Ухвала

від 02.10.2007 по справі 11-345/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.   Чернівці  

02   жовтня   2007  

року   колегія   суддів  

судової  палати   у кримінальних справ Апеляційного суду

Чернівецької області у складі:

Головуючого:                                       Підгорної

С.П.

Суддів:                                                  Семенюка

К.М., Колотило О.О.

за

участю прокурора:                           Хоміцької

Т.Б.

розглянула   у   відкритому  

судовому   засіданні   кримінальну  

справу   за

апеляцією    засудженого    ОСОБА_1   

на    вирок   Садгірського

районного

суду м. Чернівці від 19 липня 2007 року. Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, українець, громадянин України,

з середньою освітою, неодружений, працюючий вантажником, судимий Садгірським

районним судом м. Чернівці 29.08.2005 року за ст. 122 ч. 1 КК України на два

роки позбавлення волі та з застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком

на три роки,-

засуджений за ст. 121 ч. 2 КК

України на 7 (сім) років позбавлення волі.

Відповідно   до  

ст.   71   КК  

України,   за   сукупністю  

вироків   до

призначеного   покарання  

частково   приєднано   покарання  

за   вироком

Садгірського районного суду м.

Чернівців від 29.08.2005 року і остаточно

призначено ОСОБА_1 покарання у виді

позбавлення волі на строк

7 років 6

місяців.

Строк відбуття

покарання обчислюється з 19 грудня 2006 року.

Міру   запобіжного  

заходу   до   набрання  

вироком   законної   сили

залишено у вигляді тримання під

вартою.

Згідно з

вироком, ОСОБА_1 06 грудня 2006 року біля 19

години, знаходячись за місцем свого

проживання по АДРЕСА_1в м.

Чернівці, зайшов в кімнату старшого

рідного брата ОСОБА_2

Під

Справа

№11-345/2007р.                                       Головуючий

у І інстанції Байцар Л.В.

Категорія ст.

121 ч. 2 КК України                                         Доповідач

Семенюк К.М.

час виниклого

між ними конфлікту, засуджений діючи умисно, наніс потерпілому багаточисельні

удари руками та ногами по різних частинах тіла, включаючи голову, внаслідок

чого ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Згідно заключения судово-медичної

експертизи потерпілий ІНФОРМАЦІЯ_2 помер від закритої внутрішньо-черепної

травми з розвитком субдуральної гематоми та стикання речовини головного мозку.

В апеляції засуджений просить вирок суду змінити, перекваліфікувати його

дії із ст. 121 ч. 2 на ст. 123 КК України та призначити більш м»яке покарання.

В обгрунтування своєї апеляції ОСОБА_1 посилається на те,

що у нього не було умислу на спричинення смерті потерпілому. Конфлікт виник на

грунті того, що його старший брат ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями. Після того, як його образив

потерпілий і вдарив ногою у коліно, в нього раптово настало сильне душевне

хвилювання і він спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких

ОСОБА_2 помер.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, яка заперечувала проти апеляції,

засудженого, який підтримав апеляцію, дослідивши матеріали справи в межах

поданої апеляції, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Вина ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_2 тяжких тілесних

ушкоджень, внаслідок чого настала смерть потерпілого, при обставинах наведених

у вироку, повністю доведена дослідженими судом доказами.

Як на досудовому слідстві, так і під час розгляду справи в судовому

засіданні ОСОБА_1 вину свою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 121 ч. 2 КК

України визнав повністю.

В письмовій заяві про явку з повинною (а.с. 12) засуджений власноручно без

будь-якого примусу повідомив органи внутрішніх справ, що удари потерпілому

наносив умисно по всьому тілу та в обличчя.

Під час допиту в якості підозрюваного (а.с. 45),

обвинуваченого (а.с. а.с. 58-59, 68) ОСОБА_1 детально розповів про події, які

відбувалися 06 грудня 2006 року біля 19 години в будинку по АДРЕСА_1. При цьому

він зазначив, що удари наносив в різні частини тіла, а також в голову та

обличчя. Припинив побиття особисто, так як вирішив, що завдав потерпілому

достатньо ударів, щоби останній заспокоївся. Через пару днів він заходив в

кімнату до брата та бачив на обличчі синці. Потерпілий скаржився на болі в оці

і він придбав йому знеболюючий засіб, який в подальшому колола ОСОБА_2 його

співмешканка ОСОБА_3

Вказані покази

ОСОБА_1 підтвердив в судовому засіданні під час допиту в якості підсудного

(а.с. 132). Крім того, ОСОБА_1,

конкретизував,

що потерпілому наніс під час застосування насильства 3-4 удари в голову.

Вказані покази засуджений підтвердив під час відтворення обстановки і

обставин події (а.с. 49-52).

Свідок ОСОБА_3 як на досудовому слідстві (а.с. 35-36) так і в судовому

засіданні показала (а.с. 134-135), що знає зі слів засудженого, що останній 06

грудня 2006 року побив свого брата ОСОБА_2 Потерпілий їй 14

грудня 2006 року скаржився, що у нього болить голова і вона йому колола

знеболююче, яке придбав засуджений.

Факт застосування насильства до потерпілого знайшов своє

об'єктивне підтвердження заключениям

судово-медичної експертизи згідно якого у ОСОБА_2 були виявлені

синці в лівій параорбітальній ділянці, в лівій лобній ділянці на межі волосяної

частини голови, на нижній повіці правого ока, в лівій щічній ділянці; -

субдуральна гематома в ділянці середньої черепної ямки з переходом на ліву

тім»яну ділянку, обіймаючи ліву гемісферу; - субарахноїдальні крововиливи на конвекситальних

поверхнях обох півкуль головного мозку, які більш виражені в тім»яних та лобних

ділянках.

Дані тілесні ушкодження наносилися з достатньою силою для їх виникнення,

від дії твердих тупих предметів, або від ударів об такі, цілком можливо не менш

ніж від 4-х кратної травмуючої дії частин тіла людини (кулаки або взута нога),

відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою як небезпечні для життя в

момент їх виникнення та перебувають в прямому причинному зв'язку з фактом

настання смерті.

Смерть ОСОБА_2

настала ІНФОРМАЦІЯ_2 від закритою внутрішньо-черепної травми з розвитком

субдуральної гематоми та стикання речовини головного мозку (а.с. 22-25).

Згідно акту комісійної судово-психіатричної експертизи з участю психолога

(а.с. 83-84) ОСОБА_1 на даний час ознак психічного захворювання не виявляє,

може віддавати собі звіт у своїх діях та керувати ними. На період часу, до

якого відноситься інкримінований йому злочин ознак хронічного психічного

захворювання та ознак будь-якого іншого тимчасового хворобливого розладу

психічної діяльності також не виявляв, міг віддавати собі звіт у своїх діях та

керувати ними, тому його слід вважати осудним.

Не заперечував проти даних заключень ОСОБА_1 під час ознайомлення з ними на

досудовому слідстві.

За таких обставин, доводи апеляції, що засуджений скоїв злочин у стані

сильного душевного хвилювання, колегія суддів розцінює як спосіб захисту від

пред'явленого обвинувачення з метою ухилитися від кримінальної відповідальності

за вчинений злочин.

Досліджені

докази в своїй сукупності свідчать про те, що суд прийшов до обґрунтованого

висновку про доведеність вини ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілому тяжких

тілесних ушкоджень, які спричинили смерть ОСОБА_2

Що стосується міри покарання, то вона обрана ОСОБА_1 у

відповідності до вимог ст.ст. 65, 66 КК України, з урахуванням тяжкості

скоєного злочину, даних про особу винного та обставин справи, які пом'якшують

покарання, зокрема, що він щиро покаявся у скоєному, повністю визнав свою вину

у вчиненому злочині, активно сприяв в розкритті злочину.

Взявши до уваги ці обставини, суд призначив ОСОБА_1

мінімальну міру покарання, передбачену санкцією ст. 121 ч. 2 КК України і

дійшов правильного висновку про неможливість застосування ст.ст. 75, 69 КК

України.

Виходячи з викладеного, колегія суддів не знаходить підстав для пом'якшення

покарання засудженому.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія

суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернівецької

області,-

УХВАЛИЛА:

Апеляцію

засудженого ОСОБА_1залишити без задоволення, а вирок Садгірського районного

суду м. Чернівців від 19 липня 2007 року щодо нього без змін.