Постанова

від 06.04.2012 по справі 2а-3097/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 квітня 2012 року 12:00 № 2а-3097/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., за участю секретаря судового засідання Мосійчук І.М. та представників: позивача -Грищенка С.М., відповідача - Готрі Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 жовтня 2011 року № 0009162306, - На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 06 квітня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02 березня 2012 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 жовтня 2011 року № 0009162306.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2012 року закінчено підготовче провадження та адміністративну справу № 2а-3097/12/2670 призначено до судового розгляду на 20 березня 2012 року.

В судових засіданнях оголошувались перерви до 27.03.2012 р., 28.03.2012 р., 06.04.2012 р.

Протокольною ухвалою від 28 березня 2012 року задоволено клопотання позивача та замінено первинного відповідача Державну податкову інспекцію у Печерському районі міста Києва належним відповідачем Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»зареєстроване Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 01 грудня 2006 року (Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 799032) та є платником податку на додану вартість (код ЄДРПОУ 34730664).

Відповідно до Протоколу № 2 Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»від 20 травня 2010 року, директором підприємства позивача призначено Турчина Родіона Юрійовича.

В період з 30 вересня 2011 року по 06 жовтня 2011 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕГАПЛЮС»за період з 01 січня 2011 року по 31 травня 2011 року.

В ході перевірки використано, крім інших документів, акт про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГАПЛЮС»(код ЄДРПОУ 37401541) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період січень, лютий, березень, квітень 2011 року від 08 серпня 2011 року № 1028/2306/37401541 та акт про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГАПЛЮС», (код ЄДРПОУ 37401541) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період травень 2011 року від 15 серпня 2011 року № 1132/2306/37401541.

По результатам перевірки складено акт № 1334/23-6/34730664 від 13 жовтня 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-VI, а саме, занижено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 282 905,00 грн., в тому числі за лютий 2011 року -44 997,00 грн., за березень 2011 року -56 048,00 грн., за квітень 2011 року -115 590,00 грн., за травень 2011 року -66 270,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 236 592,00 грн.

26 жовтня 2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009162306, відповідно до якого позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 282 905,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»оскаржило в адміністративному порядку податкове повідомлення-рішення від 26 жовтня 2011 року № 0009162306 до Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової служби України. Проте скарги позивача на податкове повідомлення-рішення від 26 жовтня 2011 року № 0009162306 залишені без задоволення, податкове повідомлення-рішення від 26 жовтня 2011 року № 0009162306 залишене без змін.

Не погодившись з рішеннями контролюючих органів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення відповідача від 26 жовтня 2011 року № 0009162306.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що службова особа контролюючого органу під час проведення перевірки неправомірно кваліфікувала правочин між позивачем та контрагентом як фіктивний відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, так як не довела жодного доказу наявності умислу всіх сторін правочину, який би підтверджувався вироком суду по кримінальній справі, а також нею не враховано те, що зазначений правочин є оспорюваним правочином і може визнаватися недійсним виключно в судовому порядку.

Також, висновок спеціаліста № 486 від 07 липня 2011 року, на думку позивача, не спричиняє правових наслідків для визнання недійсності всіх правочинів та первинних документів ТОВ «ВЕГАПЛЮС», зокрема первинних документів, що виписані ТОВ «ВЕГАПЛЮС»при здійсненні взаємовідносин між підприємствами в рамках договору купівлі-продажу № 0112 від 01 грудня 2010 року.

Крім того, позивач наполягає на правильності формування податкового кредиту, що утворився внаслідок купівлі товарів у ТОВ «ВЕГАПЛЮС», так як ні в акті перевірки ТОВ «Український паркетний дім», ні в рішенні ДПС України про розгляд повторної скарги не заперечується наявність всіх первинних документів по господарських операціях, здійснених між ТОВ «ВЕГАПЛЮС»та ТОВ «Український паркетний дім»та не наведено жодної обставини, що свідчила б про недійсність податкових накладних.

Вказане вище, на думку позивача, свідчить про хибність, безпідставність та необґрунтованість висновків та таких, що зроблені службовою особою ДПІ у Печерському районі м. Києва з перевищенням наданої влади при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Український паркетний дім»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «ВЕГАПЛЮС», з питання правильності нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.05.2011 року, що оформлені в акті перевірки від 13.10.2011 року № 1334/23-6/34730664 та недійсність прийнятого на підставі цього акту податкового повідомлення-рішення № 0009162306 від 26.10.2011 року.

Приводом для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок про те, що здійснені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕГАПЛЮС»правочини, здійснені без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, такі що суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними. Згідно з Актом перевірки такий висновок Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва обґрунтувала наступним:

1. невстановленням факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів;

2. виконанням підписів на первинних документах від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГАПЛЮС»ОСОБА_5 іншою особою, що підтверджується висновком спеціаліста № 486 від 07 липня 2011 року.

Відповідно до наданих сторонами доказів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»та Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕГАПЛЮС»01 грудня 2010 року уклали договір купівлі-продажу № 0112 (далі по тексту -Договір у всіх його відмінках), ціни за одиницю товару якого оформляються додатком до цього договору (п. 1 ст. 2 Договору).

Разом з тим, позивачем не надано суду додатку до вищевказаного договору, який, за умовами договору, є його невід'ємною частиною.

