Рішення

від 18.11.2008 по справі 2/367

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2/367

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  2/367

18.11.08

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Галафарм»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «НОВА-ФАРМ»

ПроСтягнення 50 060,54 грн.

Суддя  Домнічева І.О.

Представники:

від позивача       Ісаєва Д.Д.

від відповідача   не з'явився

Рішення винесено відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України після оголошеної в судовому засіданні перерви.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Галафарм»до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА-ФАРМ»про стягнення суми основного боргу, пені, збитків та процентів за користування чужими коштами, за Договором поставки №26-08 від 09.03.2006р., а разом –50 060,54 грн.

Ухвалою від 11.09.08р. суд прийняв позовну заяву до провадження та призначив справу до розгляду.

В судовому засіданні 21.10.08р. позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в зв'язку з тим, що відповідач частково розрахувався з позивачем, а також, на вимогу суду, наведено нормативне обґрунтування позовних вимог.

Судом неодноразово відкладав розгляд справи та зобов'язував позивача та відповідача подати суду матеріали, необхідні для вирішення спору по суті.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Позивач у судових засіданнях підтримував викладені у позові обставини, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з врахуванням заяви про їх зменшення.

Судом ухвалами неодноразово витребовувався від позивача новий розрахунок заявлених до стягнення позовних вимог; позивачем нового розрахунку не було надано, проте було надано пояснення, щодо підтримання раніше заявлених позовних вимог.

Відповідач в судові засідання не з'являвся, клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило. Про поважні причини неявки в судові засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Відзив на позов відповідач не подав.

За таких обставин рішення по справі винесене на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.  

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, оглянувши надані позивачем оригінали документів, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд —         

ВСТАНОВИВ:

09.03.06р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Галафарм»(Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВА-ФАРМ»(Відповідач) було укладено Договір поставки №26-08 (Договір).

Згідно з умовами Договору Позивач повинен був поставити Товар, а Відповідач зо бов'язаний був прийняти Товар в порядку та на умовах визначених Договором.

На підставі видаткових накладних, належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи, Позивач, відповідно до умов Договору, поставив Відповідачу продукцію на загальну суму 23 488,04 грн.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент подання Позивачем позовної заяви до суду, Відповідачем не проведений розрахунок за поставлений, згідно вищенаведених накладних, товар.

В судовому засіданні 21.10.08р. позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в зв'язку з тим, що Відповідач частково розрахувався з позивачем, та сума основного боргу зменшилась і становить –10 884,48 грн.; інші вимоги Позивач залишає без змін.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.  

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.  

Суд погоджується та вважає обґрунтованим розрахунок пені, наданий Позивачем,  відповідно до якого пеня становить –2274,89 грн.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування фактів викладених в позові; також Відповідачем не надано доказів погашення основної заборгованості та пені.

Зважаючи на вищенаведене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача, на користь Позивача, суми основного боргу за Договором та суми пені з врахуванням подвійної облікової ставки НБУ.

Позивач також просить стягнути з Відповідача збитки, передбачені п. 5.1 Договору, відповідно до якого в разі порушення Покупцем терміну повної оплати Товару більше ніж на 10 календарних днів, він зобов'язаний виплатити Постачальнику, окрім пені, збитки в розмірі 15% від загальної вартості Товару з простроченою оплатою, а також, окремо від неустойки, відшкодувати інші збитки та витрати Позивача, пов'язані з притягненням Покупця до виконання його грошових зобов'язань за даним договором.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст.ст. 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Переліки видів збитків, зазначені в ст. 22 ЦК України та у ст. 225 ГК України є вичерпним.

Відповідно до ст. 225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків.

Проте сторонами в Договорі поставки №26-08 від 09.03.2006р. зазначено, що в разі порушення Покупцем терміну повної оплати Товару більше ніж на 10 календарних днів, він зобов'язаний виплатити Постачальнику, окрім пені, збитки в розмірі 15% від загальної вартості Товару з простроченою оплатою, а також, окремо від неустойки, відшкодувати інші збитки та витрати Позивача, пов'язані з притягненням Покупця до виконання його грошових зобов'язань за даним договором.

Відповідно до норм чинного законодавства, сторони не мають права встановлювати в договорі інший вид збитків, ніж встановлений законом, оскільки передбачений в законі перелік видів збитків є вичерпним.  

Проте Позивачем та Відповідачем у Договорі, окрім розміру збитків, було також встановлено і інший, ніж передбачений законодавством, вид збитків: «в разі порушення Покупцем терміну повної оплати Товару більше ніж на 10 календарних днів…»та «інші збитки…, пов'язані з притягненням Покупця до виконання його грошових зобов'язань за даним договором».

Позивачем не надано суду доказів, що Відповідачем було йому заподіяно збитки, перелік яких встановлено в ст. 22 ЦК України та в ст. 225 ГК України, зважаючи на що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми збитків, як нормативно та документально необґрунтованої позовної вимоги.

Також позивач просить стягнути з Відповідача встановлені Договором проценти за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, передбачені в ст. 536 ЦК України, є боргом, оскільки за даною нормою відсутній зв'язок між можливістю їх (процентів) стягнення та наявністю підстав юридичної відповідальності.

Як вже зазначалось вище, згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства.

Натомість, у Договорі (п. 9.6) сторони (юридичні особи) встановили, що в разі прострочення Покупцем повної оплати Товару, отриманого від Постачальника, більше ніж на 15 календарних днів, Постачальник має право стягнути з Покупця 0,5% від загальної вартості партії Товару з простроченої повною оплатою за вищевказаний термін, за кожен день користування Покупцем грошовими коштами Постачальника.

Зважаючи на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що заявлені Позивачем до стягнення проценти, не є процентами за користування чужими грошовими коштами, в розумінні ст. 536 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте Позивач просить стягнути не «певний відсоток річних», а «0,5% від загальної вартості партії Товару з простроченої повною оплатою за вищевказаний термін, за кожен день користування Покупцем грошовими коштами Постачальника», а тому заявлені позивачем до стягнення 0,5%, також не є «річними», в розумінні ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 549 ГК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зважаючи на вищенаведене, судом встановлено, що заявлені до стягнення позивачем «0,5 % за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення», по своїй суті - є пенею.

Оскільки Позивачем вже було заявлено вимогу про стягнення пені (на підставі Договору, та з врахуванням Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»), дану вимогу було розглянуто та визнано обґрунтованою, то у суду відсутні підстави повторно застосовувати до відповідача штрафну санкцію у вигляді стягнення пені.

Зважаючи на вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми передбачених в Договорі «0,5% за користування чужими грошовими коштами», як нормативно та документально необґрунтованої позовної вимоги.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені Позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу пропорційно сумі задоволених позовних вимог, та з врахуванням того, що Відповідач сплатив Позивачу частину основного боргу вже після звернення позивача до суду; в іншій частині судові витрати відносяться на Позивача та йому не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА-ФАРМ»(юридична адреса: м. Київ, вул. Куренівська, 29-А; фактична адреса: м. Київ, вул. Лариси Руденко, 10-Г; код ЄДРПОУ 32044159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галафарм»(м. Київ, вул. Магнітогорська, 1; код ЄДРПОУ 30886474) 10 884 (десять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 48 коп. основної заборгованості, 2 274 (дві тисячі двісті сімдесят чотири) грн. 89 коп. пені, 131 (сто тридцять одна) грн. 59 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                                           І.О.Домнічева