Постанова

від 03.07.2012 по справі 8/255-08/4/22/20-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2012 № 8/255-08/4/22/20-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Кулачок О. А.

За участю представників:

від позивача: Ситенок О. Д. - представник за довіреністю № 01-77 від 12.06.2012

від відповідача 1: Грабовська Н. В. - представник за довіреністю № 1 від 14.03.2012

від відповідача 2: Килимчук О. С. - представник за довіреністю № 05/14 від 14.05.2012

від третьої: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств

на рішення господарського суду Київської області від 23.04.2012

у справі № 8/255-08/4/22/20-12 (суддя Бабкіна В. М.)

за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство - ВТС»

2. Приватного виробничого підприємства «Сіріус»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 Білоцерківська торгово - закупівельна база

про визнання недійсним договору купівлі - продажу та виселення

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору купівлі - продажу від 12.07.2007 недійсним та виселення відповідача 2 з нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м, розташованого за адресою м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 63, літ «З».

Рішенням господарського суду Київської області від 23.04.2012, повний текст якого підписаний 28.04.2012, у справі № 8/255-08/4/22/20-12 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спірного договору недійсним ґрунтується на тому, що позивач, звертаючись до суду з даними позовом, фактично вважає себе власником спірного майна, в той час як згідно приписів законодавства такі права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним договору.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про виселення відповідача 2 із спірного приміщення як віндикаційної вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які відповідно до вимог законодавства підтверджували б право власності позивача на спірне нежитлове приміщення.

При цьому, суд врахував Висновок судової будівельно - технічної експертизи № 11548/11549/11-12 від 23.01.2012, яку призначив під час розгляду справи, як доказ на підтвердження права власності на це майно відповідача 2.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Київська обласна спілка споживчих товариств звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Київської області від 23.04.2012 у справі №8/255-08/4/22/20-12 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт виходить з тих саме обставин, що й під час вирішення спору судом першої інстанції, зауважуючи на тому, що суд першої інстанції під час вирішення спору по сутні не надав їх доводам належної оцінки.

Ухвалою від 23.05.2012 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Пашкіна С. А., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Третя особа представників в жодне судове засідання не направила, про причини неявки суду не повідомила.

Враховуючи про належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача надав пояснення по суті спору, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, проте зазначив, що погоджується зі думкою суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання договору купівлі - продажу від 12.07.2007 недійсним.

Під час розгляду справи представники відповідача 1 та відповідач 2 надали пояснення по суті спору, в яких проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1 та відповідача 2, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Для зручності викладення, в тексті постанови в подальшому судом застосовуються такі скорочення:

Київська обласна спілка споживчих товариств - Облспоживспілка;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство - ВТС» (враховуючи, що всі дії щодо спірного майна, які є предметом дослідження у цій справі, здійснювались його попередником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріта») - ТОВ «Маріта»;

Приватне виробниче підприємство «Сіріус» - ПВП «Сіріус»;

Білоцерківська торгово-закупівельна база - БТЗБ;

Нежитлове приміщення (складу), загальною площею 534 кв.м., розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77 (нині 63), літ. «З», що є предметом купівлі-продажу за договором купівлі-продажу від 02.12.1998, - нежитлове приміщення площею 534,0 кв.м.;

Нежитлове приміщення, загальною площею 534,4 кв.м., розташоване за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, літ. «З» - нежитлове приміщення площею 534,4 кв.м.

Як вбачається з матеріалів справи:

26.05.1998 рішенням № 174 виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області визнав за БТЗБ належність нежитлових будівель, розташованих за адресою: м. Біла Церква, вул. Я.Мудрого, 77 та зобов'язав Міжміське бюро технічної інвентаризації оформити правові та встановлюючи документи на вказані нежитлові будівлі.

01.06.1998 на підставі рішення № 174 Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації видано БТЗБ реєстраційне посвідчення за реєстровим № 383 про реєстрацію за БТЗБ нежитлового приміщення площею 534,0 кв.м.

02.12.1998 БТЗБ як Продавець та ТОВ «Маріта» як Покупець уклали договір купівлі-продажу (далі Договір 1998 року), за умовами якого БТЗБ продала, а ТОВ «Маріта» купило нежитлове приміщення площею 534,0 кв.м., і належить Продавцю на підставі реєстраційного посвідчення, виданого Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації 01.06.1998 за реєстром № 383.

26.04.2001 рішенням № 135 виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області припинив БТЗБ право користування земельною ділянкою загальною площею 0,1812 га по вул. Я.Мудрого, 77 в зв'язку з її добровільною відмовою (п.п. 1.2 п.1).

(31.03.2009 постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду рішення господарського суду Київської області у справі № 9/372-07 скасоване, прийняте нове рішення, яким задоволено позов Облспоживспілки до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, треті особи - БТЗБ та ТОВ «Маріта» - визнано недійсним п.п. 1.2 п. 1 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26.04.2001 № 135)

05.02.2007 постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі № 266/20-05/10-06 визнано недійсним з моменту укладення Договір 1998 року, зобов'язано ТОВ «Маріта» повернути БТЗБ нежитлове приміщення складу площею 534 кв.м. по вул. Я.Мудрого, 63 та виселено його із займаного приміщення. В задоволенні вимог зустрічного позову в частині визнання права власності спірного приміщення ТОВ «Маріта» відмовлено.

