Постанова

від 02.04.2008 по справі 25/436

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/436

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 02.04.2008                                                                                           № 25/436

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Григоровича О.М.

 суддів:             

 за участю секретаря

 судового засідання            

 представників сторін

 - позивача: Клокун Т.Г. (дов. від 15.01.08 № 56/12),

                     Теслюк В.Г. (дов. від 22.01.08 № 52/111),

                    Мова В.І. (генеральний директор),

 - відповідача: Мієнко В.К. (дов. від 25.03.07),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ода Електронікс”

 на рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2007

 у справі № 25/436  

 за позовом                               Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю “Ода Електронікс”

 про                                                  стягнення 7 000 000 грн.,

(в судових засіданнях 11.02.08 та 19.03.08 оголошувались перерви)

ВСТАНОВИВ:

Державне науково-виробничого підприємство “Електронмаш” (далі-позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства “ОДА” (далі-відповідач) про стягнення з відповідача 7 000 000 грн., які були перераховані ДНВП “Електронмаш” як внесок згідно договору про спільну діяльність від 06.04.05 № 2 (далі – договір № 2).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.10.07 на підставі ст. 25 Господарського процесуального кодексу України Приватне підприємство “ОДА” замінено його правонаступником – Товариством з обмеженою відповідальністю “Ода Електронікс”.

Під час розгляду справи судом 1-ої інстанції позивачем було подано заяву від 31.10.07 № 56/60, в якій він, уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- стягнути з відповідача обладнання мультифункціонального пресу “ADARA-48” для виробництва багатошарових друкованих плат і ламінатів потужністю 100000 кв.м. в рік на суму 5212076,28 грн., придбане за грошові кошти позивача як його внесок в спільну діяльність за договором № 2, в тому числі:

1.  Мультифункціональний прес “ADARA-48”;

2.  Трансформаторний модуль, 1650А в комплекті;

3.  Прес охолодження 2-ох камерний;

4.  Термічні пресові подушки в комплекті (4 одиниці);

5.  Транспорті пакетні листи в комплекті(4 одиниці);

6.  Алюмінієві пакетні кришки в комплекті(4 одиниці);

7.  Фіксатор пакета в комплекті;

8.  Пульт керування пресом в комплекті;

9.  Силовий електрошкаф в комплекті;

10. Лінія чистки листів щітками в комплекті;

11. Полуавтоматична лінія зборки навісок;

12. Розміточні лазерні фонарі в комплекті;

13. Фільтр чистки повітря в комплекті;

14. Візки для перевезення пакетів в комплекті (2 одиниці);

15. Стіл розпаковочний в комплекті;

16. Магазин мідної фольги в комплекті.

- визнати за ДНВП “Електронмаш” право власності на обладнання мультифункціонального пресу “ADARA-48” для виробництва багатошарових друкованих плат і ламінатів потужністю 100000 кв.м.;

- стягнути з відповідача на користь ДНВП “Електронмаш” 1787923,72 грн. та судові витрати.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.11.07 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 1787923,72грн., обладнання мультифункціонального пресу “ADARA-48” для виробництва багатошарових друкованих плат і ламінатів потужністю 100000 кв.м. в рік на суму 5 212 076,28 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 25618,00грн. судових витрат.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та прийняти нове рішення, яким визнати договір № 2 недійсним, відмовивши позивачеві у позові.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, відповідач, зокрема, зазначив, що згідно з ч. 2, 3 ст. 74 Господарського кодексу України (далі – ГК України) майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Відповідно до ч. 5 статті 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Статут позивача, затверджений Міністерством промислової політики України, свідчить, що позивач заснований на державній власності і підпорядкований згаданому Міністерству. Згідно з п. 4.2 ст. 4 Статуту майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Статутом позивача (п. 4.5 ст. 4) передбачено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплене за підприємством, здійснюється за погодженням з Міністерством або іншим підвідомчим Кабінету Міністрів України органом державної виконавчої влади. В порушення згаданих вище норм чинного законодавства України позивач не отримав відповідних попередніх погоджень Міністерства промислової політики України на перерахування у спільну діяльність грошових коштів у сумі 7000000грн. та на передання у спільну діяльність корпусу № 3 з балансовою вартістю 6663920грн., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, для організації виробництва по випуску фольгованих і нефольгованих ламінатів. Такий самий висновок покладений в основу судових рішень у справі № 38/130 за позовом ПП “Ода”, правонаступником якого є ТОВ “Ода Електронікс”, до ДНВП “Електронмаш” про зобов'язання вчинити дії.

Позивач заперечив проти доводів відповідача, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Він вважає, що рішення місцевого суду прийнято за результатами повного з'ясування всіх обставин справи, всебічного дослідження наявних у матеріалах справи доказів та з дотриманням норм процесуального права. Просить залишити рішення Господарського суду м. Києва без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. При цьому він послався на попередню згоду Міністерства промислової політики України на укладення з відповідачем договору № 2.

Розпорядженням В.О. Голови Київського апеляційного господарського суду від 19.03.08 № 01–23/1/6 у зв'язку з виробничою необхідністю до складу судової колегії замість судді Гольцової Л.А. було введено суддю Барицьку Т.Л.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.03.08 № 01–23/1/7 у зв'язку з виробничою необхідністю до складу судової колегії замість судді Барицької Т.Л. було введено суддю Гольцову Л.А.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знайшла підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

На підставі п. 1.1 договору № 2 сторони зобов'язались шляхом об'єднання майна та зусиль спільно діяти у сфері розвитку електронної промисловості для досягнення загальної господарської мети – створення вітчизняного виробництва фольгованих і нефольгованих ламінатів (базового матеріалу для випуску друкованих плат і електротехнічної промисловості) шляхом залучення інвестицій, в т.ч. для модернізації виробництва позивача.

Відповідно до п. 2.3.1 договору № 2 позивач зобов'язався в термін до 10.04.05 надати для спільної діяльності грошові кошти в сумі 7000000грн. шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок відповідача в ВАТ КБ “Хрещатик”.

Платіжним дорученням від 15.04.05 № 374 та листом ВАТ КБ “Хрещатик” від 04.01.06 підтверджується, що позивачем договірне зобов'язання щодо внесення грошових коштів в спільну діяльність було виконано в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

29.12.06 між сторонами укладено додаткову угоду до договору № 2 (далі – додаткова угода), якою досягнуто згоди про розірвання договору про спільну діяльність від 06.04.05 №  2 з 01.11.05, як такого, що не відбувся.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди відповідач зобов'язаний протягом 3-ох  робочих днів після її підписання передати позивачеві за актом прийому-передачі мультифункціональний прес “ADARA-48” для виробництва багатошарових друкованих плат та ламінатів потужністю 100000кв.м. в рік вартістю 5212076,28 грн., яке придбане за грошові кошти позивача, та перерахувати грошові кошти в сумі 1787923,72грн. на рахунок підприємства, як внесок позивача згідно з договором № 2.

Виходячи зі змісту розділу 12 договору № 2, повноважними представниками сторін за цим договором є Мова В.І., Іщук М.В. Додаткову угоду від 29.12.06 було також підписано зазначеними вище особами.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зобов'язання, визначене та покладене на відповідача п. 2 додаткової угоди, не було виконано.

З урахуванням викладеного колегія суддів, погоджуючись з судом 1-ої інстанції, вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1787923,72грн., та обладнання мультифункціонального пресу “ADARA-48” для виробництва багатошарових друкованих плат і ламінатів потужністю 100000кв.м. в рік на суму 5 212 076,28 грн.

Згідно ч.2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Пунктом 5.1 договору № 2 встановлено, що грошові та майнові внески сторін для організації спільної діяльності складають їх загальну власність.

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Правочин, яким було визначено правовий статус відповідного майна (внесків) сторонами був розірваний додатковою угодою від 29.12.06 з 01.11.05, як такий, що не відбувся, із зобов'язанням відповідача передати майно (обладнання) на користь позивача, тобто змінено його правовий статус. З огляду на зазначене колегія суддів не погоджується з тим твердженням відповідача, що майно, передане учасником спільної діяльності як вклад, стає спільним майном позивача і відповідача, та належить їм на праві спільної власності.

Таким чином, висновок місцевого суду про те, що позивач набув право власності на обладнання мультифункціонального преса “ADARA-48” для виробництва багатошарових друкованих плат і ламінатів потужністю 100000 кв.м. в рік у відповідності до п.2 Додаткової угоди до договору про спільну діяльність, та відмову у задоволенні позову в частині визнання за ним права власності на вказане вище майно (обладнання) є правильним.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач надав суду лист Міністерства промислової політики України від 24.03.05 №10/6-1-400, з якого вбачається, що Мінпромполітики погодило використання позивачем коштів у сумі 7000000грн. як внеску в реалізацію спільного проекту, за умови подальшого узгодження істотних умов договору про спільну діяльність, зокрема, створення додаткових робочих місць, забезпечення надходжень до бюджету та модернізації виробництва.

Керуючись ч. 1 ст. 38 та ст. 99 Господарського процесуального кодексу України та п. 4.5 Статуту позивача, колегія суддів звернулась до Мінпромполітики та Фонду державного майна України, витребувавши відповідні пояснення та додаткові докази.

Листом від 17.03.08 № 20/5-4-142 Міністерство промислової політики України повідомило суд про надання позивачеві дозволу на передачу у спільну діяльність по створенню виробництва фольгованих і нефольгованих діелектриків корпусу № 3 (лист від 04.02.05 № 14/6-1-181) та використання грошових коштів в сумі 7000000грн. як фінансової інвестиції у спільну діяльність з відповідачем по проекту організації спільного підприємства з виробництва фольгованих та нефольгованих діелектриків, зазначивши, що, на думку Міністерства, позивач мав всі правові підстави для укладання договору № 2.

Відповідь Фонду державного майна України на запит апеляційного суду (лист від 14.03.08 № 10-24-3628) до уваги не приймається з огляду на те, що предметом договіру № 2, як було зазначено вище, є спільна діяльність позивача та відповідача у сфері розвитку електронної промисловості для досягнення загальної господарської мети – створення вітчизняного виробництва фольгованих і нефольгованих ламінатів (базового матеріалу для випуску друкованих плат і електротехнічної промисловості) шляхом залучення інвестицій, в т.ч. для модернізації виробництва позивача, а не створення за участю позивача закритого акціонерного товариства “Ламітек–Ізодел” .

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.07 у справі № 25/436залишити  без  змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ода Електронікс” – без  задоволення.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 04.04.08 (відправлено)