Постанова

від 26.05.2011 по справі 37/525

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2011                                                                                           № 37/525

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Мальченко  А.О.

суддів:            Гаврилюка  О.М.

          Майданевича А.Г.

при секретарі:           Рижова В.В.

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства економіки України

на рішення господарського суду міста Києва

від 16.02.2011 року

у справі № 37/525 (суддя – Гавриловська І.О.)

за позовом відкритого акціонерного товариства “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “ЯЛТА-ІНТУРИСТ”, м. Ялта,

до Міністерства економіки України, м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Головне управління Державного казначейства України, м. Київ,

2. Державне казначейство України, м. Київ,

про стягнення 20 946,50 грн., -

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 – представник (дов. № 80 від 04.05.2011 року);

від відповідача: ОСОБА_2 – представник (дов. № 2405-26/157 від 07.04.2010 року);

від третіх осіб: не з’явились, про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином;

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “ЯЛТА-ІНТУРИСТ” (надалі - ВАТ “Г/К “ЯЛТА-ІНТУРИСТ”, позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економіки України (надалі - Мінекономіки України, відповідач) про стягнення 18 850,00 грн. основного боргу, 867,10 грн. інфляційних втрат, 282,75 грн. 3 % річних та 946,65 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором оренди № 65 від 16.11.2009 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року у справі № 37/252 позов задоволено повністю, стягнуто з Мінекономіки України на користь ВАТ “Г/К “ЯЛТА-ІНТУРИСТ” 18 850,00 грн. основного боргу, 867,10 грн. інфляційних втрат, 282,75 грн. 3 % річних, 946,65 грн. пені, 210,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Дане рішення мотивоване неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди № 65 від 16.11.2009 року в частині оплати наданих послуги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Мінекономіки України звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповного з‘ясування обставин, що мали значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2011 року апеляційну скаргу було прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 26.05.2011 року.

В судовому засіданні 26.05.2011 року представник позивача подав клопотання про заміну найменування позивача з відкритого акціонерного товариства “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “ЯЛТА-ІНТУРИСТ” на публічне акціонерне товариство “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “ЯЛТА-ІНТУРИСТ” (надалі – ПАТ “Г/К “ЯЛТА-ІНТУРИСТ”). На підтвердження вказаного представник позивача надав суду завірену копію статуту ПАТ “Г/К “ЯЛТА-ІНТУРИСТ” (нова редакція), зареєстрованого Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим від 14.04.2011 року № 11461070021000108, копію свідоцтва про державну реєстрацію ПАТ “Г/К “ЯЛТА-ІНТУРИСТ” серія А01 № 784061 від 14.04.2011 року, копію довідки з ЄДРПОУ АБ № 409103 від 20.04.2011 року.

Відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

У зв’язку з вищезазначеним, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне здійснити заміну найменування позивача – відкрите акціонерне товариство “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “ЯЛТА-ІНТУРИСТ” на публічне акціонерне товариство “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “ЯЛТА-ІНТУРИСТ”.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення скасувати, апеляційну скаргу задовольнити та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову; представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зважаючи на те, що матеріали справи містять докази належного повідомлення третіх осіб про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів, порадившись, вирішила за можливе здійснити перевірку рішення суду у даній справі за наявними матеріалами з урахуванням пояснень, наданих представниками сторін.

26.05.2011 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 16.11.2009 року між ВАТ “Г/К “ЯЛТА-ІНТУРИСТ”(в тексті договору - виконавець) та Мінекономіки України (в тексті договору - замовник) укладено договір оренди № 65, за умовами якого виконавець зобов’язався передати замовнику в оренду наступні приміщення: зал для прес-центру (16 поверх), 3 номери для розміщення штабу та зал засідань для робочих груп та груп експертів в готелі під час підготовки та проведення в м. Ялта (АРК) 19-20 листопада 2009 року засідання Ради глав урядів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав під головуванням Прем’єр-Міністра України (в тексті договору – послуги), а замовник, в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов’язався прийняти та оплатити вартість наданих послуг (а.с.13-14).

Термін дії договору у відповідності до пункту 6.1. починає свій перебіг з дати його підписання та закінчується 31.12.2009 року.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем і відповідачем виникли зобов’язання з договору оренди, згідно якого, в силу статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічні приписи містить частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України.

