконання сторонами договірних зобов'язань

та підстави розірвання договірних відносин, так як в межах провадження по даній

справі позивачем не висуваються вимоги про розірвання договору оренди від

16.04.2003 р. та доповнень до нього від 17.04.2003р., в зв'язку з чим судом не

надається оцінка діям відповідача щодо виконання або неналежного виконання  прийнятих на себе за спірними договорами

зобов'язань.  

Що стосується вимог ПП “Незабудка”

про визнання доповнень до договору оренди від 17.04.2003р. недійсними, суд

зазначає наступне. Даними доповненнями сторони визначили порядок перерахування

орендних платежів з визначенням суми платежів та строків їх перерахування.  Будь-яких суттєвих змін або доповнень до

договору оренди майна від 16.04.2003р. сторонами внесено не було. При вивченні

тексту доповнень від 17.04.2003р. суд дійшов висновку, що наведена угода була

фактично укладена з метою визначення права орендаря на придбання у власність

орендованого майна у випадку внесення всієї суми орендних платежів  за 25 років оренди у розмірі 50.000грн. з моменту

оплати.

При цьому, директор ПП “Незабудка”

стверджує про не підписання з її боку доповнень до договору оренди від

17.04.2003р., однак справжність її підпису на тексті доповнень та печатки  підприємства нею не заперечується. ПП

“Незабудка” наголошує на тому, що враховуючи між сторонами по справі у 2003

році спільні господарські відносини, директором ПП “Незабудка” були надані СПД

ОСОБА_1. чисти аркуші паперу з підписом та печаткою підприємства, які в

подальшому були використані відповідачем у своїх інтересах. З метою отримання

доказової бази щодо підробки доповнень до договору оренди від 17.04.2003р., у

судовому засіданні 27.09.2006р. представником позивача було заявлено клопотання

про призначення по справі судової технічної експертизи, на вирішення якої

запропоновано поставити питання щодо встановлення часу та способу  нанесення тексту доповнень на чисті аркуші

паперу з наявністю на них підпису директора ПП “Незабудка” та печатки

підприємства. Клопотання позивача було судом відхилено з огляду на наступне.

По-перше: згідно положень ч.5 ст.42

Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта  для господарського суду  не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами,

встановленими ст.. 43  цього Кодексу,

якою встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім

переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в

судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі

докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. 

По-друге:  на момент укладення доповнень до договору

оренди майна від 17.04.2003р. суб'єкти господарювання повинні були здійснювати

свою діяльність з дотриманням законодавства України, в  тому числі вимог Закону України “Про підприємства

в Україні” від 27.03.1991р. та Закону України “Про підприємництво” №698-ХІІ від

07.02.1991р., які були чинними на момент укладення спірних угод.  Виходячи із змісту наведених законодавчих

норм, останні були спрямовані на  

забезпечення самостійності 

суб'єктів підприємницької діяльності, визначення  їх прав і відповідальності  у 

здійсненні  на власний  ризик 

господарської діяльності,  з

правом прийняття самостійних рішень.

Аналізуючи наведені законодавчі

положення, якими регулювалися  питання

діяльності  суб'єктів господарювання, суд

зазначає, що будь-який господарюючий суб'єкт, у тому числі і приватне

підприємство, яким є ПП “Незабудка”, на свій розсуд та на власний ризик

здійснював свою діяльність. Інакше кажучи, 

якщо ПП “Незабудка” стверджує про передачу відповідачу чистих  аркушів паперу з підписами та печатками

підприємства,  суд оцінює таки дії

позивача  як здійснення останнім своїй

діяльності на власний ризик та з повною мірою відповідальності за можливі

наслідки. 

Підсумовуючи наведене, суду не

вбачається за доцільне призначати по справі судову технічну експертизу при

фактичному підтвердженні ПП “Незабудка” справжності підпису директора

підприємства та печатки підприємства на доповненнях  до договору оренди майна від 17.04.2003р. При

цьому, доповнення до договору оренди майна від 17.04.2003р. судом оцінюються як

угода, яка була укладена між сторонами по справі.

Як зазначалося по тексті рішення

вище, єдиним наслідком укладення доповнень до договору оренди майна від

17.04.2003р. було встановлення права орендаря на придбання у власність

орендованого майна у випадку внесення всієї суми орендних платежів  за 25 років оренди у розмірі 50.000грн. з

моменту оплати.

