Постанова
від 30.03.2011 по справі 3/359
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2011                                                                                           № 3/359

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Нєсвєтову Н.М.

суддів:            Кондес  Л.О.

          Тищенко  А.І.

            

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 –представник за довіреністю, ОСОБА_2 –представник за довіреністю ,

від відповідача :  Шестюк П.І.  – протокол №2 від 23.03.2011р.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „Юридична група „Правда”

на рішення   Господарського суду міста Києва від 23.12.2010року

у справі №3/359 (суддя – Сівакова В.В.)

за позовом   Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ)„Волинь”

до  Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „Юридична група „Правда”

про     розірвання договору оренди та стягнення   16 322 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року Об‘єднання співвласників багатоквартирного будинку “Волинь” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Юридична група “Правда” про стягнення 9 200 грн. основного боргу по орендній платі, 7 122 грн. пені та про розірвання договору оренди № 5 від 29.05.2005.

 

Рішенням  Господарського суду міста Києва від 23.12.2010 року у справі № 3/359 позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою,    в якій просить   рішення  Господарського суду міста Києва у справі №3/359 від 23.12.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким  відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В своїй апеляційній скарзі , скаржник посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.

Зокрема, апелянт в апеляційній скарзі вказує на те, що справа розглянута судом  першої інстанції без його участі, ухвали про розгляд справи відповідачем не отримувалось. Також, скаржник зазначає , що спірний договір припинив свою дію 10.12.2008р. , орендоване приміщення було передано позивачу за актом приймання –передачі 07.11.2008р., тому позовні вимоги  щодо стягнення боргу за користування спірним приміщенням є необґрунтованими та безпідставними.  

                       

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи , заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне:   

29.12.2005 між Об‘єднанням співвласників багатоквартирного будинку “Волинь”(орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Юридична група “Правда”(орендар) був укладений договір оренди № 5  .

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передав в оренду орендареві частину приміщення загальною площею 5 кв. м., розташоване в цокольному поверсі будинку  та 15 кв. м., розташоване в підвальному приміщення, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Волинська, 10 (далі – об‘єкт оренди), що підтверджується актом приймання-передачі від 31.12.2005.

Спір виник в зв’язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 9 200 грн. та нарахована пеня у розмірі 7 122 грн. Наявність заборгованості є порушенням умов договору оренди, тому на думку позивача договір підлягає розірванню в судовому порядку.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази,  колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про  часткове задоволення позову виходячи з наступного.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як свідчать матеріали даної справи, п. 2.1. договору строк дії договору встановлений сторонами до 20.12.2006р.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що договір вважається автоматично пролонгованим на 360 календарних днів, якщо орендар не менш як за 30 календарних днів не повідомить орендодавця про відмову від договору.

Статтею 764 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За відсутності заяв жодної із сторін договору станом на день розгляду справи договір є продовженим.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно п. 3.1. договору за узгодженням сторін орендна плата за використання майна складає:

- за частину орендованого приміщення площею 5 кв. м. –20 грн. за 1 кв. м.;

- за частину орендованого приміщення площею 15 кв. м. –20 грн. за 1 кв. м.

Отже загальний розмір орендної плати за об‘єкт оренди складає 400 грн.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 3.6. договору орендар повинен сплатити орендну плату протягом трьох банківських днів з дати одержання рахунка, але в будь-якому випадку не пізніше 10 числа поточного місяця. У випадку відсутності в орендаря рахунка на сплату орендної плати за якихось причин, орендар зобов‘язаний сплатити орендну плату в зазначений у даному договору пункті термін на підставі даного договору у розмірі орендної плати за попередній місяць.

Всупереч вищеназваних договірних зобов’язань відповідач не виконав своїх обов’язків щодо внесення плати за оренду нежитлового приміщення по договору  за період з січня 2009 року по листопад 2010 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка неоспорена відповідачем, і становить 9 200 грн.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати в сумі 9 200 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги оренди не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що якщо орендар допустить прострочення при сплаті орендної плати орендар зобов‘язаний сплатити орендодавцеві пеню в розмірі 0,5% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладенні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати орендної плати, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов пункту 3.6. договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі до 10 числа кожного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг оренди окремо.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг  не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню згідно п. 6.3. договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, розмір якої за перерахунком  суду першої інстанції  становить  787,87 грн.

Дослідивши матеріали справи, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі  787,87 грн.   В частині ж розміру пені в сумі 6 334,13 грн. позов задоволенню не підлягає, оскільки розрахунок позивачем здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Що стосується вимог позивача про розірвання договору оренди колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи на день пред’явлення позову відповідач систематично не сплачує платежі, тоді як за п. 3.6. договору, плата за користування приміщенням повинна вноситись не пізніше 10 числа поточного місяця.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати у розмірі, встановленому договором.

Стаття 783 Цивільного кодексу України визначає, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо :

- наймач користується річчю всупереч договору або призначення речі;

- наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

- наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

- наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Але, колегія звертає увагу на те, що невиконання умов договору щодо внесення орендних платежів не може бути підставою для його розірвання в судовому порядку.

Частина 2 ст. 651 Цивільного кодексу України так само як і ст. 782 Цивільного кодексу України встановлює для таких випадків право наймодавця на відмову від договору найму.

Доказів того, що позивачем на адресу відповідача було в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України надіслано заяву про відмову від договору оренди № 5 від 29.12.2005 не надано.

З огляду на вищевикладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про розірвання договору оренди № 5 від 29.12.2005р. задоволенню не підлягають, як необґрунтовані.

Що стосується доводів апеляційної скарги , колегія не приймає їх до уваги та вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки в матеріалах справи є достатньо доказів про його повідомлення, але скаржник не скористався наданим йому правом на присутність у судовому засіданні.  

 

Згідно  ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

 З огляду  на викладене, колегія суддів  вважає, що оскаржуване рішення суду  є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив  обставини  справи, застосував  норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим не вбачає підстав для  скасування  або зміни  рішення, тому  залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу  - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2010р. у справі №3/359 залишити без змін.

  2. Апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) „Юридична група „Правда”   залишити без задоволення.

  3.Матеріали справи №3/359 повернути до Господарського суду міста Києва.          

4. Постанова   може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.     

          

    

Головуючий суддя                                                                      Нєсвєтова Н.М.

Судді                                                                                          Кондес  Л.О.

                                                                                          Тищенко  А.І.

11.04.11 (відправлено)

СудКиївський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення30.03.2011
Оприлюднено16.08.2011
Номер документу17674098
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —3/359

Ухвала від 26.06.2017

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Пашкіна С.А.

Ухвала від 23.05.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Сівакова В.В.

Ухвала від 25.04.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Сівакова В.В.

Ухвала від 04.04.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Сівакова В.В.

Ухвала від 03.11.2011

Господарське

Господарський суд міста Києва

Сівакова В.В.

Постанова від 30.03.2011

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Нєсвєтова Н.М.

Постанова від 21.07.2011

Господарське

Вищий господарський суд України

Борденюк Є.М.

Ухвала від 01.04.2010

Господарське

Господарський суд міста Києва

Сівакова В.В.

Ухвала від 18.03.2010

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Костенко М.І.

Постанова від 17.10.2006

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Моторний О.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні