Рішення

від 28.04.2012 по справі 8/255-08/4/22/20-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2012 р. Справа № 8/255-08/4/22/20-12

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство -ВТС»

2) Приватного виробничого підприємства «СІРІУС»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Білоцерківської торгово-закупівельної бази

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та виселення

секретар судового засідання: Калиновський Ю.С.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_1 (довіреність № 01-01 від 03.01.2012 р.)

від відповідача 1 : ОСОБА_2 (довіреність № 1 від 14.03.2012 р.)

від відповідача 2 : ОСОБА_3 (довіреність № 03/20 від 20.03.2012 р.)

від третьої особи : не з'явився

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств (далі -позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство -ВТС»(далі -відповідач 1) та до приватного виробничого підприємства «СІРІУС»(далі -відповідач 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Білоцерківської торгово-закупівельної бази, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та виселення.

У травні 2008 р. Київська обласна спілка споживчих товариств звернулась до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Маріта»(правонаступником якого на даний час є товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство -ВТС») та ПВП «СІРІУС»про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.07.2007 р., укладеного між відповідачами, та про виселення ПВП «СІРІУС»з нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м, розташованого за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, літ. «З», посилаючись, зокрема, на приписи статей 203, 215, 321, 330, 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладаючи спірний договір купівлі-продажу від 12.07.2007 р., ТОВ «Маріта»розпорядилось нерухомим майном, яке йому не належало, а належало іншій юридичній особі - Київській обласній спілці споживчих товариств.

Позивач зазначив, що судовими рішеннями у справі № 266/20-05/10-06 було встановлено, що саме Київська обласна спілка споживчих товариств є належним власником спірного приміщення, а також визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного приміщення, укладений між Білоцерківською торгово-закупівельною базою та ТОВ «Маріта», та вирішено виселити ТОВ «Маріта»з приміщення за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63. Проте, ТОВ «Маріта», маючи на меті, на думку позивача, ухилення від виконання судового рішення, уклала спірний договір від 12.07.2007 р. з ПВП «СІРІУС», порушивши при цьому вимоги ст. 658 Цивільного кодексу України та права Київської обласної спілки споживчих товариств, передбачені ст. 319 Цивільного кодексу України.

Позивач також, посилаючись на приписи статей 330, 387, 388 ЦК України, зазначив, що спірне нерухоме майно може бути витребуване від ПВП «СІРІУС», оскільки воно вибуло з володіння позивача поза його волею, шляхом виселення відповідача 2.

ТОВ «Маріта»у відзиві на позовну заяву просило суд відмовити у задоволенні останньої, вказуючи на те, що спірне приміщення належало йому на праві власності згідно із Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 31.05.2007 р. Білоцерківським УЖКГ на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007 р.

Відповідач 1 також вказував на те, що 02.12.1998 р. спірне приміщення ним було придбано за договором купівлі-продажу, укладеним з Білоцерківською торгово-закупівельною базою, для виробничих цілей. На час укладення цього договору приміщення перебувало в аварійному стані після пожежі, і відповідачем 1 за власний кошт було проведено роботи щодо перероблення приміщення та приведення його в належний стан. 22.05.2007 р. рішенням Білоцерківського міськвиконкому № 204 приміщення було введено в експлуатацію. При цьому відповідач 1 наголошував, що внаслідок здійснення будівельних робот змінилось не тільки призначення спірного приміщення, а і збільшилась його площа.

Отже, на переконання відповідача 1, ТОВ «Маріта», маючи всі правовстановлюючі документи як на виробниче приміщення, так і на земельну ділянку, використовуючи своє право власника, уклало спірний договір купівлі-продажу з ПВП «СІРІУС»із дотриманням вимог чинного законодавства.

