Постанова

від 04.07.2006 по справі 4/194

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД      

01025, м.Київ, пров.

Рильський, 8                                                           

т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

 04.07.2006                                                                                          

№ 4/194

 Київський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

 головуючого:                              Брайка  А.І.

 суддів:                                          Бившевої  Л.І.

Розваляєвої  Т.С.

 при секретарі:                              Вакуленко А.В.

 За участю представників:

 від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

 від відповідача - Невмержицької І. М.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу СПД ОСОБА_1

 на рішення Господарського суду м.Києва від

18.04.2006

 у справі № 4/194 (Борисенко І.І.)

 за позовом                               СПД ОСОБА_1

 до                                                   Товариство з

обмеженою відповідальністю "Інтермік - харчові технології"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                 

стягнення 15482,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням

Господарського суду міста Києва від 18.04.2006р. у справі № 4/194 позов

задоволено частково.

Позивач  звернувся з апеляційною скаргою на вказане

рішення, в якій просить його скасувати частково; задовольнити позовні вимоги в

частині стягнення фактичних (реальних) збитків позивача на суму 6 360 грн. 00

коп. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що судом порушено норми

матеріального та процесуального права; судом неповно з'ясовано обставини, що

мають значення для справи; між бездіяльністю відповідача стосовно тривалого

понаднормативного простою автомобілю та сплати штрафу позивачем на користь ТзОВ

“Весотра експедиція” існує прямий причинно-наслідковий зв'язок;  відповідно до п. 1 ст. 225 ГК України до

складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське

правопорушення, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим

суб'єктам...), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення

зобов'язання другою стороною; відшкодування майнової шкоди є не тільки

деліктним зобов'язанням, а й обов'язком осіб, що знаходяться в договірних

відносинах; відповідно до п. 2.2.6. договору № 64 від 11.05.2004р. замовник не

повинен припускати понаднормативного простою автотранспорту;  таким чином визнання недійсним п. 4.4.

договору не знімає з відповідача відповідальності за можливі збитки експедитора

(позивача по справі).

Відповідач

відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Апеляційним

господарським судом встановлено, що 11.05.2004р.  між СПД ОСОБА_1 (експедитор) та ТзОВ

“Інтермік - харчові технології” (замовник) укладено договір № 64 на

транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажів в міжнародному

сполученні. Відповідно до п. п. 1.1., 3.1., 7.1. вказаного договору експедитор

зобов'язується здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування замовника з

метою доставки автомобільним транспортом з пункту відправлення в пункт

призначення вантажів за заявками замовника, а замовник зобов'язується оплатити

послуги експедитора; розмір оплати за транспортні послуги визначається

сторонами в заявках чи додатках при погодженні здійснення перевезення по факсу

(електронною поштою), які є невід'ємною частиною даного договору; погоджена

сума включає в себе плату як за транспортні, так і за експедиторські послуги;

даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2005р.;

договір автоматично продовжується на наступний календарний рік, якщо відсутні

заперечення сторін.

15.06.2004р.

сторонами було підписано заявку № 148, згідно із умовами якої маршрут

перевезення: Іспанія (Барселона, Аргентона) - України (Київ); вантаж:

алюмінієві кліпси;  вага (на один

автомобіль) 2,5 тони, об'єм - 4 палєти; ставка: 950 євро (гривневий

еквівалент).

17.02.2005р.

суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1звернувся з позовом до Товариства з

обмеженою відповідальністю “Інтермік - харчові технології” про стягнення 6 255

грн. 12 коп. основного боргу, 518 грн. 25 коп. штрафних санкцій за затримку в

оплаті наданих послуг,  6 381 грн. 72

коп.  штрафних санкцій за понаднормативний

простій на місці завантаження автомобіля, 2 326 грн. 91 коп. додаткової суми

фрахту за перевищення кількості вантажу. В обґрунтування своїх вимог позивач

посилався на ст. ст. 15, 16, 526, 530, 611, 909, 916 ЦК України, зазначивши при

цьому, що на виконання договору № 64 від 11.05.2004р. та заявки від

15.06.2004р. позивачем був поданий автомобіль для перевезення вантажу за

маршрутом м. Барселона - м. Київ; автомобіль був поданий на вказану в

замовленні адресу 17.06.2004р., проте завантажений лише 30.06.2004р.;  таким чином понаднормативний простій

автомобіля склав 12 днів, за що відповідач згідно із п. 4.4. договору повинен

сплатити позивачеві 6 381 грн. 72 коп.; крім того, вантаж, завантажений на

автомобіль позивача, на 943 кг перевищував вагу вантажу, обумовлену у

замовленні; 15.07.2004р. позивач виставив відповідачу рахунок № 340 на суму 8

582 грн. 03 коп.; станом на 02.02.2005р. відповідач не оплатив виставлений

рахунок, за що повинен сплатити позивачу пеню в розмірі 523 грн. 37 коп.

У

відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позовних вимог, з огляду

на те, що за умовами договору № 64 від 11.05.2004р. позивач взяв на себе

зобов'язання поставити товар не пізніше 01.07.2004р.; фактично товар було

поставлено 14.07.2004р.; всупереч умовам договору позивач жодного разу не

повідомив про вимушену затримку транспортних засобів; вартість послуги, наданої

позивачем за заявкою, визначається у твердій грошовій сумі (950 євро) і не

пов'язується з вагою поставленого вантажу; суму основного боргу в розмірі 6 225

грн. 00 коп. відповідач визнає і готовий її сплатити після перерахування

позивачем 6 500 грн. 00 коп. штрафних санкцій.

27.03.2006р.

позивач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про збільшення

позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 7 130 грн. 46 коп.

основного боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, 590 грн. 77 коп.

штрафних санкцій з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, 7 250 грн. 01

коп. збитків за понаднормативний простій автомобіля з  урахуванням індексу інфляції та 3% річних, 2

611 грн. 60 коп. додаткової плати до основної суми фрахту з урахуванням індексу

інфляції та 3% річних.

11.04.2006р.

позивач також уточнив позовні вимоги і просив суд стягнути з відповідача 7 130

грн. 46 коп. основного боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, 493

грн. 55 коп. штрафних санкцій, 6 360 грн. 00 коп. збитків, що виникли внаслідок

понаднормативного простою автомобіля, 2 611 грн. 60 коп. додаткової плати за

фрахт з урахуванням річних та збитків від інфляції.

Рішенням

Господарського суду міста Києва від 18.04.2006р. у справі № 4/194 позов

задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 8866 грн. 72

коп. основного боргу, 493 грн. 55 коп. пені, 187 грн. 65 коп.  річних, 667 грн. 65 коп. інфляційних витрат.

Апеляційний

господарський суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали

справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, однак рішення

місцевого господарського суду повинно бути частково скасовано в зв'язку з недоведеністю

обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав

встановленими.

Відповідно

до п. 3.1. договору № 64 від 11.05.2004р. розмір оплати за транспортні послуги

визначається сторонами в заявках чи додатках при погодженні здійснення

перевезення по факсу (електронною поштою), які є невід'ємною частиною даного

договору; погоджена сума включає в себе плату як за транспортні так і за

експедиторські послуги.

15.06.2004р.

сторонами було підписано заявку № 148, згідно із умовами якої маршрут

перевезення: Іспанія (Барселона, Аргентона) - Україна (Київ); вантаж:

алюмінієві кліпси;  вага (на один

автомобіль) 2,5 тони, об'єм - 4 палєти; ставка: 950 євро (гривневий

еквівалент).