(Постанову КМАГС від 05.02.2007 у справі № 266/20-05/10-06 залишено буз змін постановою ВГСУ від 27.04.2007, у порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку якої відмовлено ухвалою ВСУ від 14.06.2007)

28.02.2007 Білоцерківською міською радою Київської області видано ТОВ «Маріта» Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯГ № 198060 на земельну ділянку площею 0,1455 га по вул. Я.Мудрого, 63 в місті Біла Церква (зареєстровано в Книзі записів державних актів за № 020701100003)

21.03.2007 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради надано Дозвіл № 16/7 ТОВ «Маріта» на виконання будівельних робіт з переобладнання власного нежитлового приміщення складу під виробництво, ремонт, технічне обслуговування конвеєрного транспорту.

15.05.2007 Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта прийнято в експлуатацію переобладнання власного нежитлового приміщення складу під виробництво, ремонт, технічне обслуговування конвеєрного транспорту та виробництво гумотехнічних виробів по вул. Я.Мудрого, 63, - ТОВ «Маріта», загальною площею - 534,4 кв.м.

22.05.2007 рішенням № 204 виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області затвердив акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 15.05.2007 переобладнання власного нежитлового приміщення складу під виробництво, ремонт, технічне обслуговування конвеєрного транспорту та виробництво гумотехнічних виробів по вул. Я.Мудрого, 63, - ТОВ «Маріта», загальною площею - 534,4 кв.м.

31.05.2007 на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства видано ТОВ «Маріта» Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 про право власності на нежитлове приміщення площею 534,4 кв.м.

12.07.2007 ТОВ «Маріта» як Продавець та ПВП «Сіріус» як Покупець уклали договір купівлі-продажу (далі Договір 2007 року), за умовами якого ТОВ «Маріта» продав, а ПВП «Сіріус» купив нежитлове приміщення площею 534,4 кв.м.

12.07.2007 ТОВ «Маріта» як Продавець та ПВП «Сіріус» як Покупець уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого ТОВ «Маріта» продав, а ПВП «Сіріус» купив земельну ділянку площею 0.1455 га по вул. Я.Мудрого, 63.

12.07.2007 за Актом прийому-передачі ТОВ «Маріта» передав, а ПВП «Сіріус» отримав нежитлове приміщення під виробництво, ремонт, технічне обслуговування конвеєрного транспорту та виробництво гумотехнічних виробів по вул. Я.Мудрого, 63 площею 534,4 кв.м. та земельну ділянку з призначенням - для переобладнання власних нежитлових приміщень під виробництво.

15.08.2007 на підставі Договору 2007 року ПВП «Сіріус» видано Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯД № 957846 на земельну ділянку площею 0,1455 га по вул. Я.Мудрого, 63 в місті Біла Церква з цільовим призначенням - на переобладнання власних нежитлових приміщень під виробництво.

Зазначені обставини підтверджуються наявними в справі документальними доказами і учасниками судового процесу не заперечуються.

16.05.2008 Облспоживспілка звернулася до господарського суду з позовною заявою до ТОВ «Маріта» та ПВП «Сіріус» про визнання недійсним укладеного ними Договору 2007 року та виселення ПВП «Сіріус» з нежитлового приміщення площею 534,4 кв.м., що є предметом купівлі-продажу за зазначеним договором, посилаючись на те, що на дату укладення цього договору власником спірного приміщення був позивач, а не ТОВ «Маріта», який, уклавши спірний Договір, в порушення ч.1, 2 ст. 319, ч.1 ст. 321, ст. 658 ЦК України, розпорядився майном, яке йому не належало.

Вимагаючи виселення ПВП «Сіріус» з нежитлового приміщення площею 534,4 кв.м., Облспоживспілка, вважаючи себе власником зазначеного майна та виходячи з норм ст.ст. 319, 330, 387, 388 ЦК України, наполягає на своєму праві на його витребування, оскільки приміщення відчужене особою, яка не мала на це права, і вибуло з володіння Облспоживспілки не з її волі.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Верховний Суд України, скасовуючи своєю постановою від 07.04.2009 постанову Вищого господарського суду України від 17.12.2008 постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.2008 та рішення господарського суду Київської області від 04.07.2008 у справі № 8/255-08 з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив,

що право власності Облспоживспілки не може бути відновлене шляхом визнання недійсною угоди купівлі-продажу спірного нерухомого майна, укладеної між відповідачами, оскілки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій вона не є, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ст. 215 ЦК України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 387 ЦК України;

що встановлені у постанові Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 у справі № 266/20-05/10-06 факти не можуть мати преюдиційного значення для цієї справи в силу різного суб'єктного складу у господарських справах № 266/20-05/10-06 та 8/255-08, тому є помилковим вважати власником спірного приміщення Облспоживспілку, посилаючись лише на факт, встановлений у зазначеній постанові;

що вимога про виселення ПВП «Сіріус» зі спірного приміщення є віндикаційною (витребування майна з чужого незаконного володіння), і обставини щодо належності спірного майна, а саме підстави, якими позивач обґрунтовує свою віндикаційну вимогу, зокрема, наявності права власності або іншого юридичного титулу щодо спірного майна у позивача; доведення незаконності володіння чужою річчю не власником; припинення незаконного володіння та повернення витребуваного майна власнику або іншому титульному володільцю, підлягають з'ясуванню на загальних підставах.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.10.2009 у справі № 8/255-08/4, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі № 8/255-08/4 від 23.03.2010, в позові Облспоживспілки до ТОВ «Маріта» та ПВП «Сіріус» про визнання недійсним Договору 2007 та про виселення ПВП «Сіріус» з нежитлового приміщення площею 534,4 кв.м. відмовлено повністю.

Відмовляючи у позові в частині вимог про визнання недійсним Договору 2007 року, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, виходячи з норм ст. 215 ЦК України, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 215 ЦК України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 387 ЦК України.

Відмовляючи у вимогах про виселення ПВП «Сіріус» із спірного приміщення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ця вимога є віндикаційною і задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано суду жодного документу, який відповідно до вимог законодавства України мав засвідчувати набуття ним чи наявність в нього права власності на спірне майно, і не доведено обставини незаконності володіння чужою річчю не власником, в той час як право власності ТОВ «Маріта» на відчужене за Договором 2007 року нерухоме майно підтверджується наявними в справі належним документальним доказом - Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007, виданим Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007, і що факти, встановлені у справі № 266/20-05/10-06, на які посилається позивач в обґрунтування свого права власності на спірне майно, не можуть бути прийняті судом до уваги в силу різного суб'єктного склад у господарських справах № 266/20-05/10-06 та № 8/255-08/4.

Суд апеляційної інстанції, крім того, не прийняв до уваги посилання Облспоживспілки на те, що вона є власником об'єктів нерухомості БТЗБ як така, що фінансувала їх будівництво, зважуючи на те, що у судовому порядку розглядається спір між Облспоживспілкою та БТЗБ про право власності на спірне майно, де Облспоживспілка доводить своє право власності, посилаючись саме на ці обставини (справа № 19/465-08).

Також судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги посилання позивача на факти, встановлені при розгляді справи № 9/372-07/8, рішенням в якій задоволено вимоги Облспоживспілки і визнано недійсним пп. 1.2 п.1 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26.04.2001 № 135, яким припинено право користування БТЗБ земельною ділянкою по вул. Я.Мудрого, 77 в зв'язку з добровільною відмовою, в силу різного суб'єктного складу у справах № 9/372-07/8 та № 8/255-08/4.

Постановою Вищого господарського суду України у справі № 8/255-08/04 від 22.06.2010 постанову від 23.03.2010 Київського міжобласного апеляційного господарського суду та рішення від 20.10.2009 господарського суду Київської області у справі № 8/255-08/04 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось питання стосовно саме набуття ТОВ "Маріта" права власності на спірне майно відповідно до норм чинного законодавства та чи є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007 року, видане ТОВ "Маріта" Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства, підставою набуття права власності.

Також у своїй постанові від 22.06.2010 суд касаційної інстанції вказав, що попередніми судовими інстанціями не було враховано обставини, встановлені господарськими судами у справах № 266/20-05/10-06 та № 9/372-07/8, зокрема, щодо визнання недійсним з моменту укладення Договору 1998 року, який був підставою відмови БТЗБ від постійного користування земельною ділянкою, та відсутності у БТЗБ в особі його директора повноважень для звернення з заявою про добровільну відмову від права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з відчуженням майна Облспоживспілки, розташованим на цій ділянці.

(Ухвалою від 16.09.2010 у справі № 8/255-08/4 ТОВ «Маріта» відмовлено в допуску до провадження заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22.06.2010 у справі № 8/255-08/04).

Рішенням господарського суду Київської області від 23.04.2012, повний текст якого підписаний 28.04.2012, у справі № 8/255-08/4/22/20-12 (оспорене рішення) в задоволенні позову Облспоживспілці відмовлено повністю.

Відмовляючи у позові в частині вимог про визнання недійсним Договору 2007 року, суд першої інстанції виходив з того, що права Облспоживспілки як особи, яка вважає себе власником спірного нерухомого майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним договору, в якому вона не є стороною.

Відмовляючи у позові в частині вимог про виселення ПВП «Сіріус» зі спірного приміщення як у віндикаційних вимогах, суд першої інстанції виходив з того,

що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані докази, які відповідно до вимог законодавства (Додаток « 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 і зареєстрованого 18.02.2002 за № 157/6445) підтверджували б право власності позивача на спірне нежитлове приміщення, в той час як ПВП «Сіріус» є власником спірного приміщення на підставі Договору 2007 року, укладеного з ТОВ «Маріта», посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за № 4627, а право власності ТОВ «Маріта» на відчужене за Договором 2007 року нежитлове приміщення загальною площею 534,4 кв.м. підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007, виданим Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007;

що згідно листа КП Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 10606 від 11.07.2009 та реєстраційного посвідчення від 01.06.1998, право власності станом на 02.12.1998, на момент укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення (складу) між БТЗБ та ТОВ «Маріта», було зареєстроване за БТЗБ;

що посилання Облспоживспілки на те, що вона є власником об'єктів нерухомості БТЗБ, оскільки фінансувала їх будівництво, до уваги судом прийняті бути не можуть, зважуючи на те, що у судовому порядку (справа № 19/465-08) розглядається спір між Облспоживспілкою та БТЗБ про право власності на спірне майно, де Облспоживспілка доводить своє право власності, посилаючись саме на ці обставини, тобто, визнання права власності позивача на спірне нежитлове приміщення є предметом самостійного судового розгляду.

