Постанова

від 24.06.2008 по справі 45/68

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

45/68

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 24.06.2008                                                                                           № 45/68

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача: Махорт Д.О., довіреність № 29-22/1102 від 29.12.2007р.,

 від відповідача: Недобай О.В., довіреність № 23/01/01-04 від 10.01.2008р.,

 від Третьої особи: ніхто не з'явився;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України

 на рішення Господарського суду м.Києва від 07.04.2008

 у справі № 45/68  

 за позовом                               Міністерства юстиції України,                м. Київ, пров. Рильський,10,

 до                                                   Міністерства вугільної промисловості України,                                м. Київ, вул. Б. Хмельницького,4,

 третя особа без самостійних вимог на предмет спору:           ДДержавне казначейство України, м. Київ, вул. Бастіонна,6,

 про                                                  стягнення 56095,31 грн.

  Суть рішення і скарги:

Міністерство юстиції України (далі – Мінюст України, Позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Міністерства вугільної промисловості України (далі – Мінвуглепром України, Відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державне казначейство України (далі – Держказначество України, Третя особа) про стягнення 56 095,31 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2008р. у справі № 45/68 в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Позивача подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2008р. у справі № 45/68 та передати справу до господарського суду міста Києва для розгляду.

В судовому засіданні 24.06.2008р. представник Позивача уточнив вимоги по апеляційній скарзі, а саме: просив апеляційний суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2008р. у справі № 45/68 та прийняти нове рішення, яким позов Міністерства юстиції України задовольнити в повному об”ємі.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з”ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема: ст. 9 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, що є підставами для скасування такого судового рішення.

Представник Відповідача надав суду свої письмові заперечення на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2008р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а подану на нього представником Позивача апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник Третьої особи по справі – Держказначества України, незважаючи на те, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання так і не з”явився, не повідомивши суд про причини своєї неявки, у зв”язку з чим, апеляційна інстанція вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі цього представника.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 10.06.2008р. оголошувалась перерва до 24.06.2008р.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський  суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, Міністерство юстиції України звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Міністерства вугільної промисловості України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державне казначейство України, про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України в розмірі 56 095,31 грн. та стягнення цих коштів на користь Держави, і рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2008р. у справі № 45/68 в задоволенні даного позову було відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що задоволення даного позову не призведе до відновлення майнового стану держави та до компенсації збитків Державного бюджету України, оскільки позовні вимоги заявлено до особи, яка представляє державу Україна у цих правовідносинах і про стягнення коштів з Державного бюджету. Крім того, згідно висновків суду, особою, від неправильних дій якої Європейським судом і було ухвалено рішення про задоволення скарги та стягнення коштів, є держава Україна, а тому саме остання, здійснивши виплату коштів на виконання Рішення Європейського суду, відповіла за свої дії, а не за дії іншої особи, у зв”язку з чим, підстав для звернення з даним позовом до інших осіб у Міністерства юстиції України, немає.

Разом з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову, з огляду на наступне.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, позовні вимоги Міністерства юстиції України мотивовані тим, що Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) 04.04.2006р. прийняв Рішення у справі № 17899/02 “Лисянський проти України” (далі – Рішення), яким визнано, що заявнику (гр.-ну Лисянському С.М.) має бути виплачена заборгованість за рішеннями Дзержинського міського суду Донецької області від 29.09.2000р. та від 08.05.2001р. про стягнення з Державного підприємства “Шахта ім. Артема” коштів одноразової допомоги у зв”язку з професійним захворюванням, щомісячних виплат, компенсації за несвоєчасну виплату одноразової допомоги та індексацію щомісячних виплат, а також, Україна зобов”язана сплатити 2000 євро, як відшкодування моральної шкоди.

При цьому, в Рішенні Європейського суду зазначено (пункти 17, 18 Рішення), що “у своїх зауваженнях Уряд стверджував, що хоча боржником є державне підприємство, проте воно є самостійною юридичною особою, і держава не могла бути відповідальною за борги шахти відповідно до національного законодавства. Відповідно, рішення, винесені на користь заявника, не могли бути виконані за рахунок коштів Державного бюджету.

