Постанова

від 11.10.2006 по справі 33/390

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

33/390

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

11.10.06 р.                                                                                 Справа № 33/390

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Новикової Р.Г., при секретарі судового засідання Овчинніковій В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали:

за позовною заявою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська правова компанія”

м. Донецьк

про стягнення 5004грн.51коп.

за участю представників:

від позивача: Сапронова М.О. – за дов. від 15.05.2006р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська правова компанія” м. Донецьк із адміністративним позовом про стягнення штрафних санкцій  у розмірі 4850грн. та нарахованої пені на суму 154грн.51коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на недотримання відповідачем вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р., екземпляр звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. за формою №10-ПІ; розрахунок суми позову та пені; лист Донецького міського центру зайнятості №02-09/1450 від 28.04.2006р.

Як зазначає позивач, відповідно до показників Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. (форма №10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача становила 9осіб. З урахуванням цих даних та на підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. норматив робочих місць становить 1 робоче місце. Фактично на підприємстві інвалід не працював.

Відповідно до статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сума штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для інваліда дорівнює 4850грн.

На підставі статі 20 вищенаведеного закону позивачем була нарахована пеня за період з 15.04.2006р. по 25.07.2006р., яка дорівнює  154грн.51коп.

Ухвалою від 01.08.2006р. було порушено провадження у справі в адміністративній справі №33/390 та призначено попереднє засідання на 16.08.2006р.

На підставі статті 26 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неможливістю продовження розгляду адміністративної справи суддею Часовським Є.П. до розгляду справи був залучений інший суддя. За нормами вищеназваної статті Кодексу судовий розгляд адміністративної справи розпочався спочатку, оскільки було залучено під час судового розгляду нового суддю.

У підготовчому засіданні від 16.08.2006р. представнику позивача було роз'яснено права та обов'язки та повідомлено про можливість примирення згідно зі статтею 113 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач не відмовився від заявлених вимог.

Представник відповідача в попереднє засідання не з'явився, документи, витребувані судом не надав. Як вбачається зі змісту повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач отримав ухвалу суду 03.08.2006р. У зв'язку із цим ухвалою від 16.08.2006р. суд вдруге викликав представників сторін у засідання на 07.09.2006р.

У засіданні від 07.09.2006р. відповідач не визнав заявлені вимоги. У запереченнях, наданих до суду 07.09.2006р., відповідач зазначив наступне.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. (із змінами та доповненнями) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Таким чином, відповідач не зобов'язаний забезпечувати безпосереднє працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 №314, підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. Отже створення підприємством для інвалідів робочого місця та умов праці неможливо без наявності конкретного інваліда.

Крім того, відповідач вважає, що оскільки він є платником єдиного податку, тому на підставі пункту 6 Указу Президента „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” №727/98 від 03.07.1998р. він звільнений від сплати штрафних санкцій.

За наслідками підготовчого провадження суд постановив ухвалу від 07.09.2006р. про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду на 27.09.2006р.

У судовому засіданні від 27.09.2006р. головуючим були роз'яснені процесуальні права та обов'язки позивачу, передбачені статтями 49, 51, 54, 65-68 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач не відмовився від адміністративного позову.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, витребувані документи суду не надав.

Відповідач явку свого представника у судове засідання 27.09.2006р. не забезпечив, документи, витребувані ухвалою суду від 07.09.2006р., не надав. На адресу суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська правова компанія”

м. Донецьк від 26.09.2006р. про перенесення розгляду справи у зв'язку з відрядженням представника відповідача.

На підставі цього суд відклав судовий розгляд справи на 11.10.2006р. та зобов'язав відповідача виконати попередні ухвали суду.

На адресу суду надійшло клопотання від 11.10.2006р. з боку відповідача про перенесення судового розгляду у зв'язку із хворобою представника відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

З урахуванням викладеного, вказане клопотання розглянуто судом у судовому засіданні від 11.10.2006р. та відхилено.

Під час судового розгляду були досліджені: Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р., Положення про Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів; розрахунок суми позову та пені; заперечення на адміністративний позов; Статут Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська правова компанія” м. Донецьк; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши наявні докази у справі, ознайомившись з правовою позицією сторін, що викладена письмово, наявна у матеріалах справи, господарський суд встановив:

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2004р. за №1671/10270) відповідно до пункту 2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р., була затверджена форма №10-ПІ поштова - річна „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”.

Вказана форма поширюється на всі юридичні особи та їх відокремлені підрозділи незалежно від форми власності і організаційно-правових форм господарювання, на яких працює від 8 і більше осіб. Звіт складається підприємствами щорічно і до 1 лютого, наступного після звітного періоду, подається за місцем державної реєстрації територіальному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до показників статистичної звітності форми №10-ПІ за 2005 рік, загальна кількість працюючих на підприємстві відповідача у 2005 році становила 9 осіб, чисельність штатних працівників з числа інвалідів становила 0 осіб.

Кількість інвалідів – штатних працівників, які мають працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991 становить 1 особа.

Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991.

Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно пункту 3.6. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ поштова – річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінпраці України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України  30 грудня 2004 р. за №1671/10270) дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01) та фонду оплати праці штатних працівників (рядок 04) повинні збігатися з відповідними показниками державного статистичного спостереження форми №1-ПВ термінова-місячна за січень-грудень звітного року.

У рядку 05 відображається середньорічна заробітна плата штатного працівника, яка розраховується за формулою: рядок 05 = рядок 04 * 1000/рядок 01.

Розмір середньої заробітної плати на підприємстві за 2005рік становить 9700грн. Таким чином, сума штрафних санкцій, за 1 робоче місце, не зайняте інвалідом дорівнює 4850грн.

Відповідно ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України – розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991р. працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Крім того, відповідно до п.10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (далі Положення), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту, місцевими радами, суспільними організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до п.2 Положення  “Робочим місцем інваліда може бути:

- звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;

- спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда.

Тобто, інвалід може бути працевлаштований як на спеціалізоване робоче місце так і звичайне робоче місце.

Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування.

Відповідно до п.2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами №3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. №244 (чинної до 01.01.2006р.), звіт за формою №3-ПН подається підприємствами незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; ... у графі 4 проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст. 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення” для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів.

Отже, звіти за формою державної статистичної звітності №3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Відповідно до наявних матеріалів справи (лист Донецького міського центру зайнятості №02-09/1450 від 28.04.2006р.) відповідач не повідомляв державну службу зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів та потребу підприємства у 2005 році в таких особах в цілому.

Відповідачем не надано доказів вжиття інших заходів, направлених на виконання обов'язку встановленого Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991р., а саме - визначення видів виробництв, цехів та дільниць, посад, де доцільно використовувати працю інвалідів; включення заходів до колективного договору, та інше.

Що стосується заперечень відповідача про наявність у нього статусу платника єдиного податку і як наслідок - звільнення його від сплати штрафних санкцій, слід зазначити наступне.

Згідно за статтею 6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” №727/98 від 03.07.1998р. (із змінами) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником певних видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема, внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.

Стаття 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” до внесення змін Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №2606-ІІІ від 05.07.2001р. передбачала обов'язок підприємства щорічно відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх соціально – трудової та професійної реабілітації. При цьому, розмір відрахувань визначався середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі і організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

В подальшому, Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №2606-ІІІ від 05.07.2001р. за недотримання встановленого нормативу працевлаштування інвалідів замість обов'язкових відрахувань (внесків) до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів були введені штрафні санкції.

З моменту набрання чинності Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №2606-ІІІ від 05.07.2001р. законодавством встановлено новий порядок сплати сум підприємствами, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”.

З урахуванням викладеного, посилання відповідача на необхідність звільнення його від сплати штрафних санкцій на підставі приписів статті 6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” №727/98 від 03.07.1998р. (із змінами) є необґрунтованим, оскільки штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 №875-ХІІ не належать до податків чи зборів (обов'язкових платежів).

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення суми штрафних санкцій у розмірі 4850грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р. (далі –Порядок) суми штрафних санкцій сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Згідно із частиною 2 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Позивачем була нарахована пеня у розмірі 154грн.51коп. за період з 15.04.2006р. по 25.07.2006р. з використанням ставки Національного банку України у розмірі 9,5%, чинної до 10.06.2006р.

Порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Порядку встановлено, що порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом.

Таким чином, сума пені розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання із використанням облікової ставки Національного банку України, чинної на кожний конкретний день.

Постановою Національного банку України №275 від 09.08.2005р. з 10 серпня 2005р. була встановлена облікова ставка на рівні 9,5% річних. Листом Національного банку України №14-011/1373-6039 від 06.06.2006р. починаючи з 10 червня 2006р. встановлена облікова ставка 8,5% річних.

З урахуванням викладеного, розмір пені за період з 15.04.2006р. по 25.07.2006р., нарахований внаслідок несплати штрафних санкцій, становить 142грн.30коп.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська правова компанія” м. Донецьк про стягнення штрафних санкцій у розмірі 4850грн. та нарахованої пені 142грн.30коп. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення 12грн.21коп. пені слід відмовити.

На підставі норм матеріального права, передбачених ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991р., Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995року, ст. 218 Господарського кодексу України, а також керуючись 1, 2, 4, 5, 6, 10, 11, 12, 14, 15, 23, 35, 48, 50, 69-71, 79, 81, 82, 86, 87, 89, 92, 94, 98, 107, 110, 112, 121, 122-170, 254, 263 Прикінцевими та Перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

                                                       ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська правова компанія” м.Донецьк про стягнення штрафних санкцій у розмірі 4850грн. та нарахованої пені 154грн.51коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська правова компанія” м. Донецьк (83114, м. Донецьк, проспект Панфілова, буд.12, ЄДРПОУ 31372018, МФО 335106) на користь Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк (83073, м. Донецьк, вул. Університетська, буд. 91, МФО 834016, ЄДРПОУ 24164870) суму штрафних санкцій у розмірі 4850грн. та нарахованої пені 142грн.30коп.

У задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованої пені в розмірі 12грн.21коп. відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                                                Новікова Р.Г.           

Надруковано 4 примірника: 1 – позивачу; 2 – відповідачу; 1 – до справи