На

виконання вказаної заявки позивачем 17.06.2004р. був наданий відповідачу

автомобіль під завантаження на вказану в замовленні адресу за державним номером

1НОМЕР_1. Фактично автомобіль був завантажений тільки 30.06.2004р., про що

свідчить відмітка вантажовідправника у відряджені водія та відмітка у

міжнародних товарно-транспортних накладних. В пункт призначення вантаж було

доставлено 14.07.2004р., що також вбачається із відміток в міжнародній

товарно-транспортній накладній.

Таким

чином факт виконання позивачем перевезення вантажу на виконання заявки від

15.06.2004р. підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами.

Заявкою

від 15.06.2004р. передбачено, що оплата проводиться в безготівковій формі в

гривневому еквіваленті 950 євро по курсу НБУ по факту відвантаження протягом 5

банківських днів.

Офіційний

курс євро, затверджений НБУ, станом на 15.07.2004р. становив 6,58434 грн. за 1

євро.

Таким

чином відповідач повинен був сплатити позивачу 6 255 грн. 12 коп. за послуги

експедиції та перевезення.

Проте

в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем виконаних позивачем

робіт з перевезення вантажу.

Статтею

526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов  договору  та 

вимог  цього  Кодексу, 

інших актів цивільного законодавства, 

а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до   звичаїв  

ділового  обороту  або  інших  вимог, 

що  звичайно ставляться.

Відповідно

до ст. 525 ЦК України одностороння 

відмова  від  зобов'язання 

або одностороння зміна  його  умов 

не  допускається,  якщо 

інше  не   встановлено договором або законом.

За

вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги про

стягнення 6 255 грн. 12 коп. основного боргу обґрунтовані та підлягають

задоволенню.

Проте

в решті позову має бути відмовлено, враховуючи наступне.

Згідно

із ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на

які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються

сторонами та іншими учасниками процесу. Господарський суд приймає тільки ті

докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до

законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позовна

заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги;

зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що

стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов (п.

5 ч. 2 ст. 54 ГПК України).

В

остаточному уточненні позовних вимог (а. с. 74) позивач просив місцевий

господарський суд стягнути з відповідача 

7 130 грн. 46 коп. основного боргу “з урахуванням індексу інфляції та 3%

річних (за 1 рік)”. Однак в порушення вимог ст. 54 ГПК України позивач не навів

ані конкретного періоду нарахування, ані розрахунку 3% річних та збитків від

інфляції окремо від суми основного боргу.

В

уточненні ціни позову (а. с.74) позивач також наводить розрахунок 493 грн. 55

коп. штрафних санкцій за затримку в оплаті наданих послуг. При цьому позивач

спочатку зазначає, що “кількість днів прострочення оплати рахунку № 340 від

15.07.2004р. - 191 день”, а нижче, безпосередньо в розрахунку, суму боргу

множить на 180 днів. Знову також не вказуючи конкретний період нарахування

штрафних санкцій.

За

вказаних обставин ні позовні вимоги про стягнення річних та збитків від

інфляції на суму основного боргу, ні позовні вимоги про стягнення штрафних

санкцій в сумі 493 грн. 55 коп. не можуть бути задоволені внаслідок відсутності

їх належного нормативного обґрунтування.

Розрахунок

позовних вимог, наданий позивачем суду апеляційної інстанції, також не може

бути прийнятий  до уваги, керуючись

наступним.

Частиною

3 ст. 101 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції не приймаються і

не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як

зазначалось вище, в уточненому розрахунку ціни позову (а. с. 74) позивач

нарахував штрафні санкції на загальну суму 493 грн. 55 коп.

Разом

з тим в таблиці № 1, наданій апеляційному господарському суду,  позивач наводить “Розрахунок пені за

несвоєчасно виконане грошове зобов'язання”,  

з якого вбачається, що апелянт нарахував пеню в розмірі 2 570 грн. 30

коп., при цьому сума боргу - 8 604 грн. 54 коп.; період нарахування пені: з

22.07.2004р. по 21.03.2006р.

Іншими

словами, розрахунок пені, наданий суду апеляційної інстанції, здійснений з

порушенням ч. 3 ст. 101 ГПК України, оскільки, по-перше, під час розгляду спору

в суді першої інстанції позивач нараховував пеню на суму боргу в розмірі 6 255

грн. 12 коп., по-друге, пеню було нараховано за значно менший період.

Аналогічна

ситуація виникла і з розрахунком індексу інфляції (таблиця № 2), наданому

позивачем під час апеляційного провадження по справі.

Не

підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення 2 291 грн. 00 коп.

додаткової суми фрахту за перевезення вантажу, вага якого перевищує граничний

розмір ваги, узгоджений в замовленні.

Так

пунктом 4.7. договору № 64 від 11.05.2004р. дійсно передбачено, що замовник

відшкодовує експедитору суми штрафів та інші збитки перевізників, зумовлені

перевищенням вагових та габаритних параметрів вантажу, а також неналежним

оформленням транспортних та товаротранспортних документів, їх відсутністю або

некомплектністю, що виникла по вині замовника.

Проте

в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач сплатив штраф або поніс

інші збитки внаслідок перевищення встановленої ваги вантажу.

До

того ж, розрахунок додаткової суми фрахту в розмірі 2 291 грн. 00 коп. є

декларативним, оскільки здійснений позивачем шляхом: 1) поділу загальної

вартості послуг з перевезення на граничний розмір вантажу, передбачений

замовленням, 2) множення отриманої суми на 943, тобто на кількість кг

перевантаження. Однак ні умовами договору № 64 від 11.05.2004р., ні замовленням

від 15.06.2004р. не передбачено обов'язку відповідача оплачувати перевантаження

саме за такої схемою.

Враховуючи

викладене, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції не

надано належної юридичної оцінки позовним вимогам, а тому спірне рішення

господарського суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.

Доводи

апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 6 360 грн. 00

коп., які виникли внаслідок понаднормативного простою автотранспорту, є

безпідставними і не приймаються апеляційним господарським судом до уваги,

враховуючи наступне.

Поняття

збитків передбачено ч. 2 ст. 22 ЦК України, де зазначено, що  збитками є: втрати, яких особа зазнала у

зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати,  які особа зробила або мусить зробити для

відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи,  які 

особа  могла б реально одержати за

звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Однак

в матеріалах справи відсутні докази того, що сума 6 360 грн. 00 коп. є

реальними збитками позивача або упущеною вигодою останнього. А сплата СПД

ОСОБА_1. 14 875 грн. 44 коп. на користь ТзОВ “Весотра експедиція” є лише

відповідальністю позивача за невиконання його господарських зобов'язань перед

третіми особами, які не мають жодного відношення із спірними відносинами сторін

по даній справі.

Таким

чином аргументи апелянта є декларативними та базуються на довільному

трактуванні норм чинного законодавства, що, в свою чергу, свідчить про

відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись

ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну

скаргу залишити без задоволення.

Рішення

Господарського суду міста Києва від 18.04.2006р. у справі № 4/194 частково

скасувати.

Прийняти

нове рішення.

Позов

задовольнити частково.

Стягнути

Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтермік - харчові технології”

(ідентифікаційний код 31900578; 01033 м. Київ, вул. Володимирська, буд. 97/37)

на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи

ОСОБА_1(ідентифікаційний номер НОМЕР_2 АДРЕСА_1) 6 255 грн. 12 коп. боргу за

надані транспортні послуги, 62 грн. 55 коп. витрат по оплаті державного мита за

подання позовної заяви та 44 грн. 48 коп. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу.

В

іншій частині позову відмовити по кожній із заявлених вимог.

Наказ

на виконання даної постанови доручити видати Господарському суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                     

Брайко  А.І.

 Судді                                                                                          Бившева  Л.І.

Розваляєва  Т.С.

12.07.06 (відправлено)