Рішення

від 07.06.2011 по справі 38/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  38/26

07.06.11

За позовом

Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

До

Державного підприємства Міністерства оборони України “Управління капітального будівництва та інвестицій” –Відповідач 1;

Малого приватного підприємства “Антар” –Відповідач 2;

Закритого акціонерного товариства “Фінансова компанія “Сантана” –Відповідач 3;

Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Антар” –Відповідач 4;

Про

визнання недійсним договору №38 від 10.12.04р.

Суддя Власов Ю.Л.

Представники:

Від прокурора

Лесько Г.Є.

Від позивача

не з’явились

Від відповідача 1

не з’явились

Від відповідача 2

не з’явились

Від відповідача 3

Кобзар О.В.

Від відповідача 4

не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Відповідачів про визнання недійсною угоди №38 від 10.12.04р. про пайову (дольову) участь у будівництві з моменту її укладання.

Заявлені позовні вимоги Прокурор обґрунтовує наступним. Договір №38 про пайову (дольову участь) у будівництві, укладений між Відповідачем 1, Відповідачем 2 та Відповідачем 3 є недійсним з моменту його укладення, оскільки суперечить нормам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про інвестиційну діяльність», Закону України «Про використання земель оборони».

Укладенням вказаного договору сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки з земель оборони на землі житлової та громадської забудови, що суперечить ст.20 Земельного кодексу України. Крім того, після введення об’єкту в експлуатацію Позивачу планується розподілити лише 20% від загальної площі житла в об’єкті, що суперечить Указу Президента України №240/93 від 01.07.93р.

Відповідач 3 заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що умови спірного договору не містять елементів договору про спільну діяльність, сторони при укладенні договору не мали на меті спільної діяльності, умови спірного договору не передбачають передачі земельної ділянки в якості внеску, виконання умов договору було пов’язане з виконання Відповідачем 1 умов договору щодо отримання цієї земельної ділянки в оренду від Київської міської ради, Указ Президента України, на який посилається Прокурор, не регулює спірні правовідносини, оскільки поширює свою дію лише на Позивача, який не є стороною договору. Крім того, Прокурором пропущений строк позовної давності.

Відповідач 4 заперечив проти задоволення позову, мотивуючи наступним. Умови спірного договору не містять елементів договору про спільну діяльність, сторони при укладенні договору не мали на меті спільної діяльності, умови спірного договору не передбачають передачі земельної ділянки в якості внеску, виконання умов договору було пов’язане з виконання Відповідачем 1 умов договору щодо отримання цієї земельної ділянки в оренду від Київської міської ради, земельна ділянка була відведена у користування квартирно-експлуатаційній частині, тому не може належати до земель оборони, Указ Президента України, на який посилається Прокурор, не регулює спірні правовідносини, оскільки поширює свою дію лише на Позивача, який не є стороною договору.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.02.11р. провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 01.03.11р. В судовому засіданні розгляд справи відкладався.

Судом заслухані пояснення сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, слухання Прокурора та Відповідача 3 суд

ВСТАНОВИВ:

30.06.76р. рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих №18-с Квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу (військове містечко №31) Міністерства оборони України була відведена земельна ділянка по вул. Зоологічна, 6 в м. Києві площею 11,70 га, що підтверджується матеріалами справи, а також постановою Вищого господарського суду України від 02.11.10р. у справі 11/11, в якій встановлено, що земельна ділянка військового містечка №31 по вул. Зоологічній, 6 (вул. Дегтярівська, 11) у Шевченківському районі м. Києва надана у відповідності з рішенням Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 30.06.1976р. № 18с в постійне користування Квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу, що належить та використовується Міністерством оборони України. Тобто, земельна ділянка за зазначеною вище адресою знаходиться на території військового містечка №31 та належить до земель оборони.

10.12.04р. між Відповідачем 1 , Відповідачем 2 та Відповідачем 3 був укладений договір №38 про пайову участь у будівництві та будівництво житлового будинку. В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди до вказаного договору.

03.03.05р. між Відповідачем 1, Відповідачем 2, Відповідачем 3 та Відповідачем 4 була укладена додаткова угода №1 до вказаного договору, якою сторони погодили здійснити заміну сторони у зобов’язанні, що виникло на підставі договору №38 про пайову участь у будівництві та будівництво житлового будинку, укладеного 10.12.04р. Відповідачем 1, Відповідачем 2 та Відповідачем 3, а саме Відповідач 2 відступає Відповідачу 4 всі права та переводить на нього всі  обов’язки, які виникли у Відповідача 2 на підставі укладеного договору №38.

Відповідно до п.1.1. вказаного договору предметом цього договору є фінансування будівництва та будівництво житлового будинку, зазначеного у п.1.4. цього договору, з метою забезпечення військовослужбовців та їх сімей житлом, а також отримання сторонами у власність частини приміщень у вказаному будинку у визначених цим договором розмірах.

Згідно з п.1.3. вказаного договору за цим договором Відповідач 4 зобов’язується за рахунок коштів, отриманих ним від Відповідача 3, повністю збудувати згідно з проектною документацією і здати Відповідачу 1 «під ключ»(без чистового оздоблення, за виключенням частки Відповідача 1) в строк визначений цим договором, будинок, зазначений у п.1.4. цього договору, а Відповідач 1 зобов’язується надати Відповідачу 4 будівельний майданчик для будівництва названого будинку, проектно-кошторисну документацію, прийняти такий будинок у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.4. вказаного договору під терміном «Будинок»у тексті цього договору сторони розуміють житловий будинок, який будуватиметься на земельній ділянці орієнтовною площею 0,68 га за адресою: місто Київ, Шевченківський район, вул. Зоологічна, 6 (вул. Дегтярівська, 11), військове містечко №31. План розташування названої земельної ділянки та її межі зазначаються у додатках до цього договору.

Згідно з п.2.1. вказаного договору за цим договором Відповідач 3 зобов’язується здійснити у повному обсязі фінансування будівництва будинку, як-то: оплата підрядних робіт, пов’язаних з будівництвом будинку; витрат, пов’язаних з введенням будинку в експлуатацію; ті інших витрат, необхідних для будівництва будинку та його  подальшої здачі в експлуатацію.

Відповідно до п.3.1. вказаного договору розподіл приміщень будинку, будівництво якого буде фактично профінансоване Відповідачем 3, здійснюватиметься таким чином: Пайовику (Відповідачу 3) належатиме 80 відсотків приміщень будинку (частка Відповідача 3), а Замовнику (Відповідачу 1) належатиме 20 відсотків приміщень будинку (частка Відповідача 1).

Згідно з п.7.1 вказаного договору Відповідач 1 зобов’язаний в тому числі, укласти з Київською міською радою договір оренди земельної ділянки для будівництва будинку; передати Відповідачу 4 по акту будівельний майданчик для будівництва будинку.

У червні 2005р. Відповідач 3 на виконання вказаного договору сплатив Відповідачу 1 пайовий внесок в сумі 3813,82 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст.190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України»Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України як основний орган військового управління; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про Збройні Сили України»органи військового управління, об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України»Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Згідно з ст.1 Закону України «Про використання земель оборони»землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ст.4 Закону України «Про використання земель оборони»військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Згідно з ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Згідно з ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Відповідно до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Згідно з ст.125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.       

З наведених правових норм вбачається, що до майна відносяться речі та майнові права і обов’язки, право користування земельною ділянкою є майновим правом. Земельні ділянки, надані у користування для розміщення і діяльності військових частин, установ та організацій Збройних Сил України визнаються землями оборони. Землі оборони можуть перебувати виключно у державній власності, у певних випадках в комунальній власності, у приватній власності землі оборони перебувати не можуть. У постійне користування землі оборони в залежності від їх власності можуть надаватись виключно міськими радами або міськими державними адміністраціями лише підприємствам, установам, організаціям державної, комунальної власності та громадських організацій інвалідів України. Постійні користувачі земель оборони отримують право постійного користування після одержання державного акту, та повинні використовувати надані їм землі самостійно виключно за цільовим призначенням. Вони не мають права передавати отримані у постійне користування землі оборони у будь-який спосіб іншим особам, крім дозволення вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу і заготовляти сіно, та лише за попереднім погодженням на це органів місцевого самоврядування або місцевих органів виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст.3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.00р. №1919, рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1. У разі коли внаслідок скорочення та реорганізації Збройних Сил, переформування військових частин, їх переозброєння, планового поновлення військового майна тощо вивільняється військове майно, Міноборони за необхідності, але не рідше ніж один раз на квартал, подає Кабінетові Міністрів України погоджений з Мінекономіки додатковий перелік військового майна, яке може бути відчужено.

З наведених норм вбачається, що військове майно може відчужуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України за пропозицією Міноборони, погодженою з Мінекономіки уповноваженими підприємствами.

Відповідно до ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно з ст.1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ч.1 ст.1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Згідно з абз.2 ч.1 ст.1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Вказаними нормами передбачено, що за договором про спільну діяльність його учасники об’єднують свої вклади. Вкладом учасника може бути майно, в тому числі земельні ділянки, право користування цими ділянками, яке в цьому разі набуває статусу спільного майна (а не майна виключно державної чи комунальної власності) та використовуються в інтересах усіх учасників, що об’єднали свої вклади для досягнення спільної мети.