що факти, встановлені у справі № 266/20-05/10-06, не можуть мати преюдиційного значення для даної справи в силу різного суб'єктного складу у цих справах.

При вирішенні спору щодо виселення ПВП «Сіріус» зі спірного нежитлового приміщення суд першої інстанції також прийняв до уваги висновки судової будівельно-технічної експертизи, якою встановлений факт проведення реконструкції, перебудови з ремонтом спірного нежитлового приміщення (складу), внаслідок чого частково змінилися або влаштовані наново його конструктивні елементи, а також змінилося функціональне призначення приміщень, які до перебудови використовувались в якості складського приміщення, а після - як виробничі приміщення для виконання робіт з ремонту, технічного обслуговування конвеєрного транспорту та виробництва гумотехнічних виробів.

При цьому, суд першої інстанції врахував думку експерта, що нежитлове приміщення площею 534,0 кв.м. і нежитлове приміщення площею 534,4 кв.м. не є одним і тим же приміщенням, оскільки останнє внаслідок проведених реконструкцій та перебудови з ремонтом може вважатися новоствореним.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним Договору 2007 року з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Облспоживспілка, вимагає визнати Договору 2007 року недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України, не будучі його стороною, посилаючись на те, що саме вона була власником спірного приміщення на дату укладення цього договору, а не ТОВ «Маріта», яке, уклавши Договір 2007 року, розпорядилося спірним приміщенням, яке йому не належало.

Проте, за правилами ч. 1 ст. 216 ЦК України, визнання Договору 2007 року недійсним створює юридичні наслідки лише для його сторін - ТОВ «Маріта» та ПВП «Сіріус», які в такому випадку зобов'язані повернути одна одній у натурі все, що вони одержали на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В зв'язку з укладенням відповідачами Договору 2007 року, за правилами ч. 2 ст. 216 ЦК України, позивач лише має право вимагати відшкодування збитків або моральної шкоди, якщо доведе, що зазнав їх з вини однієї із сторін цього договору у зв'язку з його вчиненням.

За таких обставин, враховуючи, що позивач вимагає визнати Договір 2007 року недійсним, посилаючись на своє право власності на майно, що є предметом купівлі-продажу за цим договором, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним Договору 2007 року не відповідає способам, що передбачені законодавством для захисту права власності, оскільки задоволення цієї вимоги не призведе до відновлення порушеного права Облспоживспілки як власника.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції що права позивача, який вважає себе власником Адміністративної будівлі, не підлягають захисту шляхом задоволення прозову про визнання недійсним Договору 2007 року, стороною за яким він не є, тобто шляхом застосування правового механізму, встановленого статтею 215 ЦК України, незалежно від того, чи відповідає цей договір закону.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 07.04.2009 у справі № 8/255-08.

Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення вимог Облспоживспілки про визнання недійсним Договору 2007 року, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині залишається колегією суддів без змін.

Щодо вимог в частині виселення ПВП «Сіріус» з нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м., що розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, літ. «З», слід зазначити наступне.

Зазначена вимога є віндикаційною (витребування майна з чужого незаконного володіння), про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.04.2009 у справі № 8/255-08.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Рішення про задоволення віндикаційного позову призведе до припинення незаконного володіння та повернення витребуваного майна власнику.

Враховуючи, що позивач вимагає виселити ПВП «Сіріус» із спірного приміщення, посилаючись на те, що саме він є його законним власником, а ПВП «Сіріус» прав власності на це майно не набув, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав власності шляхом виселення ПВП «Сіріус» із спірного приміщення, на думку колегії суддів, відповідає тим, що передбачені законодавством для захисту прав Облспоживспілки як власника.

При цьому, виходячи з норм ст. 387 ЦК України, для захисту своїх прав власника позивачу необхідно довести наявність підстав, встановлених ст. 387 ЦК України, а саме наявність в нього законного права власності щодо спірного майна та факт незаконного володіння цим майном ПВП «Сіріус».

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 07.04.2009 у справі № 8/255-08, де зазначив, що обставини щодо належності спірного майна, а саме підстави, якими позивач обґрунтував свою віндикаційну вимогу, зокрема, наявності права власності або іншого юридичного титулу щодо спірного майна у позивача; доведення незаконності володіння чужою річчю не власником; припинення незаконного володіння та повернення витребуваного майна власнику або іншому титульному володільцю, підлягають з'ясуванню на загальних підставах.

В обґрунтування наявності саме в неї права власності на спірні приміщення Облспоживспілка посилається на те, що у постанові Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 у справі № 266/20-05/10-06, яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007 та ухвалою Верховного Суду України від 14.06.2007 і якою визнано недійсним з дати укладення Договір 1998 року, встановлено, що «законним та єдиним власником спірного складського приміщення на момент його відчуження був позивач за первісним позовом» (Облспоживспілка - прим.суду), а також на те, що Облспоживспілка є власником спірного майна в силу того,що саме вона фінансувала його будівництво і виконала щодо цього майна повноваження власника, надаючи його у користування БТЗБ як своєму підприємству.

