Постанова

від 13.03.2012 по справі 22/287

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "13" березня 2012 р.                                                                                    

Справа № 22/287  

Вищий  господарський  суд  України  у складі колегії суддів:

головуючого:

суддів:

Муравйов О.В.

Полянський А.Г.

Яценко О.В. (доповідач у справі)

розглянувши матеріали

касаційної скарги

Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції

на постанову

від

Київського апеляційного господарського суду

14.12.2011 року

у справі

№ 22/287

господарського суду

міста Києва

за позовом

Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард"

про

стягнення заборгованості

в судовому засіданні взяли участь представники від позивача

відповідача

ОСОБА_5 дов. № 650 від 05.11.2009 року,

ОСОБА_6 дов. б/н від 07.12.2011 року

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції (далі за текстом –Львівська обласна дирекція ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард" (далі за текстом – ТОВ "Форвард") про стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2011 року у справі № 22/287 позовні вимоги Львівської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено: стягнуто з ТОВ "Форвард" на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції 123 800, 03 грн. заборгованості по комісійній винагороді за прийом платежів, 700 грн. заборгованості по комісійній винагороді за формування виписок, 12 655, 57 грн. пені.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "Форвард" подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення місцевого господарського суду від 07.11.2011 року у справі № 22/287 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Львівській обласній дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовити в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2011 року апеляційну скаргу ТОВ "Форвард" задоволено: рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2011 року у справі № 22/287 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 14.12.2011 року, а рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2011 року залишити без змін, аргументуючи порушенням норм права, зокрема ст. 901 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішення місцевого господарського суду від 07.11.2011 року, яким задоволено позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", обґрунтовано тим, що банком було надано послуги за договором № 09/52-00/1351 від 07.08.2009 року по прийманню платежів на користь ТОВ "Форвард", що підтверджується виписками з транзитних рахунків, а відповідач зобов’язання за спірним договором по здійсненню оплати комісійної винагороди за прийом платежів та формування виписок не виконав.

Проте з такими висновками господарського суду Волинської області не можна погодитись, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.08.2009 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Форвард" було укладено договір про приймання системою ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" платежів від клієнтів № 09/52-00/1351, відповідно до п. 1.1. якого відповідач доручає, а банк зобов’язується своїми силами і засобами приймати та перераховувати на користь підприємства готівкові кошти у національній валюті, що надходять від клієнтів підприємства –фізичних осіб та юридичних осіб як оплата за товар.

Відповідно до п. 2.3. вказаного Договору грошові кошти від клієнтів повинні прийматися касами позивача на підставі платіжного документу, встановлено Національним Банком України зразка. Інформація має бути викладена чітко, без помарок і виправлень.

30.09.2009 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Форвард" було укладено додаткову угоду до договору № 09/52-00/1351.

Пунктом 3.2.3. зазначеного Договору (з урахуванням внесених змін додатковою угодою № 1 від 30.09.2009 року) сторони погодили, що позивач зобов'язався до 10 числа кожного місяця формувати підприємству консолідовану виписку (довідку) за прийнятими платежами, де зазначена сума прийнятих банком платежів на користь підприємства та сума комісійної винагороди банку. Формування консолідованої виписки (довідки) відбувається кожного місяця по платежам, що були прийняті від клієнтів на користь підприємства з дати набуття чинності цим договором (для першого формування консолідованої виписки (довідки), або з дати формування останньої консолідованої виписки (довідки), а також направляти підприємству інформаційно-дебетове повідомлення.

Відповідно до п. 4.1., 4.2. Договору (з урахуванням додаткової угоди № 1) комісійна винагорода за послуги банку складає 0, 4 % від суми прийнятого платежу, але не менше          7 грн. за кожен платіж; комісійна винагорода за формування консолідованої виписки (довідки) за платежами на користь підприємства становить 100 грн. за календарний місяць та сплачується підприємством разом з комісійною винагородою, яка вказана в п. 4.1 договору.

Згідно положень п. 4.3. Договору (з урахуванням додаткової угоди № 1) комісійні винагороди за послуги банку (п. 4.1., 4.2. договору) сплачуються підприємством не пізніше 20 числа кожного місяця за платежами та в сумах, зазначених в отриманій від банку згідно п. 3.2.3. договору, консолідованій виписці (довідці); у разі несплати підприємством послуг банку в цей строк підприємство вважається таким, що прострочило суму сплати комісійної винагороди банку.

Пунктом 5.5 Договору (з урахуванням додаткової угоди № 1) встановлено, що у разі порушення підприємством строків оплати послуг, наданих банком, відповідно до п. п. 4.1. –4.3. договору, або в разі їх часткової оплати підприємство починаючи з 21-го числа місяця наступного за звітним сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від не перерахованої або несвоєчасно перерахованої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов‘язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов‘язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Форвард", згідно п. п. 3.2.3, 4.1., 4.2., 4.3. Договору (з урахуванням додаткової угоди № 1) погодили розмір комісійної винагороди за послуги банку, порядок, строк її сплати та порядок, строк формування для відповідача консолідованої виписки (довідки) за прийнятими платежами.

Так, п. 3.2.3. зазначеного Договору (з урахуванням внесених змін додатковою угодою № 1 від 30.09.2009 року) сторони погодили, що позивач зобов'язався до 10 числа кожного місяця формувати підприємству консолідовану виписку (довідку) за прийнятими платежами, де зазначена сума прийнятих банком платежів на користь підприємства та сума комісійної винагороди банку. Формування консолідованої виписки (довідки) відбувається кожного місяця по платежам, що були прийняті від клієнтів на користь підприємства з дати набуття чинності цим договором (для першого формування консолідованої виписки (довідки), або з дати формування останньої консолідованої виписки (довідки), а також направляти підприємству інформаційно-дебетове повідомлення.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте, в порушення зазначених положень Договору та норм права позивачем не було виконано своїх зобов'язань за Договором № 09/52-00/1351 та додатковою угодою              № 1, а саме: не було направлено відповідачу інформаційно–дебетових повідомлень та не надано позивачем відповідачеві консолідованих виписок (довідок).

Крім того, п. п. 4.1., 4.2. Договору (з урахуванням додаткової угоди № 1) сторонами погоджено, що комісійна винагорода за послуги банку складає 0, 4 % від суми прийнятого платежу, але не менше 7 грн. за кожен платіж; комісійна винагорода за формування консолідованої виписки (довідки) за платежами на користь підприємства становить 100 грн. за календарний місяць та сплачується підприємством разом з комісійною винагородою, яка вказана в п. 4.1 договору.

Також, п. 4.3. Договору (з урахуванням додаткової угоди № 1) сторони узгодили строк сплати комісійної винагороди за послуги банку (п. 4.1., 4.2. договору), яка  сплачуються підприємством не пізніше 20 числа кожного місяця за платежами та в сумах, зазначених в отриманій від банку згідно п. 3.2.3. договору консолідованій виписці (довідці), У разі несплати підприємством послуг банку в цей строк підприємство вважається таким, що прострочило суму сплати комісійної винагороди банку.

Враховуючи вказані положення договору, Київським апеляційним господарським судом обґрунтовано відхилено доводи позивача про належність в якості доказу виписок з транзитних рахунків на підтвердження факту прийняття та перерахування платежів за договором № 09/52-00/1351 та додатковою угодою № 1 до нього з огляду на п. п. 2.3., 3.2.3., 4.3. Договору.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Такий обов'язок покладається і на позивача, який мав довести з посиланням на конкретні докази свої позовні вимоги.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 123 800, 03 грн. заборгованості з огляду на їх необґрунтованість, а тому вимоги скаржника не підлягають задоволенню.

Таким чином, апеляційний господарський суд, на підставі наявних матеріалів справи та поданих доказів, обґрунтовано дійшов висновку, що взяті на себе зобов'язання за договором № 09/52-00/1351 позивач не виконав з огляду на те, що позивачем не було надано доказів направлення відповідачу інформаційно–дебетових повідомлень та консолідованих виписок (довідок), тобто доказів, які б підтверджували факт прийнятих та перерахованих платежів на користь ТОВ "Форвард", в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ч. 3 ст. 549 вказаного Кодексу).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що приписи вказаної норми встановлено, що порушення боржником свого зобов'язання є передумовою виникнення права на стягнення неустойки, а отже таке забезпечення виконання зобов'язання як пеня є похідним по відношенню до заборгованості по комісійній винагороді за формування виписок.

Таким чином, враховуючи відсутність порушення ТОВ "Форвард" зобов'язання за Договором № 09/52-00/1351 та додатковою угодою № 1 підстави для стягнення пені в сумі 12 655, 57 грн. відсутні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до           ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об’єктивного дослідження поданих доказів, апеляційним господарським судом вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу –без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з’ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв’язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись  ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Львівської обласної дирекції на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2011 року у справі № 22/287 залишити без задоволення.

2.          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2011 року у справі № 22/287 залишити без змін.

Головуючий                                                                                           О.В. Муравйов

Судді                                                                                                    А.Г. Полянський

            О.В. Яценко