Рішення

від 23.11.2011 по справі 13/374

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа №  13/374

23.11.11

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до   Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2    

про стягнення заборгованості

        Суддя  Курдельчук І.Д.  

Представники :

від позивача       ОСОБА_3 –нот. дов. від 11.07.2011 р. (№2109)

від відповідача   не з'явився

В судовому засіданні 23.11.11 відповідно до ст. 85 ГПК України  оголошено вступну і резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ і СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міст а Києва з позовною заявою в якій просив стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) гривень 00 копійок;

2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок - витрати на сплату допомоги фахівця в галузі права, 102 (сто дві) гривень 00 копійок - витрати на сплату державного мита, 236 (двісті тридцять шість) гривень 00 копійок - на сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позов мотивований неналежним виконанням умов договору про надання послуг, укладеного сторонами 29.09.10.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №13/374 від 19.09.11 прийнято позовну заяву до розгляду і порушено провадження у справі, сторони зобов'язано вчинити дії та надати документи, розгляд справи призначений на 13.10.11.

розгляд справи неодноразово відкладався через неявку відповідача, позивачем уточнювався розмір позовних вимог, кінцеві вимоги відповідно до заяви від 17.11.11 просив стягнути з відповідача  суму боргу у розмірі 4 600 (чотири тисячі шістсот) гривень 00 копійок, витрати у розмірі 2 522 (дві тисячі п'ятсот двадцять дві) гривень 48 копійок (в т.ч. 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок - на сплату допомоги фахівця в галузі права, 115 (сто п'ятнадцять) гривень 60 копійок - на сплату витягів з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, 68 (шістдесят вісім) гривень 88 копійки -поштових послуг, 102 (сто дві) гривень 00 копійок - на сплату державного мита, 236 (двісті тридцять шість) гривень 00 копійок - на сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з’явились, незважаючи на належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, документи витребувані ухвалами суду не надали, повідомлень про причини неявки чи клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали, отже суд вважав за необхідне справу розглянути за відсутності представників відповідача та третьої особи.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році”зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відсилає до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній”і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наданим позивачем.

В судове засідання 23.11.11 з’явився представник позивача, надав документи та дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача ознайомлено з його правами та обов’язками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд –

ВСТАНОВИВ:

На підставі Договору про надання послуг № 29 від 29.09.2010 року  та у відповідності до умов п.п. 2.7, 2.8, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - Виконавець) розробив та передав фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 (надалі - Замовник) для реалізації футболки (надалі - Продукція) на загальну суму 7 520гривень 00 копійок, що підтверджується видатковими накладними та товарними чеками: -від 17.09.2010 року -від 01.10.2010 року -від 10.10.2010 року -від 15.10.2010 року -від 06.12.2010 року -від 13.12.2010 року -від 21.01.2011 року -від 18.03.2011 року -від 30.03.2011 року -   від   08.06.2011   року на суму 1 300,00 грн.); на суму 3 640,00 грн.); на суму 520,00 грн.); на суму 520,00 грн.); на суму 130,00 грн.); на суму 240,00 грн.); на суму 650,00 грн.); на суму 260,00 грн.); на суму 130,00 грн.); (на  суму   130,00 грн.) .

Відповідно  до  п.   3.2.   даного  Договору  Замовник приймає від покупців продукції грошові кошти та зобов'язувався  проводити розрахунки   з   Виконавцем   одноразово   за   період   30     календарних   днів.

Свої зобов'язання за  Договором Виконавець виконав належним чином, та вироблену Продукцію передав Замовнику без будь - яких претензій.

На виконання умов Договору, станом на 08.07.2011 року, Замовник за реалізацію Продукції сплатив Виконавцю суму коштів у розмірі 2 420,00 гривень.

На даний час у Замовника виникла заборгованість перед Виконавцем за реалізовану Продукцію у розмірі 5 100,00 гривень.

Письмову вимогу Виконавця від 30.06.2011 року щодо повернення зазначеної заборгованості, Замовник прийняв про що свідчить підпис.

Визнав суму боргу у розмірі 5 100,00 грн., та зобов'язався даний борг погашати рівними частками щотижня по 400,00 гривень. Втім, данні зобов'язання не виконав належним чином.

Так, 08.07.2011 року Замовник сплатив Виконавцю 100,00 гривень, а 16.07.2011 року сплатив 200,00 гривень, що підтверджується копіями банківських виписок

Таким чином, на час вирішення спору розмір заборгованості Замовника перед Виконавцем за реалізовану Продукцію становить 4 800 (чотири тисячі вісімсот) гривень 00 копійок, виходячи з наступного розрахунку:

7 520,00 грн. - 2 420,00 грн. - 300,00 грн. = 4 800 грн., 2 420,00 грн. - сума повернутих Замовником Виконавцю коштів за реалізовану Продукцію станом на 08.07.2011 року;

Відповідно до п.п. 4.1. п. 4 Договору, за порушення умов даного Договору винна сторона несе відповідальність згідно законодавству України та умов цього Договору.

Згідно п. 7.2. Договору, всі неврегульовані питання вирішуються в судовому порядку.

Фактично за переданий позивачем товар відповідач не повернув кошти, що були ним отримані від покупців.  

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов‘язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Всупереч названим нормам законодавства відповідачем не подано суду жодного  належного або допустимого доказу на які б спростовували зазначені вище обставини.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 4800,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4800,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

крім того, позивач вказав, що за відсутності спеціальних знань у сфері юриспруденції вимушений був звернутися за юридичною консультацією до фахівця в області права, Фізичної особи-підприємця Бовсуновської Світлани Олександрівни, на послуги якої я витратив 2522,48 грн.

На підтвердження послуг надав акт виконаних робіт, договір на послуги та квитанції.

Заявлену вимогу обґрунтував як витрати пов'язані із вирішенням спору.

Судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.   

Не підлягають задоволенню вимоги про стягнення витрат у розмірі 2522,48 грн. на сплату допомоги фахівця в галузі права, як такі що не ґрунтуються на положеннях ст. 44 ГПК України.

Судові витрати в числі яких витрати на сплату витягів з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, як такі що пов'язані з розглядом справи, відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер  НОМЕР_1) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер  НОМЕР_2)  борг у розмірі 4 600 (чотири тисячі шістсот),00 грн., 115 (сто п'ятнадцять), 00грн.- на сплату витягів з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, 102 (сто дві),00 грн. - на сплату державного мита, 236 (двісті тридцять шість),00грн. - на сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                І.Д. Курдельчук

дата складення 25.11.11