ПВП «СІРІУС»у відзиві на позовну заяву також просило відмовити у її задоволенні, вказуючи на наявність у ТОВ «Маріта»всіх правовстановлюючих документів на спірне приміщення та земельну ділянку, які були перевірені нотаріусом під час укладення оскаржуваного договору, а також посилаючись на дотримання сторонами договору вимог законодавства при його укладенні.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.07.2008 р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008 р. вказане рішення було скасоване, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. «3»загальною площею 534,4 кв.м. за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, укладений 12.07.2007 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Маріта»та приватним виробничим підприємством «СІРІУС», виселено ПВП «СІРІУС»з нежитлового приміщення літ. «З»загальною площею 534,4 кв.м, розташованого за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2008 р. постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008 р. була скасована, а рішення господарського суду Київської області від 04.07.2008 р. залишене без змін.

Верховний Суд України, за результатами касаційного перегляду, постановою від 07.04.2009 р. постанову Вищого господарського суду України від 17.12.2008 р., постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008 р. та рішення господарського суду Київської області від 04.07.2008 р. скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи рішенням господарського суду Київської області від 20.10.2009 р. у справі № 8/255-08/4 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського суду Київської області від 20.10.2009 р. в апеляційному порядку за апеляційною скаргою Київської обласної спілки споживчих товариств, постановою від 23.03.2010 р. залишив його без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.06.2010 р. у справі № 8/255-08/4 касаційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств було задоволено частково, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.03.2010 р. у справі № 8/255-08/4 та рішення господарського суду Київської області від 20.10.2009 р. було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій, дійшовши висновку, що в момент укладення договору купівлі-продажу спірного нежилого приміщення (складу) між Білоцерківською ТЗБ та ТОВ «Маріта»право власності на спірне майно було зареєстровано за Білоцерківською торгово-закупівельною базою, у зв'язку з чим відчуження майна відбулося власником майна, залишили поза увагою з'ясування питання щодо наявності у директора Білоцерківської ТЗБ повноважень на таке відчуження майна, а також питання стосовно саме набуття ТОВ «Маріта»права власності на спірне майно відповідно до норм чинного законодавства та чи є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007 р., видане ТОВ «Маріта»Білоцерківським управлінням ЖКГ підставою набуття права власності.

Крім того, Вищий господарський суд України зазначив, що поза увагою судів залишились обставини, встановлені господарськими судами у справах № 266/20-05/10-06 та № 9/372-07/8, зокрема, щодо визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 534 кв.м, що розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63 (77), укладеного 02.12.1998 р. між Білоцерківською ТЗБ та TOB «Маріта», який був підставою відмови Білоцерківської ТЗБ від постійного користування спірною земельною ділянкою та відсутності у Білоцерківського ТЗБ в особі його директора повноважень для звернення з заявою про добровільну відмову від права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з відчуженням майна облспоживспілки, розташованого цій ділянці.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.07.2010 р. справу було прийнято до провадження суддею Третьяковою О.О. з присвоєнням справі № 8/255-08/4/22, розгляд справи було призначено на 25.08.2010 р.

