Постанова

від 24.04.2012 по справі 22/5025/1702/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2012 р. Справа № 22/5025/1702/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Плюшка І.А. суддівКочерової Н.О., Іванової Л.Б., розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства «Новатор» на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 року у справі№ 22/5025/1702/11 господарського суду Хмельницької області за позовомприватного підприємства «Літнівці» доДержавного підприємства «Новатор», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) товарна біржа «Подільська», 2) приватне підприємство «Рекреаційний центр «Над ставом», 3) товариство з обмеженою відповідальністю «Лобі», простягнення 324 197, 06 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

від третьої особи 1: не з'явилися

від третьої особи 2: не з'явилися

від третьої особи 3: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011 року приватне підприємство «Літнівці»звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства «Новатор» про стягнення коштів, сплачених за придбане на біржових торгах нерухоме майно, у розмірі 297 984, 70 грн., трьох відсотків річних у розмірі 6000, 05 грн. та інфляційних втрат у розмірі 20 212, 31грн., а всього 324 197, 06 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ним за придбане на біржових торгах нерухоме майно -човнову станцію було сплачено грошові кошти в сумі 297 984, 70 грн., які були перераховані товарною біржею «Подільська»на рахунок відповідача. Однак, оскільки відповідач договір купівлі-продажу нерухомого майна укладати відмовився, а рішенням господарського суду Хмельницької області від 29.09.2010 року у справі № 12/18/1494 відмовлено ПП «Літнівці»у задоволенні позову про визнання права власності на човнову станцію, то відповідач відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України зобов'язаний повернути суму безпідставно набутих грошових коштів, що належить позивачу, з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 12.12.2011 року (суддя: Заверуха С.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Новатор»на користь приватного підприємства «Літнівці»280 105, 61 грн. основного боргу, 3177,09 грн. три відсотки річних та судові витрати. В решті позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано доведеністю факту набуття та збереження відповідачем без достатньої правової підстави (за відсутності укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна) грошових коштів позивача в сумі 280 105, 61 грн. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 17 879, 09 грн., суд виходив з того, що зазначена сума коштів відповідачем не отримувалась, а була утримана третіми особами як винагорода та витрати за послуги по продажу майна відповідно до правил біржової торгівлі.

Крім того, встановивши факт направлення позивачем відповідачу претензії про повернення безпідставного отриманих коштів, суд, керуючись ст. 530 Цивільного кодексу України визначив період, на який слід нараховувати суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних та зробив власний перерахунок суми трьох відсотків річних. Відмовляючи у стягненні суми інфляційних втрат, суд послався на наявність в період їх нарахування деінфляції.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 року (колегія суддів у складі: Демидюк О.О. -головуючий, Бригинець Л.М., Щепанська Г.А.) рішення місцевого господарського суду від залишено без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі Державне підприємство «Новатор»просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм процесуального та матеріального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, Фонд Державного майна України листом № 01/5-1-748 від 25.07.2007 року погодив відчуження шляхом продажу нерухомого майна, яке обліковується на балансі Державного підприємства «Новатор», в тому числі човнової станції 2006 року побудови, загальною площею 530, 6 кв.м., яка розташована за адресою: м. Хмельницький, вул. Молодіжна, 47.

Відповідно до п. 1.1. Статуту Державного підприємства «Новатор», останнє засноване на державній власності шляхом перейменування Державного підприємства «Хмельницький радіотехнічний завод».

Наказом Міністерства промислової політики України № 718 від 19.12.2007 року керівнику підприємства ДП «Новатор»наказано здійснити продаж державного майна шляхом аукціону.

26.11.2007 року між Державним підприємством «Новатор», товарною біржею «Подільська»та брокерською конторою товариством з обмеженою відповідальністю «Лобі»було укладено договір, в якому ДП «Новатор»доручило БК ТОВ «Лобі»продати на товарній біржі «Подільська»майно, що належало ДП «Новатор», зокрема човнову станцію, загальною площею 530, 6 кв.м., що складається з адмінбудинку, загальною площею 414, 1 кв.м., будівлі котельної, загальною площею 78, 2 кв.м, будівлі трансформаторної підстанції, загальною площею 38,3 кв.м. та знаходиться за адресою: м.Хмельницький, вул. Молодіжна, 47.

Відповідно до п. 4.2. та п. 4.3. зазначеного договору сума витрат біржі становить 1% від суми реалізованого майна, а винагорода брокера становить 5% від суми реалізованого майна.

Згідно з актами здачі-прийняття робіт №ОУ-0000003 та № ОУ-00827 сума витрат біржі становить 2 979, 85 грн., а винагорода брокера -14 899, 24 грн.

11.02.2008 року товарна біржа «Подільська» провела біржові торги (аукціон) з продажу зазначеної човнової станції, за результатами яких позивач (ПП «Літнівці») відповідно до протоколу № 1 проведення біржових торгів (аукціону) став їх переможцем.

Остаточні ціна продажу майна становила 297 984, 70 грн.

Відповідно до вимог протоколу № 1 проведення біржових торгів (аукціону) на товарній біржі «Подільська»від 11.02.2008 року, позивач був зобов'язаний на протязі 10 днів внести на поточний рахунок товарної біржі «Подільська»кошти за придбане майно.

На виконання вимог протоколу позивач вніс повну суму грошових коштів за придбане майно, що підтверджується квитанцією № 58/104 від 26.12.2007 року на суму 22 921, 90 грн. та платіжними дорученнями № 2 від 12.02.2008 року на суму 90 000, 00 грн., № 3 від 13.02.2008 року на суму 110 000, 00 грн., № 4 від 14.02.2008 року на суму 70 065, 00 грн., № 5 від 19.02.2008 року на суму 4 997, 80 грн.

Відповідно до квитанцій від 14.02.2008 року товарна біржа «Подільська»перерахувала 14 899, 24 грн. товариству з обмеженою відповідальністю «Лобі»та 280 105, 62 грн. -Державному підприємству «Новатор»з призначенням платежу за реалізацію човнової станції загальною площею 530,60 кв.м. по вул. Молодіжна, 47 згідно протоколу №1 від 11.02.2008 року.

Однак, відповідач відмовив позивачу в укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна -човнової станції, з огляду на відсутність правовстановлюючих документів на зазначене майно, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на човнову станцію.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.03.2009 року у справі 18/1494 позовні вимоги ТОВ «Літнівці»про визнання права власності на човнову станцію було задоволено.

18.04.2008 року човнова станція була передана відповідачем позивачу за актом приймання-передачі приміщення, відповідно до якого приміщення човнової станції придатне для користування та придбане покупцем (позивачем) на біржових торгах. Крім того, в акті зазначено, що власником приміщення позивач став відповідно до рішення господарського суду у справі № 18/1494 від 18.03.2008 року.

Однак, за результатами нового розгляду справи № 18/1494 рішенням господарського суду Хмельницької області від 29.09.2010 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Літнівці»про визнання права власності на човнову станцію.

Листом № 9 від 29.04.2011 року позивач просив відповідача повернути грошові кошти, сплачені ним за придбану на біржових торгах човнову станцію, в сумі 297 984, 70 грн. Однак, відповідач грошові кошти не повернув, що і стало приводом для звернення позивача з позовом у даній справі.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності таких умов: по-перше, щоб мало місце набуття або зберігання майна; по-друге, щоб набуття або зберігання було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна.

За твердженням позивача грошові кошти, сплачені ним за придбану на біржових торгах човнову станцію, відповідач набув без достатньої правової підстави, оскільки договір купівлі-продажу зазначеного майна не укладено, а право власності на таке майно за позивачем в судовому порядку не визнано.

Так, при встановленні факту набуття відповідачем грошових коштів від позивача без достатньої правової підстави, суди попередніх інстанцій цілком вірно виходили з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про товарну біржу»діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до цього Закону та чинного законодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу.

22.01.2008 року Протоколом загальних зборів членів товарної біржі «Подільська»затверджено Правила біржової торгівлі Товарної біржі «Подільська», які розроблені на підставі Закону України «Про товарну біржу», інших законодавчих актів України, Статуту ТБП і є обов'язковими для всі членів ТБП, учасників торгів та посадових осіб ТБП.

Відповідно до п. 10.2 Правил, якщо на біржових торгах здійснюється продаж нерухомого майна, біржовий контракт не укладається. Покупець та продавець зобов'язані укласти договір купівлі-продажу в письмовій формі. Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. У разі відмови продавця укласти та підписати договір купівлі-продажу з покупцем, продавець зобов'язаний повернути покупцю повну вартість оплаченого покупцем майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно зі ст. 657 Цивільного кодексу договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

При вирішенні спору у даній справі, врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій цілком вірно виходили з обставин, встановлених господарським судом Хмельницької області при винесенні рішення у справі № 12/18/1494. Так, суди врахували, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 29.09.2010 року у справі № 12/18/1494, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Літнівці»про визнання права власності на човнову станцію, оскільки встановлено, що у продавця -ДП «Новатор»відсутні правовстановлюючі документи на продану ним на біржових торгах човнову станцію, які б могли свідчити, що таке майно належить йому на праві власності, а також встановлено, що договір між сторонами не укладався, оскільки відповідач відмовив позивачу в укладенні даного договору.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій у даній справі (№ 22/5025/1702/11) цілком вірно встановлено, що відповідач не мав правових підстав для набуття грошових коштів, сплачених позивачем за придбане на біржових торгах нерухоме майно -човнову станцію.

Крім того, судами встановлено, що товарною біржею «Подільська»було перераховано на рахунок відповідача 280 105, 62 грн., сплачених позивачем за придбану на біржових торгах човнову станцію, а відтак, саме цю суму грошових коштів слід вважати набутою відповідачем без достатньої правової підстави.

Натомість, встановлено, що грошові кошти в сумі 17 879, 09 грн. на виконання п. 4.1 договору на реалізацію майна від 26.11.2007 року були утримані третіми особами -товарною біржею «Подільська»та ТОВ «Лобі»як винагорода брокера та витрати біржі за надання послуг по продажу майна. При цьому, суди попередніх інстанцій цілком вірно послались на п. 10.2 та 12.3. правил біржової торгівлі товарної біржі «Подільська», відповідно до яких у разі відмови продавця (відповідача) від укладення договору купівлі-продажу отримана винагорода біржі та брокера за надання послуг, пов'язаних з організацією та проведенням торгів, продавцю не повертається.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, цілком правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 17 879, 09 грн., оскільки зазначена сума грошових коштів не є набутою та збереженою відповідачем.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанцій вважає також правомірним і висновок суду першої інстанції, з яким також погодився і суд апеляційної інстанції, щодо часткового задоволення заявленої до стягнення суми трьох відсотків річних.

При цьому, суди цілком вірно не взяли до уваги посилання позивача на те, що обов'язок повернути грошові кошти позивачу виник у відповідача з часу прийняття постанови Рівненським апеляційним господарським судом від 25.01.2011 року у справі № 12/18/1494, з огляду на те, що спір про визнання права власності на майно жодним чином не свідчить про виникнення зобов'язання щодо повернення коштів, перерахованих за таке майно.

В статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до матеріалів справи, досліджених господарськими судами, 29.04.2011 року позивач пред'явив відповідачу вимогу (лист № 9 від 29.04.2011 року) про повернення безпідставно отриманих коштів, що підтверджується фіскальним чеком поштового відділення від 29.04.2011 року.

При цьому, суди попередніх інстанцій цілком правомірно керуючись нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 року № 1149 та положеннями ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, встановили, що право на примусове стягнення безпідставно отриманих коштів виникло у позивача саме з 12.05.2011 року, тобто у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно стягнув суму трьох відсотків річних у розмірі 3 177, 09 грн., нараховану, виходячи з суми основного боргу в розмірі 280 105, 61 грн. та за період з 12.05.2011 року по 26.09.2011 року.

Щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення суми інфляційних втрат, то колегія суддів касаційної інстанції вважає її також правомірною з огляду на наявність в липні та серпні 2011 року деінфляції.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин вирішив спір у справі.

Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Новатор»залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.01.2012 року у справі № 22/5025/1702/11 без змін.

Головуючий І. Плюшко

Судді: Н. Кочерова

Л. Іванова