Постанова

від 03.09.2008 по справі 3/497

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

місто

Київ

10

год. 40 хв.

 03.09.2008 р.                                               

                                                     №

3/497 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді    Блажівської Н. Є., при секретарі судового

засідання Серпутько Т. С.

Розглянув

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За

позовом                         

ОСОБА_1

та ОСОБА_2

до Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Головного управління

соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації

про

зобов'язання

вчинити дії   

На

підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в

судовому засіданні 3 вересня 2008 року проголошено вступну та резолютивну

частини Постанови.

                                             О

Б С Т А В И Н И  С П Р А В И

          ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до

Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київського

міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Головного

управління соціального захисту населення Київської міської державної

адміністрації про зобов'язання Київського міського центру по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат та Головного управління соціального захисту

населення надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошову допомогу як інвалідам І та ІІ групи

Великої Вітчизняної війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів

війни, гарантії їх соціального страхування»за 2008 рік в повному обсязі.

Позовні

вимоги мотивовані тим, що виплачені суми щорічної до 5 травня разової грошової

допомоги не відповідають чинному законодавству України, чим порушують права

позивачів, які гарантовані Законом України «Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального страхування».

На

думку позивачів, сплата одноразової грошової допомоги здійснювалась без врахування

доходів та вимог зазначених в рішенні Конституційного Суду України. Представник

позивачів вважає, що сума недоплати, яка утворилась внаслідок неправомірних дій

Відповідачів повинна бути відшкодована ним в повному обсязі.

Представник

Відповідача-1 зазначив, що Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню

соціальних виплат є державною установою і підпорядковується Головному

управлінню соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської

державної адміністрації. Центр, як розпорядник коштів нижчого рівня при

проведенні перерахування коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги

до 5 травня діяв в межах свої повноважень та відповідно до вимог чинного

законодавства України і ніяким чином не порушив прав та законних інтересів позивачів.

Відповідач-2

проти позову заперечив та вказав, що в даному випадку Головне управління

соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації не

приймає участі у призначенні та виплаті разової грошової допомоги до 5 травня і

є бюджетною установою, тому в Головному управлінні не відкрито реєстраційний

рахунок (за відповідними КПКВ та КЕКВ), з якого здійснюється виплата разової

грошової допомоги до 5 травня ветеранам війни.

Розглянувши

подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників

позивачів та відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини,

на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають

юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний

адміністративний суд міста Києва приходить до наступних висновків,-

В С Т А Н О В И В

Спірні

правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року

№3551-ХІІ (далі -Закон 3551), Рішеннями Конституційного суду України від 1

грудня 2004 року № 20-рп/2004 та від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Позивачі

-ОСОБА_1 є інвалідом війни І групи та ОСОБА_2 є інвалідом війни ІІ групи.

Згідно

із положеннями статті 13 Закону України 3551 в редакції від 9 липня 2007 року

-щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у

розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи -

вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

          Згідно з частиною 1 статті 17-1

Закону 3551 - щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах,

передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та

соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи

банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за

місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх

проживання чи одержання грошового утримання.

Як

передбачено вищевказаним Законом, виплата щорічної разової допомоги

здійснюється органами праці та соціального захисту населення.

Як

підтверджується поясненнями сторін, Київським міським центром по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат позивачам здійснювалася часткова виплата щорічної

разової грошової допомоги до 5 травня за відповідні періоди.

Зазначене

обумовлено тим, що законами України про Державний бюджет України на відповідний

рік встановлювалися інші, нижчі, ніж встановлені Законом України «Про статус

ветеранів війни»гарантії їх соціального захисту», розміри щорічної одноразової

грошової допомоги.

Відповідно

до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і

не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних

законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

          Суд звертає увагу сторін на рішення

Конституційного Суду України у справі    

№ 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України

щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,

36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті

66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71,

статей 98, 101, 103, 111 Закону України  «Про Державний бюджет України на 2007

рік»(справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року (надалі

також -Рішення КСУ від 9 липня 2007 року). Так, у вищевказаному рішенні

зазначено, що зупинення дії 

положень  законів,  якими 

визначено  права  і

свободи

громадян,  їх зміст та обсяг, є

обмеженням прав і свобод і може 

мати  місце  лише у випадках,  передбачених Основним Законом Укрїни.  У  

статті   64   Конституції  

України вичерпно   визначено   такі  

випадки,  а  саме передбачено,  що в умовах воєнного або надзвичайного

стану  можуть встановлюватися   окремі  

обмеження   прав  і 

свобод  людини  із зазначенням строку дії цих  обмежень, 

та  визначено  ряд 

прав  і свобод, які не можуть бути

обмежені за жодних обставин.  Внаслідок

зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено

пільги,  компенсації чи  інші 

форми  соціальних гарантій,

відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян,

який

не може бути нижчим від 

встановленого  законом  прожиткового мінімуму (частина    3   

статті   46   Конституції  

України, та порушується гарантоване у статті 48 Конституції  Украни право кожного на достатній життєвий

рівень.    

          Конституційний Суд України

підкреслив, що відповідно  до  частини 

3  статті 22,  статті 64 Конституції України право  громадян 

на  соціальний захист,  інші 

соціально-економічні права можуть бути обмежені,  у тому числі зупиненням дії законів (їх

окремих  положень),  лише 

в  умовах воєнного або

надзвичайного стану на певний строк.

В

Рішенні КСУ від 9 липня 2007 року вказано, що зі змісту наведених   положень   

Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається,  що 

закон  про Державний   бюджет 

України  як  правовий 

акт,  чітко  зумовлений поняттям бюджету як плану

формування  та  використання 

фінансових ресурсів,  має

особливий предмет регулювання,  відмінний

від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів  та видатків держави на загальносуспільні

потреби,  зокрема і видатків на соціальний

захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не

можуть

вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також  встановлюватися  інше  

(додаткове)   правове   регулювання відносин,  що 

є  предметом інших законів

України. 

Так,

в частині 1 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року зазначено:

«Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),

такі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»: …

пункт 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей

12,  13, 

14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів   війни,  

гарантії   їх   соціального  

захисту». Згідно з частиною 3 резолютивної частини Рішення КСУ від 9

липня 2007 року «Положення … пунктів … 13 …. Статті 71 Закону України «Про

Державний бюджет України на 2007 рік», визнані неконституційними, втрачають

чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».

Відповідно

до частини 5 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Рішення

Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів

загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами,

які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані

неконституційними».

Відповідно

до частини 3 статті 150 Конституції України “Конституційний Суд України ухвалює

рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і

не можуть бути оскаржені”.

Таким

чином, правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання

щорічної разової грошової допомоги (в даному випадку це стосується можливості

реалізації встановленої державою гарантії для інвалідів, ветеранів Великої

Вітчизняної війни,  як складової їхнього

правового статусу), будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений

принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного

акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у

конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van

Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної

визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на

зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у

законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія

зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави,

який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення

зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган

публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги

інвалідам війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють

протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема,

щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи

поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для

виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою

чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Якщо

держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це

надання учасникам бойових дій певних гарантій, а саме забезпечення їх щорічною

разовою грошовою допомогою, така держава чи орган вважатимуться такими, що

діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки,

зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій

політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало

підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно

додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно

із положеннями статті 12 Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року,

яка ратифікована Законом України № 137-V від 14 вересня 2006 року метою

забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони

зобов'язуються: започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати

її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на

задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для

ратифікації Європейського кодексу 

соціального забезпечення; докладати зусиль для поступового піднесення

системи соціального забезпечення на більш високий рівень; вживати заходів

шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший

спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:

рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що

стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які

надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування

захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення

прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів

страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Відповідно

до частини 2 статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх

гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава

відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і

свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею

8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип

верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та

інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і

повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина

безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно

до положень статті 21 Конституції України права і свободи людини є

невідчужуваними та непорушними.

Згідно

із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і

громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією

України.

Враховуючи

вищевкладене, суд погоджується з позицією позивачів щодо порушення їх права на

отримання грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів

війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ в

редакції від 9 липня 2007 року.

Пільги,

компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою

конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та

обсягу права, наданого Законом 3551-ХІІ, є безпідставним.

Суд

вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, що пов'язане з

отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час

виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного

законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань,

тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину

невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у

справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не

приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної

влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх

зобов'язань.  

Відносини,

що склалися між позивачами та відповідачами є публічно-правовими відносинами,

виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Як

зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року     № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і

щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це

умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини,

необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -

це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його

множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних

одиницях виміру.

Звуження

змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто

якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола

суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких

інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики.

Враховуючи

те, що позивачі є інвалідами війни, вони наділені державою певним правовим

статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального

захисту, зокрема право на отримання щорічної до 5 травня допомоги у

відповідному розмірі.

Наділивши

зазначеною соціальною гарантією осіб, які є ветеранами війни держава таким

чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний

рівень цих осіб.

Тобто,

між позивачами і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній

сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави

забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок

Великої вітчизняної війни.

Керуючись

вимогами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних

договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною

4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на адміністративні

суди покладено обов'язок, у разі невідповідності нормативно-правового акта

Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на

обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту

суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Адміністративний

суд, встановивши невідповідність положень нормативно-правового акту Конституції

України застосовує положення Конституції України як норми прямої дії. Таким

чином, адміністративний суд вирішуючи при вирішенні справи може не

застосовувати закон, який не відповідає вимогам Конституції України.

Отже,

виходячи з пріоритетності конституційних норм, суд приходить до висновку, що на

момент здійснення виплат позивачам, застосуванню підлягали норми статті 13

Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від

22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ, а не положення 

пункту 13 статті 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік»,

які істотно звужували обсяг встановлених Законом         № 3551-XII прав. Що  згодом було підтверджено Рішенням

Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007.

Суд

також звертає увагу сторін на те, що задоволенню в адміністративному

судочинстві підлягають лишу ті вимоги, які відновлюють порушені права та

інтереси особи.

Відповідно

до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною

2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує

проти адміністративного позову.

Частиною

3 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд

може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав,

свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері

публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким

чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень

чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що

викладені в позовній заяві доводи позивачів є частково обґрунтованими та  відповідно такими, що підлягають задоволенню

частково.

На підставі

викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158-163, 167,

254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний

суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В

1.

Адміністративний позов задовольнити частково.

2.

Зобов'язати Головне управління соціального захисту населення Київської міської

державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню

соціальних виплат здійснити перерахунок та забезпечити виплату ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 як інвалідам війни І та ІІ групи відповідно недоотриманої суми щорічної

до 5 травня разової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2008 рік.

3. В

задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 Кодексу адміністративного судочинства

України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження

з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна

скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне

оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про

апеляційне оскарження.

 Суддя                                                                                             

Н. Є. Блажівська