25.08.2010 р. представником відповідача 1 ТОВ «Маріта»було подано до суду клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке було задоволено судом.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.09.2010 р. ТОВ «Маріта»було відмовлено в допуску до провадження заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22.06.2010 р. у даній справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.12.2010 р. до участі у даній справі було залучено Білоцерківську торгово-закупівельну базу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.12.2010 р. було продовжено строк вирішення спору у справі № 8/255-08/4/22 на п'ятнадцять днів до 25 січня 2011 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.01.2011 р. для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні даного спору, зокрема, щодо відповідності майна, відчуженого відповідачем 1 за договором купівлі-продажу від 12 липня 2007 року, майну, яке придбане останнім за договором купівлі-продажу від 02 грудня 1998 року, і потребують спеціальних знань, у справі № 8/255-08/4/22 було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На розгляд експертів було винесено наступні питання: 1) Чи проводились перебудова, реконструкція або ремонт нежитлового приміщення (складу), загальною площею 534 кв.м, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77 (нині - 63), з моменту його купівлі товариством з обмеженою відповідальністю «Маріта»за договором купівлі-продажу від 02 грудня 1998 року? Якщо так, то які роботи були виконані, ким і яка вартість таких робіт? 2) Чи виготовлялась з 1998 року проектно-кошторисна документація на реконструкцію, перебудову або ремонт нежитлового приміщення (складу), загальною площею 534 кв.м., розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77 (нині - 63)? Якщо так, то яка і ким ? 3) Чи змінились внаслідок проведених реконструкції, перебудови або ремонту нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77 (нині - 63), його конструктивні елементи? 4) Чи змінилось внаслідок проведених перебудови, реконструкції або ремонту цільове призначення нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77 (нині - 63)? 5) Чи є нежитлове приміщення, площею 534 кв.м, розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77 (нині - 63), придбане товариством з обмеженою відповідальністю «Маріта»за договором купівлі-продажу від 02 грудня 1998 року, і нежиле приміщення, площею 534,4 кв.м, яке розташоване за тою ж самою адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, одним і тим же приміщенням, з огляду на строк експлуатації елементів будівельних конструкцій, технічну експлуатації інженерних комунікацій та площу фактичної забудови? 6) Враховуючи стан нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77 (нині - 63), на момент його придбання товариством з обмеженою відповідальністю «Маріта»за договором купівлі-продажу від 02 грудня 1998 року, чи може нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, внаслідок проведених перебудови, реконструкції або ремонту вважатися новоствореним? 7) Якою є ринкова вартість нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, на момент проведення експертизи?

Одночасно провадження у справі було зупинено судом до закінчення експертизи та повернення матеріалів справи до господарського суду Київської області.

У зв'язку з перебуванням господарського суду Київської області судді Третьякової О.О. на лікарняному справу № 8/255-08/4/22 із застосовуванням системи авторозподілу справ 25.02.2011 р. було передано судді Бабкіній В.М.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.08.2011 р. провадження у справі № 8/255-08/4/22 було поновлено з огляду на необхідність витребування доказів для їх подальшого надання експерту в процесі проведення судової експертизи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.09.2011 р. провадження у справі № 8/255-08/4/22 було зупинено, а справу було скеровано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судової будівель-технічної експертизи, призначеної ухвалою господарського суду Київської області від 19.01.2011 р.

У зв'язку з надходженням у лютому 2012 року до господарського суду Київської області від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз висновку експертизи № 11548/11549/11-42 від 23.01.2012 р. та поверненням матеріалів справи № 8/255-08/4/22, ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2012 р. справу було прийнято до провадження суддею Бабкіною В.М. з присвоєнням справі № 8/255-08/4/22/20-12, провадження у справі було поновлено, розгляд справи призначено на 20.03.2012 р.

Розгляд справи відкладався.

20.03.2012 р. відповідачем 1 було подано до суду клопотання про здійснення заміни відповідача 1 - ТОВ «Маріта»його правонаступником -ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС»(ТОВ «ВП-ВТС»), яке було задоволено судом ухвалою від 20.03.2012 р.

Окрім того, 20.03.2012 р. відповідачем 1 було подано до суду клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке було задоволено судом, а також клопотання про оголошення повного тексту судового рішення, яке буде прийнято за результатами розгляду спору та вручення його копій учасникам процесу, яке було залишено без задоволення в частині оголошення повного тексту судового рішення.

Також 20.03.2012 р. відповідачем 1 було подано до суду клопотання про неможливість надання письмових пояснень щодо висновку експертизи та надання відповідачу 1 часу для ознайомлення з останнім, яке було задоволено судом.

Водночас 20.03.2012 р. відповідачем 1 було подано до суду письмові пояснення б/н від 16.03.2012 р., згідно з якими відповідач 1 наголошував суду, що у постанові Верховного Суду України від 7 квітня 2009 року, якою дану справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначено, що встановлені у постанові Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р. у справі № 266/20-05/10-06 факти не можуть мати преюдиційного значення в силу різного суб'єктного складу у господарських справах № 266/20-05/10-06 та справі, яка розглядається, і обставини щодо належності спірного майна підлягають з'ясуванню на загальних підставах, що і було однією з підстав повернення справи на новий розгляд. Також в постанові Верховного Суду України зазначено, що необхідно перевірити підстави, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме -наявність права власності або іншого юридичного титулу щодо спірного майна, і що позивач повинен довести незаконність володіння чужою річчю не власником.

