Рішення

від 17.05.2012 по справі 32/536-56/251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/536-56/251 17.05.12 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Бандури Ю.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «УКРГАЗБУД»м. Київ

до першого відповідача: Фонду державного майна України м. Київ

до другого відповідача: Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна м. Київ

до третього відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву м. Київ

за участю: першої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації м. Київ

другої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київської міської ради м. Київ

про визнання права власності

за участю:

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 -юрисконсульт, ОСОБА_2 - адвокат

від першого відповідача : не з'явився

від другого відповідача : не з'явився

від третього відповідача : ОСОБА_3 - гол. спеціаліст

від першої третьої особи: ОСОБА_4 гол. спеціаліст юридичного відділу

від другої третьої особи: не з'явився

Розпорядженням виконуючого обов'язки голови Господарського суду м. Києва від 02.03.12р. Шевченко Е.О. справу № 32/536-56/251 було передано на розгляд судді Підченко Ю.О.

За клопотанням позивача, з урахуванням виняткових обставин справи, значного обсягу доказів, витребування від учасників судового процесу додаткових матеріалів, які підлягають належної правової оцінки, строк слухання спору було продовжено додатково на 15 (п'ятнадцять днів), що відповідає вимогам частини 3 статті 69 ГПК України і знайшло своє відображення у процесуальних документах суду.

СУТЬ СПОРУ: Акціонерне товариство Фірма «Укргазбуд»( Публічне акціонерне товариство «УКРГАЗБУД») звернулося до господарського суду міста Києва з позовними вимогами до належних відповідачів у справі, зокрема: першого відповідача - Фонду державного майна України, другого відповідача - Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна, третього відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про:

· визнання права власності на гуртожиток по проспекту Відрадний 75, в місті Києві;

· зобов'язання другого відповідача у справі - Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна здійснити реєстрацію права власності на гуртожиток по проспекту Відрадний 75, в місті Києві.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2011року по справі №32/536 було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2011року та рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2011року, а справу було передано на новий розгляд.

Судом прийнято до уваги, що вказівки які містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи відповідно до вимог статті 111-12 ГПК України. У якості фактів, які повинні бути досліджені судом під час нового розгляду спору по даній справі є:

§ у судовому процесі неправильно застосовані норми матеріального права щодо набувальної давності і не з'ясовані у повній мірі приписи пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003року за № 435-IV, статей 344, 388, 397 ЦК України, згідно з якими право власності набувається за давністю добросовісного володіння, що відноситься до первинного способу набуття права власності та обізнаність особи щодо заволодінням чужим майном;

§ судами не досліджувалися обставини пов'язані з клопотанням позивача відповідно до вимог статті 22 ГПК України про застосуванням до спірних відносин сторін приписів статті 402 ЦК України, яка регулює підстави виникнення сервітуту, позбавлення позивача змінити підстави позову, тому спір по суті в частині первинних позовних вимог фактично не розглянутий;

§ попередні судові інстанції не звернули увагу на те, що державна реєстрація прав на нерухомість згідно статті 182 ЦК України є публічною, і здійснюється державним органом у передбаченому законом порядку та оскарженню до відповідного суду підлягає саме, відмова або ухилення від державної реєстрації.

Судом прийнято до уваги, що у зв'язку з зміною типу товариства позивачем у справі є -Публічне акціонерне товариство «УКРГАЗБУД».

Перший відповідач у справі -Фонд державного майна України позовні вимоги не визнав, мотивуючи свої заперечення наступними обставинами, зокрема:

· правовідносини між позивачем та першим відповідачем виникли у 1993році, а саме на момент укладення договору №КП-231 від 07.12.1993року купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, далі ЦМК, Орендного підприємства -Фірми «Укргазбуд», відповідно до предмету якого перший відповідач продав, а позивач придбав майно ЦМК. Тобто, позивач був обізнаний про факт передачі державного майна, яке не увійшло до його статутного капіталу в процесі приватизації, однак залишилося на балансі під час проведення приватизації. Позивачем пропущений строку позовної давності на визнання права власності та проведення державної реєстрації на спірне майно, оскільки звернення до суду з позовом відбулося 09.12.2008року. Таким чином до спірних правовідносин сторін слід застосувати строки позовної давності пропущеного позивачем без поважних причин.

· відповідно до приписів статті 344 ЦК України та пункту 8 Перехідних положень ЦК України від 16.01.2003року за № 435-IV, із змінами та доповненнями, передбачають випадки коли володіння майном почалося за три роки до набуття чинності цього ЦК України, тобто у період з 01.01.2011року по 01.01.2004року. Застосування позивачем вказаних норм права суперечить вимогам статті 58 Конституції України у частині зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів в часі, оскільки визначатися вказані строки повинні лише з 01.01.2014року, і за наявністю інших складових, передбачених для набувальної давності відповідною статтею ЦК України. Посилання позивача на застосування до спірних відносин сторін вимог ст.402 ЦК України необґрунтовано, так як позивач не звертався до першого відповідача -Фонду Державного майна України щодо встановлення сервітуту на спірне нерухоме майно. Позовна заява не містить посилання про застосування до спірних відносин сторін вимог щодо встановлення між сторонами сервітуту, і позивач не наполягав на уточненні підстав позову, передбачених статтею 22 ГПК України, а тому спір повинен вирішуватися за раніше заявленими вимогами;

· на підставі акту оцінки вартості майна Орендного підприємства -Фірми «Укргазбуд», затвердженого Фондом державного майна України від 26.10.1993року, з вартості майна вилучено вартість житлового фонду. Дані акту оцінки відповідають акту прийому-передачі ЦМК Орендного підприємства - Фірми «Укргазбуд», далі Орендного підприємства, відносно вартості вилученого гуртожитку із статутного капіталу Орендного підприємства. Тобто, відповідний гуртожиток не передавався у приватну власність, а право державної власності на нього не змінювалося, оскільки гуртожиток знаходиться і перебуває на даний час у державній власності, про що був обізнаний позивач, що відміняє ознакми добросовісного володіння нерухомим майном.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, і судом з урахуванням вимог ст. ст. 4 2 , 4 3 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом. Неприбуття до суду представника другого відповідача у справі - Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна, якого належним чином було повідомлено про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України.

Третій відповідач у справі -Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву позовні вимоги також не визнав посилаючись на те, що відповідний гуртожиток не передавався у приватну власність, а право державної власності на нього не змінювалося і до наступного часу перебуває у державної власності. Перетворенян та реконструкція відносно спірного майно повинно розглядатися судом, як волевиявлення позивача на свій розсуд відповідно до вимог статті 42 ГК України поліпшити умови проживання мешканців. Про вказані умови позивач знав, під час заходів щодо приватизації спірного майна. Тому не має правових підстав для прийняття до спору приписів статті 344, 386, 388 ЦК України, які регулюють заходи порушеного права власності на майно, так як необхідне розмежування понять фактичного володіння майном та користуванням ним. Таким чином, позивач користувався майном, яке до наступного часу знаходиться у державній власності.:

Перша третя особа - Солом'янська районна у місті Києві державна адміністрація м. Київ, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ( ухвалою суду по даній справі від 19.01.2012 року змінено її статус), довела свое відношення до спору, в тому числі відсутність її юридичного інтересу до справи, позбавлення певних прав на спірне майно у зв'язку з реорганізацією системи влади та покладення на неї нових обов'язків за насутпним:

· у разі задоволення позовних вимог мешканці гуртожитку будуть позбавленні конституційних прав на житло та подальшої приватизації;

· у зв'язку зміною в організації управління районами у місті Києві було утворено Солом'янську районну місті Києві державну адміністрацію, до повноважень якої не входить питання участі у програмі передачі спірного гуртожитку №75, яке знаходиться по проспекту Відрадному у власність територіальної громади Солом'янського району м. Києва тощо.

