Постанова

від 31.05.2011 по справі 48/42

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2011                                                                                           № 48/42

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Сухового В.Г.

суддів:             

при секретарі:            

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2011 р.

у справі № 48/42  (суддя  Бойко Р.В.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Телевізійний завод "Славутич"

до                    Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

про                  стягнення 54 458,16 грн. пені, інфляції та 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Телевізійний завод "Славутич" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення 54 458,16 грн., з них 20 449,62 інфляційних, 7 008,77 грн. – три процента річних, 26 999,77 грн. пені.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.02.2011 року у справі № 48/42  позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Телевізійний завод "Славутич" задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства "Телевізійний завод "Славутич" пеню у розмірі 5 007 (п’ять тисяч сім) грн. 40 коп., суму інфляції у розмірі 18 895 (вісімнадцять тисяч вісімсот дев’яносто п’ять) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 6 568 (шість тисяч п’ятсот шістдесят вісім) грн. 65 коп., державне мито у розмірі 304 (триста чотири) грн. 71 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 132 (сто тридцять дві) грн. 05 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Рішення прийнято з посиланням на ст.ст. 11, 258, 267, 509, 598, 599, 610-612 та 625  ЦК України, ст.232 ГК України та вмотивовано тим, що ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора не є підставою для припинення зобов’язання, грошове зобов’язання відповідача перед позивачем було виконано з простроченням, що є підставою для застосування встановленої законом відповідальності зокрема пені,інфляційних втрат та 3 %річних.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, фізична особа – підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 23.02.2011 року у справі № 48/42  в частині стягнення пені в сумі 26 999,77 грн., відмовивши в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення в частині стягнення пені винесено неправильно і підлягає скасуванню, оскільки для вимог про стягнення неустойки встановлена спеціальна позовна давність в один рік, позивачем пропущений строк позовної давності в частині вимог про сплату пені.  

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2011 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.05.2011 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2011 р. розгляд справи відкладено на 31.05.2011р.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши доводи представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

14.12.2007 р. між позивачем (далі - орендодавець) та відповідачем (далі - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №131/07А (надалі –«Договір»), відповідно до умов якого орендодавець передавав, а орендар приймав у тимчасове платне користування приміщення загальною площею 729,2 кв.м.

16.09.2010 р. господарським судом м. Києва винесено рішенням у справі №40/299, яке набрало законної сили 04.10.2010 р. Цим рішенням позов позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості в розмірі 147 385,38 грн., відшкодування витрат по енергопостачанню, водопостачанню та прибиранню у розмірі 25 350,51 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 1 727,36 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Предметом розгляду даної справи є спір між позивачем і відповідачем, який виник у зв’язку із невиконанням відповідачем грошового зобов’язання за Договором в частині сплаті орендних платежів та відшкодування витрат по енергопостачанню, водопостачанню та прибиранню у період з 01.12.2009 р. по 18.11.2010 р. Так як грошові зобов’язання відповідачем вчасно виконані не були, позивач стверджує, що це є підставою для застосування визначеної у п. 8.2 Договору та ч. 2 статті 625 ЦК України відповідальності, а саме сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом, між сторонами 14.12.2007р. було укладено договір оренди нерухомого майна №131/07А. Рішенням господарського суду м. Києва від 16.09.2010 р. у справі №40/299 визначено, що при виконанні Договору, відповідач перед позивачем мав грошове зобов’язання у розмірі 172 735,89 грн. Зазначеним рішенням також встановлено дату настання строку виконання грошового зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Таким чином, зазначені обставини не підлягають повторному доказуванню.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Вищевказані підстави перелічені у статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, проте вони не встановлюють наслідком припинення зобов’язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Таким чином, ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора та встановлення факту порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань за Договором, виконання яких відповідачем не здійснене, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін Договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як встановлено судом, спірне грошове зобов’язання відповідача перед позивачем у розмірі 172 735,89 грн. виконано у повному обсязі 18 листопада 2010р., що підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями та банківськими виписками.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо того, що оскільки спірне грошове зобов'язання за Договором припинилось лише 18.11.2010 р., відповідно, має місце прострочення його виконання у період з 01.12.2009 р. по 18.11.2010 р., а тому позивач в силу п. 8.2 Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України має право на отримання відповідних сум,  нарахованих у вказаний період, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України.

Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені за прострочення по сплаті комунальних платежів за листопад 2009 року – березень 2010 року у розмірі 627,75 грн. та орендних платежів по березень 2010 року у розмірі 6 584,14 грн., нарахованої у період з 06.01.2010 р. по 31.03.2010 р., а також за прострочення по сплаті встановленої рішенням господарського суду м. Києва від 16.09.2010 р. у справі №40/299 суми заборгованості по сплаті орендних та комунальних платежів у розмірі 19 787,88 грн., нарахованої від суми 172 735,89 грн. у період з 01.03.2010 р. по 15.11.2010 р.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Приписами статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до п. 8.2 Договору у випадку несвоєчасного та/або не в повному обсязі перерахування орендної плати та інших платежів, передбачених умовами цього договору, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Отже, оскільки відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, внаслідок чого відбулося порушення договірних зобов’язань збоку відповідача, останній вважається таким, що прострочив в розумінні статті 612 ЦК України, і відповідно наявні підстави для застосування відповідальності встановленої законом.

Колегія суддів погоджується з розрахунками стягуваної з відповідача пені у сумі 5 007,40 грн. враховуючи наступне.

14.02.2011 р. відповідачем у клопотанні №14/02/11/1 заявлено про застосування строку позовної давності.

Статтями 256, 257 ЦК України встановлено позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідне клопотання про застосування строків позовної давності відповідачем подано.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява №24-п від 29.12.2010 р. надіслана до суду 31.01.2011 р., що підтверджується відбитком поштового штемпеля на поштовому конверті.

Враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, а також той факт, що вимоги про стягнення пені, нарахованої до 31.01.2010 р. заявлено з пропуском строку позовної давності відповідно, такі вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому, не відбулося переривання строку позовної давності по вимозі про стягнення пені, нарахованої до 31.01.2010 р. внаслідок розгляду господарським судом справи №40/299, так як позовні вимоги про стягнення пені не були предметом розгляду у вказаній справі і заявлені в рамках провадження у справі 48/42.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через шість місяців від днів з яких відповідач є таким, що прострочив по кожному платежу окремо.

Суд першої інстанції вірно визначив період за який має нараховуватись пеня за прострочення виконання зобов’язань, а саме за перші шість місяців прострочення по кожному платежу окремо, а не за весь період прострочення до подачі позову.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, виходячи з такого.

У позові позивач просив стягнути суми інфляції у розмірі 20 449,62 грн. та 3% річних у розмірі 7 008,77 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Як вже було встановлено раніше, прострочення відповідачем (боржником) зобов’язання за Договором мало місце.

Згідно з ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у позивача наявні законні підстави вимагати сплати крім суми боргу також суму інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних. Перерахунок, судом першої інстанції розміру втрат від інфляції  у сумі 18 895,00 грн. та 3% річних у сумі 6 568,65 грн. здійснено вірно.

Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні іншої частини заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, оскільки суми розрахунків здійснені невірно, зокрема позивачем проведено подвійне нарахування цих сум за березень 2010 року.

Частиною 1 статті 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.           

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхилено як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2011 р. у справі № 48/42 відповідає фактичним обставинам справи, є законним і обґрунтованим, а тому має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2011 р. у справі № 48/42 без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 без задоволення.

2.  Матеріали справи № 48/42 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

07.06.11 (відправлено)