Рішення

від 14.08.2008 по справі 37/152пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/152пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

14.08.08 р.                                                                                                    Справа № 37/152пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Левшиної Я.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Слов'янська солевидобувна компанія”, м. Слов'янськ, ідентифікаційний код 30098637

до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

про зобов'язання нотаріально посвідчити договір № 9 від 02.04.2008р.

за участю:

представників Позивача – Павенко Г.С. довіреність № б/н від 11.08.2008р.;

2.Скиба А.О. згідно Наказу № 2 від 09.06.08 та Статуту.

представника Відповідача – Лисенко Л.М. довіреність № 41 від 21.05.2008р.

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Слов'янська солевидобувна компанія”, м. Слов'янськ (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі – Відповідач) про зобов'язання нотаріально посвідчити договір № 9 від 02.04.2008р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на перебування з Відповідачем у орендних правовідносинах, в межах яких Позивачу наданий у користування цілісний майновий комплекс, та відмову від нотаріального посвідчення договору № 9 від 02.04.2008р., за умовами якого орендні правовідносини  продовжені до 01.05.2033р.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди № 343/99 державного майна від 01.05.1999р., додаткову угоду № 5 до нього від 19.07.2002р., договір № 9 від 02.04.2008р. та лист Відповідача від 14.07.2008р. № 06-02-5645.  

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст. 15, 16, 209, 793 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач надав відзив на позовну заяву № 14-6640 від 12.08.2008р., в якому проти позовних вимог заперечив з підстав, що спірний договір за своїм змістом опосередковує певні зміни до договору оренди № 343/99 від 01.05.1999р., а відтак – згідно ст. 654 Цивільного кодексу України має вчинятися в такій самій формі (простій письмовій); на момент укладання договору оренди № 343/99 від 01.05.1999р. законодавство не передбачало обов'язкового нотаріального посвідчення таких угод, а ст. 58 Конституції України забороняє зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів; не має факту порушення прав чи майнових інтересів Позивача з огляду на належне виконання зобов'язань за договором оренди.

Разом із відзивом Відповідачем надані документи, витребувані ухвалою суду від 30.07.2008р.

Представники учасників справи у судовому засіданні підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані учасниками справи документи не вливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.05.1999р. між Позивачем (Орендар) та Відповідачем (Орендодавець) був укладений договір оренди №343/99 державного майна, згідно умов п.п.1.1., 10.1 якого  Орендарю надається у строкове платне володіння та користування цілісний майновий комплекс „Слов'янський солевиварювальний завод №2”  строком до 01.05.2004р.

01.05.1999р. відповідно до п. 2.1. вказаного договору цілісний майновий комплекс був переданий Позивачу за актом приймання-передачі.

Угодами від 19.07.2002р. (№5) та від 02.04.2008р. (№9) строк дії договору оренди продовжувався до 01.05.2009р. та 01.05.2033р. відповідно. Стосовно укладання угоди № 9 Відповідачем приймався відповідний наказ № 167 від 01.04.2008р.

Позивач звернувся із листом до Відповідача з вимогою про нотаріальне посвідчення договору оренди №343/99, посилаючись на те, що строк орендних правовідносин перевищує встановлені ст. 793 Цивільного кодексу України межі, стосовно яких допускається проста письмова форма. Факт зазначеного звернення підтвердив представник Відповідача у судовому засіданні 14.08.2008р.

Листом № 06-02-5645 від 14.07.2008р. Відповідач з посиланням на позицію Фонду державного майна, викладену у листі від 21.04.2008р. № 10-16-5887, зазначив про відсутність законодавчих вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди цілісних майнових комплексів, відмовивши у такий спосіб у задоволені вимог Позивача.