Крім того, Облспоживспілка посилається на те, що ТОВ «Маріта» не було власником нежитлового приміщення і не мало права 12.07.2007 укладати з ПВП «Сіріус» договір купівлі-продажу спірної нерухомості, оскільки 05.02.2007 постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду визнано недійсним з моменту укладення Договір 1998 року, за яким ТОВ «Маріта» придбав це майно у БТЗБ, і виселено його із займаного приміщення; що пп. 1.2 п.1 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 26.04.2001 № 135, яким припинено право користування БТЗБ земельною ділянкою по вул. Я.Мудрого, 77 в зв'язку з добровільною відмовою, рішенням господарського суду Київської області у справі № 9/372-07/8 визнано недійсним; що реконструкція спірного майна жодним чином не може вважатись створенням нового майна та бути правовою підставою для відмови у віндикаційному позові Облспоживспілки про виселення ПВП «Сіріус» із спірного приміщення.

ТОВ «Маріта» в обґрунтування заперечень проти задоволення віндикаційного позову Облспоживспілки посилається на те, що на дату укладення Договору 2007 року нежитлове приміщення площею 534,4 кв.м. належало йому на праві власності згідно Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007, виданого на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007, тобто право власності ТОВ «Маріта» підтверджено правовстановлюючими документами відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 і зареєстрованого 18.02.2002 за № 157/6445, яким встановлено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна та порядок оформлення права власності, в той час як позивачем не надано жодного правовстановлюючого документу а ні на приміщення а ні на земельну ділянку; що після придбання нежитлового приміщення площею 534,0 кв.м. за Договором 2007 року ТОВ «Маріта» за власний кошт проведено роботи щодо перероблення приміщення і приведення його в належний стан, після чого 22.05.2007 рішенням Білоцерківського міськвиконкому № 204 приміщення було введено в експлуатацію; що внаслідок здійснення будівельних робіт змінилось призначення і збільшилась площа спірного приміщення; що ТОВ «Маріта», маючи всі правовстановлюючі документи як на виробниче приміщення, так і на земельну ділянку, використовуючи своє право власника, уклало Договір 2007 року з ПВП «Сіріус» із дотриманням вимог чинного законодавства.

ПВП «Сіріус» послався на наявність у ТОВ «Маріта» всіх правовстановлюючих документів на спірне приміщення та земельну ділянку, які були перевірені нотаріусом під час укладення Договору 2007 року, натомість позивач не надав ніяких документів на підтвердження факту виникнення у нього права власності на нерухоме майно шляхом його створення чи придбання, а внутрішні документи позивача на підтвердження того, що він фінансував будівництво нежитлового приміщення площею 534 кв.м. не є доказами, що підтверджують право власності на конкретне нерухоме майно, оскільки статус новоствореного майна завжди підлягав державній реєстрації.

Крім того, відповідачі вважають, що висновки судової будівельно-технічної експертизи підтверджують обставини, на які вони посилаються як на підставу відмови Облспоживспілці у її віндикаційному позові.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що внаслідок різного суб'єктного складу учасників у господарських справах № 266/20-05/10-06 та 8/255-08, є помилковим вважати власником спірного приміщення Облспоживспілку, посилаючись лише на факт, встановлений у постанові Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 у справі № 266/20-05/10-06, оскільки за правилом ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таку правову позицію підтримав Верховний Суд України у постанові від 07.04.2009 у справі № 8/255-08.

Проте, з огляду на обставини справи та наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що право власності на нежитлове приміщення площею 534,4 кв.м., яке було реалізоване ТОВ «Маріта» за Договором 2007 року ПВП «Сіріус», належить саме Облспоживспілці, і суді першої інстанції безпідставно відмовив їй у задоволенні вимоги про виселення ПВП «Сіріус» з цього приміщення, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991 № 887-ХІІ в редакції на момент створення підприємства БТЗБ Облспоживспілкою, підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

За правилами ст. 9 ЗУ «Про підприємства в Україні», підприємство діє на підставі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Правління Облспоживспілки від 05.02.1992 № 06 затверджено Статут БТЗБ, згідно п. 1 розділу 1 якого БТЗБ є власним підприємством Облспоживспілки і знаходиться в її безпосередньому підпорядкуванні.

Згідно п.13 розділу 4 Статуту БТЗБ, передані на баланс підприємства обігові кошти, фонди, будівлі, приміщення, обладнання, устаткування та інші види основних засобів є власністю Облспоживспілки і передані БТЗБ в тимчасове користування на умовах оперативної оренди для здійснення господарської діяльності. При цьому, БТЗБ не має права без дозволу власника майна передавати, надавати це майно іншім суб'єктам підприємницької діяльності.

Згідно п. 15 розділу 4 Статуту БТЗБ Облспоживспілка в особі правління, як власник бази, має право вирішувати всі питання, які пов'язані з правом власності на майно та кошти, передані БТЗБ для користування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до вимог чинного на дату створення БТЗБ законодавства України, майно БТЗБ як підприємства, створеного Облспоживспілкою, є власністю останньої.

Той факт, що право власності на нежитлове приміщення площею 534,0 кв.м. на дату Договору 1998 було зареєстроване за БТЗБ, викладених вище обставин на підтвердження права власності на це майно Облспоживспілки не спростовує, оскільки будь - які докази позбавлення Облспоживспілки станом на дату укладення цього договору права власності на майно БТЗБ в тому числі на спірне нежитлові приміщення, в матеріалах справи відсутні.

При цьому, рішення № 174 від 26.05.1998 виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, на підставі якого БТЗБ видано реєстраційне посвідчення від 01.06.1998 за реєстровим № 383, за яким право власності на нежиле приміщення площею 534,0 кв. м. зареєстровано за БТЗБ, до уваги колегією суддів не приймається, оскільки, згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України, а, як вбачається з тексту вказаного документа, рішення № 174 прийняте не на підставі звернення Облспоживспілки як власника майна, а на підставі документів, представлених БТЗБ, що є порушенням правил ст. 4 ЗУ «Про власність» в редакції, на дату рішення № 174, згідно якій власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном і саме він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Той факт, що між Облспоживспілкою і заснованою ним БТЗБ вирішується спір щодо права власності на спірне майно (справа № 19/465-08), де Облспоживспілка доводить своє право власності на спірне майно тим, що вона фінансувала його будівництво, викладених вище обставин також не спростовує і до уваги колегією суддів не приймається, оскільки цей спір стосується правовідносин Облспоживспілки та заснованої нею БТЗБ і не є предметом розгляду у цій справі.

Отже, станом на дату укладення Договору 1998 року власником майна БТЗБ, в тому числі, нежитлового приміщення площею 534,0 кв. м., була Облспоживспілка.

Згідно п.п. 13, 15 розділу 4 Статуту БТЗБ, БТЗБ не має права без дозволу власника майна передавати, надавати передані на баланс підприємства обігові кошти, фонди, будівлі, приміщення, обладнання, устаткування та інші види основних засобів іншім суб'єктам підприємницької діяльності, оскільки Облспоживспілка в особі правління, як власник бази, має право вирішувати всі питання, які пов'язані з правом власності на майно та кошти, передані БТЗБ для користування.

Реалізувавши спірне нежитлове приміщення ТОВ «Маріта» за Договором 1998 року, БТЗБ, на думку колегії суддів незаконно розпорядилася майном, яке їй не належало.

При цьому, колегія суддів враховує обставини, встановлені господарськими судами у справах № 266/20-05/10-06 та № 9/372-07/8 щодо відсутності у директора БТЗБ повноважень як на відчуження майна Облспоживспілки так і на відсутності у БТЗБ в особі його директора повноважень для звернення з заявою про добровільну відмову від права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з відчуженням майна Облспоживспілки, розташованим на цій ділянці, на що звернув увагу Вищій господарський суд України у справі № 8/255-08/04 від 22.06.2010

Така точка зору колегії суддів збігається з точкою зору господарських судів у справі № 266/20-05/10-06, постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 в якій Договір 1998 року визнано недійсним з моменту укладення та виселено ТОВ «Маріта» із займаного приміщення, з підстав, в тому числі відсутності у директора БТЗБ права відчужувати нерухоме майно Облспоживспілки.

За обставин, що склались, ТОВ «Маріта» не може вважатися таким, що придбало спірне майно за Договором 1998 року в установленому законом порядку і на законних підставах стало власником цього майна.

За правилами ст.ст. 317, 319 ЦК України, права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власникові, який володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Не будучи власником нежитлового приміщення (складу) площею 534,0 кв.м., ТОВ «Маріта» не мало правових підстав вчиняти щодо цього майна будь-яких дій, а тому, всі дії, що їх здійснювало ТОВ «Маріта» щодо спірного нежитлового приміщення у період часу, після 05.02.2007 року, є незаконними.

Вищезгаданою постановою від 05.02.2007 у справі № 266/20-05/10-06, у відповідності до чинного на той час законодавства, судом застосовано правові наслідки недійсності Договору 1998 року - з БТЗБ на користь ТОВ «Маріта» стягнуто 15360 грн., сплачених останнім за придбану нерухомість, а ТОВ «Маріта» зобов'язано повернути БТЗБ нежитлове приміщення складу площею 534 кв.м. по вул. Я.Мудрого, а також відмовлено в задоволенні вимог зустрічного позову ТОВ «Маріта» в частині визнання за ним права власності на вказані спірні приміщення.

(Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 у справі № 266/20-05/10-06 залишено без змін постановою ВГСУ від 27.04.2007, у порушенні провадження з перегляду якої у касаційному порядку, в свою чергу, відмовлено ухвалою ВСУ від 14.06.2007.)

Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 у справі № 266/20-05/10-06, виходячи з норм ст. 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4-5 ГПК України, прийнята іменем України і є обов'язковою до виконання на всій території України незалежно від суб'єктного складу учасників судового процесу у справі « 266/20-05/10-06.

Згідно ч. 3 ст. 105 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття.

Отже, починаючи з 05.02.2007, поновлено правовий статус спірних нежитлових приміщень, який вони мали до укладення Договору 1998 року, а саме, будучи власністю Облспоживспілки, спірне майно знаходиться в тимчасовому користуванні БТЗБ для здійснення господарської діяльності, про що ТОВ «Маріта» було обізнане та усвідомлювало, що воно не є власником нежитлового приміщення загальною площею 534 кв.м., що розташоване в м. Білій Церкві по вул. Ярослава Мудрого 63, літ. «З».

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ «Маріта» не набуло права власності на спірне нерухоме майно на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії CAB № 023833 від 31.05.2007 р., а тому не мала права на реалізацію нерухомого майна площею 534,4 кв. м. за Договром 2007 року ПВП «Сіріус».

