Постанова

від 21.04.2008 по справі 3/394

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

місто

Київ

11

год. 06 хв.

 21.04.2008 р.                                                                                                    

№ 3/394 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є.

при секретарі Серпутько Т. С.

за

участю представників сторін:

від

позивача: ОСОБА_1. (представник на підставі усного клопотання, паспорт серії

НОМЕР_1від 10 лютого 2000 року)

від

відповідача: Карнаух О. В. (довіреність № 1592/11  від 09 квітня 2008 року)

За

результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За

позовом                         

ОСОБА_2(надалі

-Позивач)

до

Управління

Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва (надалі

-Відповідач)

про

встановлення

доплати до пенсії

На

підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в

судовому засіданні 21 квітня 2008 року проголошено вступну та резолютивну

частини Постанови.

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_2звернулась

до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління

Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва про визнання

незаконною відмови у нарахуванні до пенсії доплати як дитині війни у розмірі 30

% мінімальної пенсії за віком та зобов'язати встановити вказану доплату.

В

обґрунтування своїх вимог Позивач зазначив, що є «дитиною війни»в розумінні

Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і має право на пільги,

передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни», Позивач зазначив, що має право на отримання

щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Позивач

також вказав, що бездіяльність Відповідача грубо порушила його законні права,

позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що

свідчить про нехтування правами громадян з боку Відповідача.

Відповідач  проти позову заперечив, зазначаючи, що він

діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними

нормативно-правовими актами. Зокрема, представник Відповідача вказав, що

Законом України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що фінансування

виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який

затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який

затверджує Кабінет Міністрів України. Крім того, Відповідач зазначив, що

частиною 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування»передбачено, що  мінімальний

розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті,

застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з

цим Законом. З цього Відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний

розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій він не

застосовується. Також зазначив, що жодним законом не передбачено, які органи

повинні виплачувати підвищенні пенсії, за рахунок яких коштів та джерел, в

якому процедурному порядку здійснювати призначення і яким чином обчислювати

вказаний розмір. Відповідач зазначив, що статтею 7 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни»передбачено, що фінансове забезпечення державних

соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України,  а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду

України.  Виходячи із зазначеного,

Відповідач вважає, що він діяв в межах своїх повноважень та не порушив вимоги

чинного законодавства України.

Розглянувши

подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників

Позивача та Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на

яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне

значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до

наступних висновків.

Позивач,

ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно із статтею 1 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни»дитиною війни є особа, яка є громадянином України

та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було

менше 18 років. Відповідно, Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України

«Про соціальний захист дітей війни». Відповідач не заперечує того факту, що

Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей

війни».

Виходячи

із того, що Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний

захист дітей війни», Суд вважає, що на нього повністю  розповсюджуються всі пільги та соціальні

гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в

тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як

передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно

до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у

чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі

прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного

законом.

При

цьому статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений

абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення

розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Водночас, Суд вважає за

можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку

мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру

будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної

доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей

війни», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру

щомісячної доплати до пенсії, що на думку Суду, не суперечить вимогам частини 3

статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування».

Відповідно

до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що

включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати

працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,

а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином,

щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення

громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто,

фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права

громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

В той

же час, що відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за

рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду

України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних

надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно

джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же

час, на думку Суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на

соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо

передбачена законом.

Згідно

зі статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції від 9

липня 2007 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи

державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30

відсотків мінімальної пенсії за віком.

Суд

звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з

отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час

виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного

законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань,

тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину

невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у

справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не

приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної

влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання

своїх зобов'язань.  

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії

основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі ОСОБА_3v. Home Office (Case

41/74 ОСОБА_3 v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що

зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті

державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який

загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана

з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не

може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання

відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили

певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни,

така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони

відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без

завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки

схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення

обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом

публічної влади такої політики чи поведінки. 

Відносини,

що склалися між Позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами,

виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Як

зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року    № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і

щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це

умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини,

необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -

це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його

множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних

одиницях виміру.

Звуження

змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто

якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола

суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких

інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики.

Враховуючи

те, що Позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим

статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального

захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши

дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе

публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є

дітьми війни.

Тобто,

між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері

життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави

забезпечити соціальний захист дітей війни.

Відповідно

до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і

не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до

чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і

свобод.

Відповідно

до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України

завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів

фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових

відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при

здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому

числі на виконання делегованих повноважень.

До

адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність

суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи

бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок

судового провадження.

Відповідно

до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно

до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Таким

чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень

чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що

викладені в позовній заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими та  відповідно такими, що підлягають задоволенню

частково.

Керуючись  статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу

адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста

Києва, -

П О С Т А Н О В И В

1.

Адміністративний Позов задовольнити частково.

2.

Визнати незаконною відмову Управління Пенсійного фонду України в Святошинському

районі міста Києва у нарахуванні доплати до пенсії ОСОБА_2як дитині війни у

розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. 

3.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі міста

Києва вчинити дії спрямовані на нарахування ОСОБА_2 доплати до пенсії як дитині

війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період часу з 9 липня 2007

року до 31 грудня 2007 року.

4. В

задоволенні інших позовних вимог -відмовити.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне

оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про

апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                             

Н. Є. Блажівська