Як встановлено судом 30.06.76р. рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих №18-с Квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу (військове містечко №31) Міністерства оборони України була відведена земельна ділянка по вул. Зоологічна, 6 в м. Києві площею 11,70 га, що підтверджується матеріалами справи, а також постановою Вищого господарського суду України від 02.11.10р. у справі 11/11, в якій встановлено, що земельна ділянка військового містечка №31 по вул. Зоологічній, 6 (вул. Дегтярівська, 11) у Шевченківському районі м. Києва надана у відповідності з рішенням Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 30.06.1976р. № 18с в постійне користування Квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу, що належить та використовується Міністерством оборони України. Тобто, земельна ділянка за зазначеною вище адресою знаходиться на території військового містечка №31 та належить до земель оборони.

Як встановлено судом 10.12.04р. між Відповідачем 1 , Відповідачем 2 та Відповідачем 3 був укладений договір №38 про пайову участь у будівництві та будівництво житлового будинку. В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди до вказаного договору. 03.03.05р. між Відповідачем 1, Відповідачем 2, Відповідачем 3 та Відповідачем 4 була укладена додаткова угода №1 до вказаного договору, якою сторони погодили здійснити заміну сторони у зобов’язанні, що виникло на підставі договору №38 про пайову участь у будівництві та будівництво житлового будинку, укладеного 10.12.04р. Відповідачем 1, Відповідачем 2 та Відповідачем 3, а саме Відповідач 2 відступає Відповідачу 4 всі права та переводить на нього всі  обов’язки, які виникли у Відповідача 2 на підставі укладеного договору №38.

Як встановлено судом відповідно до п.1.1. вказаного договору предметом цього договору є фінансування будівництва та будівництво житлового будинку, зазначеного у п.1.4. цього договору, з метою забезпечення військовослужбовців та їх сімей житлом, а також отримання сторонами у власність частини приміщень у вказаному будинку у визначених цим договором розмірах. Згідно з п.1.3. вказаного договору за цим договором Відповідач 4 зобов’язується за рахунок коштів, отриманих ним від Відповідача 3, повністю збудувати згідно з проектною документацією і здати Відповідачу 1 «під ключ»(без чистового оздоблення, за виключенням частки Відповідача 1) в строк визначений цим договором, будинок, зазначений у п.1.4. цього договору, а Відповідач 1 зобов’язується надати Відповідачу 4 будівельний майданчик для будівництва названого будинку, проектно-кошторисну документацію, прийняти такий будинок у порядку та на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п.1.4. вказаного договору під терміном «Будинок»у тексті цього договору сторони розуміють житловий будинок, який будуватиметься на земельній ділянці орієнтовною площею 0,68 га за адресою: місто Київ, Шевченківський район, вул. Зоологічна, 6 (вул. Дегтярівська, 11), військове містечко №31. План розташування названої земельної ділянки та її межі зазначаються у додатках до цього договору.

Як встановлено судом згідно з п.2.1. вказаного договору за цим договором Відповідач 3 зобов’язується здійснити у повному обсязі фінансування будівництва будинку, як-то: оплата підрядних робіт, пов’язаних з будівництвом будинку; витрат, пов’язаних з введенням будинку в експлуатацію; ті інших витрат, необхідних для будівництва будинку та його  подальшої здачі в експлуатацію. Відповідно до п.3.1. вказаного договору розподіл приміщень будинку, будівництво якого буде фактично профінансоване Відповідачем 3, здійснюватиметься таким чином: Пайовику (Відповідачу 3) належатиме 80 відсотків приміщень будинку (частка Відповідача 3), а Замовнику (Відповідачу 1) належатиме 20 відсотків приміщень будинку (частка Відповідача 1). Згідно з п.7.1 вказаного договору Відповідач 1 зобов’язаний в тому числі, укласти з Київською міською радою договір оренди земельної ділянки для будівництва будинку; передати Відповідачу 4 по акту будівельний майданчик для будівництва будинку. У червні 2005р. Відповідач 3 на виконання вказаного договору сплатив Відповідачу 1 пайовий внесок в сумі 3813,82 грн.

За встановлених обставин, враховуючи наведені правові норми Господарський суд міста Києва вважає, що Відповідач 1  не мав права домовлятись про спільну діяльність з особами приватного права, з іншою метою, ніж цільове призначення цієї земельною ділянки, та використовувати цю земельну ділянку в інтересах осіб приватного права, в тому числі у спільних інтересах, оскільки така земельна ділянка має використовуватись виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації. Відповідач 1 також не мав права без рішення Кабінету Міністрів України на відчуження військового майна та уповноваження Відповідача 1 на це, домовлятись про спільну діяльність з особами приватного права та внесення військового майна у якості паю у спільну діяльність внаслідок чого таке майно перестає бути власністю держави та набуває статуту спільного майна, яке перебуває у спільній власності.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи все вищевикладене Господарський суд міста Києва вважає, що спірний договір суперечить вищенаведеним ст.3, 6, 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.1, 4 Закону України «Про використання земель оборони», ст.3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», ст.77, 84, 92, 95, 96, 122, 125, 126 Земельного кодексу України та ст.190, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, п.6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.1200р. №1919, а тому підлягає визнанню судом недійсним, а позов Прокурора задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до п.б) ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Як встановлено судом укладенням спірного договору сторони домовились про спільну діяльність з будівництва житлового будинку на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Зоологічна 6, (вул. Дегтярівська, 11), яка відноситься до земель оборони, чим фактично намагались змінити її цільове призначення.