При цьому відповідач 1 наголошував, що право власності ТОВ «Маріта»було підтверджено правовстановлюючими документами відповідно до вимог нормативних актів, зокрема, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. і зареєстрованого 18.02.2002 р. за № 157/6445, яким встановлено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна та порядок оформлення права власності. Натомість позивачем не подано жодного правовстановлюючого документу ні на приміщення, що є предметом договору купівлі - продажу, який оспорюється, ні на земельну ділянку, яка становить разом з приміщенням єдиний виробничий комплекс.

У судовому засіданні 20.03.2012 р. представником позивача було подано суду письмові пояснення б/н від 19.03.2012 р., згідно з яким позивач наголошував суду, що проведення ТОВ «Маріта»реконструкції спірного майна жодним чином не може вважатись створенням нового майна та бути правовою підставою для відмови у віндикаційному позові Київської облспоживспілки щодо виселення ПВП «СІРІУС»із спірного приміщення.

Водночас, право власності на спірне майно після його реконструкції було зареєстровано за ТОВ «Маріта»на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007 р, виданого Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007 р. У свою чергу, дозвіл на початок будівельних робіт інспекції Держархбудконтролю та Свідоцтво про право власності були прийняті вже після прийняття Київським міжобласним апеляційним господарським судом постанови від 05.02.2007 р. у справі № 266/20-05/10-06, а відтак на момент їх прийняття ТОВ «Маріта»не була власником спірного майна і жодним чином не могла набути на нього права власності.

Отже, на думку позивача, ТОВ «Маріта»у будь-якому випадку не може вважатись добросовісним набувачем переробленого нею майна, а відтак право власності на таке майно залишається за власником матеріалів, тобто за Київською обласною спілкою споживчих товариств.

Окрім того, у судовому засіданні 20.03.2012 р. представником позивача було подано суду клопотання б/н від 19.03.2012 р. про виклик у судове засідання експерта, яким був зроблений висновок судової експертизи № 11548/11549/11-42 від 23.01.2012 р. для надання пояснень, згідно якого позивач зазначав, що при наданні відповіді на питання5 та 6 експертом не зазначено, на підставі якої методологічної бази ним проведено дослідження. Також експертом не вказано, яким чином було знищено попередню будівлю та чи взагалі внаслідок реконструкції її було знищено (знесено, розібрано тощо). Крім того, описова частина висновку судової експертизи не містить у собі дослідження Акту державної приймальної комісії як окремого документу, на підставі якого проводиться приймання будівлі в експлуатацію та висновку відповідного управління Міністерства надзвичайних ситуацій, щодо відповідності будівлі протипожежним нормам та правилам.

Враховуючи, що надання відповідей на дані питання безпосередньо експертом КНДІСЕ, на думку позивача, може бути підставою для призначення повторної чи додаткової експертизи, Київська обласна спілка споживчих товариств просила суд викликати для участі у наступному судовому засіданні експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Санжаревського В.Г. Клопотання було залишено судом без задоволення як необґрунтоване.

30.03.2012 р. до господарського суду відповідачем 2 були подані пояснення щодо позовних вимог № 0329/2 від 29.03.2012 р., згідно з якими ПВП «СІРІУС», серед іншого, звертало увагу суду на те, що позивач стверджує, що він фінансував будівництво нежилого приміщення по вул. Я. Мудрого, 77 (на даний час - № 63) в місті Біла Церква, посилаючись при цьому лише на свої внутрішні документи - постанови правління, плани та списки, які датовані 1960-1969 роками. Зазначені документи, на думку відповідача 2, не є доказами, що підтверджують право власності на конкретне нерухоме майно, оскільки статус новоствореного майна завжди підлягав державній реєстрації, що мало підтверджуватись відповідними дозвільними, проектними та іншими документами, і тільки такі документи є належними доказами, що засвідчують право власності. Натомість позивач не надав жодних документів, які б мали підтверджувати факт виникнення у нього права власності на нерухоме майно шляхом його створення чи придбання, тому відповідно до вимог п. 1 ст. 182 та п. 2 ст. 331 ЦК України він не може вважатися власником цього майна.

