Постанова

від 07.02.2012 по справі 22/329

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2012                                                                                           № 22/329

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Калатай  Н.Ф.

суддів:            Баранця  О.М.

          Пашкіної С.А.

при секретарі           Царук І. О.

За участю представників:

від позивача 2:          ОСОБА_1 – представник за довіреністю № 1001 від 29.11.2011 року

від відповідача 1:           ОСОБА_2 – представник за довіреністю № 351-01Д/11-12 від 06.12.2011 року

від відповідача 2:           ОСОБА_3 – представник за довіреністю № 222/44 від 03.01.2012 року

від інших учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу          Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція по управлінню заборгованістю»

на рішення                      господарського суду міста Києва  від 14.11.2011 року

у справі                     № 22/329 (суддя Самсін Р. І.)

за позовом                    Військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі                              1. Міністерства оборони України

2. Державного підприємства «Миколаївський ремонтно – механічний завод»

до                                        1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція по управлінню заборгованістю»

                              2. Товариства з обмеженою відповідальністю «АУЗ Факторинг»

третя особа                    Акціонерне товариство «Індустріально – Експортний Банк»

про                              визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання, укладеного між позивачем 2 та  відповідачем 1, який діє  в інтересах відповідача 2, договору про погашення заборгованості № 121-04/10 від 07.05.2010 року недійсним, як такого, який підписаний з боку позивача 2 неуповноваженою особою.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2011 року, повний текст якого підписаний 18.11.2011 року, у справі № 22/329 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт підписання спірного договору з боку позивача 2 неуповноваженою особою.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2011 року у справі №22/239 повністю  та прийняти нове рішення, яким в задоволення позову відмовити

В апеляційній скарзі відповідач 1 посилається на те, що при винесенні спірного рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги, що позивач 2 фактично схвалив спірний договір, а отже, відповідно до приписів чинного законодавства  навіть у випадку підписання його не уповноваженою особою визнавати його недійсним не можна.

Про схвалення зазначеного договору, на думку відповідача 1, свідчить той факт, що під час розгляду господарським судом Миколаївської області справи № 5016/242/2011 (8/21), предметом якої є стягнення з позивача 2 заборгованості  за оспорюваним  договором, представник позивача 2 жодних доводів про недійсність зазначеного договору не заявляв.

Ухвалою від 29.12.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Калатай Н. Ф., судді Кондес Л. О., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція по управлінню заборгованістю»  прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням  секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду  № 01-22/1/4 від  23.01.2012 року до складу судової колегії у справі № 22/329 замість судді  Кондес Л.О. введено суддю Баранця О.М.

Військовий прокурор Миколаївського гарнізону, позивач 1  та третя особа представників в жодне судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи про належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представників військового прокурора Миколаївського гарнізону, позивача 1  та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляджу справи представники відповідача 1 та відповідача 2 апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача 2, відповідача 1 та відповідача 2, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

07.05.2010 року позивач 2 та  відповідач 1, який діяв  в інтересах відповідача 2, уклали договір про погашення заборгованості № 121-04/10 (далі Договір), предметом якого є визначення порядку сплати позивачем 2 , відповідачу 2 суми заборгованості (заборгованості по тілу кредиту, відсотках, штрафних санкціях, нарахованій пені) за кредитними договорами згідно додатка до Договору, що були укладені за погодженням та сприянням позивача 2 між третьою особою та фізичними особами –працівниками позивача 2, в межах договору про реалізацію зарплатного проекту № Е8 від 21.08.2006 року, який був укладений між позивачем 2 та третьою особо.

Військовий прокурор Миколаївського гарнізону, звертаючись до суду з даним позовом просить визнати Договір недійсним, як такий, що підписаний з боку позивача 2 не уповноваженою особою.

Суд першої інстанції задовольнив позов, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 2 ст. 81 ЦК України встановлено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Згідно ч. 2 ст. 167 ЦК України держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Наказом Міністра оборони України № 601 від 16.10.2006 року «Про перетворення казеного підприємства «Миколаївський ремонтно – механічний завод» в державне підприємство «Миколаївський ремонтно – механічний завод» та затвердження його статуту» реорганізовано казене підприємство «Миколаївський ремонтно – механічний завод» шляхом його перетворення у державне підприємство «Миколаївський ремонтно – механічний завод» та затверджено статут ДП «Миколаївський ремонтно – механічний завод».

