Постанова

від 29.07.2008 по справі 45/156

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

45/156

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 липня 2008 р.                                                                                    № 45/156  

Вищий  господарський  суд  України  у складі колегії суддів:

головуючого Л.І. Рогач,

суддів :Т.Ф. Костенко, Г.М. Мачульський

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Продагросервіс"

на  ухвалугосподарського суду міста Києва від 15.05.08р.

у справі№ 45/156

господарського суду міста Києва

за позовомЗаступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до

третя особа1. Рахункової палати України; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Продагросервіс"

Київська міська рада

провизнання недійсним інвестиційного договору

за участю представників:

позивача

Кучер В.М., дов. №29-22/20 від 22.02.08р.

прокурораКрасножон О.М. посв. № 24 від 12.02.08р.

відповідачів

третьої особи1. Пилипенко В.П., дов. від 29.05.2008р.2. Хижняк І.О., дов. від 21.07.08р.не з'явився (про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином)

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до господарського суду з позовом до Рахункової палати України та   Товариства з обмеженою відповідальністю "Продагросервіс" про визнання недійсним договору інвестування від 23.11.2007р., посилаючись на недодержання сторонами вимог, встановлених частинами 1-3 статті 203 Цивільного кодексу України.

Разом з позовною заявою прокурором заявлено клопотання на підставі статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення  арешту на нежитлові приміщення, розташовані по вул. Гетьмана,8/26 у місті Києві та заборонити будь-яким особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на пошкодження, руйнування, знищення та відчуження зазначених приміщень та земельної ділянки.

Клопотання вмотивовано тим, що наслідками недійсності правочину є зобов'язання кожної зі сторін повернути одержане іншій стороні, а невжиття вищеперерахованих заходів може утруднити виконання судового рішення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2008р. (суддя Балац С.В.) задоволено клопотання прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення, розташовані по вул. Гетьмана, 8/26, у місті Києві та заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на пошкодження, руйнування, знищення та відчуження зазначених приміщень та земельної ділянки.

Ухвала, з огляду на приписи статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, вмотивована обґрунтованістю і достатністю доводів прокурора для вжиття заходів по забезпеченню позову, оскільки невжиття заходів може утруднити виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог.

Апеляційний перегляд даної ухвали не здійснювався.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду,   Товариство з обмеженою відповідальністю "Продагросервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу про забезпечення позову, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення господарським судом норм процесуального та матеріального права, а саме, принципу законності судочинства, визначеного статтею 129 Конституції України, та статті 66 Господарського процесуального кодексу України, оскільки застосовані судом заходи забезпечення позову є неспіврозмірними з позовними вимогами та виходять за межі позову.

Також скаржник вважає, що при розгляді клопотання суд не викликав представників сторін для уточнення обставин справи всупереч статті 65 Господарського процесуального  кодексу України; в порушення основних принципів правосуддя, передбачених статтями 4-2, 4-3, 4-4, 22 Господарського процесуального кодексу України позбавив відповідачів права заперечувати проти клопотання, а також не застосував відповідні заходи щодо коштів, отриманих іншим відповідачем. Позивач не надав жодних доказів у підтвердження підстав забезпечення позову.

Позивач та прокурор відзив на касаційну скаргу не надали, усно заперечили проти касаційної скарги з мотивів її необґрунтованості.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

         Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів юридичної чи фізичної особи і застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є  достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

При накладенні арешту відповідач позбавляється права розпоряджатися майном і не може передавати, продавати майно, на яке накладено арешт.

При застосуванні заборони вчиняти будь-які дії щодо предмету забезпечення відповідна заборона стосується вказаних в ухвалі сторін.

Тобто господарський суд у кожному конкретному випадку як за заявою сторони, так і за власною ініціативою оцінює доводи заявника, обставини справи та приймає відповідне рішення.

Стаття 67 Господарського процесуального кодексу України містить перелік заходів, які можуть бути вжиті господарським судом для забезпечення позову, зокрема, накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; заборону відповідачеві вчиняти певні дії; заборону іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Право вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить під час розгляду спору із предмету спору, конкретних обставин та пропозиції заявника.

Відповідно до статті 33 цього Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.

До предмета доказування в даному випадку входить ймовірність припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як вбачається з позовної заяви та поданого клопотання про забезпечення позову, предметом позову є вимога про визнання недійсним договору інвестування, укладеного відповідачами.

Суд першої інстанції прийняв до уваги, що заходи до забезпечення позову  застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів; в даному випадку мова йде про інтереси держави.

Таким чином, всебічно дослідивши документи і доводи прокурора, викладені в клопотанні про забезпечення позову, суд встановив їх обґрунтованість в частині наявності обставин, за яких невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення господарського суду, в тому числі при застосуванні наслідків недійсності угоди, та необхідний правовий зв'язок із заявленим позовом. Отже, доводи скаржника про застосування судом забезпечення позову за відсутності відповідних підстав не може бути прийнято до уваги.

Судова колегія відхиляє також посилання скаржника на порушення основних принципів здійснення судочинства, оскільки скаржником не наведено порушень приписів норм Господарського процесуального кодексу, що регулюють порядок застосування судом заходів забезпечення позову.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано норму процесуального права, що регулює спірні правовідносини, та визначено спосіб забезпечення позову шляхом накладення  арешту на нежитлові приміщення, що є предметом договору інвестування та заборонено будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо вищезазначених приміщень.

Твердження заявника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права при прийнятті ухвали не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для зміни оскарженої ухвали колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Продагросервіс"  залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.05.2008р. у справі        № 45/156 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий                                                                                        Л. Рогач

Судді:                                                                                                   Т. Костенко

Г. Мачульський