Також відповідач 2 наголошував, що предметом спору у даній справі № 8/255-08/4/22/20-12 є визнання недійсним договору купівлі-продажу, в якому позивач не є стороною, але всі дії позивача в межах даної справи, на думку ПВП «СІРІУС», направлені лише на встановлення його права власності на нерухоме майно. При цьому права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною.

Окрім того, 30.03.2012 р. до господарського суду відповідачем 2 були подані пояснення щодо висновку експертизи № 0329/1 від 29.03.2012 р., згідно з якими ПВП «СІРІУС»зазначило, що призначення судової будівельно-технічної експертизи було викликане необхідністю підтвердити чи спростувати ідентифікацію нерухомого майна (нежилої будівлі), з метою визначення його тотожності станом на грудень 1998 року та на момент проведення експертизи. Висновками експерта по кожному з поставлених питань повністю підтверджено той факт, що нині існуюче нерухоме майно (нежила будівля) є абсолютно іншим, ніж те, що існувало в грудні 1998 року. Експертом зазначено і законодавство, і нормативні документи, які використовувались ним при проведенні експертизи, і які стали підставою при обґрунтуванні таких висновків.

Як наголошував відповідач 2, висновками експертизи встановлено, що реконструкція і перебудова нерухомого майна після 1998 року здійснена у відповідності з чинним законодавством України, і на даний час ця нежила будівля не є складським приміщенням, а являється «виробничим приміщенням для виконання робіт з ремонту та технічного обслуговування конвеєрного транспорту».

02.04.2012 р. до господарського суду відповідачем 1 були подані пояснення щодо висновку експертизи б/н від 31.03.2012 р., згідно з якими ТОВ «ВП-ВТС»зазначило, що вважає висновок здійсненої у даній справі судової будівельно-технічної експертизи № 11548/1549/11-42 від 23.01.2012 р., наданий експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, таким, що відповідає вимогам закону. Зокрема, на думку відповідача 1, експертом надано мотивований висновок щодо поставлених йому питань, коло яких було визначене ухвалою господарського суду. Крім того, згідно з приписами с. 42 ГПК України, за якою висновок повинен містити докладний опис проведених досліджень, чітко викладено висновки, які зроблені в результаті цих досліджень, а також надано обґрунтовані відповіді на всі поставлені судом питання, експертом при проведенні експертизи у даній справі було надано обґрунтовані відповіді на кожне поставлене судом питання, які є результатом проведених досліджень, докладний опис яких також міститься у висновку експертизи.

Також відповідач 2 наголошував на хибності посилання позивача на те, що поліпшення об'єкта основних засобів, його модернізація, модифікація і т. і., пов'язане з удосконаленням виробництва, якості послуг, не є створенням нового об'єкта. Так, в усіх проектно-кошторисних документах мова йде про переобладнання власного нежитлового приміщення під виробництво, ремонт, технічне обслуговування конвеєрного транспорту та виробництво гумотехнічних виробів, а не про модернізацію. Приміщення, що є предметом спору, змінило своє початкове господарське призначення, і це підтверджується висновками експерта, що базуються на проведених дослідженнях документів та огляді даного приміщення.

20.04.2012 р. до господарського суду Київської області відповідачем 2 були подані письмові пояснення № 0419/1 від 19.04.2012 р. щодо вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 22.06.2010 р. у даній справі, згідно з якими відповідач 2 звертав увагу суду на те, що, на його думку, постанова Вищого господарського суду України містить суперечності стосовно висновків та правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України від 07.04.2009 р. у даній справі.

