Рішення

від 24.05.2012 по справі 5011-18/4716-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-18/4716-2012 24.05.12

За первісним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРКІНОІНВЕСТ»;

до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Кінотеатр «Ленінград»;

про стягнення 245 040,07 грн.;

За зустрічним

позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Кінотеатр «Ленінград»;

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркіноінвест»;

про визнання договору частково недійсним.

Суддя Мандриченко О.В.

Представники за первісним позовом:

Від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № б/н від 20.02.2012 р.;

Від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність № б/н від 28.04.2012 р.;

ОСОБА_3, представник, довіреність № б/н від б/н від 28.04.2012 р.;

Представники за зустрічним позовом:

Від позивача: ОСОБА_2, представник, довіреність № б/н від 28.04.2012 р.;

ОСОБА_3, представник, довіреність № б/н від б/н від 28.04.2012 р.;

Від відповідача: ОСОБА_1, представник, довіреність № б/н від 20.02.2012 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2012 р. порушено провадження у справі №5011-18/4716-2012, справа призначена слуханням на 08.05.2012 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2012 р. відкладено розгляд справи до 17.05.2012 р.

В судовому засіданні 17.05.2012 р. було оголошено перерву до 24.05.2012 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 р. прийнято зустрічний позов Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Кінотеатр «Ленінград»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркіноінвест».

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач за первісним позовом у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача за первісним позовом 36 579,80 грн. боргу з оплати лізингових платежів, 3 908,94 грн. інфляційних втрат, 14 769,21 грн. 48% річних та 189 782,12 грн. 15% річних за користування чужими грошовими коштами, а також 4 902,12 грн. судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю.

Відповідач за первісним позовом -Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Кінотеатр «Ленінград», у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 189 782,12 грн. в якості процентів за користування чужими грошовими коштами з наступних підстав:

- у статті 536 Цивільного кодексу України йдеться про правомірне користування грошовими коштами, коли є згода кредитора на таке користування, а сторони домовляються між собою, що боржник буде користуватися грошовими коштами кредитора протягом певного періоду. Тобто, визначення обов'язку боржника щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами є правомірним у випадку, коли предметом договору є саме користування боржником чужими грошовими коштами, а саме у правовідносинах, які за своєю правовою природою є позикою;

- визначення обов'язку відповідача щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами на користь позивача є неправомірним та суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки господарські відносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є господарсько-правовими відносинами, що регулюються нормами цивільного законодавства про лізинг, а не про позику. Предметом договору між позивачем та відповідачем є передання у користування майна на певний строк і за встановлену плату, але аж ніяк не користувався грошовими коштами, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договорів лізингу положень про позику;

- проценти за користування чужими грошовими коштами не є мірою відповідальності та не є штрафними санкціями в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки їх застосування за своєю правовою природою передбачається незалежно від наявності вини боржника та наявності простроченого виконання зобов'язання або виконання його неналежним чином. Натомість, нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами;

- наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, а тому такі кошти будуть нараховуватися незалежно від вини боржника та незалежно від наявності невиконання або неналежного виконання зобов'язання лізингоодержувачем;

- умовами договору, а саме пунктами 4.2. та 4.3. договору передбачено подвійне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, що суперечить вимогам цивільного законодавства та й взагалі правовій природі правовідносини, що виникли між сторонами по справі.

Позивач за зустрічним позовом у поданій до господарського суду позовній заяві просить визнати недійсним пункт 4.3. договору лізингу №1 ЛН/05 від 01.12.2005 р., укладений між ТОВ «Укркіноінвест»та ДКП «Кінотеатр «Ленінград»щодо зобов'язання ДКП «Кінотеатр «Ленінград»сплатити грошову суму в розмірі 15% річних від вартості майна, зазначеного в пункті 3.1. договору за весь період такої несплати в якості процентів за користування чужими грошовими коштами з мотивів, вказаних у зустрічній позовній заяві.

Відповідач за зустрічним позовом -Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрікіноінвест»- у своєму відзиві на зустрічний позов просить відмовити у задоволенні зустрічного позову з наступних підстав:

- за погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу;

- сторони при укладенні договору наділені правом встановлювати окремі види відповідальності;

- відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі, встановленому договором, законом або іншим актом цивільного законодавства;

- статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що, відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості;

- проценти за користування чужими грошовими коштами нараховується не тільки у відносинах, предметом яких є надання грошових коштів у користування, але і у відносинах пов'язаних з неналежним виконанням грошових зобов'язань;

- пунктом 4.3. договору сторони передбачили відповідальність за несвоєчасне погашення заборгованості у вигляді сплати відсотків, що за своєю правовою природою відповідає відповідальності, що визначена статтею 694 Цивільного кодексу України;

- з аналізу норм чинного законодавства користування чужими грошовими коштами це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове користування (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-яким оплатним зобов'язанням і виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами, а юридичні особи не можуть бути звільнені від цього зобов'язання.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

01.12.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укркіноінвест»(лізингодавець) та Державним комунальним підприємством «Кінотеатр «Ленінград»(лізингоодержувач) було укладено договір лізингу №1ЛН/05, відповідно до умов якого лізингодавець надає лізингоодержувачу у вигляді лізингу в платне користування предмет лізингу на умовах, що визначаються цим договором.

