Постанова

від 22.11.2011 по справі 24/147

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2011                                                                                           № 24/147

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Остапенка  О.М.

суддів:             

при секретарі судового засідання Боднар Н.З.,

за участю представників сторін:

від позивача:       ОСОБА_1. – довіреність № 10 від 06.01.2011 року;

від відповідача    ОСОБА_2 – довіреність № 01-10/11 від 17.10.2011 року;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „ІнтерТрансПоліс” на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2011 року

у справі          № 24/147 ( суддя Шевченко В.Ю.)

за позовом          Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка”, м. Київ,

до          Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „ІнтерТрансПоліс”, м. Київ,

про          стягнення 529 453,01 грн., –

встановив:

У квітні 2011 року Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „Уніка” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.07.2011 № 2682) з закритого акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія „ІнтерТрансПоліс” (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство „Акціонерна страхова компанія „ІнтерТрансПоліс”) пені, процентів річних та збитків від інфляції на загальну суму 529 453,01 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.07.2011 року (повний текст рішення підписано 22.09.2011 року) позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 135 657,45 грн. пені, 162 408,82 грн. збитків від інфляції та 50 903,11 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПрАТ „АСК „ІнтерТрансПоліс” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дане рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.

ПрАТ „СК „Уніка” у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ПрАТ „АСК „ІнтерТрансПоліс” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2011 року – без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 року вищевказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

В судовому засіданні, яке відбулося 08.11.2011 року було оголошено перерву до 15.11.2011 року.

Представниками відповідача в судовому засіданні 15.11.2011 року було подано клопотання про призначення судової бухгалтерсько – економічної експертизи з посиланням на те, що перевірка розрахунку штрафних санкцій, підготовленого позивачем, потребує спеціального дослідження.

В судовому засіданні, яке відбулося 15.11.2011 року було оголошено перерву до 22.11.2011 року.

До початку розгляду справи від позивача надійшли письмові заперечення проти клопотання відповідача щодо проведення судової бухгалтерсько – економічної експертизи.

Представник позивача в судовому засіданні 22.11.2011 року заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу                                            ПрАТ „АСК „ІнтерТрансПоліс” залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду – без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.11.2011 року уточнив вимоги апеляційної скарги та просив суд відмовити в задоволенні його клопотання щодо призначення судової бухгалтерсько – економічної експертизи у даній справі, а рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2011 року скасувати лише в частині стягнення пені.

У судовому засіданні, яке відбулось 22.11.2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

          Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ПрАТ „АСК „ІнтерТрансПоліс” слід задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2011 року скасувати в частині стягнення пені.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи 21.06.2007 року між ЗАТ „АСК „ІнтерТрансПоліс” (агент) та ЗАТ СК "Кредо-Класик" (страховик) (правонаступником якого є ПрАТ „СК „УНІКА”) укладений договір доручення № 001030/000607 по наданню агентських послуг по страхуванню (далі Договір доручення).

Відповідно до умов зазначеного договору агент, діючи від імені та за дорученням страховика, виконує частину страхової діяльності, а саме зобов'язується вчиняти дії по залученню страхувальників для укладення договорів страхування, укладати договори страхування та одержувати страхові платежі. Одержані кошти відповідач, у визначеному договору порядку мав перераховувати позивачу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 303 Господарського кодексу України передбачено, що комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб'єкту, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків.

Відповідач взяті на себе зобов’язання у строки та на умовах вказаних у Договорі не виконав, в зв’язку з чим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості в сумі 1 083 789, 60 грн., пені в сумі 135 657, 45 грн., трьох процентів річних в сумі 50 903, 11 грн. та збитків від інфляції в сумі 162 408, 82 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2010 року у справі № 33/522, позов ПрАТ „СК „Уніка” до ЗАТ „АСК „ІнтерТрансПоліс” про стягнення вказаної суми за невиконання договору доручення № 001030/000607 від 21.06.2007 року задоволений повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2010 року зазначені судові рішення залишені без змін в частині стягнення основного боргу в сумі 1 083 789,60 грн.

В частині стягнення пені, трьох процентів річних та індексу інфляції вказані рішення, з посиланням на ст. 58 ГПК України, були скасовані з мотивів, що місцевий господарський суд не повинен був приймати до розгляду заявлені додатково вимоги стягнення пені, трьох процентів річних та індексу інфляції. З посиланням на статті 22, 58, 63 ГПК України, заявлений позов в частині стягнення штрафних санкцій був залишений без розгляду, оскільки вказані вимоги підлягали розгляду в окремому позовному проваджені.

В межах даної справи позивач наполягає на стягненні з відповідача за порушення зобов'язань по договору доручення № 001030/000607 від 21.06.2007 року пені в сумі 135 567, 45 грн. за період з 31.08.2007 року по 01.10.2009 року, трьох процентів річних в сумі 81 691, 72 грн. та збитків від індексу інфляції в сумі 312 193, 84 грн. за період з 31.08.2007 року по 11.01.2011 року.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі № 33/522 встановлено, що сторонами на виконання умов Договору були підписані акти прийому-здачі виконаних робіт за червень-грудень 2008 року та січень 2009 року, відповідно до яких страхові платежі за реалізованими агентом полісами склали 2 376 964,98 грн. Комісійна винагорода відповідача склала 356 544,75 грн.

Проте, як підтверджено наведеними судовими рішеннями, свої зобов'язання за договором доручення відповідач виконав лише частково - перерахував на рахунок позивача страхові платежі на загальну суму 1 057 969,42 грн.

На виконання пункту 4.3 Договору, позивачем на рахунок відповідача перераховано комісійну винагороду в сумі 121 338,79 грн. Залишкова частина комісійної винагороди у сумі 235 205,96 грн. позивачем відповідачу перерахована не була.

Таким чином, судами встановлено, що заборгованість відповідача по перерахуванню позивачу отриманих страхових платежів, за вирахуванням неоплаченої комісійної винагороди, становить 1 083 789,60 грн.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду, іншого органу, який вирішує господарські спори, за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що є доведеним належним чином факт порушення відповідачем договору доручення                       № 001030/000607 та наявності у нього заборгованості по перерахуванню позивачу отриманих страхових платежів в сумі 1 083 789,60 грн.

Слід зазначити, що рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2010 року у справі             № 33/522 та наказу від 26.11.2010 року, виданого на його примусове виконання не є підставою вважати припиненими зобов’язання, що виникли на підставі укладеного сторонами договору доручення № 001030/000607 21.06.2007 року.

Стаття 598 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.  

Цивільний кодекс України визначає наступні підстави припинення зобов’язання:                        його виконанням (ст. 599 ЦК); переданням відступного (ст. 600 ЦК); зарахуванням (ст. 601 ЦК); зарахування у разі заміни кредитора (ст. 603 ЦК); за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК); прощенням боргу (ст. 605 ЦК); поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК); неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК); смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК); ліквідацією юридичної особи               (ст. 609 ЦК).

Як вбачається із матеріалів справи, докази розірвання договору доручення № 001030/000607 21.06.2007 року за рішенням суду, припинення його за згодою сторін або внаслідок відмови однієї сторони від цього договору з підстав передбачених законодавством, відсутні.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що чинне законодавство не містить заборони для звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, процентів річних від простроченої суми, а також пені у встановлених законодавством та договором розмірах, за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості до моменту припинення зобов’язання з визначених законом підстав.

26.11.2010 року, на виконання судових рішень по справі № 33/522, господарським судом               м. Києва виданий наказ про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 083 789,60 грн., та судових витрат, який був пред’явлений позивачем до виконання.

Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість в сумі 1 083 789,60 грн. стягувалася з відповідача ДВС Подільського РУЮ в м. Києві в період з 12.01.2011 року по 17.03.2011 року в межах виконавчого провадження, що підтверджується наданими позивачем копіями банківських виписок.

Від ВДВС Подільського РУЮ м. Києва на рахунок ПрАТ СК „УНІКА” надійшли кошти:  12.01.2011 року в cумі 82 250,00 грн., 31.01.2011 в сумі 41,87 грн., 07.02.2011 в сумі 15 000,00 грн., 10.02.2011 в сумі 215 890,25 грн., 14.02.2011 в сумі 465,50 грн., 18.02.2011 в сумі 31 124,75 грн., 22.02.2011 в сумі 63 665,24 грн., 01.03.2011 в сумі 18 268,25 грн., 09.03.2011 в сумі 20 711,22 грн., 17.03.2011 в сумі 463 361,62 грн.

