Рішення

від 31.05.2012 по справі 11/43-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

31 травня 2012 р. Справа 11/43-09

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнофос", м.Рівне

до : селянського (фермерського) господарства "Аграрій", с.Гулі Барського району Вінницької області

про стягнення 2 734 544,51 грн. заборгованості згідно договору поставки

Головуючий суддя Нешик О.С.

Секретар судового засідання Снігур О.О.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність №2 від 04.01.12 року);

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртехнофос" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з селянського фермерського господарства "Аграрій" заборгованості в сумі 2734544,51 грн., що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки сільськогосподарської продукції №2/РП від 08.04.2008 року та додаткових угод до нього щодо сплати на рахунок позивача грошових коштів.

Ухвалою суду від 10.02.2009 року порушено провадження у даній справі.

В зв'язку з апеляційним та касаційним оскарженням справа №11/43-09 неодноразово направлялась до вищестоящих інстанцій.

17.11.2011 року господарським судом Вінницької області (суддею Матвійчуком В.В.) постановлена ухвала про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду апеляційної скарги СФГ "Аграрій" на ухвалу суду від 14.04.2011 року у даній справі.

03.02.2012 року Вищим господарським судом України винесена ухвала про повернення касаційної скарги СФГ "Аграрій" №47 від 23.12.2011 року на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 року скаржнику. 20.02.2012 року матеріали справи №11/43-09 надійшли до господарського суду Вінницької області.

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 23 лютого 2012 року, в зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, в провадженні якого перебувала справа №11/43-09, дану справу передано на розгляд судді Нешик О.С.

Ухвалою суду від 23.02.2012 року провадження у справі 11/43-09 поновлено, розгляд справи почато заново та призначено судове засідання на 15.03.2012 року.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 15.03.2012 року представника відповідача, ненаданням витребуваних судом документів ухвалою суду від 15.03.2012 року розгляд справи відкладено на 05.04.2012 року.

Разом з тим, 30.03.2012 року до господарського суду Вінницької області надійшов запит Вищого господарського суду України №03.09-16/82 від 19.03.2012 року про направлення справи №11/43-09 у зв'язку з надходженням касаційної скарги селянського (фермерського) господарства "Аграрій" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 року.

З огляду на викладене, ухвалою суду від 02.04.2012 року зупинено провадження у справі №11/43-09 до розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги відповідача на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 року у даній справі.

14.05.2012 року Вищим господарським судом України винесена ухвала про повернення касаційної скарги скаржнику.

18.05.2012 року до господарського суду Вінницької області надійшла апеляційна скарга №17 від 11.05.2012 року (вх. №08-59/236/12 від 18.05.2012 року) відповідача на ухвалу господарського суду Вінницької області від 02.04.2012 року про зупинення провадження у справі.

Враховуючи те, що зазначена апеляційна скарга розцінена судом як зловживання відповідачем процесуальними правами виходячи з того, що її подано на ухвалу "формального характеру", суд дійшов висновку про залишення вищезазначеної апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Вінницької області від 02.04.2012 року відповідача без задоволення та приєднання її до матеріалів справи №11/43-09, про що, зокрема, зазначено в ухвалі суду від 21.05.2012 року.

21.05.2012 року матеріали справи №11/43-09 повернулись до господарського суду Вінницької області.

Ухвалою суду від 21.05.2012 року розгляд справи призначено на 31.05.2012 року.

Слід зазначити, що протягом розгляду справи №11/43-09 позивач неодноразово змінював позовні вимоги. Заява про уточнення (зменшення) розміру позовних вимог №315 від 17.02.2009 року (а.с.41-44, т.1) та заява про збільшення розміру позовних вимог №236 від 01.04.2011 року (а.с.52-53, т.2) господарським судом Вінницької області (суддею Матвійчуком В.В.) прийняті до розгляду, що відповідало висновкам Вищого господарського суду України, розміщеним в абз.2 п.3 Інформаційного листа №01-8/1228 від 02.06.2006 року.

Заява про уточнення (зменшення) розміру позовних вимог №146 від 04.03.2011 року (а.с.19-20, т.2) ухвалою суду від 10.03.2011 року, винесеною суддею Матвійчуком В.В., не прийнята до розгляду та повернута позивачу разом із доданими до неї матеріалами.

12.03.2012 року на адресу господарського суду Вінницької області надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог №104 від 07.03.2012 року (а.с.111-112, т.2), яка на підставі положень ст.22 ГПК України прийнята судом до розгляду.

29.03.2012 року через канцелярію суду знову надійшла заява позивача №121 від 26.03.2012 року (а.с.126-127, т.2) про уточнення розміру позовних вимог, якою останній просить стягнути з відповідача 1286943,81 грн., з яких основна сума боргу - 470822,66 грн.; 3% річних - 81458,30 грн.; збитки від інфляції - 334662,85 грн. та штраф в сумі 400000,00 грн.

В судовому засіданні 31.05.2012 року представник позивача підтримав вищезазначену заяву №121 від 26.03.2012 року про уточнення розміру позовних вимог. Також пояснив суду, що внаслідок неможливості виконання своїх зобов'язань згідно договору та додаткових угод відповідач частково поставив товар (зерно ріпаку та пшениці) на загальну суму 1529177,34 грн. Таким чином, залишилась непоставленою продукція на суму попередньої оплати в розмірі 470 822,66 грн. Про визнання відповідачем заборгованості, на думку позивача, свідчить і підписаний відповідачем графік погашення заборгованості, який міститься в матеріалах справи.

Розглянувши вказану заяву, судом прийнято до розгляду заяву ТОВ "Укртехнофос" №121 від 26.03.2012р. про зменшення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу до 470822,66 грн.; прийнято до розгляду заяву ТОВ "Укртехнофос" №121 від 26.03.2012 року про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних до 81458,30 грн.; в частині стягнення збитків від інфляції до 334662,85 грн.

Вимоги в частині стягнення 400000,00 грн. в вищевказаній заяві позивачем залишені без змін.

Разом з тим, в судовому засіданні 31.05.2012 року представник позивача подав заяву б/н від 31.05.2012 року (вх.канц. №08-46/6303/12 від 31.05.2012 року) про відмову від позову в частині стягнення пені у сумі 124590,16 грн.

Однак в заяві №121 від 26.03.2012р. відсутня вимога щодо стягнення пені, а тому суд, приймаючи заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені у сумі 124590,16 грн., бере до уваги попередню заяву про збільшення розміру позовних вимог №104 від 07.03.2012 року, в якій позовні вимоги в частині стягнення пені складають 124590,16 грн.

Дослідивши подану позивачем заяву б/н від 31.05.2012 року про відмову від позову в частині стягнення 124590,16 грн. пені, суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині по п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п.4 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відмова позивача від позову в частині стягнення пені в розмірі 124590,16 грн. приймається судом, оскільки вона не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Разом з цим, необхідно роз'яснити, що відповідно до положень ч.2 ст.80 ГПК України у випадку припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

При цьому суд вважає, що за правилами статті 49 ГПК України, абзацу 7 пункту 8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" №02-5/78 від 04.03.1998 року: судові витрати, понесені позивачем відповідно до частини заявлених вимог, від якої останній відмовився, покладаються на нього.

Відповідач в судове засідання 31.05.2012 року уповноваженого представника не направив, витребувані судом документи не надав. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що стверджується наявними в справі матеріалами, зокрема, підписом представника останнього від 27.05.2012 року на повідомленні пошти про вручення поштового відправлення за №23099 0067582 6.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на прийняті рішення в даному судовому засіданні, оскільки, на думку останнього, неодноразові відкладення розгляду справи з ініціативи відповідача свідчать про зловживання наданими йому процесуальними правами, та звернув увагу суду, що з 2009 року відповідач мав достатньо часу для захисту своїх прав та інтересів, однак наданими йому правами не скористався (заява б/н від 31.05.2012 року, вх. канц. №08-46/6302/12 від 31.05.2012 року).

Суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст. 38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши матеріали справи, давши їм оцінку, заслухавши представника позивача, судом встановлено, що 08.04.2008 року між сторонами було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №2/РП.

За умовами договору постачальник (відповідач) зобов'язується поставити, а покупець (позивач) прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію в кількості, асортименті, у строки і на умовах передбачених у договорі і додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору покупець здійснює 100 % попередню оплату продукції шляхом перерахування коштів на рахунок продавця протягом 3 - х банківських днів з моменту підписання договору та виставлення рахунку - фактури.

Згідно підписаних між сторонами додаткових угод №1 та №2 до договору №2/РП від 08.04.2008 року постачальник зобов'язати поставити в строк до 10 серпня 2008 року, а покупець прийняти й оплатити товар (зерно ріпаку) в загальній кількості 800 тон вартістю 2000000,00 грн.

12.11.2008 року між сторонами було підписано додаткову угоду №3 до договору №2/РП від 08.04.2008 року, пунктом 1 якої сторони передбачили, що зобов'язання, які виникли у постачальника на підставі договору №2/РП від 08.04.2008 року, повинні бути виконані останнім шляхом сплати на р/р покупця грошових коштів в розмірі 2525333,33 грн., які включають в себе суму основного боргу та неустойки в строк до 25 листопада 2008 року.

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки №2/РП від 08.04.08р. позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача попередню оплату в сумі 2000000 грн., що стверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи (а.с.17-28, 109-120, т.1).

Після отримання суми попередньої оплати відповідач поставив позивачу зерно ріпаку в кількості 484,708 тон на суму 1211770,00 грн., про що, зокрема, свідчить накладна №ФГ-0000010 від 12.08.2009 року.

05.03.2010 року сторонами було укладено додаткову угоду №4 до договору поставки №2/РП від 08.04.08 року (а.с.42, т.2), якою сторони дійшли згоди про виконання відповідачем своїх зобов'язань шляхом повернення грошових коштів, сплачених позивачем на рахунок СФГ "Аграрій", у сумі 788230,00 грн. заборгованості та 525333,33 грн. штрафних санкцій (штраф, пеня), всього у сумі 1 313 563,33 грн. в строк до 30.06.2010 року.

05.02.2010 року між сторонами було укладено договір застави майбутнього урожаю для часткового забезпечення виконання зобов'язань згідно договору поставки № 2/РП від 08.04.08р., а також додаткових угод до нього. Відповідно до п. 1.2 договору застави майбутнього урожаю заставодавець (СФГ "Аграрій") на умовах, передбачених цим договором, передає у заставу майбутній врожай (посіви) озимої пшениці, урожаю 2010 року, що займають площу 300 га на території Гулівської сільської ради (Вінницька область, Барський район, с. Гулі).

Предмет застави оцінюється сторонами в розмірі 720 000,00 грн. (п.1.3 договору застави).

Разом з підписанням цього договору сторони дійшли згоди, що в разі порушення заставодавцем умов цього договору, заставодержатель вправі вимагати від заставодавця протягом трьох банківських днів з дня надходження вимоги передати заставодержателю на умовах цього договору заставлене майно в заклад шляхом підписання акту прийому-передачі заставленого майна. При відмові в передачі заставленого майна в заклад заставодержателю у вказаний термін, заставодавець сплачує штраф, визначений п.1.4 цього договору.

За порушенням будь-яких умов цього договору заставодавець сплачує заставодержателю штраф у розмірі 10% від вартості заставленого майна (п.1.4 цього договору).

15.09.2010 року директор СФГ "Аграрій" Кузнец О.В. підписав графік погашення дебіторської заборгованості, відповідно до якого зобов'язався частково погасити дебіторську заборгованість в розмірі 1000000,00 грн. за графіком до 31.10.2010 року включно (а.с.47. т.2).

Судом встановлено, що 17.09.2010 року в рахунок погашення заборгованості відповідач поставив позивачу 48,67 т. пшениці 3 кл. на загальну суму 67067,26 грн. та 203,86 т. пшениці 6 кл. на загальну суму 250340,08 грн., що підтверджується видатковими накладними №ФГ-0000013 та №ФГ-0000014 від 17.09.2010 року, копії яких містяться в матеріалах справи (т.2, а.с.43).

З урахуванням викладених обставин суд дійшов висновку, що станом на час розгляду справи в суді основний борг відповідача перед позивачем становить 470 822,66 грн.

Під час розгляду справи судом встановлено, що після підписання договору №2/РП від 08.08.2010 року та додаткових угод №1 та №2 до нього між сторонами виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписавши 12 листопада 2008 року додаткову угоду №3 до договору №2/РП від 08.04.2008 року сторони змінили його умови, визначивши, що в строк до 25 листопада 2008 року постачальник (відповідач) зобов'язаний сплатити на рахунок покупця (позивача) грошові кошти в розмірі 2525333,33 грн., що включають суму основного боргу (передоплати) та пені (а.с.16, т.1).

Вирішуючи питання щодо відповідності даної умови додаткової угоди вимогам Закону суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому суд погоджується з думкою доктора юридичних наук Луця В.В., відповідно до якої у статті 627 ЦК України сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору (ст.6 ЦК України), сторони у договорі мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Виявом свободи договору є право осіб укладати договори, які передбачені законом, так і договори, які хоч законом не передбачені, але йому не суперечать (п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.6 ЦК України).

