Ухвала

від 13.07.2015 по справі 2а-3097/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2015 р. м. Київ К/9991/59704/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012

у справі №2а-3097/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 06.04.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012, в задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕГАПЛЮС» за період з 01 січня 2011 року по 31 травня 2011 року, за результатами якої складено акт №1334/23-6/34730664 від 13 жовтня 2011 року.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-VI, що призвело до заниження від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 282905,00 грн., в тому числі за лютий 2011 року -44997,00 грн., за березень 2011 року -56048,00 грн., за квітень 2011 року -115590,00 грн., за травень 2011 року -66270,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 236592,00 грн.

26 жовтня 2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0009162306, яким донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 282905,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження скарги платника залишені без задоволення, податкові повідомлення-рішення - без змін.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з того, що висновки податкового органу про те, що укладений між позивачем та ТОВ «ВЕГАПЛЮС» договір купівлі-продажу №0112 від 01 грудня 2010 року є нікчемним, оскільки здійснений без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, а тому суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, доходної частини бюджету, знайшли своє підтвердження. При цьому посилались на висновок спеціаліста від 07 липня 2011 №486, яким було проведено почеркознавче дослідження декларацій з податку на прибуток та декларацій з податку на додану вартість ТОВ «ВЕГАПЛЮС», згідно якого підписи на вказаних документах виконані не директором ТОВ «ВЕГАПЛЮС» гр.ОСОБА_2, а іншою особою. Таким чином, реальність договору купівлі-продажу №0112 від 01 грудня 2010 року не підтверджена, у зв?язку з чим у позивача були відсутні підстави для формування податкового кредиту за наслідком господарських операцій, які мали лише документарний характер.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Статтею 228 ЦК України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

Таким чином, застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, здійснюється до правочинів, недійсність яких встановлюється судом.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі судами не встановлювалось.

Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

З метою дослідження фактичного придбання товарів (послуг) судам необхідно аналізувати умови їх поставки, оплати, досліджувати та оцінювати всі наявні первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій. В їх сукупності разом з іншими доказами. Також слід з'ясовувати мету придбання товарів (послуг).

Разом з тим, судами попередніх інстанцій зміст оспорюваних операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто ознаки, які свідчать про їх реальний характер, а також зв'язок з господарською діяльністю позивача не з'ясовувались, незважаючи на те, що, за доводами позивача у нього наявні складські приміщення з достатніми площами для забезпечення зберігання придбаного у ТОВ «ВЕГАПЛЮС» товару, доставка товару, за умовами договору здійснювалась продавцем на склад покупця, що пояснює відсутність товарно-транспортних накладних, а також наявності належних первинних документів на підтвердження подальшої реалізації придбаного у ТОВ «ВЕГАПЛЮС» товару.

Виключно висновок спеціаліста від 07 липня 2011 №486, яким було проведено почеркознавче дослідження декларацій з податку на прибуток та декларацій з податку на додану вартість ТОВ «ВЕГАПЛЮС», згідно якого підписи на вказаних документах виконані не директором ТОВ «ВЕГАПЛЮС» гр.ОСОБА_2, а іншою особою, не може бути підставою для висновку про відсутність у позивача належних документів на підтвердження господарських операцій з ТОВ «ВЕГАПЛЮС».

Таким чином, висновки судів зроблені без належного дослідження питання щодо реального здійснення господарських операцій, оскільки вони не підтверджені достатніми, належними доказами.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український паркетний дім» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун