Рішення

від 16.05.2011 по справі 39/51

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  39/51

16.05.11

За позовом   Відкритого акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш"

до   відповідача-1   Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайменергоінвест"

до   відповідача-2   Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталекс"               

про    визнання недійсним договору цесії           

                                                                                                                  Суддя   Гумега О.В.

Представники:

Від позивача           ОСОБА_1, довіреність № б/н від 17.02.2011 р.

Від відповідача-1   ОСОБА_2, довіреність № б/н від 27.09.2010 р.

Від відповідача-2   не з"явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" (позивач)  звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайменергоінвест" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталекс" (відповідача-2) про визнання недійсним Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2011 р. порушено провадження у справі № 39/51 та призначено справу до розгляду на 04.04.2011 р. о 11:00 год.

Представники сторін в судове засідання 04.04.2011 р. не з"явилися, вимоги ухвали суду від 16.03.2011 р. не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2011 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 18.04.2011 р. о 12:20 год.

18.04.2011 р.  представник позивача через відділ діловодства суду подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. У якості підстави звернення до суду з відповідним клопотанням позивач зазначає наступне: спірний договір цесії укладався на підставі  видаткових накладних № РН-0000235 від 30.01.2007р., № РН-0000296 від 02.02.2001р., № РН-0000648 від 07.03.2007р., № РН-0000653 від 07.03.2007р., № РН-0000654 від 07.03.2007р., тоді як позивач за вказаними накладними фактично не отримував зазначену в них продукцію, а рівно не видавав довіреностей № 116393 від 26.01.2001р., № 116406 від 01.02.2007р., № 116505 від 07.03.2007р. на ім'я Дендебері С.Ф.

18.04.2011 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців про позивача, відповідача-1 та відповідача-2 станом на 16.03.2011 р., а також заяву на виконання вимог ухвали суду від 16.03.2011 р., стосовно якої підтвердив повноваження ОСОБА_1 на підписання позовної заяви.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні, призначеному на 18.04.2011 р., звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів до матеріалів справи, в т.ч. копії акту прийому –передачі документів до Договору № 05/06/09-58 від 05.06.2009 р. відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р., копії судових рішень по справі № 1/302. Клопотання судом задоволено.

Представник відповідача-2 в судове засідання 18.04.2011 р. не з"явився, вимоги ухвали суду від 04.04.2011 р. не виконав, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представники позивача та відповідача-1 в судовому засіданні, призначеному на 18.04.2011 р., звернулися до суду із спільним клопотанням про продовження термінів розгляду справи. Клопотання судом задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р. продовжено строк вирішення спору у справі № 39/51 та відкладено її розгляд на 16.05.2011 о 11:50 год.

Представник позивача в судовому засіданні 16.05.2011 р. подав заяву на виконання вимог ухвали суду від 18.04.2011 р., відповідно до якої повідомив суд про касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2010 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. по справі № 1/302.

Представник позивача в судовому засіданні 16.05.2011 р. надав усні пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 16.05.2011 р. подав документи на вконання вимог ухвали суду від 18.04.2011 р. та відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник відповідача-2 в судове засідання 16.05.2011 р. не з"явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштові відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/51 від 16.03.2011 р., а рівно і з ухвалами  від 04.04.2011 р. та від 18.04.2011 р., були направлені відповідачу-2 за адресою, вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження останнього згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців (серія АБ. № 433905). Поштове відправлення, направлені відповідачу-2, повернулось на адресу суду з відміткою пошти про відсутність ТОВ «Сталекс»за зазначеною адресою (наявне в матеріалах справи).

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій (п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року").

Крім того, відповідно до п. 4 інформаційного листа від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвали суду від 16.03.2011 р., від 04.04.2011 р., та від 18.04.2011 р. вручені відповідачу-2 належним чином. При цьому суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 16.05.2011 р. та за відсутністю відповідача-2, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

В судовому засіданні 16.05.2011 р. розглянуте подане позивачем клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Представник відповідача-1 проти задоволення вищенаведеного клопотання позивача заперечував.

Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи судом відхиляється, оскільки позивач не навів достатніх підстав для призначення судової почеркознавчої експертизи з огляду на предмет та підстви даного позову. Зокрема, матеріально –правовою вимогою (предметом) даного позову є вимога про визнання недійсним Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України за мотивів фіктивності даного правочину та невідповідності останнього Цивільному кодексу України та моральним засадам суспільства. В той же час, метою призначення та проведення судової почеркознавчої експертизи на вимогу позивача фактично буде отримання належних доказів на підтвердження наявності чи відсутності заборгованості  позивача за спірними видатковими накладними, а рівно у спорі з іншим предметом та підставами. До того ж, матеріали справи підтверджують, що спір про стягнення  з Відкритого акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" 173184,99 грн. на підставі спірних накладних за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайменергоінвест" був розглянутий у справі Господарського суду міста Києва № 1/302.

При цьому суд також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно до ст. 41 ГПК України, для роз‘яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. З огляду на системний аналіз матеріалів даної справи, з визначеними позивачем предметом та підставами позову, суд приходить до висновку про відсутність питань при вирішенні даного господарського спору, які б потребували спеціальних знань, а рівно про відсутність підстав для призначення судової почеркознавчої експертизи у справі № 39/51.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем-2 не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.05.2011 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

                                                                ВСТАНОВИВ:

05.06.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сталекс" (відповідач-2), визначеним як Цедент, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайменергоінвест" (відповідач-1), визначеним як Цесіонарій, був укладений Договір № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. (надалі –Договір).

Як визначено п. 1.1 Договору, відповідач-2 за цим Договором відступає, а відповідач-1 приймає право вимоги (далі –основне зобов»язання) до Відкритого акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" (позивач), визначеного як Боржник, на отримання грошових коштів у розмірі 149096,00 грн.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що відповідач-2 передає, а відповідач-1 приймає права, що забезпечують виконання вищезазначеного грошового зобов»язання, а також інші права, пов»язані з зазначеними вимогами (зокрема, застосування штрафних санкцій).

Згідно п. 2.1 Договору відповідач-2 зобов»язаний передати відповідачу-1 всю необхідну документацію, що підтверджує право вимоги, зазначене у п. 1 цього Договору. Факт передачі документації підтверджується Актом прийому –передачі, що складається не пізніше трьох днів з моменту підписання цього Договору та є невід»ємною його частиною.

Як визначено п. 4.2 Договору, після підписання цього Договору і Акту прийому –передачі документів (Додаток № 1 до Договору), усі права, пов»язані з правом вимоги, зазначеним у п. 1 Договору, переходять до відповідача-1.

Натомість, позивач вважає Договір № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України за мотивів фіктивності даного правочину та невідповідності останнього Цивільному кодексу України та моральним засадам суспільства

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

З урахуванням вищезазначеного позивач  звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання недійсним Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При розгляді даного спору судом застосовувались положення параграфу 2 глави 16 розділу IV Цивільного кодексу України (статті 215 - 236) та глави 22 розділу IV Господарського кодексу України про недійсність господарського зобов'язання (статті 207, 208), а також приймались до уваги узагальнені положення, наведені у Листі Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»та у Постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215  ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України також визначено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», надалі –Постанова ВСУ).

Зокрема, позивач зазначає у якості підстави для визнання Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. недійсним той факт, що останній укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, т.т. є фіктивним правочином та повинен бути визнаний судом недійсним. Позивач вважає, що даний Договір був укладений відповідачами лише з метою створення обов»язку для позивача, тоді як на момент його укладення у позивача було відсутнє невиконане зобов»язання на суму 146096,00 грн. Також, позивач вказує на відсутність в оспорюваному Договорі посилань на правочин (основне зобов»язання), на підставі якого у позивача виникло зобов»язання перед відповідачем-2 на суму 146096,00 грн.

