Постанова

від 11.10.2011 по справі 53/340

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2011                                                                                           № 53/340

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Чорної Л.В.

суддів:            Рєпіної  Л.О.

          Баранця  О.М.

при секретарі:           Скорик В.А.

за участю представників сторін:

від позивача – не з‘явився;   

від відповідача 1. – ОСОБА_1 (представник за довіреністю);

від відповідача 2. – не з‘явився  

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест»

на рішення  

господарського суду

міста Києва  

від

25.07.2011 року

у справі

№ 53/340 (суддя – Грєхова О.А.)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест»

до

1.          Приватного акціонерного товариства «Аеробуд»

2.          Товариства з обмеженою відповідальністю «Діггєрстрой-ХХI»

про

визнання договору недійсним    

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що  Позивачем не наведено норм законодавства та відповідної обставини, які свідчать про наявність підстав для визнання недійсним Договору про переведення боргу № 115021 від 17.03.2011 року.

Крім того, з огляду на зміст положень Цивільного кодексу України невиконання умов договору не є підставою для визнання його недійсним.  

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року у справі № 53/340 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.    

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та без врахування принципу змагальності, що відповідно закріплені ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд позбавив позивача права на доведення належним чином обставин, на які він посилається як на підстави для задоволення позову.

Так, Апелянт стверджує, що судом не було досліджено реальність однієї з істотних умов договору – ціни, встановлення реальності і об‘єктивності якої можливе лише при досліджені всіх документів на підтвердження формування ціни за основним договором. Проте первісним боржником ТОВ «Діггєртрой XXI», в порушення п. 5 спірного договору Позивачу не надавалась вся необхідна інформація та документи, пов‘язані із переведенням боргу.

Зобов‘язання передачі документів виконано не тим суб‘єктом і не в той строк, та невідомо відповідно на яких підставах.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» стверджує про фіктивність спірного договору, оскільки спірний договір, на думку Апелянта, підписано без мети настання наслідків.   

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2011 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження по справі № 53/340.

Приватне акціонерне товариство «Аеробуд» заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення господарського суду міста Києва без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діггєрстрой-ХХI» двічі свого представника в судове засідання не направило, про причини неявки суд не повідомило.    

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» надійшло клопотання про відкладення у зв‘язку із відрядженням представника.

Приватне акціонерне товариство «Аеробуд» заперечує проти зазначеного.

          Відповідно до ч. 1 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

          В силу частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п‘ятнадцять днів.

Відповідного клопотання матеріали справи не містять.

Окрім цього, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації.

За таких обставин, клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.03.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест» - Новий боржник, Приватним акціонерним товариством «Аеробуд» - Кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діггерстрой-ХХІ» - Первісний боржник був укладений Договір про переведення боргу № 115021 /а.с. 12-13/.

Предметом зазначеного договору є грошове зобов‘язання у розмірі 108 108,50 грн., що виникло по Договору №1/22-04-09 від 22.04.2009 року на надання послуг будівельними машинами та механізмами, укладений між Приватним акціонерним товариством «Аеробуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діггерстрой-ХХІ» - п.п. 1-3 Договору.  

Пунктом 5 спірного Договору сторонами визначено, що у строк 2 (двох) днів з моменту набрання чинності цим Договором, Первісний боржник (Товариство з обмеженою відповідальністю «Діггерстрой-ХХІ») зобов‘язаний  передати  Новому боржникові (відповідачу) всю необхідну інформацію (документи), пов‘язану із переведенням боргу за цим Договором.

          Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін – п. 8 спірного Договору.

Так, приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивач в обґрунтування позовних вимог про недійсність спірного Договору безпідставно посилається на невиконання Відповідачем 2 зобов’язань за таким Договором, зокрема, ненадання необхідної документації  в підтвердження боргу.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується у повному обсязі з огляду на наступне.

Відповідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

В силу статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

У відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов‘язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

          Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов‘язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Відповідно до ст. 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов‘язанні визначається відповідно до положень ст. 513 цього Кодексу, тобто правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов‘язання, обов‘язок виконання якого переводиться на нового боржника.

Так, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін – п. 1 ст. 632 ЦК України.

Зі змісту спірного договору вбачається, що Первісний боржник переводить до Нового боржника борг (грошове зобов‘язання) Первісного боржника перед Кредитором в сумі 108 108,50 грн., що виник на підставі Основного договору по оплаті виконаних Кредитором підрядних робіт, а Новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов‘язання. Тобто ціна в договорі встановлена.  

Разом з цим, статтею 522 Цивільного кодексу України встановлено, що новий боржник у зобов‘язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

          Як вірно зазначено судом першої інстанції неналежне виконання умов Договору не є підставою для визнання його недійсним в порядку ст. 215 Цивільного кодексу України.  

          Відповідно до пункту 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов‘язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб‘єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Зазначеного Апелянтом, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не наведено та не доведено.   

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з’ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року у справі № 53/340.

Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Щодо фіктивності спірного договору, то зазначене не було предметом розгляду у суді першої інстанції і, як свідчать матеріали справи, клопотання про зміну підстав або предмету позову в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України також не заявлялось.  

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2011 року у справі № 53/340 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

2. Матеріали справи № 53/340 повернути господарському суду міста Києва.

3.  Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя                                                                      Чорна Л.В.

Судді                                                                                          Рєпіна  Л.О.

                                                                                          Баранець  О.М.

12.10.11 (відправлено)