Постанова

від 23.05.2012 по справі 13/263

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2012 р. справа № 13/263

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПрокопанич Г.К. суддівЄвсікова О.О., Попікової О.В. за участю представників: від позивача (за первісним позовом):не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача (за первісним позовом):ОСОБА_4 -за дов. від 10.01.2012р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" на рішеннягосподарського суду міста Києва від 15.09.2011р. та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.11.2011р. у справі№ 13/263 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СКМ Україна" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" прозобов'язання вчинити дії та стягнення заборгованості, та за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКМ Україна" провизнання додаткової угоди від 25.05.2009р. недійсною та припинення дії договору від 12.02.2009р.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СКМ Україна" (далі -позивач за первісним позовом, ТОВ "СКМ Україна") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" (далі -відповідач за первісним позовом, ТОВ "ТД "Веріас") про стягнення 92 244,86 грн. (з яких: 1 338,64 грн. пені, 33 370,90 грн. плати за користування товарним кредитом, 57 535,62 грн. зміненої ціни товару до видаткової накладної), зобов'язання підписати акти нарахування плати за користування товарним кредитом та акти зміни ціни товару до видаткової накладної (курсова різниця).

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" звернулося із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКМ Україна", в якій з урахуванням клопотання від 15.09.2011р. щодо уточнення позовних вимог, просило визнати недійсною додаткову угоду від 25.05.2009р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форінтекс Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас", та припинити дію договору від 12.02.2009р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форінтекс Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас", з 05.05.2009р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.09.2011р. (суддя Курдельчук І.Д.) первісний позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ "ТД "Веріас" на користь ТОВ "СКМ Україна" 1 338,64 грн. пені, 33 370,90 грн. в якості плати за товарним кредитом, 57 535,62 грн. в якості зміни ціни товару до видаткової накладної. Припинено провадження у справі за первісним позовом в частині зобов'язання підписати акти нарахування плати за користування товарним кредитом та акти зміни ціни товару до видаткової накладної. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано приписами статей 193, 207 Господарського кодексу України, статей 203, 215, 525, 526, 549, 611, 655, 692, 693 Цивільного кодексу України. При цьому, суд в частині задоволення первісного позову виходив із встановленого факту порушення відповідачем зобов'язань за договором від 12.02.2009р. № Ф-00000020-2009 стосовно проведення оплати за користування товарним кредитом та коштів згідно зміненої ціни товару (її курсової різниці). Припиняючи провадження у справі в частині вимог первісного позову щодо зобов'язання підписанти акти нарахування плати за користування товарним кредитом та актів зміни ціни товару до видаткової накладної, суд зазначив, що вказані вимоги не підлягають вирішенню у господарських судах. У задоволенні зустрічного позову відмовлено через його безпідставність та необґрунтованість, з огляду на встановлення факту здійснення зміни найменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Форінтекс Україна" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас", та укладення додаткової угоди від 25.05.2009р. до договору від 12.02.2009р. № Ф-00000020-2009 належними сторонами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011р. (головуючий суддя Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.) рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2011р. скасовано в частині припинення провадження у справі, в цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині припинення провадження та відмовляючи в задоволенні вимог первісного позову стосовно зобов'язання підписати акти нарахування плати за користування товарним кредитом та акти зміни ціни товару до видаткової накладної (курсова різниця), суд апеляційної інстанції, з урахуванням приписів статей 11, 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, виходив з того, що умовами договору не передбачено зобов'язання відповідача за первісним позовом щодо підписання вказаних актів, та з огляду на те, що визначений позивачем у цій частині вимог спосіб захисту не відповідає передбаченим законодавством способам захисту цивільних прав, що є підставою для відмови в позові, а не припинення провадження у справі.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті судами першої та апеляційної інстанцій без повного та всебічного дослідження обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема приписів статей 526, 610 Цивільного кодексу України, а також порушенням вимог статей 4 3 , 4 7 , 38 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на тому, що судами не перевірено факт порушення грошового зобов'язання за договором від 12.02.2009р. № Ф-00000020-2009 з боку ТОВ "ТД "Веріас" на основі документів, які б підтверджували стан взаєморозрахунків між сторонами у справі. Крім того, на думку скаржника, судами не вжито заходів до витребування доказів в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України для встановлення фактичних обставин справи стосовно виникнення та порядку виконання грошового зобов'язання згідно пункту 7.2. договору від 12.02.2009р. № Ф-00000020-2009.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.02.2009р. між ТОВ "Форінтекс Україна" (продавець) та ТОВ "ТД "Веріас" (покупець) укладено договір № Ф-00000020-2009 (далі -договір), у відповідності до умов якого продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, перелік якого узгоджується сторонами в специфікації, що є невід'ємною частиною договору.