23.04.2012 р. до господарського суду Київської області відповідачем 1 були подані письмові пояснення б/н від 20.04.2012 р. щодо вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 22.06.2010 р. у даній справі.

У судовому засіданні 23.04.2012 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

12.07.2007 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Маріта»(правонаступником якого на даний час є товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство -ВТС», ТОВ «ВП-ВТС») та приватним виробничим підприємством «СІРІУС»було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. «З»загальною площею 534,4 кв.м, яке розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. № 63, на земельній ділянці, яка належить ТОВ «Маріта»згідно державного акту серії ЯГ № 198060, виданого 28.02.2007 р. Білоцерківською міською радою Київської області (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Звертаючись до суду з даним позовом, Київська обласна спілка споживчих товариств просить визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12 липня 2007 р., укладений між відповідачами 1 та 2, а також виселити ПВП «СІРІУС»із зазначеного нежитлового приміщення, посилаючись на те, що постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р. у справі № 266/20-05/10-06 було визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 534 кв.м, що розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, укладений 02.12.1998 р. між Білоцерківською торгово-закупівельною базою (продавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Маріта»(покупцем), та виселено TOB «Маріта» із зазначеного приміщення. Вказана постанова була залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007 р. та ухвалою Верховного Суду України від 14.06.2007 р. Позивач посилається на те, що при вирішенні справи № 266/20-05/10-06 судами встановлено, що власником спірного приміщення є Київська обласна спілка споживчих товариств, а тому ТОВ «Маріта», укладаючи оспорюваний правочин, розпорядилось нерухомим майном, яке йому не належало.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Як слідує з матеріалів справи, нерухоме майно - виробниче приміщення загальною площею 534,4 кв.м, розташоване за адресою м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 63, що є предметом договору купівлі-продажу від 12.07.2007 р., належало TOB «Маріта»на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії CAB № 023833 від 31.05.2007 р., виданого Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007 р. «Про затвердження актів державних приймальних комісій про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів».

12.07.2007 р. спірний договір купівлі-продажу від 12.07.2007 р., укладений між відповідачами 1 та 2, був посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 4627.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Слід зазначити, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 215 Цивільного кодексу України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону.

Результатом задоволення такого позову буде застосування судом наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, за умови наявності підстав, встановлених ст. 387 Цивільного кодексу України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 7 квітня 2009 р. у даній справі.

Таким чином, права Київської обласної спілки споживчих товариств як особи, що вважає себе власником спірного нерухомого майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.07.2007 р., в якому позивач не є стороною.

Водночас Київською обласною спілкою споживчих товариств було заявлено вимогу про виселення ПВП «СІРІУС»зі спірного приміщення, яка обґрунтована посиланням на норми Цивільного кодексу України про захист права власності (ст. ст. 319, 387, 388 ЦК України), і є віндикаційною (витребування майна з чужого незаконного володіння), про що зазначив Верховний Суд України в постанові від 7 квітня 2009 р. у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що ПВП «СІРІУС»є власником нежитлового приміщення, літ. «З» загальною площею 534,4 кв.м , розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, на підставі договору купівлі-продажу від 12.07.2007 р., укладеного з ТОВ «Маріта», посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованим в реєстрі за № 4627.

Як зазначалося вище, право власності ТОВ «Маріта» на відчужене за договором від 12.07.2007 р. нежитлове приміщення загальною площею 534,4 кв.м підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії CAB № 023833 від 31.05.2007 р., виданим Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007 р. «Про затвердження актів державних приймальних комісій про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів».

Відповідачем 1 було надано суду лист КП Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації»№ 10606 від 11.07.2009 р. та реєстраційне посвідчення від 01.06.1998 р., відповідно до якого право власності станом на 02.12.1998 року, на момент укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення (складу) між Білоцерківською ТЗБ та ТОВ «Маріта» було зареєстровано за Білоцерківською торгово-закупівельною базою.