Крім цього, 01.03.2011 року на рахунок позивача надійшли кошти від відповідача в сумі 500,00 грн., 04.03.2011 року в сумі 100 000,00 грн., 15.03.2011 року в сумі 75 500,00 грн., 16.03.2011 року в сумі 8 700,00 грн., які також були зараховані в рахунок виконання судового рішення по справі № 33/522.

Позивач обрахував вимоги по стягненню з відповідача штрафних санкцій за порушення договору за період виконання судового рішення по справі № 33/522, а саме з 12.01.2011 року по 17.03.2011 року з урахуванням динаміки надходження коштів в погашення заборгованості відповідача по договору доручення № 001030/000607, встановленій рішенням господарського суду        м. Києва від 27.04.2010 року.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 6.7 Договору у випадку прострочення грошового зобов’язання, передбаченого умовами цього договору сторона-боржник на вимогу сторони-кредитора зобов’язана сплатити суму боргу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період існування заборгованості, за кожний день прострочення.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, враховуючи, що розрахунок суми збитків від інфляції, трьох процентів річних та пені, наведений позивачем, діючому законодавству відповідає, дійшов висновку що вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 135 567, 45 грн. за період з 31.08.2007 року по 01.10.2009 року, трьох процентів річних в сумі 81 691, 72 грн. та збитків від індексу інфляції в сумі 312 193, 84 грн. за період з 31.08.2007 року по 11.01.2011 року є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що зроблений позивачем розрахунок суми збитків від інфляції та трьох процентів річних є вірним та таким, що відповідає чинному законодавству, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних в сумі 81 691,72 грн. та збитків від інфляції в сумі 312 193,84 грн. за період з 31.08.2007 року по 11.01.2011 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, як вбачається із клопотання представника відповідача, поданого в судовому засіданні 22.11.2011 року, відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені, які судом першої інстанції задоволено в повному обсязі в розмірі 135 567,45 грн. слід зазначити наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач довідався про порушення свого права в липні 2007 року та почав нараховувати пеню з цього часу по 2009 рік, про що свідчить період з якого нараховувалися штрафні санкції.

Згідно позовної заяви № 1458 від 11.04.2011 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 15.04.2011 року, тобто після спливу встановленої законом позовної давності для розгляду спору про стягнення пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Частиною 4 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем у судовому засіданні 08.07.2011 року заявлено клопотання № 609 від 08.07.2011 року про застосування строків позовної давності у даній справі та наголошувалося про дану обставину в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене та беручи до уваги вищезазначене клопотання відповідача колегія суддів приходить до висновку щодо застосування строків позовної давності до даного спору та відмови в задоволені позовних вимог про стягнення 135 567,45 грн. пені.

Таким чином, місцевий господарський суд приймаючи рішення про задоволення позову в частині стягнення 135 567,45 грн. пені, не врахував зазначені вище обставини та невірно застосував норми матеріального права.

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідачем у відповідності до статей 33, 34, 36 ГПК України надано суду усі необхідні письмові документи і матеріали на підтвердження та обґрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2011 року слід скасувати в частині стягнення пені та прийняти в цій частині нове рішення яким в позові відмовити.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

постановив:

1.          Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „ Акціонерна страхова компанія „ІнтерТрансПоліс” на рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2011 року у справі № 24/147 задовольнити.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2011 року у справі № 24/147 скасувати частково.

3.          Резолютивну частину рішення господарського суду м. Києва від 15.07.2011 року у справі № 24/147 викласти в такій редакції:

„1.           Позов задовольнити частково.

2.           Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „ІнтерТрансПоліс” (04080, м. Київ, вул. Фрунзе 13 Є, код ЄДРПОУ 31451838) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка” (юридична адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 14 В, поштова адреса: МСП 01601, м. Київ, вул. Рейтарська, 37, код ЄДРПОУ 20033533) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 162 408,82 грн. збитків від інфляції, 50 903,11 грн. три проценти річних, 3 939,13 грн. витрат по сплаті державного мита та 175,58 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.           В іншій частині позову відмовити.”

4.          Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка” (юридична адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 14 В, поштова адреса: МСП 01601, м. Київ,                 вул. Рейтарська, 37, код ЄДРПОУ 20033533) на користь Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „ІнтерТрансПоліс” (04080, м. Київ, вул. Фрунзе 13 Є, код ЄДРПОУ 31451838) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 678,28 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5.          Доручити місцевому господарському суду видати накази.

6.          Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

7.          Справу № 24/147 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді