Постанова

від 09.10.2008 по справі 3/497

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/497

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 09 жовтня 2008 р.                                                                                    № 3/497  

       Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіДерепи В.І.,

суддівГрека Б.М., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"

напостанову Київського апеляційного господарського суду від 3 червня 2008 року

у справі№ 3/497

за позовом акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"

довідкритого акціонерного товариства "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

простягнення 72 517,00 грн.

участю представників сторін:

від позивача –Коваль Л.М.

     відповідача –не з'явився

                                                          ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2002 року акціонерна судноплавна компанії "Укррічфлот" звернулась до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" заборгованості за договорами від 01.08.2000 року у розмірі 72 517,87 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12 лютого 2008 року (суддя –В.Сівакова) позов задоволено. Стягнено з відповідача суму основного боргу у розмірі 51 636,00 грн., суму трьох відсотків річних  у розмірі 3 566,04 грн., пеню у розмірі 17 315,04 грн. та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 червня 2008 року (головуючий –С.Сотнікова, судді –С.Дикунська, П.Дзюбко) рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2008 року скасоване і прийняте нове, яким у позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 червня 2008 року, залишивши в силі рішення  господарського суду міста Києва від 12 лютого 2008 року.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

01 серпня 2000 року між акціонерною судноплавною компанією «Укррічфлот»(орендодавець) та акціонерним товариством «Головний Інформаційно-обчислювальний центр»(орендар) було укладено договори оренди нежитлових приміщень, а саме, нежитлового приміщення в будинку № 10 по вул. П. Сагайдачного площею 653 кв. м. для використання під виробничі кабінети 1 та 2 поверхів та нежитлові приміщення у будинку № 12 по вул. П. Сагайдачного площею 373,3 кв. м. для використання під виробничі кабінети та підвал площею 172 кв. м. для використання під склади та інші цілі.

Вказані приміщення за актами приймання-передачі від 01.08.2000 року були передані орендодавцем орендарю в користування.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу УРСР, строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Пунктом 1.3 договору оренди приміщень площею 653 кв. м. за адресою: вул. П. Сагайдачного, 10 встановлено строк дії договору з 01.08.2000 до 31.07.2003 з наступною пролонгацією за згодою сторін згідно чинного законодавства.

Пунктом 1.3 договору оренди приміщень площею 515 кв. м. за адресою: вул.. П. Сагайдачного, 12 строк дії договору встановлено з 01.08.2000 до 31.07.2002 з наступною пролонгацією за згодою сторін згідно чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Цивільного кодексу УРСР, наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування майном.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 договору оренди приміщень у будинку № 10 по вул. П. Сагайдачного, орендар сплачує орендну плату у розмірі 8880,80 грн. на місяць (плюс ПДВ), яка вноситься ним на рахунок орендодавця шляхом передплати щомісячно, але не пізніше 5-го числа поточного місяця.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 договору оренди приміщень у будинку № 12 по вул.. П. Сагайдачного, орендар сплачує орендну плату у розмірі 5476,08 грн. на місяць (плюс ПДВ), яка вноситься ним на рахунок орендодавця шляхом передплати щомісячно, але не пізніше 5-го числа поточного місяця.

15 листопада 2001 року до договорів оренди від 01.08.2000 сторонами було внесено зміни, а саме, змінено площу приміщень, що були передані в оренду,  у будинку № 10 по вул. П. Сагайдачного з 653 кв.м. на 485 кв.м., а в будинку № 12 по вул.. П. Сагайдачного змінено площу підвалу з 172 кв.м. на 72 кв.м., а також підписано відповідні акти приймання-передачі з урахування вказаних змін.

Крім того, зазначеними змінами до договорів оренди від 01.08.2000 сторонами також внесено зміни щодо розмірів орендної плати за користування орендованими приміщеннями орендарем, а саме, розмір орендної плати за користування приміщення у будинку № 10 по вул.. П. Сагайдачного становить 6596,00 грн., у будинку № 12 по вул.. П. Сагайдачного –5236,08 грн.

Вказані зміни набрали чинності з моменту їх підписання сторонами, тобто з 15.11.2001, отже нові ставки орендної плати було встановлено також з цієї дати.

Відповідно до п. 3.3.3 договорів оренди, орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату за оренду.

Як вбачається з листа відповідача від 01.10.2001 № 01-86 та акта звірки взаєморозрахунків від 02.01.2002, відповідач, в порушення умов договору, не виконав основного  обов'язку орендаря, вищезазначені платежі повністю не вніс, в результаті чого виникла заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 105 811,60 грн., яка відповідачем була визнана і ним не оспорювалася.

15 січня 2002 року між позивачем та відповідачем було підписано протокол про порядок погашення заборгованості по сплаті орендних платежів, який є додатком до договору оренди від 01.08.2000 приміщень у будинку № 10 по вул.. П. Сагайдачного.

За умовами вказаного протоколу відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем зі сплати орендних платежів  у розмірі 105 811,60, що виникла станом на 01.01.2002, та зобов'язався з метою ліквідації заборгованості даної заборгованості перед позивачем здійснювати її погашення частками до 29.03.2002 згідно затвердженого графіку, а також сплачувати своєчасно поточні орендні платежі згідно договору оренди від 01.08.2000 року.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів належним чином не виконував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 01.06.2002 року складала 149 954,68 грн. Тому, АСК "Укррічфлот" звернулася до господарського суду м. Києва із позовом про стягнення зазначеної заборгованості .

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2004 року у справі № 3/300 залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2004 року у справі № 3/300 позов задоволено.

Внаслідок того, що АТ "ГІОЦ" поточних орендних платежів не здійснювала і надалі, позивач звернувся до господарського суду м. Києва із позовом про стягнення заборгованості по орендним платежам за період з 01.06.2006 року по 01.10.2006 року у розмірі 51 636,00 грн.

У матеріалах справи наявна постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2003 № 6/411, якою визнано недійсним на майбутнє договір оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул.. П. Сагайдачного,12, б/н від 01.08.2000 та додатки до нього від 15.11.2001 в наступній частині: п.п. 1.1.1, 1.1.2, 1.3, 2.1 , 6.5 та зміни від 15.12.2001 щодо вказаних пунктів договору; визнано недійсним на майбутнє договір оренди нежилих приміщень від 01.08.2000 та додатки до нього від 15.11.2001 в наступній частині: п.п. 1.1.1, 1.3, 2.1, 6.5 та зміни 15.12.2001 щодо вказаних пунктів договору.

При винесені оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд із посиланням на частину 2 статті 35 ГПК України, беручи до уваги постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2003 № 6/411, дійшов висновку що спірні правовідносини у зазначений період регулювались не договорами оренди від 01.08.2000 року а договорами оренди № 1 та  № 1-А від 02.01.1995 року. А тому, з огляду на невиконання позивачем обов`язків, передбачених статтею 33 ГПК України, позов задоволенню не підлягає.

Проте, погодитися з таким висновком неможливо з таких підстав.

Стаття 151 ЦК УРСР встановлює, що в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 41 ЦК УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Відповідно до статті 59 ЦК УРСР, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Із наведеного випливає, що договори оренди від 01.08.2000 року були припинені із винесенням 28.02.2003 року апеляційним господарським судом постанови у справі № 6/411, а отже, до цього моменту, спірні орендні правовідносини регулювались зазначеними договорами.

Частина 2 статті 35 ГПК України закріплює, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При тлумаченні наведеної статті преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Так, при винесенні оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд помилково надав преюдиціального значення оціночному судженню Київського апеляційного господарського суду, який при вирішенні справи № 6/411 дійшов висновку, що в період з 01.06.2002 року по 01.08.2002 року діяли договори оренди № 1 та № 1-А від 02.01.1995 року.

Відповідно до статті 214 ЦК УРСР, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

З урахуванням положень розділу 18 Цивільного кодексу УРСР, а також ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу УРСР, неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Аналогічне правило міститься у ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 204 Цивільного кодексу УРСР, законом або договором можуть бути передбачені випадки коли допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (штраф, пеню); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка (штраф, пеня), або збитки.

Відповідно до ст. 180 Цивільного кодексу УРСР, угода про неустойку (штраф, пеню) повинна бути укладена в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).

Пунктом 4.3 договорів оренди від 01.08.2000 передбачено відповідальність орендаря за прострочку платежу у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача основної заборгованості за період з 01.06.2006 року по 01.10.2006 року у розмірі 51 636,00 грн., пені у розмірі 17 315,04 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 3 566,04 грн. законним і обґрунтованим.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

                                                ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 червня 2008 року у справі за № 3/497 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 12 лютого 2008 року залишити в силі.

Головуючий, суддя      В.Дерепа

Суддя        Б.Грек

Суддя                                         Л.Стратієнко