В той же час позивачем надані копії рахунків-фактури.

Згідно з рахунком-фактурою № 126 від 01 лютого 2011 року, постачальник - ТОВ «ВЕГАПЛЮС»поставив одержувачу - ТОВ «Український паркетний дім»товар, вартість якого складає 269 981,40 грн., ПДВ -44 996,90 грн.

Згідно з рахунком-фактурою № 192 від 02 березня 2011 року, постачальник - ТОВ «ВЕГАПЛЮС»поставив одержувачу - ТОВ «Український паркетний дім»товар, вартість якого складає 289 905,12 грн., ПДВ -48 317,52 грн.

Згідно з рахунком-фактурою № 223 від 25 березня 2011 року, постачальник - ТОВ «ВЕГАПЛЮС»поставив одержувачу - ТОВ «Український паркетний дім»товар, вартість якого складає 166 124,40 грн., ПДВ -27 687,40 грн.

Згідно з рахунком-фактурою № 119 від 14 квітня 2011 року, постачальник - ТОВ «ВЕГАПЛЮС»поставив одержувачу - ТОВ «Український паркетний дім»товар, вартість якого складає 460 160,16 грн., ПДВ -76 693,36 грн.

Згідно з рахунком-фактурою № 39 від 14 квітня 2011 року, постачальник - ТОВ «ВЕГАПЛЮС»поставив одержувачу - ТОВ «Український паркетний дім»товар, вартість якого складає 386 700,96 грн., ПДВ -64 450,16 грн.

Згідно з рахунком-фактурою № 19 від 04 травня 2011 року, постачальник - ТОВ «ВЕГАПЛЮС»поставив одержувачу - ТОВ «Український паркетний дім»товар, вартість якого складає 292 549,44 грн., ПДВ -48 758,24 грн.

Згідно з рахунком-фактурою № 85 від 10 травня 2011 року, постачальник - ТОВ «ВЕГАПЛЮС»поставив одержувачу - ТОВ «Український паркетний дім»товар, вартість якого складає 105 070,92 грн., ПДВ -17 511,82 грн.

Відповідно до вказаних вище рахунків-фактури позивач надав видаткові та податкові накладні, копії яких містяться у справі.

Зазначені у видаткових та податкових накладних суми відповідають сумам, визначеним в рахунках-фактури.

Як рахунки-фактури, так і видаткові та податкові накладні підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Крім того, пунктом 1 ст. 1 Договору передбачено, що продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити товари народного споживання у відповідності до прас-листа в асортименті, кількості згідно заявки покупця.

Постачання готової продукції, наявної у продавця, здійснюється на підставі письмової заявки покупця за узгодженням сторін (п. 1 ст. 3 Договору).

Аналізуючи викладені вище обставини, суд зазначає наступне.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3). Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4). Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України (ч. 5).

Проте, як вбачається з наданих представником позивача первинних документів, ні рахунки-фактури, ні видаткові та податкові накладні не мають відсилання до відповідного додатку до договору купівлі-продажу № 0112 від 01 грудня 2010 року, в якому мало бути визначено ціну за одиницю товару, який придбавав позивач.

Крім того, позивачем не надано суду письмової заявки, відповідно до якої, за умовами Договору, здійснюється постачання готової продукції.

Зазначене вище дає підстави зробити висновок про те, що договір між позивачем та ТОВ «ВЕГАПЛЮС»є неукладеним, так як не відповідає вимогам статей 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України.

Суд також дослідив наявний в матеріалах справи висновок спеціаліста старшого експерта сектора з техніко-криміналістичного забезпечення роботи Печерського РУ відділу організації роботи з ТКЗ ОВС НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві старшого лейтенанта міліції Кононченка Святослава Анатолійовича від 07 липня 2011 року № 486, який провів почеркознавче дослідження декларацій з податку на прибуток та декларацій з податку на додану вартість та встановив, що підписи на вищевказаних документах виконані не гр. ОСОБА_5, а іншою особою.

В абзаці другому ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Проте, як вбачається, контрагентом порушено норми статті 207 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи позивач доводив суду про реальність вчиненого з ТОВ «ВЕГАПЛЮС»правочину. Так, як зазначалось вище, позивачем надані суду копії первинних документів, а саме: договір купівлі-продажу, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року N 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, на вимогу суду, представником позивача не надано актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

З наданої в судовому засіданні копії договору оренди нежитлового приміщення № 30/11 від 31 грудня 2010 року вбачається, що обсяги постачання товарів народного споживання, які придбавав позивач у контрагента, не відповідають площі складського приміщення.

Зазначене вище дає суду підстави зробити висновок, що договір купівлі-продажу № 0112 від 01 грудня 2010 року є не лише неукладеним, а й таким, що не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Під час розгляду справи позивач не довів суду факту придбання ним товарів народного споживання у ТОВ «ВЕГАПЛЮС», а складені ТОВ «ВЕГАПЛЮС»податкові накладні, що не підтверджуються придбаним товаром, не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту.

Зазначене вище свідчить про те, що висновок відповідача про заниження позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 282 905,00 грн. є обґрунтованим.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0009162306 від 26 жовтня 2011 року ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому є правомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідачем доведено правомірність прийнятого ним рішення.

Враховуючи вищезазначене, Окружний адміністративний суд міста Києва всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України , шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11.04.2012 р.