25.05.2009р. між сторонами укладено додаткову угоду (додаток) № 1 до договору від 12.02.2009р. № Ф-000000020-2009 стосовно внесення змін щодо місцезнаходження та реквізитів сторін, у зв'язку зі зміною назви ТОВ "Форінтекс Україна" на ТОВ "СКМ Україна", яке є повним правонаступником ТОВ "Форінтекс Україна".

У відповідності до пункту 3.3. договору від 12.02.2009р. № Ф-00000020-2009 покупець зобов'язується отримувати від продавця товар та вчасно сплачувати за нього гроші, згідно розрахунків, вказаних у цьому договорі.

Згідно положень пунктів 8.2. -8.5. договору строк поставки товару узгоджується сторонами та визначається у відповідній специфікації до договору. Товар передається покупцю на умовах EXW (склад продавця) - при замовленні до 4000 кв.м або CPT (склад покупця) -при замовленні від 4000 кв.м. Право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товару. На кожну партію товару продавець зобов'язаний надати, зокрема специфікацію, рахунок-фактуру, накладну, податкову накладну.

Товар вважається переданим та прийнятим покупцем за кількістю - згідно кількості, зазначеній у видаткових накладних на товар (підпункт 10.1.2. пункту 10.1. договору).

Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. договору всі ціни сторонами погоджуються та зазначаються в специфікації в українських гривнях та еквіваленті ціни у євро на дату складення специфікації. Товар відпускається за ціною, яка визначається на дату передачі товару у гривнях і вираховуються шляхом множення еквіваленту вартості товару у євро, зазначену у специфікації, на вартість 1 євро у гривнях за середнім курсом продажу євро на міжбанківській валютній біржі на попередню дату, та зазначається у видатковій накладній.

В пункті 7.1. договору сторони визначили, що оплата за товар, вказаний у відповідному рахунку-фактурі, здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту отримання товару покупцем на умовах товарного кредиту. Строк надання товарного кредиту може змінюватися за узгодженням сторін шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.

Згідно умов пункту 7.2. договору сторонами погоджено, що на день повної сплати гривневої вартості товарів, що були відвантажені згідно конкретної видаткової накладної, ціна товару, що підлягає сплаті у гривнях, перераховується шляхом множення еквіваленту вартості товарів у євро, яка була погоджена у специфікації, на вартість 1 євро у гривнях за середнім курсом продажу євро на міжбанківській валютній біржі на дату надходження коштів на рахунок продавця. Різниця у сумі, що підлягає сплаті у гривні (якщо така виникла), оформляється продавцем актом зміни ціни товару до видаткової накладної з випискою розрахунку коригування до відповідної податкової накладної, копії яких надсилаються покупцеві по факсу або електронною поштою, а оригінали поштою. Заборгованість, яка виникла внаслідок такого перерахунку ціни товару на користь однієї зі сторін, при подальших взаєморозрахунках закривається першочергово в рахунок наступних платежів або відвантаження товарів.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що покупець сплачує продавцеві за користування товарним кредитом протягом строку, погодженого в пункті 7.1. цього договору, плату в розмірі 20 відсотків річних від суми товарного кредиту, що оформляється продавцем відповідним актом про нарахування плати за користування товарним кредитом з випискою податкової накладної в день закінчення строку, визначеного у пункті 7.1. цього договору, копії яких надсилаються покупцеві по факсу або електронною поштою, а оригінали поштою.

У відповідності до пунктів 9.2. -9.4. договору плата за користування товарним кредитом нараховується з календарного дня, що є наступним за днем передачі товару до дня розрахунку за переданий товар включно, але не більше, чим за строк, визначений у пункті 7.1. цього договору. Плата за користування товарним кредитом нараховується на вартість переданого товару, розраховану за цінами на момент передачі товару (зазначену у видаткових накладних), та сплачується покупцем протягом трьох банківських днів з дня закінчення строку, визначеного у пункті 7.1. цього договору.

За приписами статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, згідно статті 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Згідно частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом (частина 2 статті 266 Господарського кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Судами попередніх інстанцій в порушення приписів статей 4 7 , 43 Господарського процесуального кодексу України не було надано належної правової оцінки наведеним вище положенням договору від 12.02.2009р. № Ф-00000020-2009 та не встановлено, чи були узгоджені сторонами відповідні специфікації до договору від 12.02.2009р. № Ф-00000020-2009, що є його невід'ємними частинами, з визначенням кількості та ціни товару, строку його поставки; чи був переданий позивачем товар відповідачу згідно умов даного договору, та чи виникло у зв'язку з цим зобов'язання відповідача стосовно оплати його вартості.

При цьому, місцевим та апеляційним господарськими судами до уваги були прийняті лише складені позивачем акти зміни ціни товару до видаткової накладної без належного дослідження та оцінки накладних, до яких ці акти були складені.