За встановлених обставин, Господарський суд міста Києва вважає, що спірний договір також суперечить ст.20 Земельного кодексу України, а тому підлягає визнанню судом недійсним з цієї підстави.

Відповідно до п.3 Указу Президента України від 01.07.93р. N240 "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" погашення інвестицій інвесторам виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. Дозволити замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.

Згідно з Указом Президента України від 11.09.02р. N818/200 строк дії вказаного Указу Президента України від 01.07.93р. N240 продовжено до 31 грудня 2005 року.

Як встановлено судом у спірному договорі сторони домовились про передачу у власність Відповідача 3, як інвестора, 80 відсотків приміщень житлового будинку, який передбачалось збудувати на землях оборони за адресою: м. Київ, вул. Зоологічна 6, (вул. Дегтярівська, 11).

За встановлених обставин, Господарський суд міста Києва вважає, що спірний договір також суперечить п.3 Указу Президента України від 01.07.93р. N240 "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей", а тому підлягає визнанню судом недійсним з цієї підстави.

Судом не можуть бути прийняті до уваги доводи Відповідачів 3 та 4, що умови спірного договору не містять елементів договору про спільну діяльність, що сторони при укладенні договору не мали на меті спільної діяльності, що умови спірного договору не передбачають передачі земельної ділянки в якості внеску з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Згідно з ст.1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Відповідно до ч.1 ст.1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Як встановлено судом в укладеному спірному договорі сторони фактично домовились, що Відповідач 1 надає земельну ділянку для будівництва на ній житлового будинку, Відповідач 3 надає кошти для фінансування такого будівництва, а Відповідач 4 виконує роботи по будівництву на земельній ділянці, наданій Відповідачем 1, за кошти надані Відповідачем 3, житлового будинку.

З наведеного вбачається, що Відповідач 1 та Відповідач 3 фактично домовились, що вони зроблять внески та будуть спільно діяти для досягнення спільної мети –збудування житлового будинку та отримання квартир, отже спірний договір в частині відносин Відповідача 1 та Відповідача 3 має всі ознаки договору спільної діяльності, будучи при цьому за своєю правовою природою змішаним договором.     

Судом не можуть бути прийняті до уваги доводи Відповідачів 3 та 4 що Указ Президента України від 01.07.93р. N240 "Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" не регулює спірні правовідносини бо поширює свою дію лише на Позивача, який не є стороною договору.

Як вбачається з вказаного Указу Президента України він регулює відносини інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України. При цьому, договірні відносини за спірним договором якраз визначають інвестування Відповідачем 3 будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, тому безперечно підпадають під регулювання вказаного Указу Президента України.    

Судом не можуть бути прийняті до уваги доводи Відповідачів 3 про пропущення Прокурором строку позовної давності.

Відповідно до ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідачем 3 не подано суду доказів, підтверджуючих строк, коли Прокурор узнав або повинен був дізнатись про порушення інтересів держави Україна укладенням Відповідачами спірного договору, від якого повинен відраховуватись строк позовної давності.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.4, 33, 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір №38 від 10.12.04р. про пайову участь у будівництві та будівництво житлового будинку, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій», Закритим акціонерним товариством «Фінансова компанія «Сантана»,  Малим приватним підприємством “Антар” та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Антар».

3. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій»(04053, м. Київ, вул. Артема, 59; код 32001865) в дохід  Державного бюджету України державне мито в сумі 21 (двадцять одна) грн. 25 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Фінансова компанія «Сантана»(01135, м. Київ, вул. Андрющенка, 4-Д; код 32921709) в дохід  Державного бюджету України державне мито в сумі 21 (двадцять одна) грн. 25 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Антар»(01135, м. Київ, вул. Андрющенка, 4-Д; код 33350516) в дохід  Державного бюджету України державне мито в сумі 21 (двадцять одна) грн. 25 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп.

6. Стягнути з Малого приватного підприємства «Антар»(10014, м. Житомир, вул. Старовільська,7; код 13562107) в дохід  Державного бюджету України державне мито в сумі 21 (двадцять одна) грн. 25 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 00 коп.

Суддя                                                                                                   Ю.Л.Власов

          Рішення підписане 22.06.2011р.