Відповідно до п. 1.2. договору, предметом лізингу є обладнання для кінотеатру, що включає: кіно технологічне обладнання, акустичне обладнання, звукове обладнання, екран, кіно крісла, і відповідно, становить комплект.

Монтаж та установка обладнання відбувається на території лізингоодержувача.

Згідно з п. 2.1. договору, лізингодавець надає лізингоодержувачу обладнання у вигляді комплекту. Обладнання передається у лізинг на строк з 2005 по 2015 рік, що складає 120 календарних місяців з моменту підписання акту про здачу-приймання обладнання.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що початком строку лізингу вважається момент підписання акта про здачу-приймання обладнання.

Вартість обладнання становить: 1 471 160,00 грн., в тому числі вартість обладнання - 395 040,00 грн., в тому числі ПДВ -65 840,00 грн. (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору, обладнання передається лізингодавцем і приймається лізингоодержувачем на умовах сплати лізингоодержувачем лізингових платежів за користування обладнанням шляхом перерахування лізингових платежів лізингодавцю.

Лізингові платежі складаються з:

- суми, що відшкодовує частину вартості встановленого обладнання;

- лізингових процентів, що включають платіж як винагороду лізингодавцю за надане у лізинг обладнання.

Сума, що відшкодовує частину вартості обладнання є фіксованим платежем (п. 3.3. договору).

Згідно з п. 3.4. договору, лізингові проценти можуть змінюватися у випадку виникнення обставин, що можуть викликати комерційні втрати сторін: зміна рівня інфляції, цін, тарифів, обмінного курсу та інших значних для сторін показників, що буде предметом додаткової угоди.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язується здійснювати щомісячні лізингові платежі у відповідності до додатку №1 «Графік сплати лізингових платежів»до цього договору.

Відповідно до п. 3.6. договору, лізингові платежі повинні сплачуватися щомісяця, не пізніше 25 числа місяця, за яким здійснюється оплата, згідно наданих лізингодавцем рахунків-фактур.

Згідно з п. 4.1. договору, у випадку несвоєчасної оплати лізингоодержувачем лізингових платежів , лізингоодержувач в повному обсязі відшкодовує лізингодавцю збитки, понесені лізингодавцем у зв'язку з таким простроченням, а також суму втраченого фінансового доходу (упущеної вигоди).

Пунктом 4.2. договору передбачено, що з урахуванням положень статті 625 Цивільного кодексу України, лізингоодержувач у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу лізингодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 42% річних від простроченої суми.

У пункті 4.3. договору зазначено, що в якості процентів за користування чужими грошовими коштами, лізингоодержувач зобов'язується сплатити грошову суму в розмірі 15% річних від вартості майна, зазначеного в п. 3.1. за весь період такої несплати.

Відповідно до п. 5.1. договору, лізингодавець зобов'язується поставити, а саме змонтувати в приміщенні, зазначеному лізингоодержувачем і передати обладнання у користування лізингоодержувачу у належному технічному стані.

Згідно з п. 35.7. договору документом, який підтверджує передачу комплекту обладнання від лізингодавця у користування до лізингоодержувача, є акт про здачу-приймання обладнання. Акт про здачу-приймання складається і підписується у двох примірниках: для лізингодавця та для лізингоодержувача.

Пунктом 9.1.3. договору передбачено, що лізингодавець має право вимагати розірвання договору та компенсації належних йому лізингових платежів або повернення предмета лізингу у передбачених діючим законодавством та договором випадках.

У пункті 9.1.4. договору зазначено, що лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість або повернути предмет лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» та чинним законодавством.

Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно здійснювати лізингові платежі у формі, що передбачена цим договором (п. 10.2.2. договору).

Відповідно до п. 14.1. договору, дія цього договору припиняється після закінчення терміну його дії і виконання лізингоодержувачем усіх своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно з п. 14.3. договору, лізингодавець має право ініціювати розірвання цього договору в односторонньому порядку у випадку, якщо лізингоодержувач протягом терміну, який перевищує чотири тижні, не виконує своїх зобов'язань за будь-яким видом платежів, що передбачені цим договором (п. 14.3.2. договору); Лізингоодержувач після отримання вимоги про сплату не погашає суму заборгованості протягом двох тижнів (п. 14.3.3. договору).

Пунктом 15.1. договору передбачено, що у випадках, що передбачені в пункті 14.3. цього договору, лізингодавець має право застосувати на власний розсуд такі санкції:

15.1.1. зажадати негайної виплати всієї суми лізингових платежів за цим договором на дату його розірвання;

15.1.2. вилучити обладнання з користування лізингоодержувачем.

Згідно з п. 15.4.договору, всі сплачені лізингові платежі лізингоодержувачу не повертаються.

Пунктом 19.2. договору передбачено, що сторони домовилися, що позовна давність про стягнення неустойки (пені, штрафу) за несвоєчасне виконання зобов'язань встановлюється тривалістю у 3 роки.

Додатком №1 до договору лізингу слугує графік сплати лізингових платежів, яким передбачено до сплати 120 лізингових платежів.

На виконання умов договору, 01.12.2005 р. сторонами було підписано акт передання-приймання предмета лізингу (обладнання), відповідно до якого лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв об'єкт лізингу.

Первісний позов.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 806 Цивільного кодексу зазначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач свої зобов'язання за договором лізингу виконав, передав відповідачеві майно, зазначене в договорі.

Позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з вимогою погасити заборгованість по сплаті лізингових платежів листом №06-03/2012 від 06.03.2012 року. Проте відповіді на даний лист в матеріалах справи немає і відповідачем не сплачена заборгованість за договором лізингу.

Відповідно до п. 2.1. договору, лізингодавець надає лізингоодержувачу обладнання у вигляді комплекту. Обладнання передається у лізинг на строк з 2005 року по 2015 рік, що складає 120 календарних місяців з моменту підписання акту про здачу-приймання обладнання.

Акт приймання-передачі майна підписаний сторонами 01.12.2005 року.

Відповідно до п. 3.2. договору, обладнання передається лізингодавцем і приймається лізингоодержувачем на умовах сплати лізингоодержувачем лізингових платежів за користування обладнанням шляхом перерахування лізингових платежів лізингодавцю.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язується здійснювати щомісячні лізингові платежі у відповідності до додатку №1 «Графік сплати лізингових платежів»до цього договору.

Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно здійснювати лізингові платежі у формі, що передбачена цим договором (п. 10.2.2. договору).

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача заборгованість з оплати лізингових платежів за:

- січень 2012 року в сумі 12 176,80 грн.

- лютий 2012 року в сумі 12 193,00 грн.

- березень 2012 року в сумі 12 210,00 грн. відповідно до графіку лізингових платежів за 74, 75, 76 періоди сплати.

Отже, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 36 579,80 грн.

В матеріалах справи містяться виписки по особовим рахункам позивача за період з 16.12.2008 року по 04.01.2012 року, сформовані станом на 20.03.2012 року. Тобто, після 04.01.2012 року проплати за договором лізингу не відбувалися.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ч. 1ст. 612 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що з урахуванням положень статті 625 Цивільного кодексу України, лізингоодержувач у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу лізингодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 42% річних від простроченої суми.

Тобто, сторони домовилися про інший розмір процентів річних -не 3%, а 42%.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом 3 908,94 грн. інфляційних втрат і 14 769,21 грн. 42% річних з простроченої суми.

Господарський суд вважає за можливе задовольнити вказані вимоги позивача за первісним позовом.

Відповідач у відзиві на первісну позовну заяву фактично не заперечує проти задоволення вищевикладених позовних вимог. Відповідач лише заперечує проти стягнення з нього 189 782,12 грн. 15% річних в якості процентів за користування чужими грошовими коштами.

У пункті 4.3. договору зазначено, що в якості процентів за користування чужими грошовими коштами, лізингоодержувач зобов'язується сплатити грошову суму в розмірі 15% річних від вартості майна, зазначеного в п. 3.1. за весь період такої несплати.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача 189 782,12 грн. 15% річних від вартості майна в якості процентів за користування чужими грошовими коштами.

Господарський суд вважає за можливе задовольнити і цю вимогу позивача за первісним позовом, адже, частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Визнання недійсним пункту 4.3. договору лізингу №1 ЛН/05 від 01.12.2005 р. є предметом зустрічного позову, про що йтиметься нижче.

Отже, господарський суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркіноінвест».

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Зустрічний позов.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсним пункт 4.3. договору лізингу №1ЛН/05 від 01.12.2005 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укркіноінвест»та ДКП «Кінотеатр «Ленінград».