На думку Позивача, така позиція Відповідача порушує права та інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю „Слов'янська солевидобувна компанія”, м. Слов'янськ, у зв'язку із чим останнє звернулося до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві № 14-6640 від 12.08.2008р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими,  що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи та на чому наполягає Позивач, сутність цього спору полягає у примусовому спонукання Відповідача до нотаріального посвідчення договору №9 від 02.04.2008р.,  що за своїм змістом є додатковою угодою до договору оренди №343/99 державного майна від 01.05.1999р.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження із захисту прав виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Способи судового захисту, що можуть бути застосовані та яким мають відповідати позовні вимоги,  зокрема встановлені ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Вказані норми права також передбачають можливість застосування і інших способів захисту, передбачених законом.  

Між тим, ані згадані положення Цивільного та Господарського кодексів України, ані положенні інших законів не встановлюють можливості зобов'язання судом до нотаріального посвідчення договору – положення ч.2 ст. 220 Цивільного кодексу України у якості наслідків ухилення від нотаріального посвідчення договору визначає можливість захисту прав зацікавленої сторони виключно у спосіб визнання відповідного договору дійсним, що не є тотожним до заявленої Позивачем вимоги.

Більш того, сукупний аналіз положень ч. 2 ст. 42, ч. 2 ст. 54 Закону України „Про нотаріат” та п.п. 12, 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. № 20/5, дає підстави для висновку про можливість вчинення нотаріальної дії з посвідчення договору виключно за наявністю вільного волевиявлення сторін цієї угоди на таке посвідчення, що, відповідно, унеможливлює примушення сторін до такої дії у судовому порядку.

Суд звертає увагу Позивача на те, що згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок  в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Висновок суду про неналежність обраного способу судового захисту як достатньої підстави для відмови у задоволенні позову узгоджується і з позицією Верховного Суду України з аналогічного питання, сформульованою в Постанові від 13.07.2004р.

Суд також приймає до уваги аргументи Відповідача, викладені у відзиві № 14-6640 від 12.08.2008р., відносно відсутності законодавчо встановлених обов'язків здійснювати нотаріальне посвідчення угод про зміну умов  договору, укладеного відповідного до діючого на момент такого укладання у простій письмовій формі.

Отже, у світилі приписів ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило, що, враховуючи положення  ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 норми ст. 58 Конституції України, розповсюджується (правило)  і на юридичних осіб, суд дійшов висновку про відсутність законодавчого обов'язку здійснювати нотаріальне посвідчення  договору №9 від 02.04.2008р.

У світлі вказаних норм законодавства та висновків суду посилання Позивача на положення ч.4 ст. 209 Цивільного кодексу України, згідно якого на вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений, судом до уваги не приймаються як такі, що не стосуються розглядуваного спору. Дійсно, положення зазначеної частини ст. 207 Цивільного кодексу України у системному взаємозв'язку із іншими частинами цієї статті та ст. 49, ч. 1 ст. 54 Закону України „Про нотаріат” вказує на те, що згадана Позивачем вимога про нотаріальне посвідчення правочин стосується саме нотаріуса у тому розумінні, що він не може відмовити сторонам у нотаріальному посвідчені угоди з підстав відсутності у законодавстві положення щодо обов'язковості нотаріального посвідчення такої угоди.

Відтак, наведена Позивачем норма цивільного законодавства не може вважатися правовою підставою для виникнення права вимоги про нотаріальне посвідчення щодо сторони договору, а отже – не може кваліфікуватися у якості належної підстави для виникнення суб'єктивного права (інтересу), на захист якого поданий розглядуваний позов.  

В свою чергу, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, відсутність у Позивача суб'єктивного права вимагати у судовому порядку примушення  свого контрагента за укладеним договором оренди до нотаріального посвідчення такого договору без бажання останнього (незалежно від підстав відсутності такого бажання)  об'єктивно унеможливлює наявність порушення цього відсутнього права і застосування будь-яких способів судового захисту та зумовлює відмову у задоволені вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Слов'янська солевидобувна компанія”, м. Слов'янськ (ідентифікаційний код 30098637) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код  13511245) про зобов'язання нотаріально посвідчити договір № 9 від 02.04.2008р. у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 14.08.2008р. оголошено вступну те резолютивну частину судового рішення, повний текст судового рішення підписано 14.08.2008р.

3.Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня його прийняття.

               Суддя