Постанова

від 02.07.2009 по справі 2-а-2284/09

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 2-а- 2284/09

ПОСТАНОВА

Іменем України

2 липня 2009 року м. Одеса

Суддя Приморського районний суд м. Одеси в ОСОБА_1, розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в місті Одесі цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду у Приморського районні про визнання відмови відповідача виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни та вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Приморському районі Одеської області мотивуючи свої вимоги тим, що вона є дитиною війни і відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Конституційний суд України прийняв рішення від 09.07.2007 року №6-рп/2007, та №10-рп/2008 від 22.05.2008р., якими скасував деякі положення Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", та Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік", в тому числі і ті, які скорочували суму виплат дітям війни. Проте Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі Одеської області перерахунок пенсії не зробило, в зв’язку з чим позивач, уточнивши свої позовні вимоги, просить суд визнати відмову відповідача виплатити соціальну допомогу безпідставною, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії та виплатити відповідно до рішень Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа №1-29/2007) та №10-рп/2008 від 22.05.2008р. невиплачену за період з 01 січня 2006 р. по 31 грудня 2008 року щомісячну державну соціальну допомогу, виходячи із вимог Закону у розмірі 3900 грн. 00 коп..

Позивач та представник відповідача до суду не з’явився, були повідомлений про час та день слухання справи належним чином, надали до суду клопотання з проханням розглядати справу за їх відсутності. Ухвалою судді справа була призначена до розгляду в порядку письмового провадження.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінюючи дії (бездіяльність) відповідача, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України та приходить до висновку про їхню протиправність та вважає, що позовні вимоги підлягають часткового задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.

Судом встановлено, що позивач народилася 18.03.1941 p., являється громадянином України, є пенсіонером, що підтверджується її паспортом та пенсійним посвідченням №133343 від 18.03.1996 року, а 22.05.2006 року вона отримала статус "дитини війни" та перебуває на обліку в УПФ України в Приморському районі м.Одеси і отримує пенсію (а.с.6).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" №2195 від 18.11.2004 року, дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни".

Разом з тим, пунктом 17 ст.77 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року № 3367-IV пункт 17 статті 77 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" був виключений та ст.110 вказаного Закону викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Протягом 2006 року Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", визначений не був, Кабінет Міністрів України не погоджував з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету розмір підвищення до пенсії та не визначав розмір підвищення за результатами виконання бюджету у першому півріччі 2006 року. Таким чином, фінансування виплат підвищення пенсії дітям війни з державного бюджету у 2006 році не проводились.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині виплати позивачу, як дитині війни, підвищення до пенсії за 2006 рік, задоволенню не підлягають.

На підставі ст.6 названого Закону (в редакції до 28 грудня 2007 року), дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлений ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" №1058 від 09.07.2003 року у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст. 28 вищезазначеного Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом. Чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою ст..28 зазначеного закону мінімального розміру пенсії.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч.2 ст.46 Конституції України, а також ч.2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідно до якої державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки положення ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни.

Разом з тим, пунктом 12 ст.71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням ст.11 цього закону, якою визначено певні умови отримання підвищення пенсії інвалідам.

Пунктом 12 ст.71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" було зупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням ст.11 цього закону, якою визначено певні умови отримання підвищення пенсії інвалідам.

Проте, згідно положень ч.2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Ст.62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановила розмір прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", серед яких: ст.111 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни, та п.12 ст.71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону. А отже з цього часу відновлено ст.6 Закону в повному обсязі.

Таким чином ст.111 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", на яку посилається представник відповідача у своїх запереченнях та якою керувався відповідач у 2007 році, втратила чинність саме 09.07.2007 року та редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» повернулась в стан що існував до внесення змін від 28.12.2007р.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Судом встановлено, що, всупереч рішенню Конституційного суду України, управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси вказані надбавки позивачеві не виплачував і не сплатив по цей час.

За таких обставин суд вважає, що право позивача порушено, вона має право на підвищення пенсії в розмірі, визначеному Законом України "Про соціальний захист дітей війни", таким чином нарахування та підвищення має бути вчинено з дня ухвалення рішення Конституційним судом України №6-рп/2007, тобто з 09.07.2007 року.

Поряд з цим, ч.1 ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року (п. 41 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України") викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" розділ II цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", набирає чинності з 01.01.2008 року.

За таких обставин, підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції до 01 січня 2008 року), підлягало виплаті у період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року.

Отже, задоволенню підлягає частина вимог позивача про виплату підвищення до пенсії за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року.

Рішенням Конституційного суду України по справі N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення.

При цьому у п.6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.

Виходячи з того, що редакція ст.65 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 01 січня 2008 року втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним судом України по справі N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, то з

22 травня 2008 року відновилася попередня редакція цієї статті, а також право позивача на нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.58 Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений в 2008 році у розмірі: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня -481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

Так як в 2008 р. позивач отримував зазначену допомогу у розмірі 10 відсотків від мінімальної пенсії за віком, то в розрахунок за 2008р. необхідними буде застосувати 20 відсотків від мінімального розміру пенсії за цей час.

Згідно Закону України від 26.12.2008, № 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" встановлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто 498 грн.

При цьому слід виходити з правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.

Для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (ст..48 Конституції України (254к/96-ВР), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст.46 Конституції України), тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст..22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до п.31 ч.1 ст.85, п.19 ч.1 ст.92 Конституції України надзвичайного стану (ст..64 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002р. №5-рп/2002 (v005p710-02) у справі щодо пільг, компенсації і гарантій.

Згідно ст..17 ч.1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у ст.1 ч.1 Протоколу №1 до Конвенції право не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява №63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, пільг і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).

У зв’язку з цим, Європейський Суд не прияв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативно-правових актів-закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (п.26 рішення Качко проти України; див.mutatis mutandis рішення у справі Бурдов проти Росії, №59498/00).

Відповідно до ст..11 ч.2 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Таким чином суд вважає, що необхідно визнати дії відповідача щодо не нарахування та виплати щомісячної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" протиправними.

З урахуванням вищезазначеного, суд прийшов до висновку, що УПФ діяло без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями на досягнення яких спрямовані його дії, а тому суд вважає за необхідне вимоги позивача задовольнити частково шляхом зобов’язання Управління пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси провести перерахунок та забезпечити проведення виплати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року у розмірі (406 грн*3)+(411*3)* 30 %=1218грн+1233 грн*30 %= 2451 грн.*30 %=735 грн. 30 коп., та 20 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року у розмірі: 481 грн.:31*10 днів (травень) + 481 грн. (червень) + 482 грн. (з липня)*3+ 498 грн. (з жовтня)*3=155, 5+481+1446+1494=3576, 5 грн.*20 %=715, 3 грн.

Посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі є безпідставними, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про соціальний захист дітей війни". Відсутність коштів не є підставою для невиконання зобов’язань, покладених на УПФ України законодавством.

У відповідності до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Керуючись ст..19, 46, 152 Конституції України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни", Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік", Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік", Законом України "Про Державний бюджет на 2008 рік", ст..28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року по справі №1-29/2007, рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року по справі №10-рп/2008, ст.ст.7-9, 11, 71, 158, 160, 162, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду у Приморського районні про визнання відмови відповідача виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни та вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси протиправною.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії, що передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, - за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року у розмірі 735, 30 грн., та за період з 22 травня 2008 року по 31жовтня 2008 року у розмірі 715, 30 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня отримання постанови, а також подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.