Рішення

від 01.08.2011 по справі 39/110

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  39/110

01.08.11

За позовом              Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Рідна"

до відповідача        Приватного акціонерного товариства   "Просто-страхування"  

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача         ОСОБА_1    

про       відшкодування шкоди в порядку регресу 20 135,10 грн.

                                                                                                                     Суддя Гумега О.В.

Представники:

     від позивача:     ОСОБА_2  дов. № б/н від 10.01.2011 р.

     від відповідача: ОСОБА_3 дов. № 545/2011 від 21.01.2011 р.

     від третьої особи: не з’явилися

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Рідна" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства   "Просто-страхування"   (відповідач), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  ОСОБА_1  про стягнення в порядку регресу 20 135,10  грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія "Рідна»на підставі договору добровільного страхування автотранспортних засобів                 № АТР 89/10 від 10.03.2010 р. внаслідок настання страхової події –дорожньо-транспортної пригоди (надалі –ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля «Nissan Tiida», реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить громадянці ОСОБА_4, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу "ВАЗ 2107", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував  водій ОСОБА_1 та якого визнано винним у скоєні ДТП, застрахована Приватним акціонерним товариством   "Просто-страхування" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВЕ/4849376), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2011 р. порушено провадження у справі № 39/110 та призначено справу до розгляду на 01.08.2011 р. о 14:30 год.

Представник позивача в судовому засіданні 01.08.2011 р. надав суду усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.08.2011 р. надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти заявлених позовних вимог заперечував, з огляду на те, що відповідачем було сплачено страхове відшкодування в сумі 19 735,10 грн. ще до подання позову до суду на підтвердження чого надав суду платіжне доручення № 7280 від 01.07.2011 р., а проти стягнення суми вартості експертизи в розмірі 400,00 грн. заперечував.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та в установленому законом порядку.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 01.08.2011 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва

                                                             ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача збитків, заподіяних внаслідок дорожньо –транспортної пригоди, в порядку регресу в розмірі 20 135,10  грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов’язкове страхування) (ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до обов’язкових видів страхування, що здійснюються в Україні.

Статтею 979 Цивільного кодексу України також передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату

страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

10.03.2010 р. між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Рідна», правонаступником якого є позивач, (страховик) та громадянком ОСОБА_4 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування автотранспортних засобів  № АТР 89/10.

Пунктом  2.1. договору визначено, що предметом страхування за цим договором  є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом, заявленим на страхування.

Відповідно до п. 2.1.1. договору у позивача  був застрахований автомобіль «Nissan Tiida», реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2008.

Відповідно до п. 3.1.2. договору, до страхових випадків, зокрема, відноситься дорожньо-транспортна пригода (ДТП).

13.02.2011 р.  в м. Києві на вул. Березняківській, 17 сталася дорожньо –транспортна пригода (надалі –ДТП) за участю автомобіля «Nissan Tiida», реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить громадянці ОСОБА_4, яким керувала громадянка ОСОБА_4 та автомобіля "ВАЗ 2107", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував  водій ОСОБА_1. Наведене підтверджується довідкою Головного УДАІ в м. Києві, виданою громадянці ОСОБА_4.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі –КУпАП), що підтверджується постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 10.03.2011 р. у адміністративній справі № 3-3-1627/11р., відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним за ст. 124 КУпАП  та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до Звіту № 474 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Nissan Tiida», реєстраційний номер НОМЕР_1 від 23.02.2011 р., який складений оцінювачем ОСОБА_5, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Nissan Tiida», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 29 367,13 грн.

На підставі страхового акту № 1310 від 14.03.2011 р. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Рідна», виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування автотранспортних засобів  № АТР 89/10 від 10.03.2010 р., сплатило своєму страхувальнику - громадянці ОСОБА_4 суму страхового відшкодування в розмірі 20 245,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5623 від 14.03.2011 р.

Статтею 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Рідна»перейшло в межах суми 20 245,10 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу –"ВАЗ 2107", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував  водій ОСОБА_1, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача автомобілю «Nissan Tiida», реєстраційний номер НОМЕР_1, застрахована Приватним акціонерним товариством «Просто-страхування», що підтверджується полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/4849376.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Таким чином, особами відповідальними за завдані громадянці ОСОБА_4 збитки, у спірному випадку є Приватне акціонерне товариство «Просто страхування»відповідно до положень  Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/4849376, та ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем, як страховиком за договором  обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, в частині відшкодування франшизи, передбаченої наведеним полісом № ВЕ/4849376.

З урахуванням наведеного, суд вважає, до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування у сумі 20 245,10 грн. за договором добровільного страхування автотранспортних засобів  № АТР 89/10 від 10.03.2010 р., перейшло право вимоги, до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки внаслідок ДТП в сумі 19 735,10 грн. (20 245,10 грн. сума виплаченого страхування –510,00 грн. франшиза = 19 735,10 грн.).

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідно до поданого відповідачем платіжного доручення № 7280 від 01.07.2011 р., відповідач сплатив суму страхового відшкодування у сумі 19 735,10 грн. ще до подання позову до суду, а тому провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 19 735,10 грн. підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору, на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми вартості експертизи  в розмірі 400,00 грн.

Статтею 29 Закону України “Про страхування” передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача суми вартості експертизи  в розмірі 400,00 грн. обґрунтована та така, що підлягає задоволенню.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України,  при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони  пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки зобов‘язання по оплаті суми основного боргу в сумі 19 735,10 грн. виконано відповідачем до звернення позивача до господарського суду, тому витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в цій частині покладаються на позивача.

Витрати по сплаті державного мита в розмірі 4,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 4,69 грн.  покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

                                                            В И Р І Ш И В:

1. Припинити провадження у справі в частині стягнення суми страхового відшкодування  у розмірі  19 735,10 грн.,  в зв‘язку з відсутністю предмету спору.

2. Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто страхування»(04050, м. Київ, вул. Герцена, 10; ідентифікаційний код 24745673) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Рідна»(04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 12-А, код ЄДРПОУ 34809641) 400,00 грн. (чотириста гривень 00 коп.) витрат на проведення автотоварознавчого дослідження (експертизи), 4,00 грн. (чотири гривні 00 коп.) державного мита та 4,69 грн. (чотири гривні 69 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.  Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України  рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

       Суддя                                                                                                 Гумега О. В.

                   Дата складання повного тексту рішення: 01.08.2011 р.