Таким чином суд вважає, що додаткова угода №3 від 12.11.2008 року, яка встановлює обов'язок продавця повернути отримані ним попередньо перераховані кошти у разі невиконання ним зобов'язання щодо поставки товару відповідає діючому законодавству та йому не суперечить.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно вимог ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків чи допоставки товару (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, видаткові накладні тощо).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 470822,66 грн. основного боргу є правомірними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вище зазначених положень закону та висновків, що викладені у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2010 року, ухваленій у справі №11/14-10, згідно яких: "індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних витрат", суд вважає, що позивач має право на стягнення суми, на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, нараховану на заборгованість в розмірі 2000000 грн. за період з грудня 2008 року по липень 2009 року; 788230,00 грн. за період з серпня 2009 року по березень 2010 року та за серпень 2010 року; 470822,66 грн. за період з вересня 2010 року по лютий 2012 року (а.с.113,т.2).

Також судом враховано, що при визначенні розміру боргу з урахуванням індексу інфляції слід виходити з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому здійснений платіж, помножений на індекс інфляції, визначений Держкомстатом за період прострочки. Здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів (а.с.113, т.2), суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення даної суми підлягає задоволенню в межах позовних вимог в розмірі 334662,85 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період: на заборгованість в розмірі 2000000 за період з 26.11.2008 року по 11.08.2009 року; 788230,00 грн. з 12.08.2009 року по 04.03.2010 року та з 01.07.2010 року по 16.09.2010 року; на борг в сумі 470822,66 грн. за період з 17.09.2010 року по 01.03.2012 року (а.с.113, т.2), суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню в межах вимог, що заявлені до стягнення, в сумі 81458,30 грн.

Перевіряючи правомірність і правильність нарахування позивачем штрафу, суд встановив, що частиною 4 статті 231 ГК України встановлено: "У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)".

Відповідно до п.8.4. договору поставки № 2/РП від 08.04.08 року сторони визначили, що у випадку фактичної відсутності переданого товару на елеваторі , постачальник зобов'язаний повернути фактично сплачені кошти за товар покупцеві на протязі 3-х банківських днів та сплатити штраф на користь покупця в сумі 20% від вартості вказаного товару.

Пунктами 1-4 додаткових угод №1 та №2 до договору №2/РП від 08.04.2008 року сторони визначили, що постачальник (відповідач) зобов'язався поставити товар (зерно ріпаку 00) кількістю 800 тон загальною вартістю 2000000,00 грн. на умовах ЕXW (Правил Інкотермс-2000): елеватор - ст.Бар в строк до 10 серпня 2008 року.

Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати - Інкотермс 2000 термін EXW означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці. Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, а також за митну очистку товару для експорту.

Розділом А.7. Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати - Інкотермс 2000 визначено, що продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього.

Всупереч зазначеним правилам, станом на час розгляду справи в суді відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження виконання ним обов'язку щодо повідомлення про час і місце, коли і де товар буде наданий у розпорядження покупця, у тому числі на підтвердження наявності товару у визначений між сторонами строк (до 10.08.2008 року).

З огляду на викладені обставини суд вважає, що позов в частині стягнення штрафу за непоставку товару в розмірі 400000,00 грн. заявлений правомірно, при цьому його розрахунок зроблений правильно, а тому позов в частині стягнення 400000,00 грн. штрафу підлягає задоволенню.

З урахуванням припинення провадження у справі в частині стягнення пені, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати на оплату держмита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись п.4 ч.1 ст.80, ст. 32, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України , суд, -

ВИРІШИВ :

1. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення пені в розмірі 124590,16 грн.

2. Провадження у справі в частині стягнення 124590,16 грн. пені припинити.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з селянського (фермерського) господарства "Аграрій" (код ЄДРПОУ 32426802; 23042 Вінницька обл., Барський район, с.Гулі) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос" (код ЄДРПОУ 30946915; 33024 м.Рівне, вул. Соборна, 370в) 470822,66 грн. - основного боргу; 81458,30 - 3% річних; 334662,85 грн. - суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 400000,00 грн. - штрафу; 12869,44 грн. - державного мита та 111,07 грн. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення направити сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 07 червня 2012 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - ТОВ "Укртехнофос" (33006 м.Рівне, вул.Соборна, 370В);

3 - відповідачу - СФГ "Аграрій" (23042 Вінницька обл., Барський район, с.Гулі, вул.Леніна, буд.41)