Внаслідок незаконних дій ТОВ «Маріта», у спірному приміщенні, де згідно постанові Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 у справі № 266/20-05/10-06, яка набрала законної сили, мала знаходитися БТЗБ, знаходиться ПВП «Сіріус».

У науково - практичному коментарі до статті 387 ЦК України зазначено, що позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), відповідачем має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Договір 2007 року, укладений між ТОВ «Маріта» та ПВП «Сіріус», не створює для останнього правових наслідків у вигляді виникнення права власності на спірне приміщення та не є перешкодою для витребування спірного майна із володіння ПВП «Сіріус» на користь дійсного власника цього майна - Облспоживспілки, оскільки ПВП «Сіріус» володіє цим майном без відповідної правової підстави.

Згідно ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння Облспоживспілки поза її волею, згідно вимог закону спірне майно може бути витребуване від незаконного володільця на користь Облспоживспілки.

Виселення ПВП «Сіріус» призведе до вивільнення спірного приміщення, яке на виконання постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 у справі № 266/20-05/10-06 займе БТЗБ, яка є підприємством Облспоживспілки і майно якої належить Облспоживспілці, що, в свою чергу, призведе до поновлення порушеного права останньої як власника спірного майна.

Отже, права Облспоживспілки як власника нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м, розташованого за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, літ. «З» підлягають захисту шляхом виселення ПВП «Сіріус» із даного приміщення.

За таких обставин, враховуючи, що станом на дату укладення Договору 2007 року законним власником нежитлового приміщення складу площею 534,4 кв.м. по вул. Ярослава Мудрого в м. Біла Церква була Облспоживспілка, а ПВП «Сіріус» володіє цим майном, не будучи його власником, вимоги Облспоживспілки про виселення ПВП «Сіріус» з нежитлового приміщення визнаються колегією суддів обґрунтованими та законними. Суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови позивачу у вимогах про виселення ПВП «Сіріус» із спірних нежитлових приміщень. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольняються.

Щодо Висновку судової будівельно - технічної експертизи № 11548/11549/11-12 від 23.01.2012 слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Приписами ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів не може погодитися з висновком судового експерта, з яким погодився суд першої інстанції, що приміщення, що його придбало ПВП «Сіріус» у ТОВ «Маріта» за Договором 2007 року, не є одним і тим же приміщенням, що його придбав ТОВ «Маріта» за Договором 1998 року у БТЗБ, оскільки внаслідок проведених реконструкцій та перебудови з ремонтом може вважатися новоствореним.

Як вбачається з матеріалів справи, на запитання суду, чи проводились перебудова, реконструкція або ремонт нежитлового приміщення (складу), загальною площею 534 кв.м., розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 77 (нині 63), з моменту його купівлі ТОВ «Маріта за Договором 1998 року, судовий експерт відповів, що зазначеного приміщення проводилася перебудова, реконструкція з ремонтом (п. 1 Висновків (а.с.25 Висновку експертизи) (реконструкція, перебудова з ремонтом згідно п. 4 Висновків (а.с. 26 Висновку експертизи).

Враховуючи, що судовий експерт дійшов висновку, що саме внаслідок проведених ТОВ «Маріта» реконструкції, перебудови з ремонтом нежитлове приміщення площею 534 кв.м, придбане ТОВ «Маріта» за Договором 1998 року, і нежиле приміщення, площею534,4 кв.м, придбане ПВП «Сіріус» за Договором 2007 року, внаслідок проведених реконструкції, перебудови з ремонтом може вважатися новоствореним, є потреба з'ясувати, що саме є реконструкцією і перебудовою з точки зору закону.

Поняття «реконструкція» визначене у ДБН А.2.2-3-2004 Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, затверджених наказом Держбуду України від 20 січня 2004 р. № 8 (діяли від 01.07.2004 по 30.06.2012).

Ці норми встановлюють склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації на нове будівництво і реконструкцію будинків і споруд цивільного призначення та на нове будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення об'єктів виробничого призначення.

Вимоги цих норм є обов'язковими для застосування юридичними та фізичними особами - суб'єктами господарської діяльності у галузі будівництва незалежно від форм власності.

Згідно Додатку Б. Терміни та визначення (обов'язковий), Реконструкція - це перебудова існуючих об'єктів виробничого та цивільного призначення, пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).

В поняття "існуюче" входить наявність конструктивної схеми з несучими і огороджувальними конструкціями та фундаментами.

Отже, той факт, що в процесі реконструкції (перебудови) з ремонтом нежитлового приміщення (складу) змінилося його функціональне призначення та геометричні розміри, не свідчить про те, що після проведених робіт це є новостворене майно, відносно якого ТОВ «Маріта» набуло прав, передбачених ч. 2 ст. 331 ЦК України.

В той же час, у Додатку Б. Терміни та визначення (обов'язковий). визначено також поняття «нове будівництво».

Нове будівництво - будівництво комплексу об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будинків, споруд, а також філій і окремих виробництв, що здійснюється на вільних площах із метою створення нової виробничої потужності або надання послуг, які після введення в експлуатацію будуть знаходитись на самостійному балансі.

З огляду на досліджені обставини справи, відсутні правові підстави вважати нежитлове приміщення площею 534,4 кв. м. новоствореним майном, оскільки, фактично це є реконструйованим (перебудованим) нежитловим приміщенням площе 534,0 кв. м.

В той же час, колегія суддів вважає помилковою думку позивача, що нежитлове приміщення площею 534,4 кв.м. після проведеної реконструкції, перебудови з ремонтом є самочинним будівництвом, оскільки в даному випадку відсутні ознаки, за наявності яких згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України будівництво відноситься до самочинного, а саме: якщо житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Щодо решти наявних в матеріалах справи документальних доказів, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи підстави задоволення позову в частині виселення ПВП «Сіріус» із спірних приміщень, наявні в матеріалах справи документальні докази, на які посилаються відповідачі в обґрунтування заперечень проти позовних вимог Облспоживспілки, зокрема, вищезгадані Дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради № 16/7 від 21.03.2007, рішення № 204 від 22.05.2007, Свідоцтво про право власності ТОВ «Маріта» на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007, документальні докази щодо оформлення права власності ТОВ «Маріта» та ПВП «Сіріус» на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно, тощо, які складені за період часу, після 05.02.2007 - дати набрання чинності постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 у справі № 266/20-05/10-06, до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення спору сторін по суті.

Висновок № 11548/11549/11-42 судової будівельно-технічної експертизи від 23.01.2012, враховуючи, що предметом дослідження судового експерта при проведенні призначеної судом будівельно-технічної експертизи є обставини щодо здійснення ТОВ «Маріта» реконструкції спірних приміщень, яка відбувалася після визнання недійсним Договору 1998 року, та наслідки таких дій, до уваги колегією суддів також не приймається як такий, що не має значення для справи.

При цьому, колегія суддів погоджується з думкою Облспоживспілки, що висновки судового експерта про те, що ТОВ «Маріта» було створено нову річ і що нерухоме майно, придбане ПВП «Сіріус» за Договором 2007 року, є новоствореним майном, не відноситься до його компетенції, оскільки такі обставини є юридичним фактом, який може встановлюватись виключно судом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у п. 117 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998р. № 53/5, визначено особливості проведення будівельно-технічної експертизи, наведено орієнтовний перелік питань і рекомендації щодо суті ухвал суду про її призначення. Однак про можливість поставити експерту запитання стосовно факту створення нової речі в зазначеній Інструкції не йдеться, адже це встановлюється безпосередньо в судовому засіданні і не може бути вирішено експертом.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав з боку відповідачів та обставини, на які він послався в обґрунтування своїх вимог в частині виселення ПВП «Сіріус» із спірних нежитлових приміщень, з огляду на що позовні вимоги в частині виселення ПВП «Сіріус» з нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м, розташованого за адресою м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 63, літ «З» визнаються судом законними та такими, що підлягають задоволенню. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення господарського суду Київської області від 23.04.2012 у справі № 8/255-08/4/22/20-12 підлягає частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення ПВП «Сіріус» з нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м, розташованого за адресою м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 63, літ «З», та прийняттю в цій частині нового рішення, яким вказані вимоги задовольняються у повному обсязі. В частині відмови у задоволення позовних вимог про визнання укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору купівлі - продажу від 12.07.2007 недійсним рішення суду першої інстанції залишається без змін.

За таких обставин, апеляційна скарга Київської обласної спілки споживчих товариств підлягає частковому задоволенню.

З огляду на досліджені судом обставини справи, приписи ст. ст. 44, 49 ГПК України та враховуючи ступінь вини сторін у виникненні спірних правовідносин, судові витрати по справі на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, державне мито та судовий збір за подачу апеляційної скарги, покладаються судом на позивача та відповідача 1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог, витрати за проведення судової експертизи - на відповідача 1.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств на рішення господарського суду Київської області від 23.04.2012 у справі № 8/255-08/4/22/20-12 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 23.04.2012 у справі № 8/255-08/4/22/20-12 скасувати в частині відмови у вимогах про виселення Приватного виробничого підприємства «Сіріус» (04050, м. Київ, вул. Тургенівська, 65-Б, ідентифікаційний код 21487555) з нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м, розташованого за адресою м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 63, літ «З» і прийняти в цій частині нове рішення.

3. Виселити Приватне виробниче підприємство «Сіріус» (04050, м. Київ, вул. Тургенівська, 65-Б, ідентифікаційний код 21487555) з нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м, розташованого за адресою м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 63, літ «З».

4. В решті рішення господарського суду Київської області від 23.04.2012 у справі № 8/255-08/4/22/20-12 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство - ВТС» (09100, Київська області, м. Біла церква, вул. Ярославав Мудрого, 63, ідентифікаційний код 35381801) на користь Київської обласної спілки споживчих товариств (01042, м. Київ, вул. П. Лумумби, 21, ідентифікаційний код 01753776) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 (вісімдесят п'ять) грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. та витрати, сплачені за проведення судової експертизи, в сумі 13 536 (тринадцять тисяч п'ятсот тридцять шість) грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство - ВТС» (09100, Київська області, м. Біла церква, вул. Ярославав Мудрого, 63, ідентифікаційний код 35381801)на користь Київської обласної спілки споживчих товариств (01042, м. Київ, вул. П. Лумумби, 21, ідентифікаційний код 01753776) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп.

7. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області

8. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 8/255-08/4/22/20-12.

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.