Постанова

від 22.09.2015 по справі 2а-3097/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 вересня 2015 року 09:59 № 2а-3097/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Грабовському В.А., розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Український паркетний дім" до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

від 26.10.2011р. №0009162306.

за участю представників сторін:

від позивача: Грищенко С.М.

від відповідача: Декань М.І.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22.09.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український паркетний дім" (надалі - Позивач), звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (надалі - Відповідач) про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 26.10.2011 року №0009162306.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2015 року Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що висновки викладені у акті, складеному за результатами перевірки, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, а отже, і податкове повідомлення - рішення прийнято з порушенням вимог законодавства.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень робить посилання на обставини викладені у письмових запереченнях, що у повній мірі відображають зміст акту перевірки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Український паркетний дім" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінанси-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕГАПЛЮС" за період з 01.01.2011 року по 31.05.2011року.

За результатами перевірки складено акт №1334/23-6/34730664 від 13.10.2011 р. (надалі - Акт перевірки ).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-VІ, а саме, занижено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 282 905,00 грн., в тому числі за лютий 2011 року -44 997,00 грн., за березень 2011 року -56 048,00 грн., за квітень 2011 року -115 590,00 грн., за травень 2011 року -66 270,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 236 592,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0009162306 від 26.10.2011 р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 282 905 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням Позивачем подано скарги до ДПА у м. Києві та ДПА України, за результатом розгляду скарги ДПА у м. Києві прийнято рішення від 10.01.2012 року №197/10/25-114, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення також рішенням ДПА України від 16.02.2012 року №2889/6/10-2115, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідачем в Акті перевірки та в запереченнях на позовну заяву зазначає, що здійснені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український паркетний дім" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕГАПЛЮС" правочини, здійснені без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, такі що суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними. Згідно з Актом перевірки такий висновок Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва обґрунтувала наступним: 1. невстановленням факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів; 2. виконанням підписів на первинних документах від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕГАПЛЮС" ОСОБА_3 іншою особою, що підтверджується висновком спеціаліста № 486 від 07 липня 2011 року, суд не погоджується з даними доводами Податкового органу та вважає їх передчасними.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ "ВЕГАПЛЮС" (Продавець), з іншої сторони, укладено Договір купівлі - продаж №0112 від 01 грудня 2010 року (надалі - Договір №0112).

У відповідності до ст. 1 - ст. 3 Договору №0112, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити товари народного споживання у відповідності до прайс-листа в асортименті, кількості згідно заявки Покупця. Ціни за одиницю товару (стаття 1 п. 1. Договору) вказані на момент укладення договору і можуть на протязі дії договору змінюватися за погодженням сторін, що оформляються додатком до договору який є його невід'ємною частиною. Вартість тари, упаковки та маркування входять до вартості товару. Тара не повертається. Загальна сума договору складається на підставі товаросупроводжувальних документів. За наявності готової продукції у Продавця її постачання здійснюється на підставі письмової заявки Покупця за узгодженням сторін. Доставка товару виконується Продавцем на склад Покупця. Прийом-передача продукції здійснюється за кількістю: на підставі товаросупроводжувальних документів (або акт прийому-передачі), за якістю - згідно керівництва по експлуатації або іншим супровідним документом, що підтверджує його відповідність технічній документації. Право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент належного оформлення та отримання продукції.

В підтвердження виконання умов договорів Позивачем надану суду наступні документи: Рахунок-фактури: №126 від 01.02.2011 р. на загальну суму з ПДВ 269 981,40 грн., №192 від 02.03.2011 р. на загальну суму з ПДВ 289 905,12 грн., №223 від 25.03.2011 р. на загальну суму з ПДВ 166 124,40 грн., №119 від 14.04.2011 р. на загальну суму з ПДВ 460 160,16 грн., №39 від 14.04.2011 р. на загальну суму з ПДВ 386 700,96 грн., №19 від 04.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ 292 549,44 грн., №85 від 10.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ 105 070,92 грн.; Видаткові накладні: №126 від 01.02.2011 р. на загальну суму з ПДВ 269 981,40 грн., №192 від 02.03.2011 р. на загальну суму з ПДВ 289 905,12 грн., №223 від 25.03.2011 р. на загальну суму з ПДВ 166 124,40 грн., №119 від 14.04.2011 р. на загальну суму з ПДВ 460 160,16 грн., №39 від 14.04.2011 р. на загальну суму з ПДВ 386 700,96 грн., №19 від 04.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ 292 549,44 грн., №85 від 10.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ 105 070,92 грн.; Податкові накладні: №126 від 01.02.2011 р. на загальну суму з ПДВ 269 981,40 грн., №192 від 02.03.2011 р. на загальну суму з ПДВ 289 905,12 грн., №223 від 25.03.2011 р. на загальну суму з ПДВ 166 124,40 грн., №39 від 14.04.2011 р. на загальну суму з ПДВ 386 700,96 грн., №119 від 14.04.2011 р. на загальну суму з ПДВ 460 160,16 грн., №19 від 04.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ 292 549,44 грн., №85 від 10.05.2011 р. на загальну суму з ПДВ 105 070,92 грн.; Заяви на товар: від 26.01.2011 р., 24.02.2011 р., 21.03.2011 р., 09.04.2011 р., 11.04.2011 р., 27.04.2011 р., 27.04.2011 р.; Прайс-лист: за лютий - травень 2011 р.; картка рахунку 631 та інші документи.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься також Договір оренди нежитлових приміщень №31/11 від 31.12.2010 р. укладеного між Позивачем (Орендар), з однієї сторони та Державним будівельним комбінатом УСВР України (Орендодавцем).

У відповідності до п. 1.1 - 1.5 Договору оренди, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщенням промислово-господарської бази (склад № 7) за адресою: м. Київ, вул. Клеманська, 4. Площа приміщення, що орендується складає - 308 м 2 . Стан приміщення, що передається в оренду задовільний. Загальна оціночна вартість приміщення на момент його передачі становить 1457856,40 грн. Приміщення, що передається Орендодавцем Орендарю надається для зберігання паркету.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що Позивачем було придбано товар (деревину), який використовувався Позивачем в господарській діяльності, оскільки згідно КВЕД 46.13, Позивач займається посередницькою діяльністю з торгівлі деревиною, яки він придбав у контагента.

Крім того, в матеріалах справи містяться докази в подальшому реалізацію придбаного товару (видаткові накладні, податкові накладні Акти приймання-передачі) контрагентам.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента позивача були ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даного контрагенту під час укладання та виконання договору.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Крім того, Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування як валових витрат, так і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та позивач, як юридичні особи, внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстровані платником податку на додану вартість.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного, суд вважає звернути увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариствам, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених Позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Також, суд звертає увагу й на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна вся первинна документація, яка підтверджує використання Позивачем отриманих послуг (товару) від контрагента в межах господарської діяльності та приймання отриманого послуг (товару), які використані Позивачем в господарській діяльності.

Отже, суд прийшов до висновку, що позивачем цілком правомірно сформовано у перевіряємий період податковий кредит з урахуванням взаємовідносин з контрагентом.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача щодо визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 26.10.2011 року №0009162306 - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.10.2011 року №0009162306.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук