Рішення

від 14.12.2011 по справі 51/444

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/444

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 Справа №  51/444

14.12.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго Груп»

до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Конвент»    

про стягнення 42 585,49 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники:

від позивача: Андрійчук О.А.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 20 820,48 грн. основного боргу, 791,37 грн. пені, 20 820,48 грн. штрафу, 153,16 грн. процентів річних. Позовні вимоги обґрунтовані  неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за поставлений товар відповідно до договору поставки купівлі-продажу № 359 від 19.04.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.11.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог ухвали суду.

У даному судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду у даній справі направлялись судом на зазначену в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача.

Провадження у справі порушено ухвалою від 02.11.2011р., що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р.»у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.12.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.04.2011 р. між ТОВ «Агро Груп»(далі –продавець) та ТОВ «Компанія «Конвент»(далі –покупець) укладено договір поставки (купівлі –продажу) № 359 (далі –договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 359 від 19.04.2011 р. є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1.1 договору зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар, а останній зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Найменування та загальна кількість товару визначається накладною окремо на кожну поставку товару (п. 1.2 договору).

Ціна за одиницю товару та загальна ціна поставки визначається накладною  (п. 3.1 договору).

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання, але і будь-якому випадку до 31.грудня 2011 року.

Тож, судом встановлено, що сторонами було погоджено істотні умови договору поставки,   на   виконання   якого   позивачем здійснено  поставку  відповідачу обумовленого договором товару за накладними, копії яких надані до справи, за період з 20.04.2011 р. по 29.07.2011 р. на суму 58 569,50 грн.

Обов'язок покупця прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму передбачений положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.1 договору остаточний термін оплати товару складає десять банківських днів з моменту поставки товару. Оплата товару покупцем проводиться згідно видаткової накладної (п. 4.2 договору).

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено проведення відповідачем часткового розрахунку з ТОВ «Агро Груп»в сумі 37 749,02 грн.

Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за отриманий від позивача товар в сумі 20 820,48 грн. не здійснив, доказів протилежного до суду не надав.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські"в©бов"язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 20 820,48 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності  учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського  зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що у разі порушення строків оплати за поставлений товар, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день затримки розрахунку від суми заборгованості, а у разі затримки оплати понад 50 календарних днів додатково сплачується штраф в розмірі 100% вартості від суми заборгованості.

Суд зазначає, що заявлені позивачем до стягнення пеня та штраф за несвоєчасну оплату товару за своєю правовою природою є штрафними санкціями. Штраф, стягнення якого вимагає позивач, передбачений договором та за своїм змістом є штрафними санкціями за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а саме - за односторонню відмову від договору в частині порушення строків оплати. При цьому суд зазначає, що цим договором передбачено подвійне застосування штрафних санкцій за одне і те саме порушення  - несвоєчасне виконання грошових зобов'язань як у вигляді штрафу, так і у вигляді пені.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 61 Конституції України встановлено ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що у даному випадку відповідач фактично двічі притягається до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Тож, враховуючи те, що пеня і штраф відносяться до одного виду юридичної відповідальності та стягнення в судовому порядку з відповідача одночасно пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання суперечить положенням Конституції України і загальним засадам законодавства, позовні вимоги в частині стягнення пені за час прострочення оплати за поставлений товар відповідачем в розмірі 791,37 грн. є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню. Наведене узгоджується з позицією ВГСУ, що підтверджується Постановою від 12.07.2007 року у справі № 13/170-06.

За таких обставин, суд зазначає, що стягненню з відповідача в примусовому порядку підлягає сума штрафу у розмірі 20 820,48 грн. В свою чергу, умови договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, як то пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за необгунтоване користування чужими грошовими коштами, є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку. При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем неналежність виконання умов договору в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару допустимими доказами не спростовано, а заяв в порядку ст. 83 ГПК України щодо зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) від відповідача до суду не надходило.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. З такими висновками погодився Верховний суд України у постанові № 06/212 від 16.05.2006 р.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки (купівлі –продажу) № 359 від 19.04.2011 р. в сумі 20 820,48 грн., тож з нього, в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 153,16 грн. – 3% річних, розраховані відповідно до періодів прострочення по кожній з накладних в силу положень закону.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом до суду) покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго Груп»задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Конвент»(02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, б. 2, код 24385358) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго Груп»(03124, м. Київ, бульв. Івана Лепсе, б. 8, корпус 59, код 35572476) 20 820 (двадцять тисяч вісімсот двадцять) грн. 48 коп. основного боргу, 20 820 (двадцять тисяч вісімсот двадцять) грн. 48 коп. штрафу, 153 (сто п'ятдесят три) грн. 16 коп. процентів річних, 417 (чотириста сімнадцять) грн. 94 коп. державного мита, 231 (двісті тридцять одну) грн. 61 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання рішення:19.12.2011 р.