Постанова

від 07.07.2011 по справі 22/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2011                                                                                           № 22/22

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:            Кошіля В.В.

          Шапрана В.В.

при секретарі:           Браславській А.В.

за участю представників:

від прокурора – не з’явився,

від позивача – не з’явився,

від відповідача-2 – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1  на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 (суддя Самсін Р.І.)

за позовом          Київського природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради

до                    1. Комунального підприємства “Плесо”

                2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про                    визнання недійсним договору та зобов’язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

Київський природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства “Плесо” (відповідач-1) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач-2) про визнання недійсним договору № 18 про надання послуг щодо тимчасового безпечного швартування (стоянки) плавзасобу за адресою: АДРЕСА_1 (фактично договір оренди земельної ділянки), укладений 30.03.2010 між відповідачем-1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач-2); зобов’язання фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути земельні ділянки площею 876 кв. м. за адресою Оболонський район м. Києва (в прибережно-захисній смузі АДРЕСА_1) – Київській міській раді, привівши її у попередній стан, придатний для використання, звільнивши від будівель та споруд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір № 18 про надання послуг щодо тимчасового безпечного швартування (стоянки) плавзасобу за адресою: АДРЕСА_1 (фактично договір оренди земельної ділянки), укладений 30.03.2010 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва “Плесо” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. Зобов’язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути земельні ділянки площею 876 кв. м. за адресою Оболонський район м. Києва (в прибережно-захисній смузі АДРЕСА_1) Київській міській раді, привівши її у попередній стан, придатний для використання, звільнивши від будівель та споруд. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в доход державного бюджету України 42, 50  грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва “Плесо” в доход державного бюджету України 42, 50  грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення суду від 21.03.2011 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт вважає, що вказане рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2011 відновлено відповідачу-2 строк подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження з призначенням  розгляду на 07.07.2011.

В судове засідання 07.07.2011 з’явився представник відповідача-2.  прокурор та представники позивача, відповідача-1 в засідання суду не з’явилися, не зважаючи на те, що були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа.

Крім того, про належне повідомлення вказаних сторін у справі про розгляд апеляційної скарги свідчить, також, повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається про своєчасне отримання представниками ухвали суду.

Неявка зазначених представників, на думку колегії суддів, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для її розгляду.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі,  просив скасувати рішення суду від 21.03.2011.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача-2, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2010 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва “Плесо” (виконавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (замовник) було укладено договір № 18 про надання послуг щодо тимчасового безпечного швартування (стоячого) плавзасобу, відповідно п. 1.1 якого виконавець (КП “Плесо”), як спеціалізована водогосподарська організація, надає спеціалізовані послуги на платній основі власнику Плавзасобу, який належить замовнику; місце швартування розташоване за адресою: АДРЕСА_1 згідно карти-схеми (додаток № 1), площа визначеної території –300 м. кв., площа прилеглої території 150 м. кв., загальна площа території 450 м. кв.; територія закріплена за виконавцем на праві господарського відання та знаходиться на його балансі згідно Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.02.2009 № 111 “Про передачу на баланс та закріплення за КП “Плесо” водних об’єктів та оформлення земель водного фонду м. Києва”.

Пунктом 2.1 вказаного договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 30.03.2012, а в частині оплати до повного погашення замовником заборгованості за отримані послуги, збитків та інших витрат, які поніс виконавець.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що договір від 30.03.2010 № 18 укладений з порушенням вимог законодавства України про оренду землі, оскільки фактично передбачає оренду земельної ділянки площею 876 кв. м., що свідчить про самовільну передачу відповідачем-1 у тимчасове користування відповідачу-2 зазначеної земельної ділянки.

Суд першої інстанції встановив, що фактично при укладеному між сторонами договорі про надання послуг щодо тимчасового безпечного швартування (стоячого) плавзасобу між сторонами виникли відносини по оренді земельної ділянки, що знаходиться в Оболонському районі м. Києва, зона відпочинку “Наталка”, та використовується відповідачем 2 загальною площею 876 кв. м.

Також, судом встановлено, що відповідач-1 не мав права до отримання відповідного правовстановлюючого документа використовувати земельну ділянку та без згоди позивача укладати спірний договір, що фактично передбачало передання частини цієї земельної ділянки відповідачу-2 у платне користування.

За вказаних обставин суд першої інстанції вважає, що спірний договір суперечить нормам чинного законодавства України, тому позовні вимоги Київської природоохоронної прокуратури про визнання договору № 18 від 30.03.2010 недійсним підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що власником земельної ділянки за адресою Оболонський район м. Києва, урочище “Наталка” р. Дніпро є територіальна громада міста Києва, від імені якої діє Київська міська рада, та матеріалами справи підтверджується знаходження на цій земельній ділянці тимчасової споруди, плавзасобу, що належить відповідачу-2, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокуратури про зобов‘язання відповідача-2 повернути земельні ділянки площею 876 кв. м. саме Київській міській раді, привівши її у попередній стан, звільнивши від будівель та  споруд.