Доводи позивача спростовуються наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Так, відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 234 ЦК України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Щодо фіктивності оскаржуваного Договору, то слід зазначити, що з листа Верховного Суду України від 24.11.2008р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із договорів та інших правочинів. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Приписами ст. 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Як було встановлено судом, відповідач-2 відступив, а відповідач-1 прийняв право вимоги (основне зобов»язання) до Відкритого акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" на отримання грошових коштів у розмірі 149096,00 грн., уклавши з цього приводу у відповідності до ст.ст. 512, 513 ЦК України Договір № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. у письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов оспорюваного Договору його сторони вчинили всі необхідні дії, спрямовані на реальне настання правових наслідків, зумовлених цим Договором, а саме: дії, пов»язані з відступленням відповідачем-2 відповідачу-1 права вимоги до позивача на отримання грошових коштів у розмірі 149096,00 грн. з метою отримання відповідачем-1 на його поточний рахунок 100 % вказаної суми (п. 4.1 Договору).

Так, на виконання п. 2.1 Договору відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв всю необхідну документацію, що підтверджує право вимоги, зазначене у п. 1 цього Договору. Факт передачі документації підтверджується Актом прийому –передачі документів до Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р., копія якого наявна в матеріалах справи, а оригінал був оглянутий в судовому засіданні.

На підтвердження права вимоги відповідача-2 до позивача, відповідачу-1 згідно вищенаведеного акту прийому –передачі були фактично передані наступні документи: видаткові накладні № РН-0000235 від 30.01.2007р., № РН-0000296 від 02.02.2001р., № РН-0000648 від 07.03.2007р., № РН-0000653 від 07.03.2007р., № РН-0000654 від 07.03.2007р., довіреності № 116393 від 26.01.2001р., № 116406 від 01.02.2007р., № 116505 від 07.03.2007р., банківські виписки від 29.01.2007 р., від 01.02.2007 р., від 22.02.2007 р., від 21.01.2009 р., від 10.02.2009 р., від 24.03.2009 р., від 25.03.2009 р., від 30.03.2009 р., акт звіряння взаємних розрахунків за 1 квартал 2007 р., графік погашення боргу (вих. № 157 від 11.11.2008 р.) (копії наведених документів наявні в матеріалах справи, а оригінали - оглянуті в судовому засіданні). Наведені  дії угоджуються з п. 2.1 оспорюваного Договору та нормою ч. 1 ст. 517 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2010 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. по справі № 1/302 за позовом ТОВ "Прайменергоінвест" до ВАТ "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" про стягнення 173184,99 грн., які є чинними станом на час вирішення по суті спору у справі № 39/51,  встановлено, що відповідач (позивач у справі № 39/51) був повідомлений про зміну кредитора у зобов»язанні листами № 265 від 05.06.2009 р. та № 18 від 16.04.2010 р., про що свідчить повідомлення поштового відправлення № 09287248 від 19.04.2010 р. А отже, такі дії повністю узгоджуються з умовами п. 2.3 Договору та відповідають ст. 516 ЦК України.

При цьому суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України,  факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суд також зазначає, що вже сам факт звернення ТОВ "Прайменергоінвест" до Господарського суду міста Києва з позовом до ВАТ "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" про стягнення 173184,99 грн. заборгованості  за поставлений на підставі видаткових накладних товар (з яких 149096,01 грн. –сума основного боргу, т.т. сума основного зобов»язання за оспорюваним Договором № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р.), безпосередньо підтверджує вчинення відповідачем-1, як новим кредитором, дій, направлених на стягнення вказаної заборгованості, а рівно на реальне настання  правових наслідків, зумовлених оспорюваним Договором.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що Договір № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. не може розцінюватися як фіктивний, оскільки відповідачі вчинили всі необхідні дії, спрямовані на реальне настання  правових наслідків, зумовлених цим Договором.

При цьому суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що на момент укладення оспорюваного Договору у позивача було відсутнє невиконане зобов»язання на суму 146096,00 грн., оскільки останні повністю спростовуються фактами, встановленими постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 р. по справі № 1/302, яка набрала законної сили з 14.02.2011 р. та є чинною станом на час розгляду даного спору по суті.

Також суд не враховує і зауваження позивача стосовно відсутності в оспорюваному Договорі посилань на правочин (основне зобов»язання), на підставі якого у позивача виникло зобов»язання перед відповідачем-2 на суму 146096,00 грн. Судом з цього приводу встановлено наступне: як вище було зазначено, згідно п. 1.1 Договору відповідач-2 відступив, а відповідач-1 прийняв право вимоги (основне зобов»язання) до Відкритого акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" на отримання грошових коштів у розмірі 149096,00 грн. В той же час, зміст основного зобов»язання підтверджується  документацією, про яку йдеться у п. 2.1 Договору та з приводу передачі якої складається акт прийому-передачі. Таким чином, документи, які зазначені у акті прийому –передачі документів до Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р., і є правочинами, на підставі яких у позивача виникло зобов»язання перед відповідачем-2 на суму 146096,00 грн.

Крім того, приписами ч. 1 ст. 518 ЦК України встановлено право боржника висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Натомість, як свідчать судові рішення по справі № 1/302, ВАТ "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти вимоги нового кредитора у спірному зобрв»язанні суду не надав.

Також, у якості підстави для визнання Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. недійсним позивач зазначає його невідповідність Цивільному кодексу України та моральним засадам суспільства, а саме: на думку позивача, оспорюваний правочин суперечить ч. 1 ст. 202 ЦК України, відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; оспорюваний правочин суперечить ч. 3 ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості; оспорюваний правочин суперечить п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, який передбачає зміну кредитора у зобов'язанні та заміну його іншою особою лише внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Крім того, позивач вважає, що п. 2.4 Договору порушує статтю 16 ЦК України, оскільки заздалегідь зобов»язує відповідача-2 підтримувати відповідача-1 у суді в разі виникнення спору за основним зобов»язанням.

Як визначено нормою ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вищенаведений аналіз змісту умов оспорюваного Договору свідчить про його відповідність Цивільному кодексу України, в т.ч. нормам ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 509, п. 1 ч. 1 ст. 512  ЦК України, та моральним засадам суспільства. Так, судом встановлено, що оспорюваний Договір є правочином, спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків щодо відступлення відповідачем-2 відповідачу-1 права вимоги до Відкритого акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш", т.т. не суперечить ч. 1 ст. 202 ЦК України. Судом також встановлено, що в матеріалах справи відсутні, а позивачем суду не подані належні докази, які б спростовували виникнення зобов»язань за оспорюваним Договором як таких, що не грунтуються на засадах добросовісності, розумності та справедливості, порушують права позивача. Тобто оспорюваний Договір не суперечить ч. 3 ст. 509 ЦК України. Крім того, судом встановлено, що оспорюваний Договір, який фактично передбачає зміну кредитора у спірному зобов»язанні, був укладений саме внаслідок передання відповідачем-2 своїх прав відповідачу-1, а рівно не суперечить п. 1 ч. 1 ст. 512  ЦК України.

Суд також зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагенту та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що безпосередньо визначено приписами ст. 627 ЦК України. А тому, у суду відсутні жодні підстави вважати п. 2.4 оспорюваного Договору таким, що порушує статтю 16 ЦК України, якою визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, так як вказаний пункт є умовою договору, яку сторони визначили на власний розсуд з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували викладені в позовній заяві обставини та не підтвердив підстави визнання Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. недійсним.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання Договору № 05/06/09-58 відступлення права вимоги (цесії) від 05.06.2009 р. недійсним є необґрунтованими та визнаються такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати по даному господарському спору  відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 16, 202, 203, 204, 215, 234, 509, 512 –518, 626, 627, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 32, 33, 34, 35, 41, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України  рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

 Суддя                                                                                                                                 Гумега О.В.

Дата підписання повного рішення: 17.05.2011 р.