У пункті 4.3. договору зазначено, що в якості процентів за користування чужими грошовими коштами, лізингоодержувач зобов'язується сплатити грошову суму в розмірі 15% річних від вартості майна, зазначеного в п. 3.1. за весь період такої несплати.

Вартість обладнання становить: 1 471 160,00 грн., в тому числі вартість обладнання - 395 040,00 грн., в тому числі ПДВ -65 840,00 грн. (п. 3.1. договору).

Позивач за зустрічним позовом у зустрічній позовній заяві зазначає, що в порушення вимог, встановлених цивільним законодавством, до договору було включено зобов'язання позивача, як лізингоодержувача, сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами на користь відповідача як лізингодавця. Проте, вказує позивач, процентам присвячена стаття 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. При цьому розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що у статті 536 Цивільного кодексу України йдеться про правомірне користування грошовими коштами, коли є згода кредитора на таке користування, а сторони домовляються між собою, що боржник буде користуватися грошовими коштами кредитора протягом певного періоду. Тобто, визначення обов'язку боржника щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами є правомірним у випадку, коли предметом договору є саме користування боржником чужими грошовими коштами, а саме у правовідносинах, які за своєю правовою природою є позикою.

Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначає, що проценти за користування чужими грошовими коштами не є мірою відповідальності та не є штрафними санкціями в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки їх застосування за своєю правовою природою передбачається незалежно від наявності вини боржника та наявності простроченого виконання зобов'язання або виконання його неналежним чином. Нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами є фактично платою за користування чужими грошовими коштами. При цьому, зобов'язання щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами позивачем на користь відповідача передбачено у главі договору, що регулює відносини сторін в разі прострочення сплати лізингових платежів, тобто в главі, що регулює відповідальність позивача, як лізингоодержувача, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором.

Відтак, на думку позивача за зустрічним позовом, умовами договору, а саме пунктами 4.2. та 4.3. договору передбачено подвійне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, що суперечить вимогам цивільного законодавства, визначеним у частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання пункту 4.3. договору лізингу недійсним.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статей 1, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингові платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У статті 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Господарський суд погоджується з твердженнями відповідача за зустрічним позовом, які викладені у відзиві на зустрічну позовну заяву, і відмовляє в задоволенні зустрічних позовних вимог у зв'язку з наступним.

Статтею 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Тобто, сторони при укладенні договору наділені правом встановлювати окремі види забезпечення виконання зобов'язань за договором.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 4 статті 179 Цивільного кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що в якості процентів за користування чужими грошовими коштами, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити грошову суму в розмірі 15% річних від вартості майна, зазначеного в п. 3.1. за весь період такої несплати.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Частина 2 статті 536 Цивільного кодексу передбачає, що розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України передбачено можливість визначення сторонами обов'язку сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. Також даною нормою передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього кодексу.

Вказана норма містить визначення неправомірної поведінки покупця (прострочення оплати товару), вид відповідальності (нарахування відсотків відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються відсотки за користування ними.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд в постанові від 27.10.2011 року в справі №02/07/2076 та постанові від 03.06.2010 р. у справі №14/345-09.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 27.10.2011 р. у справі №02/07/2076 зазначено, що з аналізу норм чинного законодавства, користування чужими грошовими коштами -це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове користування (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-яким оплатним зобов'язанням і виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами, а юридичні особи не можуть бути звільнені від цього зобов'язання.

Отже, пунктом 4.3. договору лізингу №1ЛН/05 від 01.12.2005 р. відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства; особи, які уклали зазначений договір мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; оспорюваних в частині договір вчинено у формі, встановленій законом, відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання пункту 4.3. договору недійсним.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Кінотеатр «Ленінград»(інд. 02105, м. Київ, проспект Гагаріна, 7, код ЄДРПОУ 02408053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРКІНОІНВЕСТ»(інд. 01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, нежитлове приміщення №43, код ЄДРПОУ 32249978) 36 579 (тридцять шість тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 80 коп. заборгованості, 3 908 (три тисячі дев'ятсот вісім) грн. 94 коп. інфляційних втрат, 14 769 (чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн. 21 коп. 42% річних з простроченої суми, 189 782 (сто вісімдесят дев'ять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 12 коп. 15% річних за користування чужими грошовими коштами, 4 900 (чотири тисячі дев'ятсот) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРКІНОІНВЕСТ»(інд. 01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, нежитлове приміщення №43, код ЄДРПОУ 32249978) 1 (одна) грн. 32 коп. надмірно сплаченого судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяО.В. Мандриченко Дата складання рішення 31.05.2012 р.