Як зазначалося вище, ухвалою господарського суду Київської області від 19.01.2011 р. для роз'яснення питань, що виникли при вирішенні даного спору, зокрема, щодо відповідності майна, відчуженого відповідачем 1 за договором купівлі-продажу від 12 липня 2007 року, майну, яке було придбане останнім за договором купівлі-продажу від 02 грудня 1998 року, і потребували спеціальних знань, у справі № 8/255-08/4/22 було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно з висновком судової експертизи № 11548/11549/11-42 від 23.01.2012 р. був встановлений факт проведення перебудови, реконструкції з ремонтом нежитлового приміщення (складу), загальною площею 534 кв.м, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77 (нині - 63), з моменту його купівлі ТОВ «Маріта»за договором купівлі-продажу від 02 грудня 1998 року. Роботи виконувалися згідно з Дозволом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради на виконання будівельних робіт № 16/07 від 21.03.2007 р. ТОВ «ЕКО-6», м. Біла Церква. Вартість виконаних робіт становить 517355 грн. (без ПДВ). Проектно-кошторисна документація на реконструкцію, перебудову або ремонт нежитлового приміщення (складу), загальною площею 534 кв.м, з 1998 року виготовлялася; робочий проект «Переобладнання власного нежитлового приміщення складу під виробництво, ремонт, технічне обслуговування конвеєрного транспорту та виробництво гумотехнічних виробів вул. Я. Мудрого, 77 в м. Біла Церква»було розроблено проектною фірмою «Проектний кооператив «Екос»(державна ліцензія АА № 224632) у 2004 році. Внаслідок проведених реконструкції, перебудови з ремонтом спірного нежитлового приміщення, його конструктивні елементи частково змінилися або влаштовані наново.

Як встановлено висновком експертизи, до перебудови нежитлове приміщення за функціональним призначенням використовувалося в якості складського приміщення; на даний час після проведеної перебудови приміщення за функціональним призначенням відноситься до виробничих приміщень і використовується для виконання робіт з ремонту, технічного обслуговування конвеєрного транспорту та виробництва гумотехнічних виробів.

На думку експерта, нежитлове приміщення площею 534 кв.м, розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Я. Мудрого, 77 (нині - 63), придбане ТОВ «Маріта»за договором купівлі-продажу від 02 грудня 1998 року, і нежиле приміщення, площею 534,4 кв.м, яке розташоване за тією ж адресою, не є одним і тим же приміщенням з огляду на строк експлуатації елементів будівельних конструкцій, технічну експлуатацію інженерних комунікацій та площу фактичної забудови, оскільки після виконаної перебудови в ньому фактично існує інша планувальна схема з іншим набором приміщень; влаштовано нові конструктивні елементи, а саме: внутрішні стіни і перегородки, підлога, вікна, двері; влаштовано нові елементи інженерного забезпечення; функціональне (цільове) призначення приміщення змінилося. Експерт вважає, що враховуючи стан нежитлового приміщення площею 534 кв.м, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Я. Мудрого, 77 (нині - 63), на момент його придбання ТОВ «Маріта»за договором купівлі-продажу від 02 грудня 1998 року, нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, ринковою вартістю на момент проведення експертизи 1473340 грн., внаслідок проведених реконструкції, перебудови з ремонтом може вважатися новоствореним.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник. Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало в законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»).

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Позивач за віндикаційним позовом має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, довіреність на розпорядження майном, договір тощо).

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює порядок та умови, за яких власник має право витребувати свою річ від добросовісного набувача.