Заявник стверджував, що підприємство було державним яке, хоча б частково фінансувалося з Державного бюджету”.

У зв”язку з цим, Європейський суд дійшов наступного висновку (пункти 19, 20 Рішення): “таким чином, порушується питання про відповідальність держави за борги державного підприємства, яке є самостійною юридичною особою. Суд нагадує, що рішення про ліквідацію шахти та включення її до складу Горлівської дирекції по ліквідації шахт було прийнято Міністерством палива та енергетики, яке, крім того, розпоряджалось власністю підприємства на свій розсуд. Більше того, підприємство-боржник здійснювало свою діяльність у сфері видобування вугілля, де держава встановлює розмір та умови виплати робітникам заробітної плати та інших виплат (див. Mutates mutandis, “Дубенко проти України”, вищезазначена справа, пп. 22-29). Суд вирішує, що як і в справі “Михайленки та інші проти України” (заява № 35091/02, пп. 44-45, ЕСНК2004-...), Уряд не надав доказів того, що підприємство-боржник було настільки незалежним від держави, щоб звільнити державу від відповідальності за Конвенцією за дії чи бездіяльність цього підприємства”.

Також, Європейський суд у своєму рішенні вказав (пункт 27 Рішення), “що в багатьох схожих справах Європейський суд з прав людини зазначав про те, що Уряд є відповідальним за борги шахти з врахуванням подібних обставин справи (див., серед багатьох інших, “Чернобривко проти України”, заява № 11324/02, пп. 23 та 24, рішення від 13 вересня 2005 року). Таким чином, відповідальність держави за виплату боргів залишається на ній незалежно від того, який орган повинен здійснювати виплату (чи ліквідаційна комісія, чи виконавча служба)”.

Розглянувши справу “Лисянський проти України” Європейський суд вирішив, “що:

а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до п. 2 статті 44 Конвенції, заборгованість за рішеннями суду повинна бути виплачена, а також: держава-відповідач має сплатити заявнику 2 000 ЄВРО (дві тисячі ЄВРО) як відшкодування моральної шкоди плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнутий з заявника. Ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу плюс сума будь-якого податку, який може бути стягнуто з призначеної заявнику суми;

b) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки (marginal lending rate) Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсотки”.

На підставі вказаного Рішення Європейського суду старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України своєю постановою № 182/13 від 08.09.2006р. відкрив виконавче провадження по примусовому виконанню цього рішення.

В подальшому, згідно платіжних доручень №№ 926 та 927 від 26.09.2006р., Позивачем, на виконання Рішення Європейського суду № 17899/02 від 04.04.2006р., були перераховані Лисянському С.М. кошти в сумі, відповідно, 43 150,14 грн. і 12945,17 грн., що є еквівалентним 2000 євро, у зв'язку з чим, постановою № 182/13 від 11.10.2006р. старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби закінчив виконавче провадження.

Таким чином, на виконання зазначеного рішення Європейського суду з прав людини з Державного бюджету України на рахунок Лисянського С.М. було перераховано коштів на суму 56 095,31 грн.

З огляду на це Позивач вважає, що оскільки внаслідок виконання Рішення Європейського суду від 04.04.2006р. у справі № 17899/02 державі було заподіяно збитки на суму 56095,31 грн., то відповідно до ст. 17 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Міністерство юстиції України, як орган державної влади, вправі звернутися до суду в інтересах держави за захистом її права та інтересу шляхом відшкодування заподіяних збитків, а тому просив стягнути зазначену суму коштів з Відповідача, як особи що є правонаступником органу, рішеннями якого створено умови, за яких не було здійснено виплату коштів Лисянському М.Л.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 14 Закону України “Про міжнародні договори України”, Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, Закону України “Про ратифікацію Протоколу № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари”, Закону України “Про ратифікацію Протоколу № 13 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари за будь-яких обставин”, Закону України “Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), підписаної 04.11.1950р., ратифікованої 17.07.1997р., яка набула чинності для України 11.09.1997р., остання є частиною національного законодавства України.

Згідно ст. 46 Конвенції Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) зобов”язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв”язку з обов”язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України Верховною Радою України 23.02.2006р. було прийнято Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, статтею 2 якого встановлено, що рішення Європейського суду є обов”язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Статтею 15 Закону “Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р. також встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Отже, норми Конвенції є частиною національного законодавства України, а рішення Європейського суду з прав людини є обов”язковим для виконання Україною.

Виходячи із змісту норм ст. 19 Конвенції, преамбули та ч. 1 ст. 1 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, стороною у справі, що розглядається Європейським судом є Держава Україна.

Судова колегія зазначає, що з Рішення Європейського суду № 17899/02 видно, що Відповідачем у цій справі була Держава Україна, яка виступала в суді в особі Уряду України, який був представлений його Уповноваженими, і яка програла цю справу.

Згідно статей 3 та 8 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного.

Як вказувалось вище, Рішення Європейського суду було повністю виконано за рахунок коштів Державного бюджету України – перераховано на рахунок Лисянського С.М. кошти в сумі 56 095,31 грн.

Відповідно до п. 3 ст. 17 ЦК України, у випадках, встановлених Конституцією України та законом, орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією та законом.

Згідно ст. 1 та ч. 4 ст. 9 Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо реалізації Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” № 784 від 31.05.2006р., позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Міністерство юстиції України.

Крім того, згідно ст.ст. 3 та 9 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” Держава Україна взяла на себе обов”язок виконувати рішення Європейського суду за рахунок власних ресурсів – коштів Державного бюджету України та, водночас, залишила за собою право звертатися з позовами до осіб про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду.

При цьому, судова колегія констатує, що зазначений закон взагалі не передбачає випадків звільнення від такого відшкодування, в тому числі – в залежності від особи, до якого такий позов буде заявлятись, або ж у випадку відповідальності за свої дії чи дії іншої особи.

Тому, висновки суду про те, що задоволення такого позову не призведе до відновлення майнового стану держави та до компенсації збитків Державного бюджету України, а відтак, право держави не може бути захищене способом, вибраним Відповідачем, а також про те, що Позивач не вправі звертатися з даним позовом до суду, оскільки держава Україна, здійснивши виплату коштів на виконання Рішення Європейського суду, відповідала за свої дії, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Більш того, спосіб, обраний Міністерством юстиції України, щодо захисту інтересів держави шляхом відшкодування збитків, завданих державному бюджету України та підстави для звернення Міністерства юстиції України з позовом, передбачені Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів констатує, що вимоги Міністерства юстиції України до Міністерства вугільної промисловості України є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими і не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, яке призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 1 п.п. 2, 3 та 4 ст. 104 ГПК України), що є підставою для скасування такого рішення.

У зв”язку з цим, апеляційна скарга Міністерства юстиції України підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду – повному скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Згідно ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2008р. у справі № 45/68 за позовом Міністерства юстиції України до Міністерства вугільної промисловості України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державне казначейство України, про стягнення 56 095,31 грн., скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення у справі № 45/68, яким позов Міністерства юстиції України, задовольнити.

4. Стягнути з Міністерства вугільної промисловості (01601, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, 4, ідент. код 33833561, банк платника: ОПЕРУ Державного казначейства України) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, пров. Рильський, 10, ідент. код 0015622, банк платника: ОПЕРУ Державного казначейства України) 56 095 (п'ятдесят шість тисяч дев”яносто п”ять) грн. 31  коп. збитків, завданих державному бюджету України і 560 (п”ятсот шістдесят) грн. 95 коп. державного мита в доход бюджету.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Справу № 45/68 повернути до господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 25.06.08 (відправлено)