Проте, колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, не може погодитися із вищенаведеними висновками суду першої інстанції, беручи до уваги наступне.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ч. 1-3, ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” передбачено, що згідно зі статтями 4,10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Як вбачається зі змісту спірного договору, основним видом послуг є швартування (стоянка) плавзасобу.

Відповідно до Наказу Міністерства транспорту України „Про затвердження Правил технічної експлуатації річкових портових гідротехнічних споруд” від 29.03.2004 № 251, швартові пристрої - пристрої на причалі, призначені для швартування і закріплення судна. Швартування і стоянка суден здійснюється в акваторії річкового порту, яка відповідно до пункту 1.4 зазначеного Наказу № 251 є водною поверхнею в установлених межах, що забезпечує в своїй судноплавній частині маневрування і стоянку суден.

Частина акваторії порту, призначена для якірної стоянки суден відповідно до Наказу № 251 називається рейд.

Відповідно до пункту 8.2 Наказу № 251 на всі акваторії, рейди, підхідні канали складаються паспорти, які розробляються спеціалізованою організацією на замовлення порту.

Пунктом 8.3 Наказу передбачено, що режим експлуатації акваторії порту на відведеному йому в установленому порядку водному просторі, де розташовані гавані, розворотні ковші, рейди, а також підхідні канали, призначається з урахуванням паспортних і проектних характеристик, існуючого технічного стану цих компонувальних характеристик.

Згідно з 8.5. Наказу кожний порт (пристань), який має внутрішні чи зовнішні рейди, зобов'язаний, виходячи з умов безпеки, установити розміри граничного наближення до загороджувальних або берегоукріплювальних споруд для суден, що стають на якорі. Місця якірних стоянок на рейдах, вказуються на схематичному плані порту, а також у місцевих правилах плавання та обов’язковій постанові по порту.

Таким чином, вищезазначені норми законодавства, передбачають, що стоянка плавзасобу здійснюється на водній поверхні (водному просторі), в частині акваторії порту, яка призначена для якірної стоянки суден; місця якірних стоянок на рейдах вказуються на схематичному плані порту.

Відповідно до умов спірного договору КП „Плесо” надавав відповідачу-2 послуги щодо швартування (стоянки) плавзасобу відповідача-2 в затоці Наталка згідно карти-схеми.

Згідно з п. 3.1.2 договору відповідач-1 зобов’язався надавати послуги пов’язані з розміщенням плавзасобу відповідача-2, а саме: постановка та закріплення судна за допомогою швартових пристроїв; обстеження дна під плавзасобом; очистка дна під плавзасобом; обстеження підводної частини плавзасобу.

Отже, судом першої інстанції було неправильно встановлено об'єкт правовідносин, що виникли між відповідачем-1 та відповідачем-2 на підставі договору від 30.03.2010 №18. У зв’язку з чим, судом до відносин, які виникли між відповідачами на підставі спірного договору, було неправомірно застосовано земельне законодавство, оскільки ФОП ОСОБА_1 не використовувала земельну ділянку для швартування (стоянки) плавзасобу; КП „Плесо” земельну ділянку на умовах оренди, власності чи інших не використовує, що підтверджено у самих висновках рішення Господарського суду м. Києва від 21.03.2011 (а.с. 99, абз. 3 рішення).

Колегія суддів погоджується з твердженням апелянта про те, що факт наявності актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства та встановлення ними використання земельної ділянки з порушенням вимог ст. 126 Земельного кодексу, не встановлює факту передачі земельних ділянок по договору. Вказані Акти лише фіксують та встановлюють порушення земельного законодавства. Між порушенням земельного законодавства, встановленого актами, та укладенням і виконанням договору відсутній будь-який причинно-наслідковий зв'язок, що унеможливлює посилання на них як на доказ передачі земельних ділянок по договору.

Крім того, колегією суддів слід зазначити, що договір № 18 від 30.03.2010 не порушує права та інтереси Київської міської ради, а навпаки, договір спрямований на виконання рішень міськради, розпоряджень його виконавчого органу. Укладання таких договорів знаходиться в межах делегованих повноважень, якими місцеві органи влади наділили (делегували) Комунальне підприємство “Плесо” щодо питань благоустрою земель водного фонду та прибережних захисних смуг для виконання його статутних завдань. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 111 від 04.02.2009 “Про передачу на баланс та закріплення за КП “Плесо” водних об'єктів та оформлення земель водного фонду м. Києва” вирішено вжити заходів щодо закріплення за Комунальним підприємством “Плесо” на праві господарського відання внутрішніх водних об'єктів, гідротехнічних споруд та оформлення земель водного фонду м. Києва.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2011  необхідно скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Київського природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовити.

Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

До обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України на кожну сторону покладено обов’язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями ст. 49, 101, п. 2 ст. 103, ст. 104, ст. 105  Господарського процесуального кодексу України, суд  –  

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 у справі № 22/22 скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_1) 42,50 грн. (сорок дві гривні 50 коп.) державного мита за розгляд апеляційної скарги.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи № 22/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Моторний О.А.

Судді                                                                                          Кошіль В.В.

                                                                                          Шапран В.В.