Статутом позивача 2 визначено, що:

- управління позивачем 2 здійснює  його керівник (п. 6.2);

- призначення керівника позивача 2 здійснюється Органом управління майном відповідно до чинного законодавства України (п. 6.3).

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що Органом управління майном щодо позивача 2 є позивач 1.

Зі змісту Договору слідує, що з боку позивача його підписано Тараном В.М., посадове становище якого вказано як директор, та зазначено, що він діє на підставі  статуту, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.10.2006р. № 601.  

Проте, як слідує з наявної в матеріалах справи копії наказу Міністра оборони України №209 від 20.04.2010 року (т. 1 а.с. 32-33) 29 квітня 2010 року контракт з директором позивача 2 Тараном Володимиром Миколайовичем достроково розірвано (додаток до наказу Міністра оборони України від 30 грудня 2005 року № 803) та звільнено його з займаної посади із зазначеної дати за невиконання умов контракту (на підставі п. 8 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України).

Пунктом 2 вказаного наказу № 209 до укладання контракту з керівником позивача 2 тимчасове виконання обов'язків директора зазначеного підприємства покладено на заступника начальника технічного відділу ДП «Миколаївський ремонтно-механічний завод» Федірченка Олександра Васильовича, за його згодою.

Факт підписання документів Федірченком О.В. як в.о. директора ДП «Миколаївський ремонтно-механічний завод» підтверджується наданим до матеріалів справи наказом по підприємству від 13.05.2010 року (т. 1 а.с. 69).

В свою чергу, з наявних в матеріалах справи доказів, а саме копії листка непрацездатності, табелів обліку використання робочого часу на підприємстві та витягів з протоколу засідання комісії по соціальному страхуванню (витяг з книги обліку листків непрацездатності) слідує, що Таран В.М. в періоді укладання спірного договору, а саме, з 24.04.2010 року по 18.05.2010 року, перебував на лікарняному.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, матеріалами справи належним чином підтверджено факт відсутності у Тарана В.М., на дату укладення Договору, повноважень на представництво інтересів позивача 2.

Статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов‘язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов‘язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п 9.2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Як під час розгляду справи по суті, так і в апеляційній скарзі відповідачі посилаються на те, що позивач 2 фактично схвалив Договір, а отже, відповідно до приписів чинного законодавства  навіть у випадку підписання його не уповноваженою особою визнавати його недійсним не можна.

Про схвалення зазначеного договору, на думку відповідача 1, свідчить той факт, що під час розгляду господарським судом Миколаївської області справи № 5016/242/2011 (8/21), предметом якої є стягнення з позивача 2 заборгованості  за оспорюваним  договором, представник позивача 2 жодних доводів про недійсність зазначеного договору не заявляв.

Проте, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зазначений факт не може свідчити про схвалення позивачем 2 Договору, оскільки факт участі представника позивача 2 у розгляді зазначеної справи не свідчить про вчинення позивачем 2 дій які б свідчили про прийняття Договору до виконання.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що  лист Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України № 234/1260 від 13.07.2010 року є відповіддю на звернення відповідача 2 до Президента України і не може бути доказом схвалення  позивачем 2 Договору, оскільки Контрольно-ревізійний департамент Міністерства оборони України не є стороною Договору, а у відповіді були викладені обставини щодо ситуації по укладених кредитних договорах на погашення заборгованості по заробітній платі перед працівниками позивача 2.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, колегія судді погоджується із висновком  суду першої інстанції про те,  що Договір підписаний з боку позивача 2 не уповноваженою на це особою, а тому позовні вимоги Військового прокурора Миколаївського гарнізону про визнання недійсним договору про погашення заборгованості №212-04/10-12 від 07.05.2010 року підлягають задоволенню.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція по управлінню заборгованістю» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2011 року у справі №22/329 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція по управлінню заборгованістю».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція по управлінню заборгованістю»  на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2011 року у справі №22/329 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2011 року у справі №22/329  залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи  №22/329.

Головуючий суддя                                                                      Калатай  Н.Ф.

Судді                                                                                          Баранець  О.М.

                                                                                          Пашкіна С.А.