Друга третя особа -Київська міська рада,м. Київ, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача також довела свое відношення до спору, в тому числі наявність юридичного інтересу до справи, моживого позбавлення певних прав та покладення на неї додаткових обов'язків, а саме:

· визнання права власності за набувальною давністю не може мати місце раніше 01.01.2011року, а застосування до спірних відносин сторін приписів статті 402 ЦК України є некоректним, оскільки предметом спору є не визнання права власності на нерухоме майно, яким користується позивач тощо;

· пункт 2 статті 182 ЦК України встановлює, що державна реєстрація прав на нерухомість здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку встановленим законом;

· питання приватизації спірного гуртожитку регулюється Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», який визначає правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальше використання і утримання, зокрема і спірного майна;

· відповідно до пункту 8.1 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.10.2009року за № 1227 «Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна в м. Києві», для оформлення права власності з видачею свідоцтва про таке право додатково додаються документи зазначених у пунктах 6.7 Положення, які у позивача відсутні.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, дослідивши підстави скасування касаційною інстанцією рішення, постанови попередніх судових інстанцій, надавши оцінку письмовим поясненням позивача та запереченням відповідача, в тому числі третім особам, правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд встановив:

Щодо клопотання першого відповідача про застосування до спірних відносин сторін строку позовної давності пропущеного позивачем без поважних причин, то слід зазначити наступне:

Судом досліджене клопотання першого відповідача у справі -Фонду державного майна України про застосування до спірних відносин сторін строку позовної давності, докази того коли позивач довідався або міг довідатися про своє порушене право, і дійшов до наступного висновку:

Ш будь-яке порушене право підлягає захисту, з урахуванням строку позовної давності про застосування якого клопочуть учасники судового процессу;

Ш законодавець встановлює, що коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача про захист якого він просить відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності;

Ш якщо буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущений без поважних причин, суд приймає рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, а у випадку визнання причин пропуску цього строку поважними - порушене право має бути захищене;

Ш виходячи із змісту вказаної правової норми, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій;

Ш до поважних причин також слід віднести причини, за якими кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежать та не знаходилися під його контролем;

Ш касаційною інстанціє встановлено, що розгляд справи відбувався впродовж більш двох років, а відтак позивач був позбавлений можливості довести правомірність володіння або користування спірним майном за законом. Судом з урахуванням рівності та змагальності учасників судового процесу перед законом, з'ясовано, що право позивача про захист якого він просить порушено а строк позовної давності пропущено за поважними причинами. Тому вважає за необхідне поновити позивачеві строк позовної давності щодо визнання за позивачем право власності та зобов'язання органів бюро технічної інвентаризації здійснити реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомості, оскільки позивач проявляв належну дбайливість про захист свого права.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 7 грудня 1993 року між Фондом державного майна України та Організацією орендарів «Укргазбуд»було укладено договір № КП-231 купівлі цілісного майнового комплексу орендного підприємства Фірми «Укргазбуд». 16 березня1994 року між Фондом державного майна України та Організацією орендарів «Укргазбуд»було складено акт прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Укргазбуд». 25 травня 1994 року Фондом державного майна України організації орендарів орендного підприємства «Укргазбуд»видано свідоцтво про власність на майно орендного підприємства «Укргазбуд», яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Пироговського, 19, корпус 2.

Щодо неправильно застосовані судовими інстанціями норм матеріального права щодо набувальної давності, не з'ясуванням у повній мірі приписів пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003року за № 435-IV, статей 344, 388, 397 ЦК України згідно з якими право власності набувається за давністю добросовісного володіння, та відноситься до первинного способу набуття права власності , з урахуванням обізнаності особи, яка заволоділа чужим майном, то слід зазначити:

Так, 15 березня 1992 року набрав чинності Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств»№ 2164 -XII, і з змінами та доповненнями, далі Закон, відповідно до вимог частини другої статті 3 Закону зазначено, що дія цього Закону не поширюється, зокрема на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»(в редакції на момент приватизації) встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Пунктом 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 717 від 8 вересня 1993 року (в редакції на момент приватизації), визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.

Відповідно до ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат в гуртожитках.

На момент проведення приватизації гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації.

Із наданих позивачем доказів не вбачається, що будівлю гуртожитку було включено до складу приватизованого майна. Відповідно до акту оцінки вартості майна орендного підприємства -Фірма «Укргазбуд», затвердженого Фондом державного майна України 26.10.1993, з вартості майна вищезазначеного підприємства вилучено вартість державного житлового фонду вартістю 508526 тис. крб. До переліку нерухомого майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства -Фірми «Укргазбуд» спірний гуртожиток по проспекту Відрадний, 75 не було включено, а вартість вищевказаного гуртожитку до статутного капіталу Акціонерного товариства Фірми «Укргазбуд»не включалася.

Позивач стверджує, що до спірних відносин сторін підлягає обов'язковому застосуванню приписи ст.ст. 344, 388 ЦК України, оскільки вважає доведеним факт заволодіння чужим майном в контексті набувальної давності, що підтверджує добросовісність володіння майном -гуртожитком, в тому числі його безперервне володіння ним, відкритість такого володіння, проведення реконструкції спірної нерухомості відповідно до об'єктивного локального кошторису за формою №2 та переводу гуртожитку в готель, помилкового застосуванням апеляційною інстанцію стверджень про те, що передача спірного об'єкту нерухомості (будівлі гуртожитку) за певною адресою по завершенню приватизації обумовлена не передачею власності, а лише право користування, в зв'язку з чим спірний об'єкт нерухомості майна не увійшов до статутного фонду товариства позивача, не перебуває на його балансі і є державною власністю ( Постанова Верховного суду України від 07.10.2008року за № 60/19-05/5-07.

Досліджуючи питання надувальної власності судом прийнято до уваги, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Об'єктом правової охорони даної статті є нерухоме або рухоме майно. Вказаною статтею визначені ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. Фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України). Володіння, що виникло в результаті здійснення злочину, не може вважатися добросовісним. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.

Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна протягом 10 років, а для рухомого майна - 5 років). В силу ч. 2 ст. 344 ЦК до часу фактичного володіння особа може приєднати час, протягом якого майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Проте це не обов'язок, а право особи, яка заявляє про давність володіння.

Перебіг строку набувальної давності починається з моменту виникнення володіння. Проте із загального правила ст. 344 ЦК встановлює винятки. Так, відповідно до п. 3 даної статті, перебіг строку по відношенню до речей, якими заволоділа особа на підставі договору з їх власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про їх повернення, починається на нерухоме майно через 15 років, а на рухоме - через 5 років з часу сплину строку позовної давності за відповідними вимогами, адже до цього моменту майно може бути примусово витребувано його законним володільцем, а фактичне володіння не може бути визнано добросовісним.

Порядок виникнення права власності на земельну ділянку за набувальною давністю визначається законом пов'язано з сервітутом за законом. Таким законом є Земельний кодекс України (ст. 119 ЗК), який встановлює строк володіння земельною ділянкою для набуття права власності на неї на підставі набувальної давності 15 років. З урахуванням вказаних норм вбачається наступне:

· до спірних відносин сторін не підлягає застосуванню приписи статті 344 ЦК України, оскільки диспозиція вказаної статті застосовується у випадку безперервного володіння нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном -протягом п'яти років, набуває право власності на це майно ( набувальна власність). Підставою застосування вказаної статті є головна ознака -безперервне володіння нерухомим майном протягом певного часу, що є підставою стверджувати про те, що набуття права набувальної власності на спірне нерухоме майно відбувається безперервно протягом десяти років. Докази у справі підтверджують, що спірне майно знаходиться у позивача на балансі ( у користуванні), не передбачає право власності на нерухомість, а лише форму бухгалтерського обліку ( знаходження майна на балансі не підтверджує право власності на вказане майно);

· набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу ( договору найму, оренди, зберігання тощо) виключає застосування до спірних відносин суб'єктів господарювання приписів статті 344 ЦК України. Укладення договору ЦМК, акту від 16.03.1994року прийому - передачі державної частки Орендного підприємства на підтвердження факту передачі на баланс спірного майна, а саме акту інвентаризації майна, яке не увійшло до статутного фонду позивача та є державною власністю станом на 01.11.2006року виключає застосуванню набувальній давності. До переліку інвентаризації майно було включено спірне нерухоме майно -гуртожиток в м. Києві по проспекту Відрадний, 75;

· частина перша статті 388 ЦК України передбачає, що ознаками володіння майном для набуття права власності на річ за набувальною власністю є те, що володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю. Докази у справі свідчать про те, що позивач знав і усвідомлював, що користується державним майном, а саме те, що вартість гуртожитку було включено при оцінці відчужуваного ЦМК, і те, що даний гуртожиток не увійшов до переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цього ЦМК, і відображене в акті інвентаризації, яке не увійшло до статутного фонду позивача;

· позивач користується спірним майном згідно з Положенням про управлінням державним майном, яке не увійшло в процесі приватизації до статутного фонду господарського товариства, але залишилося на його балансі. Вказане відповідає вимогам спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999року за № 908/68, який встановлює підстави знаходження на балансі товариства позастатутного майна, яке не встановлює спосіб управлінням таким майном. Майно залишається на балансі позивача до прийняття рішення уповноваженим органом управління рішення щодо подальшого його використання з метою ефективного його зберігання та використання у господарської діяльності;

· обов'язковою умовою дослідження у правовідносинах сторін є факт розмежування понять, як-то: фактичне володіння майном та користування чужим майном. Позивач згідно вимог статті 397 ЦК України в силу закону користувався спірним гуртожитком, а не володів ним, незалежно від проведеної у ньому реконструкції. Правовий статус майна не змінювався, а тому ствердження позивача про застосування до спірних відносин сторін приписів статті 344 ЦК України є помилковим;

· також слід звернути увагу учасників судового процесу на те, що відповідно до Державної програми приватизації до об'єкті групи «А»відносяться цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства, а також готелі (ані гуртожитки),об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах, окреме індивідуальне визначене майно, майно підприємств, які не не були продані як цілісні комплекси тощо.

Судами не досліджувалися обставини пов'язані з клопотанням позивача відповідно до вимог статті 22 ГПК України про застосуванням до спірних відносин сторін приписів статті 402 ЦК України, яка регулює підстави виникнення сервітуту, позбавлення позивача змінити підстави позову, тому спір по суті в частині первинних позовних вимог фактично не розглянутий;

Відносно вказівок касаційної інстанції в цій частині позову, то вимоги статті 402 ЦК України не підлягають застосуванню у спірних відносинах, оскільки всі правові форми наведені у вказаній статті, і якими встановлюється сервітут до спірного майна у позивача відсутні. Як стверджує сам позивача у своїх письмових поясненнях, володіння і користування спірним майном є фактичним (безтитульним), і здійснюється ним не на підставі сервітуту або будь-якого іншого титулу, а за допомогою інституту набувальної власності. Під час судового процесу позивач не надав суду клопотання про уточнення предмету або підстав позову, тому спір було вирішено по суті раніше заявлених позовних вимог.

Вказівки касаційної інстанції щодо дослідження питання державної реєстрації прав на нерухомість згідно статті 182 ЦК України є публічною, і здійснюється державним органом, який має статус суб'єкта владних повноважень у передбаченому законом порядку. Вказана бездіяльність підлягає оскарженню до відповідного суду, а предметом позову якого є - відмова або ухилення від державної реєстрації вказаного органу. З цього приводу слід зазначити наступне:

Відповідно до частин першої та другої ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації, що кореспондується з вимогами статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Підстави для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Відповідачами у даних справах можуть бути комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації до створення єдиної системи органів реєстрації прав та формування Державного реєстру прав у складі Державного земельного кадастру реєстрації об'єктів нерухомості. Позивач не позбавлений права на звернення до суду іншої юрисдикції за захистом свої порушених прав та охоронювальних законом інтересів.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги доводи позивача є такими що не ґрунтуються на законодавстві. Так, за вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Судом взято до уваги, що позов про визнання -це превентивна норма захисту права і такий позов може пред'являтися у тому випадку, коли право ще не порушено, але існує загроза його порушення. За приписами вказаної норми права правомірність володіння майном визначається судом.

Тобто, позов про визнання права власності може пред'являтися за відсутності порушення права, однак зацікавлена особа яка звертається до суду з таким предметом позову, повинна довести та надати докази з урахуванням конкретних обставин справи про вчинення відповідачем дій, у тому числі висловлювань, які можуть бути розцінені як невизнання його права власності.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Стаття 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Факт невизнання відповідачами права власності на спірне майно не доведено позивачем, а встановити норму права, яке підтверджує існування в той час порядку передачу вказаного майна у комунальну власність не надається можливим. Вказане майно - гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України, і на законодавчому рівні чітко не було встановлено порядку передачі його у володіння та користування суб'єктами господарювання, з урахуванням особливостей визначених законом про приватизацію тощо.

Натомість, позивач з початку приватизації знав, що він не є власником спірної нерухомості, а баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володіння) підприємства. Джерела фінансування спірної нерухомості під час судового процесу сторонами не надано суду.

З урахуванням викладеного у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УКРГАЗБУД» до належних відповідачів у справі, зокрема: першого відповідача - Фонду державного майна України, другого відповідача - Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна, третього відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, про визнання права власності на гуртожиток по проспекту Відрадний 75, в місті Києві, слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.

Оскільки право власності не доведено позивачем не підлягають задоволенні і позовні вимоги щодо зобов'язання другого відповідача у справі - Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна здійснити реєстрацію права власності на гуртожиток по проспекту Відрадний 75, в місті Києві.

У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат за приписами ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Витрати по сплаті державного мита у частині вимог немайного характеру в сумі 85 грн. та вимог майнового характеру в сумі 5 827 грн. за подання позову та забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. відносяться на позивача у справі -Публічне акціонерне товариство «УКРГАЗБУД».

Питання розподілу витрат по сплаті державного мита та забезпечення судового процесу під час звернення з скаргою про перегляд рішення суду в апеляційному порядку не вирішується судом, оскільки скаржники - Фонд державного майна України та Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву звільнені від його сплати у встановленому законом порядку.

Витрати по сплаті державного мита в сумі 42,50 грн. у частині вимог немайного характеру та вимог майнового характеру в сумі 2 913,50 грн. за перегляд рішення у касаційному порядку відносяться на позивача у справі -Публічне акціонерне товариство ««Укргазбуд».

У судовому засіданні, яке відбулося 17.05.12р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного керуючись п. 4 ст. 267, 386, 392 ЦК України, ст. ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, ч. 3 ст. 69, 81-1, 82, 82-1, 84, ч. ч. 2,3 ст. 85, 111-12 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УКРГАЗБУД»до належних відповідачів у справі, зокрема: першого відповідача - Фонду державного майна України, другого відповідача - Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна, третього відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання права власності на гуртожиток по проспекту Відрадний 75, в місті Києві, -відмовити.

2. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УКРГАЗБУД»до належних відповідачів у справі, зокрема: першого відповідача - Фонду державного майна України, другого відповідача - Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна, третього відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києвуju' щодо зобов'язання другого відповідача у справі - Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна здійснити реєстрацію права власності на гуртожиток по проспекту Відрадний 75, в місті Києві -відмовити.

3. Витрати по сплаті державного мита у частині вимог немайного характеру в сумі 85 грн. та вимог майнового характеру в сумі 5 827 грн. за подання позову та забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. відносяться на позивача у справі -Публічне акціонерне товариство «УКРГАЗБУД».

4. Витрати по сплаті державного мита в умі 42,50 грн. у частині позову немайного характеру та майнового характеру в сумі 2 913 грн. за перегляд рішення у касаційному порядку відносяться на позивача у справі -Публічне акціонерне товариство «УКРГАЗБУД».

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст складено -22.05.12р.

Суддя Підченко Ю.О.