Враховуючи, що наведені положення

доповнень до договору оренди є визначальним моментом при вирішенні спору по

даній справі, відносно якого заперечує позивач та, навпаки, посилаючись на яке

відповідачем висуваються позовні вимоги за зустрічним  позовом, суд вважає за необхідне  докладно зупинитися на наведених умовах

спірної угоди.

Ані положеннями глави 25 Цивільного

кодексу УРСР, який був чинним на момент укладення спірних угод,  ані положеннями Закону України “Про оренду

державного та комунального майна”, взагалі не передбачено право орендаря на викуп

орендованого ним майна. Статтею 25 Закону України “Про оренду державного та

комунального майна”, якою передбачено, що 

приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного

законодавства, ніяким чином не  визначено

переважне або виключне право орендаря на приватизацію об'єкту оренди. Крім

того, відчуження майна шляхом 

приватизації розповсюджується виключно на державне та комунальне майно,

до якого майно, передане в оренду СПД ОСОБА_1. не відноситься. З огляду на

викладене, суд зазначає, що нормами діючого на момент укладення спірних угод

законодавства не було передбачено право орендаря на викуп орендованого майна, у

тому числі не було передбачено і переважне право орендаря на викуп майна у разі

його відчуження.  

Більш того, суд вважає, що факт

встановлення  по тексту договору права орендаря

на викуп ніяким чином не  може бути

ототожнено судом як факт укладання між сторонами договору відчуження майна з

огляду на загальні положення цивільного та господарського законодавства, якими  встановлено, що надані законом права

учасникам правовідносин, повинні реалізуватися суб'єктами цивільного обігу у

порядку та формі встановленій законом. Тобто, існує певний порядок

реалізації прав суб'єктами правовідносин, якого повинні дотримуватися всі

учасники.  Інакше кажучи, якщо сторонами

в договорі передбачено право орендаря на викуп, учасники договору повинні

дотримуватися порядку, передбаченого законом для укладання договорів відчуження

майна.

Твердження відповідача про фактичне

укладення між сторонами змішаної форми договорів -  майнового найму  та купівлі-продажу, судом оцінюються критично

з огляду на наступне. Укладення змішаної форми договорів не заборонено

законодавством, але для певного різновиду договірних правовідносини

законодавцем передбачені відповідні вимоги 

для їх укладання, таких як договори відчуження майна,  які повинні укладатися у певній формі, з

визначенням переліку істотних умов, 

порядку їх реалізації та інше.

Так, згідно із положеннями ст.224

Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладення спірних угод, за

договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність

покупця, а покупець прийнять майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Договори купівлі-продажу носять відплатний, консенсуальний та двосторонньо

зобов'язуючий характер. Тобто, основними показниками реальності договору

купівлі-продажу, на думку суду, є факт оплати майна  та факт передачі майна продавцем у власність

покупцю.

Однак, як вбачається з матеріалів

справи, оплата СПД ОСОБА_1. по квитанції до прибуткового касового ордеру НОМЕР_1

була здійснена за договором оренди від 16.04.2003р. Передача майна у власність

не відбулася між сторонами взагалі, так як акт 

приймання-передачі майна від 17.04.2003р., який міститься в матеріалах

справи,  свідчить про передачу майна в

оренду, іншого акта приймання-передачі, яким би підтверджувався факт передачі

майна у власність СПД ОСОБА_1.  сторонами

не укладався.

При цьому СПД ОСОБА_1. наполягає

на  фактичному укладенні між сторонами

договору купівлі-продажу частини майна пансіонату “Незабудка” та посилаючись на

небажання ПП “Незабудка” здійснити оформлення договору купівлі-продажу у

нотаріальному порядку, висуває вимоги про визнання дійсними договору оренди

майна від 16.04.2003р. та доповнень до договору оренди від 17.04.2003р.

Розглянувши доводи відповідача, які

покладені в основу даних вимог за зустрічним позовом,  суд зазначає наступне.

По-перше: суд оцінює некоректним з

юридичної точки зору посилання відповідача в якості правових підстав на

підтвердження обґрунтованості своїх вимог в цієї частини позову на положення

ч.2 ст.47 Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 01.01.2004р.  у зв'язку з прийняттям нового Цивільного

кодексу України.  Відповідність укладеної

угоди вимогами законодавства, яке було чинним на момент її укладення з'ясовується

судом при вирішенні питання щодо визнання угоди недійсною з огляду на

законодавчі положення, якими встановлена недійсність угод з моменту їх

укладення. Навпаки, якщо сторона вимагає визнати угоду дійсною, то правове

обґрунтування даних вимог повинно базуватися на законодавстві, яке є чинними на

момент звернення до суду з даними вимогами.

По-друге: СПД ОСОБА_1. жодного

належними чином доведеного доказу про відмову ПП “Незабудка” здійснити

оформлення договору купівлі-продажу майна у нотаріальному порядку суду доведено

не було.

По-третє: як вже було досліджено по

тексту рішення вище, між сторонами договір купівлі-продажу взагалі не

укладався, в зв'язку з чим  сторони не

могли вирішувати питання про нотаріальне посвідчення цієї угоди. Більш того,

враховуючи зміст ч.2 ст.47 ЦК УРСР та зміст ч.2 ст.220, ст.657 Цивільного

кодексу України, нотаріальному посвідченню підлягають саме договори

купівлі-продажу майна, в той час як між сторонами даний різновид договору у

встановленій законом формі не укладався. 

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР в

редакції від 18.07.1963р., який був чинним на момент укладення спірних угод,

недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Наведені положення

кореспондуються із  вимогами Цивільного

кодексу України 16 січня 2003 року  N 435-IV,

який набрав чинності з 01.01.2004р.

Пунктами 1, 5 ст. 203 ЦК України

визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам

цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до

п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент

вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою

- третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.1 ст.207

Господарського кодексу України від 16.01.2003р. N 436-IV господарське   зобов'язання,   що 

не  відповідає  вимогам закону,  або вчинено з метою,  яка завідомо 

суперечить  інтересам держави  і 

суспільства,  або  укладено 

учасниками  господарських відносин

з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності),  може 

бути  на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу  державної 

влади  визнано  судом недійсним повністю або в частині.

Підсумовуючи наведене, суд оцінює

позовні вимоги ПП “Незабудка” про визнання недійсним договору оренди частини

майна пансіонату “Незабудка” та доповнень до нього від 17.04.2003р.

обґрунтованими та такими, що містяться на законних підставах, у зв'язку з чим

позов в цій частини підлягає задоволенню.

Згідно ч.3 ст.207 Господарського

кодексу України,  у  разі 

якщо  за змістом  зобов'язання 

воно  може бути припинено лише на

майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

При цьому, враховуючи що спірні

угоди регулювали орендні відносини, які не можуть за своєю юридичною сутністю

бути припинені з моменту виникнення, суд вважає за необхідне припинити дію

договору оренди  майна від 16.04.2003р.

та дію доповнень до нього від 17.04.2003р. на майбутнє.

Враховуючи висновки, до яких дійшов

суд в процесі вирішення спору, суд вважає за необхідне відмовити СПД ОСОБА_1. у

задоволенні зустрічного позову в частини визнання дійсним договору оренди від

16.04.2003р. та визнання дійсними доповнення до договору оренди від

17.04.2003р.

З огляду на правовий аналіз укладених

між сторонами спірних угод та їх невідповідність вимогам діючого на час їх

укладення законодавства, а також враховуючи відсутність будь-яких правових

підстав для визнання за  СПД ОСОБА_1.  права власності на майно, яке було предметом

договору оренди від 16.04.2003р., суд вважає за необхідне відмовити у

задоволенні зустрічного позову в цієї частини вимог.

Розглянувши позовні вимоги ПП

“Незабудка” в частини виселення СПД ОСОБА_1. з приміщень пансіонату

“Незабудка”, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання повернути ПП

“Незабудка”  усе майно, яке було надано у

довгострокове користування на підставі договору оренди від 16.04.2003р. та

доповнень до договору оренди від 17.04.2003р. за актом приймання-передачі від

17.04.2003р., суд зазначає наступне.

Право власності ПП “Незабудка”  на майно бази відпочинку “Незабудка”  підтверджується свідоцтвом на право

власності  від 05.02.1998р., виданим

позивачу на підставі  розпорядження

Білгород-Дністровської державної адміністрації за НОМЕР_2.

Конституція України, ст. 319 ЦК

України, ч. 1, 2 ст. 4 Закону України “Про власність” від 07.02.1991р.

№697-ХХІІ  (з наступними змінами та

доповненнями) гарантують право власника на свій розсуд володіти, користуватися

та розпоряджатися належним йому майном. Відповідно до ст. 387 ЦК України,  власник має право витребувати своє майно від

особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею

48 Закону України “Про власність” від 07.02.1991р. №697-ХХІІ  (з наступними змінами та доповненнями) встановлено,

що Україна законодавчо   забезпечує  громадянам, організаціям  та 

іншим  власникам  рівні 

умови   захисту   права власності.  Власник 

може  вимагати  усунення будь-яких порушень його права, хоча

б ці порушення  і  не 

були  поєднані  з 

позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.  Захист 

права  власності  здійснюється 

судом,  господарським судом або

третейським судом.

З огляду на наведені законодавчі

норми, враховуючи невідповідність укладених між сторонами по справі договору

оренди від 16.04.2003р. та доповнень до договору оренди від 17.04.2003р.

вимогам законодавства, що дозволяє суду дійти висновку про необхідність їх

визнання недійсними та припинення їх дії на майбутнє,  відсутність будь-яких правових підстав для

визнання за СПД ОСОБА_1. права власності на частину майна пансіонату

“Незабудка” та наявність у позивача належним чином оформлених

правовстановлюючих документів на спірне майно, суд  оцінює позовні вимоги ПП “Незабудка” в частини

виселення СПД ОСОБА_1. з приміщень пансіонату “Незабудка”, що розташоване за

адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання повернути ПП “Незабудка”  усе майно, яке було надано у довгострокове

користування на підставі договору оренди від 16.04.2003р. та доповнень до

договору оренди від 17.04.2003р. за актом приймання-передачі від 17.04.2003р.

обґрунтованими та такими, що містяться на законних підставах, у зв'язку з чим

підлягаючими задоволенню відповідно до ст.319 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 4, ст.

48  Закону України “Про власність” від

07.02.1991р. №697-ХХІІ. 

Підсумовуючи наведене, позовні

вимоги ПП “Незабудка” підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з чим,

суд визнає недійсним договір оренди частини майна пансіонату “Незабудка” від

16.04.2003р., доповнень від 17.04.2003р. до договору оренди майна частини

пансіонату “Незабудка” від 16.04.2003р. та присуджує виселити СПД ОСОБА_1. з

приміщень пансіонату “Незабудка”, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та

зобов'язує повернути ПП “Незабудка”  усе

майно, яке було надано у довгострокове користування на підставі договору оренди

від 16.04.2003р. та доповнень до договору оренди від 17.04.2003р. за актом

приймання-передачі від 17.04.2003р.

Зустрічний позов СПД ОСОБА_1. не

підлягає задоволенню у повному обсязі як такий, що не ґрунтується на законних

підставах.

Судові витрати по сплаті державного

мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

розподілити згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44-49,

82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним

договір оренди  частини майна пансіонату

“Незабудка” від 16.04.2003р., укладений між приватним підприємством пансіонат

“Незабудка” та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1

та припинити його дію на майбутнє.

3.          Визнати недійсними

доповнення від 17.04.2003р. до договору оренди частини майна пансіонату

“Незабудка” від 16.04.2003р., укладені між приватним підприємством пансіонат

“Незабудка” та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1

та припинити їх дію на майбутнє.

4.          Виселити суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_1 /АДРЕСА_2,

ідентифікаційний код НОМЕР_3/  з

приміщень пансіонату “Незабудка”, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

5.          Зобов'язати суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_1 /АДРЕСА_2,

ідентифікаційний код НОМЕР_3/ повернути приватному підприємству

пансіонату  “Незабудка” /67700, Одеська

область, Білгород-Дністровський район, смт Затока, код ЄДРПОУ 22496438 /  усе майно, яке було надано у довгострокове

користування на підставі договору оренди від 16.04.2003р. та доповнень до договору

оренди від 17.04.2003р. за актом приймання-передачі від 17.04.2003р.

6.          У задоволенні зустрічного позову

відмовити.

7.          Стягнути з суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 /АДРЕСА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3/ на користь приватного підприємства

пансіонат “Незабудка” /67772, Одеська область, Білгород-Дністровський район,

смт Затока, р/р 26007466127001 в Приватбанку, МФО 328704, код ЄДРПОУ 22496438

/  держмито в сумі 85 грн. /вісімдесят

п'ять грн.00 коп./ та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн. / сто

вісімнадцять грн.00 коп./. Наказ видати.

 Рішення набирає законної сили в порядку,

передбаченому ст. 85 ГПК України.

 Рішення підписане 02.11.2006р.

Суддя                                                                  

                    Желєзна С.П.