Пунктом 3 частини 1 статі 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивач зазначає, що він є власником спірного нежитлового приміщення, що встановлено у постанові Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 5 лютого 2007 року у справі № 266/20-05/10-06, і спірне нежитлове приміщення вибуло з володіння Київської облспоживспілки поза її волею.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду у справі № 266/20-05/10-06 були вимоги Київської обласної спілки споживчих товариств до Білоцерківської торгово-заготівельної бази, ТОВ «Маріта»про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 2 грудня 1998 року і виселення, а також зустрічний позов ТОВ «Маріта»до Київської обласної спілки споживчих товариств про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 5 лютого 2007 року у справі № 266/20-05/10-06, яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007 р., визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 534 кв.м, що розташоване в м. Біла Церква по вул. Я. Мудрого, 63, укладений 02.12.1998 р. між Білоцерківською торгово-закупівельною базою та ТОВ «Маріта»; зобов'язано ТОВ «Маріта»повернути Білоцерківській торгово-закупівельній базі вказане нежитлове приміщення складу та виселено ТОВ «Маріта»з вказаного приміщення.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Встановлені у постанові Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 5 лютого 2007 року у справі № 266/20-05/10-06 факти не можуть мати преюдиційного значення для даної справи в силу різного суб'єктного складу у вказаних справах, про що зазначив Верховний Суд України в постанові від 7 квітня 2009 р. у даній справі № 8/255-08 та вказав на те, що обставини щодо належності спірного майна підлягають з'ясуванню на загальних підставах .

Слід зазначити, що згідно з приписами частини третьої статті 82 Господарського процесуального кодексу України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Отже, перелік підстав виникнення права власності міститься у главі 24 Цивільного кодексу України.

Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав надежать ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних належать підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника, зокрема, цивільні правочини.

Поряд з цим, на час виникнення спірних правовідносин перелік правовстановлюючих документів, якими має підтверджуватись право власності на об'єкти нерухомого майна, був наведений у Додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. і зареєстрованого 18.02.2002 р. за № 157/6445. До зазначених документів, зокрема, належать договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема, купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно; договори про задоволення вимог іпотекодержателя; договори про виділ у натурі частки нерухомого майна, про поділ нерухомого майна, що є в спільній частковій чи спільній сумісній власності; свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування; рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас статтею 34 ГПК України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В матеріалах справи відсутні та позивачем не надані докази, які відповідно до вимог законодавства підтверджували б право власності позивача на спірне нежитлове приміщення.

Крім того, Київська облспоживспілка посилається на те, що вона є власником об'єктів нерухомості Білоцерківської торгівельно-закупівельної бази, оскільки фінансувала будівництво останньої.

Водночас, як з'ясовано судом, в апеляційному провадженні Київського міжобласного апеляційного господарського суду знаходиться справа № 19/465-08 за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств до Білоцерківської торгово-закупівельної бази Київської обласної спілки споживчих товариств, третя особа - ПП «СІРІУС»про визнання за Київською облспоживспілкою права власності на спірне нежитлове приміщення. Як вбачається з рішення господарського суду Київської області від 02 квітня 2009 р., позовні вимоги у справі № 19/465-08 обґрунтовані тим, що позивач є власником спірного майна, оскільки фінансував його будівництво. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.07.2009 р. провадження у справі № 19/465-08 зупинено до вирішення даної справи № 8/255-08.

Таким чином, визнання права власності позивача на спірне нежитлове приміщення є предметом самостійного судового розгляду у справі № 19/465-08.

Як зазначалося вище, звертаючись з віндикаційним позовом, позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ.

Позивачем під час розгляду справи № 8/255-08/4/22/20-12 таких доказів не надано, відтак підстави вважати право позивача порушеним та таким, що підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог по виселення відповідача 2 у даній справі, є відсутніми.

Враховуючи встановлені обставини справи та зібрані у ній докази, суд вважає, що позивач не довів наявності у нього права власності на спірне нежитлове приміщення, обставин незаконності володіння спірним приміщенням ПВП «СІРІУС»та наявності підстав для повернення витребуваного майна позивачу, тобто не довів наявності підстав, встановлених статтею 387 Цивільного кодексу України для витребування майна з чужого незаконного володіння.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Київської обласної спілки споживчих товариств у даному випадку є недоведеними, безпідставними та необґрунтованими, а відтак підстави для їх задоволення є відсутніми.

Судові витрати згідно з приписами ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення підписане 28.04.2012 р.

Суддя В.М. Бабкіна