Таким чином, укладення ВАТ “Г/К “ЯЛТА-ІНТУРИСТ” з Мінекономіки України договору оренди № 65 від 16.11.2009 року було спрямоване на отримання останнім права на користування орендованим приміщенням, що в свою чергу породжує обов'язок сплатити плату за його користування.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що на підтвердження факту надання виконавцем замовнику приміщення в оренду за цим договором, в п'ятиденний строк з моменту надання послуг складається акт фактичного надання послуг, який підписується уповноваженими представниками виконавця та замовника.

21.11.2009 року, у відповідності до вищевказаного пункту, сторони підписали акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) № ГК-0005837 на загальну суму 18 850,00 грн. (а.с.16).

Згідно пункту 2.1. загальна вартість оренди приміщень за договором становить 18 850, 00 грн. з ПДВ

Пунктами 2.2. та 2.3. договору визначено, що оплата послуг виконавця провадиться замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі рахунку, наданого виконавцем та акту фактичного надання послуг.

Пунктом 2.4. договору сторони передбачили, що у разі затримки бюджетного фінансування розрахунки за надані послуги здійснюються протягом п’яти банківських днів з дати отримання замовником відповідного фінансування, але не пізніше 31.12.2009 року.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання своїх зобов’язань за договором позивач виставив відповідачу рахунок на сплату орендної плати № ГК-0001718 від 21.11.2009 року на суму 18 850,00 грн. (а.с.15).

23.03.2010 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 03-1/1076 з вимогою сплатити заборгованість за договором оренди № 65 від 16.11.2009 року у сумі 18 850,00 грн. (а.с.17).

Доказів сплати такої, як і реагування на претензію, матеріали справи не містять.

Відповідно до частин 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказав, що суд першої інстанції дав невірну оцінку представленим доказам та дійшов помилкового висновку про наявність вини відповідача у невиконанні грошового зобов’язання, зважаючи на вжиті останнім заходи по взяттю на облік фінансового зобов’язання перед позивачем Державним казначейством України. Колегія суддів дані доводи апеляційної скарги відхиляє як необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов‘язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Разом з цим, відповідно до пункту 1 статті 625 зазначеного Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов‘язання.

За умовами договору оренди № 65 від 16.11.2009 року Міністерство економіки України взяло на себе зобов’язання здійснити оплату наданих йому послуг (пункти 1.1., 3.2.3. договору).

Щодо листа Державного казначейства України № 12-04/126-917 від 20.01.2010 року з якого слідує, що останнє у зв’язку із початком нового бюджетного періоду з 01 січня 2010 року змушене повертати невиконані платіжні доручення за 2009 рік, варто зазначити, що дана обставина не спростовує наявність заборгованості відповідача перед ВАТ “Г/К “ЯЛТА-ІНТУРИСТ” за спірним договором та підтверджує існування бюджетного зобов’язання.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про неналежне виконання відповідачем зобов’язань по сплаті орендної плати у сумі 18 850,00 грн.

Пунктом 4.1. договору сторони передбачили, що у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

Згідно пункту 4.5. договору за несвоєчасну оплату згідно умов договору, замовник сплачує пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від вартості ненаданих послуг або їх несплати за кожен день прострочення, якщо дані обставини не відносяться до пункту 2.3. цього договору.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов’язання, розмір якої за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 року складає 946,65 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявленої вимоги про стягнення з відповідача за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року 3 % річних у сумі 282,75 грн. та за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року інфляційних нарахувань в сумі 867,10 грн. за неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання, згідно з наданим позивачем розрахунком.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга Міністерства економіки України не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року має бути залишено без змін.

Керуючись статтями 41, 43, 79 86, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Здійснити заміну найменування позивача – відкрите акціонерне товариство “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “ЯЛТА-ІНТУРИСТ” на публічне акціонерне товариство “ГОТЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС “ЯЛТА-ІНТУРИСТ”.

2.          Апеляційну скаргу Міністерства економіки України на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року у справі № 37/525 залишити без задоволення.

3.          Рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2011 року у справі № 37/525 залишити без змін.

4.          Матеріали справи № 37/525 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя                                                                      Мальченко  А.О.

Судді                                                                                          Гаврилюк  О.М.

                                                                                          Майданевич А.Г.