Постанова

від 20.07.2011 по справі 9/182

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2011                                                                                           № 9/182

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Разіної  Т.І.

          Остапенка  О.М.

при секретарі:            

за участю представників:

позивача:                    ОСОБА_1 - дов. б/н від 22.06.2011р.;

відповідача:                 ОСОБА_2 - дов. б/н від 14.03.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Авіакомпанія „Авіа Експрес”

на Рішення                     Господарського суду м. Києва

від                               26.01.2011р.

у справі                     №9/182 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом                        Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка”

до                                  Товариства з обмеженою відповідальністю „Авіакомпанія „Авіа Експрес”

про            стягнення 75 315,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Уніка” (далі - позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіакомпанія Авіа Експрес” (далі - відповідач) заборгованості за договором обов’язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам, і відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу №001076/7003/0000011 від 06.03.2008р. в розмірі 75 315,40 грн. (з них:                 63 206,06 грн. - основний борг, 4 176,37 грн. - 3% річних, 7 932,43 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання в частині дотримання визначеного сторонами порядку та графіку внесення страхових платежів.

В процесі судового розгляду позивач уточнював свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача 63 425,01 грн. основного боргу, 5 452,38 грн. 3% річних, 12 399,61 грн. інфляційних втрат.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість. На думку відповідача, спірний договір є припиненим у відповідності до п.10.2.3 договору, а саме внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем страхових платежів (внесків), тому підстави для стягнення з нього боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат відсутні. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що сума основного боргу виражена в іноземній валюті (доларах США), у зв’язку з чим не може застосовуватись індекс інфляції, оскільки останній розраховується, виходячи з індексу споживчих цін, виражених в національній валюті України - гривні.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.01.2011 р. у справі №9/182 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 63452,01 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 5422,38 грн., державного мита у сумі 687,75 грн. та 199,99 грн. витрат інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2011 р. у справі №9/182 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті спору рішення. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні запереченням на позов, які надавались під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2011 р. у справі №9/182 апеляційну скаргу відповідача було повернуто без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою Ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2011 р. у справі №9/182 скасувати та передати справу на розгляд Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2011р. у справі №9/182 касаційну скаргу відповідача було задоволено, Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2011р. у справі №9/182 скасовано,а справу направлено на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.07.2011р.

14.07.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, як таку, що спростовується зібраними у справі доказами.   

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2011р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів                   Разіної Т.І., Остапенко О.М.

В судовому засіданні 20.07.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2011 р. у справі №9/182 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 20.07.2011р. зазначив про те, що він заперечує проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, Рішення місцевого господарського суду залишити без змін як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

06.03.2008р. між Закритим акціонерним товариством “Страхова компанія “Кредо-Класик”, правонаступником якого є  Приватне підприємство “Страхова компанія “Уніка” (далі – позивач, страховик) та відповідачем (далі - страхувальник) було укладено договір №№001076/7003/0000011 (далі – Договір), за умовами якого позивач зобов’язався провести страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам, і відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу, в межах, у терміни та на умовах цього договору (том справи – 1, аркуші справи – 9-27).

Відповідач зобов’язався своєчасно вносити страхові платежі в термін та у розмірі, визначені цим договором, додатковою угодою (п. 8.3.1 Договору).

Розмір страхових платежів і терміни їх внесення визначені в розділі3 Договору, відповідно до якого загальна сума страхової премії становить еквівалент 45 000,00 дол. США. Страхові платежі вносяться у національній валюті України за курсом Національного банку України на день внесення страхового платежу відповідно до погодженого графіку.

31.08.2008р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору, в якій, зокрема, сторони погодили, що загальна сума страхового платежу зменшується на 898,77 дол. США і становить 44 101,23 дол. США (том справи – 1, аркуш справи – 28).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що порушення відповідачем погодженого у Договорі та додатковій угоді №1 від 31.08.2008р. графіку внесення страхових платежів призвело до виникнення заборгованості.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості.

Відповідачем позовні вимоги не визнані. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що відповідно до п.10.2.3 Договору дія останнього припиняється за згодою сторін та у разі  невнесення страхувальником страхових платежів у встановлені Договором терміни, тобто, несплата відповідачем страхових платежів у встановлені Договором строки є правоприпиняючим юридичним фактом.

Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, визнавши обґрунтованими та доведеними вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу та 3% річних. В задоволенні вимог про стягнення інфляційної складової боргу суд відмовив, зазначаючи про те, що індекс інфляції є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним. Держкомстат розраховує і надає індекс інфляції, виходячи з індексу споживчих цін, виражених в національній валюті України гривні. Оскільки сторони визначили страхові платежі в еквіваленті до долару США та станом на 17.05.2010р. перерахували страхові платежі в національній валюті згідно курсу Національного банку України, позивач, як страховик, не має права вимагати сплати суми боргу за зобов’язанням, вираженим в іноземній валюті, з врахуванням індексу інфляції в Україні.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині дотримання графіку внесення страхових платежів, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 7 974,69 дол. США, що еквівалентно 63 425,10 грн. за курсом долара США до гривні, встановленим Національним банком України станом на 14.01.2011р.

Загалом відповідачем було внесено страхові платежі на суму, еквівалентну 36 126,54 доларів США, наступними платежами: №1 від 21.04.2008р. у сум 22 725,00 грн., №2 від 10.06.2008р. – 18 180,00 грн., №3 від 07.07.2008р. – 17 424,36 грн., №4 від 07.08.2008р. 17 440,20 грн., №5 від 15.09.2008р. – 17 467,20 грн., №6 від 30.09.2008р. – 16 509,32 грн., №7 від 30.09.2008р. – 16 625,84 грн., №8 від 03.12.2008р. – 24 758,00 грн., №9 від 30.12.2008р. – 26 335,93 грн., №10 від 10.02.2009р. – 13 168,88 грн., №11 від 25.02.2009р. – 13 167,88 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного або доказів своєчасного внесення страхових платежів ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду надано не було.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 63 425,01 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором.

Як вбачається з матеріалів справи, в Договорі сторони обумовили спосіб визначення суми, яка підлягає оплаті, виходячи з курсу долара США на день сплати, встановленого Національним банком України.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд в своєму рішенні, індекс інфляції (індекс споживчих цін) є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті – гривні. Тобто, положення ст. 625 Цивільного кодексу України відносно сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються тільки на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, визначеного договором у гривні.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 25.08.2010р. по справі №19/301, від 13.07.2010р. по справі №53/640, та рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26.11.2008р.

Таким чином, оскільки в даному випадку грошове зобов’язання за спірним Договором визначається з урахуванням встановленого НБУ курсу долара США до гривні на день сплати, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат.    

Однак, зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань за Договором, апеляційний господарський суд вважає правомірним нарахування 3% річних за весь період прострочення.

За розрахунком апеляційного господарського суду, який збігається з розрахунком суду першої інстанції, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у сумі 5 452,38 грн.

Відносно посилання відповідача як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі на те, що Договір є припиненим у зв’язку з несплатою відповідачем страхових внесків у відповідності до п.10.2.3 Договору, необхідно зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в п.10.2.3 Договору передбачено, що дія цього договору припиняється за згодою сторін, а також у разі невнесення страхувальником страхових платежів у встановлені цим Договором терміни згідно з п.3.4 цього Договору.

Згідно з п.3.4 Договору у разі коли будь-який із страхових платежів не вноситься страхувальником повністю або у термін, зазначений в цьому Договорі або додатковій угоді, страховик має право в односторонньому порядку припинити дію цього Договору шляхом повідомлення страхувальника про припинення дії Договору страхування та одночасно уповноваженого органу виконавчої влади в галузі цивільної авіації. При цьому дія Договору страхування не може бути припинена раніше ніж за 10 робочих днів після такого повідомлення.

В ст. 997 Цивільного кодексу України вказано, у разі якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред’явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до положень ст. 28 Закону України “Про страхування” дія договору страхування припиняється та втрачає чинність у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред’явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Таким чином, припинення договору є правом позивача, як страховика, і в даному випадку відмова від договору є одним з видів оперативно-господарської санкції. Однак, вищевказаними правовими нормами не встановлено автоматичне припинення дії договору та/або автоматичне припинення зобов’язань сторін по договору внаслідок несплати страхового платежу. До того ж, як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, наявність договору страхування є передумовою надання відповідачу ліцензії для здійснення такого виду діяльності, як авіаперевезення, у зв’язку з чим відсутність договору страхування чи його припинення тягнуть за собою неможливість здійснення авіаперевезень, оскільки за таких обставин ліцензія відповідача на здійснення такого виду діяльності може бути припинена.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2011р. у справі №9/182 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).

          Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Авіакомпанія „Авіа Експрес” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2011р. у справі №9/182 – без змін.

2. Матеріали справи №9/182 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Разіна  Т.І.

                                                                                          Остапенко  О.М.

22.07.11 (відправлено)