Рішення

від 06.09.2011 по справі 30/184

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  30/184

06.09.11

За позовом    Відкритого акціонерного товариства «Вінницьке управління механізації і автотранспорту»

До                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»

Про                 визнання правочину недійсним                                                                                                             

                                                                                                                  Суддя  Ващенко Т.М.                                                                                                                                                  

Представники сторін:

Від позивача        не з’явився

Від відповідача   ОСОБА_1. –представник за довіреністю № 37-3 від 12.05.11.

Рішення прийнято 06.09.11. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу країни, в зв’язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 23.08.11. по 06.09.11.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Вінницьке управління механізації і автотранспорту»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» про визнання Договору фінансового лізингу № 857 від 13.06.08. недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір фінансового лізингу № 857 від 13.06.08. було вчинено під впливом помилки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.11. порушено провадження у справі № 30/184, розгляд справи було призначено на 19.07.11. о 14-30.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, але через відділ діловодства Господарського суду подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з відрядженням директора та юрисконсульта ВАТ “Вінницьке управління механізації і автотранспорту”.

Представник відповідача в призначене судове засідання також не з’явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, але на адресу суду направив телеграму про відкладення розгляду справи в зв’язку з відрядженням його представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.11. розгляд справи № 30/184 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 23.08.11. о 11-20.

26.07.11. та 29.07.11. позивачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано заяви про зміну предмета позову, відповідно до яких Відкрите акціонерне товариство «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» просить суд розірвати Договір фінансового лізингу № 857 від 13.06.08.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.11. заяви позивача про зміну предмету позову повернуто Відкритому акціонерному товариству «Вінницьке управління механізації і автотранспорту»без розгляду.

В судовому засіданні 23.08.11. представником відповідача подано клопотання про припинення провадження у справі, в зв’язку з відсутністю предмету спору.

В судовому засіданні 23.08.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.09.11. о 11-30.

Розглянувши клопотання відповідача про припинення провадження у справі, суд відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.

В обґрунтування свого клопотання відповідач вказує на те, що Договір фінансового лізингу № 857 від 13.06.08. було розірвано, в зв’язку з чим між сторонами відсутній предмет спору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається, заявником не подано суду належних доказів того, що зазначений вище Договір було розірвано за згодою обох сторін, або його було розірвано за рішенням суду.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у таких випадках: припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи те, що між сторонами на даний момент існує предмет спору (спір не припинив свого існування), а також враховуючи те, що спір не було врегульовано, суд відмовляє в задоволені клопотання відповідача про припинення провадження у справі, в зв’язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Представник позивача в судове засідання 06.09.11. не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представником відповідача в судовому засіданні 06.09.11. подано письмовий відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог повністю. Відповідач вказує на те, що діючим законодавством України не тільки не заборонено визначати в угодах ціну в еквіваленті української гривні до іноземної валюти, але й визначено порядок сплати, якому не суперечить порядок, визначений в Договором фінансового лізингу № 857 від 13.06.08.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 30/184.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

13.06.08. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(Лізингодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Вінницьке управління механізації і автотранспорту»(Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 857 (далі - Договір), відповідно до умов якого передбачено, що Лізингодавець передає Лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб (далі - ТЗ) у відповідності з замовленням на ТЗ.

Згідно розділу 3 Договору визначено, що Лузингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний в Плані лізингу.

У відповідності до п. 4.1 Договору, сторонами погоджено, що Лізингодавець придбаває ТЗ згідно замовлення на ТЗ і надає ТЗ в лізинг Лізингоодержувачу на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 5.1 Договору передбачено, що за переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу, сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюється в Плані лізингу (Додаток 3 до Договору) та інших додатках.

Якщо вартість ТЗ до моменту передачі Лізингоодержувачу змінюється внаслідок зміни офіційного курсу гривні до долара США або євро (в залежності від того, який курс використовує для обчислення вартості ТЗ Постачальник ТЗ, то Лізингодавець має право скорегувати пропорційно такій зміні курсу вартість ТЗ, за якою цей ТЗ передається Лізингоодержувачу, а також  порядок сплати та розмір Лізингових платежів.

У відповідності до п. 5.8 Договору визначено, що оплата вартості послуг Лізингодавця здійснюється в українських гривнях.

Кожний наступний лізинговий платіж здійснюється у наступному порядку:

- сума, яка відшкодовує при кожному  платежі частину вартості ТЗ, сплачується у сумі, зазначеній в Плані лізингу;

- комісія Лізингодавцяза наданий у лізинг ТЗ кожен місяць розраховується відповідно до змін курсу НБУ української гривні до валюти, зазначеної в Плані лізингу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилаючись на норми ст. 229 Цивільного кодексу України вважає, що Договір було укладено під впливом помилки позивача, пов'язаної з неправильним сприйняттям обставин, що мають істотне значення, оскільки відповідачем, у відповідності до умов Договору, були встановлені позивачу жорсткі обов’язки та несправедливі умови в частині визначення виконання зобов’язання в грошовому еквіваленті іноземній валюті –долару США, що погіршує становище позивача, як споживача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частинами 4, 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 6 закону України «Про фінансовий лізинг»визначено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

У відповідності до ст. 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Згідно ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами Договору передбачено, що за переданий у лізинг ТЗ в період з дати надання до завершення строку лізингу, сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюється в Плані лізингу (Додаток 3 до Договору) та інших додатках (п. 5.1).

Згідно п. 5.8 Договору сторонами погоджено, що оплата вартості послуг Лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі  за Договором обчислюються відповідно до змін курсу НБУ української гривні до долара США.

З матеріалів справи вбачається, що всі платежі за Договором вказані в Додатку № 3 до Договору  в українській гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.99. № 02-5/111, угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом і вирішуючи спори про визнання угод недійсними господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Судом встановлено, що укладаючи Договір фінансового лізингу, сторони не порушили вказані норми, обумовивши у договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті.

Порядок визначення ціни ТЗ та лізингова плата, обумовлені сторонами у спірній угоді, відповідає нормі ст. 524 Цивільного кодексу Україн.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.01.10. у справі № 32/148.

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, є правочинами, в яких формування волі відбулось під впливом помилки, що спотворила справжню волю.

Помилка –це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Пленумом Верховного Суду України прийнято постанову «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.09. N 9, де вказано, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Також у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09. N 9 зазначено, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що укладаючи оспорюваний Договір, позивачу була відома така його істотна умова, як ціна.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що твердження позивача про те, що спірний Договір було укладено під впливом помилки позивача, пов'язаної з неправильним сприйняттям обставин, що мають істотне значення, не підтверджені жодним належним доказом.

Обов‘язок доведення покладається законом на позивача.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи –позивача у справі.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, судом встановлено, що Відкритим акціонерним товариством «Вінницьке управління механізації і автотранспорту»не доведено суду наявності правових підстав для визнання недійсним Договору фінансового лізингу № 857 від 13.06.08.

З огляду на недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів Відкритого акціонерного товариства «Вінницьке управління механізації і автотранспорту», суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.          В задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» відмовити.

2.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                           Т.М. Ващенко

Повне рішення

складено 12.09.11.