Постанова

від 26.05.2008 по справі 37/469

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

37/469

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 травня 2008 р.                                                                                    № 37/469  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Губенко Н.М.

Барицької Т.Л. (доповідач)Шевчук С.Р.

розглянувши у відкритому              судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Західнафтосервіс"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 року

у справі№ 37/469

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Західнафтосервіс"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтернафтогаз"

простягнення 91 432, 00 грн.,

в судовому засіданні взяли участь  представники:- позивача –Лящовський В.Р. ( дов. № 13 від 21.05.2008 року); - відповідача –Митрохович К.М. (дов. б/н від 16.01.2007 року),

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Західнафтосервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернафтогаз" 88 400 грн. - основного боргу та 3 032,00 грн. –пені за несвоєчасне виконання останнім грошових зобов'язань по договору № 07/05/25 від 25.05.2007 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на підставі укладеного з відповідачем договору поставки нафтопродуктів № 07/05/25 він перерахував відповідачу 20% передплати в розмірі –88 400 грн., однак відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав. Враховуючи зазначене, позивач просив задовольнити позов повністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2007 року (суддя І. Кондратова) (далі –рішення) позов задоволено повністю. Постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Західнафтосервіс" 88 400,00 грн. - суми попередньої оплати, 3032,00 грн. –пені, 915,00 грн. –витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 року (колегія суддів: О. Моторний - головуючий, В. Кошіль, О. Вербицька) (далі - постанова) рішення частково скасовано. У позові в частині стягнення боргу в сумі 88 400 грн. –відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції задовольняючи вимогу позивача про  стягнення боргу з відповідача послався на ст. 693 ЦК України в той час, як позивач звернувся з вимогою про повернення суми боргу за договором №07/05/07 з посиланням на норми ст.ст. 526, 530, 540 ЦК України і під час розгляду справи позовні вимоги позивачем не уточнювались.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Західнафтосервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення ”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського  суду не відповідає зазначеним вимогам оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у 7-денний строк від дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25.05.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Західнафтосервіс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернафтогаз" (споживач) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 07/05/2005 (далі - договір).

Згідно з п.1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити покупцю, а покупець прийняти і оплатити на умовах дійсного даного договору товар - нафтопродукт в асортименті, кількості і якості вказаному у додаткових угодах (специфікаціях, протоколах погодження цін та т.п.), що є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що на підставі договору згідно з рахунком-фактурою покупець проводить 20% передоплати за поставлений товар

протягом 2 банківських днів з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури і/або підписання сторонами додаткової угоди (специфікаціях, протоколах погодження цін та т.п.) до даного договору, а 80% після отримання товару на залізничній станції призначення покупця.

25.05.2007 року відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № СФ-08/62 на суму 444 000,00 грн. за 120 т. дизпалива.

Позивач 25.05.2007 року на виконання умов пункту 5.2 договору платіжним дорученням № 271 перерахував відповідачу 20% передоплати за вказаний товар у розмірі 88 400, 00 грн.

Судами встановлено, що відповідачем умови договору в частині поставки позивачу нафтопродуктів не виконувались.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з  ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що  прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи суди  обох інстанцій   не з"ясували   умов укладеного між сторонами договору   щодо  встановлення  ним строку  виконання  зобов'язання відповідачем по поставці нафтопродуктів та  не надали  цим обставинам  правової  оцінки.

Так пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється партіями згідно з заявкою і умов, погоджених сторонами в додаткових угодах (специфікаціях, протоколах погодження цін та т.п.), які є невід'ємною частиною даного договору.

В силу пункту 4.6 договору постачальник забезпечує поставку товару (партії товару) протягом 10 днів з дати підписання додаткової угоди (специфікації, протоколу погодження цін та т.п.) і надання покупцем підтвердження станції призначення про готовність прийняти вантаж. Інші строки поставки можуть бути погоджені в додаткових угодах до даного договору.

З наведених умов договору вбачається, що конкретний строк виконання відповідачем зобов'язання по поставці нафтопродуктів сторонами у договорі не визначений.

При цьому, судами попередніх інстанцій  не з'ясовано укладення сторонами додаткових угод до договору та не надано оцінки викладеним у них положенням, щодо строку виникнення у відповідача обов'язку здійснити поставку нафтопродуктів.

Разом з тим, в порушення вимог ст.ст. 38, 43 ГПК України судами також не встановлювалась наявність чи відсутність вимоги позивача про виконання зобов'язання по поставці нафтопродуктів, яка б пред'являлась відповідачеві, з метою з'ясування підстав і можливості застосування норми ст. 530 ЦК України для визначення строку виконання зобов'язання і початку перебігу його прострочення.

Отже, не встановлення судами попередніх інстанції вищевказаних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, призвело до передчасного висновку про невиконання відповідачем зобов'язань за договором по поставці позивачу нафтопродуктів.

Враховуючи, що не можливо вважати встановленою  судом першої інстанції і апеляційним господарським судом дату виникнення у відповідача зобов'язання по поставці нафтопродуктів,  то відсутні підстави вважати,  що  відповідач  порушив строки  поставки, що в свою чергу, унеможливлює застосування відповідальності за його порушення, передбаченої ст. 549 ЦК України та пунктом 7.6 договору.

Отже, суди попередніх інстанцій припустились порушення норм матеріального права задовольняючи вимогу позивача про стягнення пені за порушення відповідачем  строків поставки нафтопродуктів.

В силу ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Тобто, момент порушення відповідачем зобов'язання по поставці нафтопродуктів безпосередньо пов'язаний з виникненням у позивача права на неустойку.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи вимогу позивача про стягнення пені, не дослідили момент виникнення у позивача права на нарахування пені за порушення відповідачем зобов'язання по поставці нафтопродуктів.

Неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін в наведеній частині унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

З огляду на викладене та враховуючи, що в порушення ст. 43 ГПК України судом повно, всебічно і об'єктивно не дослідженні обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а передбачені процесуальним законодавством, зокрема, ч.1 ст. 1115, ч.2 ст.1117 ГПК України, межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Західнафтосервіс" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 січня 2008 року  та рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2007 року  у справі № 37/469 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Судді:                                                                                                         Н.М. Губенко

                                                                                                           Т.Л. Барицька

                                                                                                              С.Р. Шевчук