Крім того, суди попередніх інстанцій, задовольняючи первісний позов, не з'ясували, з якого моменту у відповідача виник обов'язок здійснити оплату вартості товару, в тому числі плату за користування товарним кредитом; з якого моменту відбулося прострочення відповідача як необхідної умови для застосування до нього штрафних санкцій, передбачених договором; за який період виникла основна заборгованість та була нарахована пеня, заявлені до стягнення; чи надсилались позивачем на адресу ТОВ "ТД "Веріас" відповідні акти про нарахування плати за користування товарним кредитом, акти зміни ціни товару до видаткової накладної та акти про нарахування пені у порядку, встановленому пунктами 7.2., 9.1., 12.4. договору від 12.02.2009р. № Ф-00000020-2009.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про задоволення вимог первісного позову.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів, враховуючи приписи статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2011р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011р. в частині задоволення первісного позову підлягають скасуванню, як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанції були зобов'язанні в силу статті 38 Господарського процесуального кодексу України витребувати докази для встановлення фактичних обставин справи, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки з 30.07.2010р. вказана стаття була викладена в новій редакції згідно із Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VI, у відповідності до якої таке витребування здійснюється судом лише у випадку задоволення відповідного клопотання сторони або прокурора у разі неможливості самостійного надання ними таких доказів.

При цьому, згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення спору, може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали відповідно до приписів статті 65 Господарського процесуального кодексу України, притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

В частині первісного позову стосовно зобов'язання відповідача підписати акти нарахування плати за користування товарним кредитом та акти зміни ціни товару до видаткової накладної (курсова різниця) судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком господарського суду апеляційної інстанції, що умовами договору від 12.02.2009р. № Ф-00000020-2009 не передбачено зобов'язання ТОВ "ТД "Веріас" щодо підписання вказаних актів. Вказане свідчить про недоведеність позивачем в силу статей 4 3 , 33 Господарського процесуального кодексу України наявності порушень з боку відповідача непідписанням таких актів прав та охоронюваних законом інтересів позивача, як необхідної підстави для їх захисту в судовому порядку.

Крім того, апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що у цій частині вимог позивачем за первісним позовом не вірно обраний спосіб захисту порушених прав, що є підставою для відмови в позові, а не припинення провадження у справі.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції правомірно скасовано рішення місцевого господарського суду в частині припинення провадження у справі та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Стосовно зустрічних позовних вимог судова колегія виходить з наступного.

Предмет зустрічного позову у даній справі становлять вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 25.05.2009р. № 1 до договору від 12.02.2009р. № Ф-000000020-2009 та припинення дії цього договору з 05.05.2009р.

Вказані позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні спірної додаткової угоди відповідачем за зустрічним позовом неправомірно використано найменування іншої юридичної особи, що свідчить про відсутність доказів дійсного волевиявлення останнього. В свою чергу, оспорюваний договір припинив свою дію з моменту внесення даних до Єдиного державного реєстру щодо зміни найменування і місцезнаходження відповідача за відсутності внесення цих змін до цього договору.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.02.2009р. між ТОВ "Форінтекс Україна" (продавець) та ТОВ "ТД "Веріас" (покупець) укладено договір № Ф-00000020-2009.

Додатковою угодою (додаток) № 1 від 25.05.2009р. до вказаного договору внесені зміни стосовно місцезнаходження та реквізитів сторін, у зв'язку зі зміною назви ТОВ "Форінтекс Україна" на ТОВ "СКМ Україна", яке є повним правонаступником ТОВ "Форінтекс Україна".

Місцевим та апеляційним господарськими судами з'ясовано, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 05.05.2009р. відбулася зміна найменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Форінтекс Україна" на Товариство з обмеженою відповідальністю "СКМ Україна" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи - 33300076.

Згідно положень статуту ТОВ "СКМ Україна" є правонаступником ТОВ "Форінтекс Україна" (ідентифікаційний код 33300076).

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що додаткову угоду (додаток) № 1 від 25.05.2009р. укладено належними сторонами договору від 12.02.2009р. № Ф-000000020-2009 - ТОВ "Форінтекс Україна", правонаступником якого є ТОВ "СКМ Україна", та ТОВ "ТД "Веріас", з дотриманням вимог чинного законодавства. В свою чергу, позивач за зустрічним позовом не довів в силу приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, у зв'язку з чим правові підстави для визнання недійсною спірної додаткової угоди відсутні.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 512, статті 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, з 05.05.2009р. (дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про зміну найменування юридичної особи) до ТОВ "СКМ Україна" в повному обсязі перейшли права та обов'язки ТОВ "Форінтекс Україна" за договором від 12.02.2009р. № Ф-000000020-2009.

При цьому, згідно приписів статті 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), а не зі зміною її найменування.

За таких обставин, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій стосовно відсутності підстав для припинення дії договору від 12.02.2009р. № Ф-000000020-2009 з 05.05.2009р.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає, що місцевий та апеляційний суди дійшли правомірного висновку стосовно відмови в задоволенні зустрічного позову, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011р. у справі № 13/263 скасувати в частині задоволення первісного позову. В цій частині справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011р. у справі № 13/263 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: О.О. Євсіков

О.В. Попікова