Рішення

від 20.01.2009 по справі 37/469

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

37/469

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  37/469

20.01.09

За позовом

До

ПроЗаступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафтогазінвест»стягнення 18387500,91 грн.

                                                                                 Суддя  Кондратова І.Д.                                                                                                                                                  

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

від позивача   Нагаївська Н.В.- представник за довіреністю № 03-9189/24 від 08.07.2008 року; Андрійчук О.П.- представник за довіреністю № 03-140/24 від 10.01.2009 року;

від відповідача  не з'явився;

від прокуратури : Розум С.М.- посвідчення № 4 від 12.01.2006 року; Гаврик Р.В.- посвідчення № 178 від 12.10.2006 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора Деснянського району м Києва в інтересах держави в особі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи  до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафтогазінвест»про стягнення 18387500,91 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2008 року порушено провадження у справі № 37/469, розгляд справи було призначено на 16.12.2008 року о 10-45.

Представник відповідача в судове засідання 16.12.2008 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Позивач вимоги ухвали Господарського суд міста Києва про порушення провадження у справі № 37/469 від 01.12.2008 року не  виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2008 року розгляд справи було відкладено до 20.01.2009 року у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача 20.01.2009 року в судове засідання вдруге не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва № 37/469 від 01.12.2008 р. про порушення провадження по справі не виконав,  про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Враховуючи те, що представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 20.01.2009 року за згодою представників позивача та прокуратури оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та прокуратури, Господарський суд міста Києва, -  

                                       ВСТАНОВИВ:

20 вересня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафтагазінвест»(постачальник) та Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (замовник) був укладений договір поставки автоцистерн пожежних № 15-5/189  (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) сторони погодили, що предметом даного договору є поставка автоцистерн пожежних АЦ-2,5-40 ЗІЛ 433362.

За умовами даного договору постачальник зобов'язувався поставити і передати у державну власність товар згідно специфікації до цього договору (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити вартість товару у повній відповідності до умов договору.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 7.2 договору сторони погодили, що розрахунок за товари здійснюється на умовах передплати першої партії товару в розмірі 2020076,00. після поставки товару першої партії у повному обсязі, замовник здійснює передплату другої партії в розмірі 4913532,00 грн. При цьому у відповідності до п. 5.1 договору товари на суму передплати повинні бути поставлені замовнику протягом 30 календарних днів з дня перерахування бюджетних коштів на рахунок постачальника відповідно до пункту 7.2 договору , але не пізніше 01.12.2004 року.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було перераховано суму попередньої оплати в розмірі 19967700,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 01.10.2004 року , № 3 від 12.10.2004 року та № 6 від 01.11.2004 року.

Відповідач в порушення умов договору, взяті на себе зобов'язання по поставці товарів не виконав, здійснив поставку товару лише на суму 12283830,00 грн., в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 7683870,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи доказів вбачається, що  позивач виконав в повному обсязі зобов'язання, покладені на нього договором.

Відповідачем не надано жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З наданих позивачем пояснень та доказів судом встановлено, що відповідач порушив умови договору та не поставив позивачу товар в строк до 01.12.2004 року.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Суд відзначає, що відповідачем не надані докази передачі позивачу товару за договором або повернення відповідачем позивачу суми попередньої оплати.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач, в порушення вимог чинного законодавства на вимогу позивача грошові кошти не повернув, оплачений позивачем товар не поставив, а тому у відповідності до статті 693 Цивільного кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума попередньої оплати в розмірі  7683870,00 грн.

Крім того, прокуратурою заявлені позовні вимоги про стягнення з віповідача пені в розмірі 10165760,01 грн. та штрафу в розмірі 7683870,00 грн. Позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій підлягапють задоволенню частково з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Зокрема, у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товарів постачальник сплачує на користь замовника пеню в розмірі 0,1 % від вартості товарів, з якої допущено прострочення виконання, але нижче облікової ставки НБУ України за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Даний пункт договору кореспондується з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо поставки товару, а тому прокуратурою правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства нарахована відповідачу пеня, проте перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що позивачем не враховано, що згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до обґрунтовано розрахунку суду, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1398464,34 грн. (7683870,00 грн. Х 0,1 %Х182), в свою чергу вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 537870,90 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог в доход Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись  ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафтагазінвест» (03115, м. Київ, проспект Перемоги, 118  код 31356897) на користь Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (01030, м. Київ, вул. О. Гончара, 55а, код 00013528) 7683870,00 грн. – сума попередньої оплати,  1398464,34 грн. –пені, 537870,90 грн. –штрафу.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафтагазінвест» (03115, м. Київ, проспект Перемоги, 118  код 31356897) в доход Державного бюджету України  13341,41 грн. витрат по сплаті держмита та 61,74 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В іншій частині позову відмовити.

5.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                              І.Д. Кондратова

Дата підписання

рішення 22.01.2009 р.